8.1. Сучасна система міжнароднихвалютно-кредитних організацій

магниевый скраб beletage

Інституціональну структуру міжнародного валютно-кре-дитного ринку складає сукупність міжнародних банків, валют-них бірж, валютних фондів, державних установ і міжнароднихорганізацій, через які здійснюється рух капіталу в сферіміжнародних економічних відносин. Міжнародні фінансовіінститути є елементами системи валютно-кредитних відносин.

Міжнародні валютні відносини як економічне явище ста-ли утворюватись ще в античну й феодальну давнину, спочаткув формі обміну іноземних монет, дисконту внесків, а потім уформі розрахунків між банками різних країн. Проте ціліснасистема валютно-кредитних відносин складається лише з се-редини XIX ст., коли розвиток міжнародного поділу праці сти-мулював процес формування світового господарства, міжна-родної економіки, міжнародного валютно-кредитного ринку.До цього часу належить утворення міжнародних банків і фор-мування міжнародних фінансових центрів.

З розвитком міжнародної економіки, диверсифікаціїміжнародних економічних відносин ускладнювались і валют-но-кредитні відносини. Міжнародна роль найбільших банківзростала. Збільшувалась кількість їх клієнтів (приватні фірми,інші іноземні банки, уряди іноземних держав тощо), а такожобсяги валютних угод. Але цей процес гальмувався неупоряд-кованістю міжнародних валютно-кредитних відносин, прак-тично некерованістю валютних ринків, неоднозначністю й су-перечливістю валютної політики різних країн. Виникла на-гальна потреба в заходах міжнародного характеру, що перетво-рили б досить-таки стихійні валютно-кредитні відносини вупорядковану систему. Необхідні були наднаціональні орга-ни, які встановлювали б "правила гри" на міжнародному ва-лютному ринку. Такими тимчасовими органами стали міжна-родні конференції, які юридично оформили статус світової ва-лютної системи на основних етапах її розвитку (схема 8.1).

Багатонаціональнібанки

О

Державні органий заклади

Міжнародні валютнібіржі

АзБр

1

АфБР

Міжнародніорганізації

Лондон-ський

МаБР

Регіональнібанки

м Клуби^'креди-торів

ЄБРР

Паризь-кий

МБРР

ВБ

Г-30

МАР

Г-20

ЄЦБ

Г-10

Банки

ЄС

Кон-суль-татив-ні гру-пи

ЄІБ

Г-7

ІБР

Г-5

Міжнародні

клуби

Міжнароднібанки

Міжнародні

 

Заклади

валютні

 

ООН

фонди

 

 

 

ЮНКТАД

ЕКОСОР

МЦУІС

ЕБІК

БАГІ

МВФ

ЄФР

ЄВІ(с1994)

ЄФВС(до1994)

АБЕКОР

ГП

гп

Бан-ківськігрупи

МФК

ЮШКО

Схема 8.1. Інституційна структура міжнародної валютно-кредитної

системи

Міжнародні економічні (валютно-фінансові) конфе-ренції - це специфічне явище в інституціональній системіміжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Засвоєю суттю вони близькі (але не тотожні) міжнародним ор-ганізаціям. Спільне у конференцій і організацій полягає в їхпризначенні - це регулятори світового валютно-кредитногоринку. Проте функції конференції ширші, ніж функції ор-ганізації; часто організація утворюється як наслідок рішеньконференції (наприклад, Міжнародний валютний фонд бувзаснований за постановою Бреттон-Вудської конференції).Інша відмінність у термінах функціонування. Конференція -короткостроковий орган; міжнародні ж організації можутьфункціонувати десятки років. Конференція, таким чином, не єінститутом у повному розумінні цього слова. Але вона відіграєважливу організаційну роль у формуванні інституціональноїсистеми. Як уже зазначалося в 1-му розділі, найважливішимиконференціями світового значення були: Паризька конфе-ренція (1867); Генуезька міжнародна конференція (1922);Бреттон-Вудська валютно-фінансова конференція (1944);Ямайська Угода країн-членів МВФ (1976).

Поява міжнародних організацій (у повному розумінніцього слова) у валютно-кредитній сфері відноситься вже допершої половини ХХ ст. В 1930 р. було утворено Банк міжна-родних розрахунків (БМР), а в 1945 р. - Міжнародний валют-ний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції й роз-витку (МБРР).

Міжнародний валютний фонд було засновано як валютно-фінансову організацію міжнародного співробітництва. У своїйдіяльності він сполучає функції регулювання, фінансування йконсультації. З 1946 р. МВФ має статус спеціалізованого орга-ну ООН, але в своїй діяльності він користується фактичноюсамостійністю. Основна функція МВФ полягає у фінансу-ванні й кредитуванні країн-членів. При цьому, якщо на почат-ку своєї діяльності МВФ надавав кредити переважно розвину-тим країнам, то з 70-х років наголос усе більше робиться накраїни, що розвиваються. В 90-х роках для МВФ склалася но-ва ситуація, коли до нього увійшла група колишніхсоціалістичних країн. Надання допомоги цим країнам МВФобумовлює низкою умов, підчас досить жорстких.

Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР)

був утворений водночас із МВФ, його засновниками були 44країни. Діяльність МБРР спочатку була спрямована на фінан-сування реконструкції економіки європейських країн, що по-страждали під час війни. Згодом сфера його діяльності значнорозширилася й охопила Латинську Америку, Африку, Близь-кий Схід та інші регіони Азії. В основі діяльності МБРР - до-помога країнам-членам в їх економічному розвитку,насамперед таким, що розвиваються. Членами МБРР можутьстати тільки учасники МВФ; таким чином, ці дві організаціїтісно пов'язані, мають спільну політику.

Поступово функції МБРР ускладнювалися. Зросли йогофінансові ресурси, збільшилася кількість філій. ЧленамиМБРР стала більшість країн світу (в тому числі й Україна).Він перетворився на світову глобальну організацію, що регу-лює валютно-кредитний ринок. Згодом МБРР очоливоб'єднання, яке одержало назву Всесвітнього банку.Всесвітній банк - це група, що складається з п'яти ор-ганізацій: МБРР, Міжнародна асоціація розвитку (МАР),Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатосторонняагенція гарантування інвестицій (БАГІ) й Міжнароднийцентр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) утворена в 1960р. як юридично самостійний партнер МБРР для фінансуваннянайменш розвинутих країн. Проте фактично самостійністьцієї організації обмежена, оскільки в неї з МБРР - спільнікерівні органи, спільний персонал та організаційно-технічнізасоби.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Багатосто-роння агенція з гарантування інвестицій (БАГІ) являють со-бою організації-філії Всесвітнього банку. МФК утворена в1956 р. її призначення - сприяти розвитку приватного бізнесув країнах, що розвиваються, причому кредити надаються при-ватним компаніям на ринкових умовах. БАГІ було засновано в1988 р. країнами-членами Всесвітнього банку. Його головнамета - стимулювати прямі зарубіжні інвестиції в країни, щорозвиваються, шляхом страхування ризиків некомерційногохарактеру. Головна функція - надавати страхові гарантії іно-земним інвесторам від некомерційних ризиків.

Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк сформу-вали кістяк сучасної інституціональної валютно-кредитної си-стеми. Всі інші інститути, зокрема регіональні, так або інакшезалежать від них, знаходяться під впливом їх економічноїполітики. Це пояснюється не в останню чергу тим, що країни,які входять до регіональних інститутів (наприклад, до Євро-пейського інвестиційного банку), є водночас членами МВФ іВсесвітнього Банку.

Після Другої світової війни утворилася системасоціалістичних країн; вирішенням її економічної інтеграціїстала Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), заснована в1949 р. Згодом у РЕВ виникла необхідність в інститутах, якірегулювали б валютно-кредитні відносини соціалістичнихдержав. Такими інститутами стали Міжнародний банк еко-номічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародний інвес-тиційний банк (МІБ). МБЕС був заснований у 1963 р. дляздійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях.Він проводив операції в перевідних рублях і конвертованій ва-люті, здійснював кредитну емісію перевідного рубля. Міжна-родні розрахунки здійснювались у перевідних рублях.

Міжнародний інвестиційний банк був утворений у 1970 р.Його основною метою було надання довгострокових кредитівдля розвитку економіки країн-членів. Переважна частина кре-дитів надавалася в конвертованій валюті і тільки 10% - у пе-ревідних рублях. У 90-х роках МБЕС і МІБ стали відчувативеличезні труднощі, пов'язані з нестачею ресурсів, з платежа-ми. З розпадом системи соціалістичних країн і РЕВ їх функції,по суті, вичерпались.

Найефективніше діють валютно-кредитні інститути, щоз'явились внаслідок західноєвропейської економічної інтег-рації. Вони стали інструментом валютної політики спочаткуЄвропейських співтовариств, а потім - і Європейського Союзу.

Основними елементами валютної інтеграції в ЗахіднійЄвропі є: узгоджений режим валют; утворення колективної ва-люти; спільні фонди взаємного кредитування тощо. Регулю-вальну роль в інтеграційному процесі відіграють державні ва-лютно-кредитні й фінансові інститути. Найважливіші з них:Європейський інвестиційний банк (ЄІБ, утворений у 1958 р.);Європейський фонд розвитку (ЄФР, 1958); Європейськийфонд валютного співробітництва (ЄФВС, 1973), який потімбув трансформований в Європейський валютний інститут(ЄВІ, 1994), Європейський валютний фонд (1979).

До 1979 р. в основному була сформована Європейська ва-лютна система (ЄВС), яка призначена надати імпульс еко-номічній інтеграції. ЄВС являє собою сукупність економічнихвідносин, пов'язаних з функціонуванням валюти в країнах"Спільного ринку" (згодом ЄС). У 1994 р. утворено Євро-пейський валютний інститут, який розпочав підготовку ор-ганізації Європейської системи центральних банків і утворен-ня Європейського центрального банку. З 1999 р. здійснюєтьсятрансформація Європейського валютного інституту в Євро-пейський центральний банк (ЄЦБ), який розташований уФранкфурті-на-Майні. Як підсумок валютної інтеграції в рам-ках ЄС відтоді діє Європейський валютний союз (ЄВС).

Соціально-економічні й політичні зрушення в світі утво-рили нову ситуацію у відносинах між Західною і СхідноюЄвропою, коли вже ясно визначилася тенденція до зближеннявсіх європейських країн, у тому числі до економічного. Не-обхідними стали інститути, що були б інструментами всіхєвропейських країн. Одним з них став Європейський банк ре-конструкції й розвитку (ЄБРР), утворений у 1990 р. практич-но всіма європейськими країнами, а також США, Канадою,Японією й деякими іншими неєвропейськими державами.

Інтеграційні процеси на рівні регіонів сприяли утвореннюрегіональних міждержавних економічних угруповань і вінших частинах світу. Становлення валютної інтеграції в цихрегіонах потребувало створення відповідних валютно-кредит-них інститутів у вигляді регіональних банків і валютнихфондів. Найбільші з них: Міжамериканський банк розвитку(МаБР, 1959), Африканський банк розвитку (АфБР, 1964),Азіатський банк розвитку (АзБР, 1965), Ісламський банкрозвитку (ІБР, 1976), Арабський валютний фонд (АВФ,1977). Банки розвитку призначені для створення сприятливихумов економічного зростання країн, що розвиваються. Крімтого, вони повинні сприяти здійсненню політики регіоналізму,зміцненню регіональної політичної солідарності, а такожетнічної й конфесійної солідарності (в цьому відношеннівзірцями є Ісламський банк розвитку й Арабський валютнийфонд).

Згодом стало зрозуміло, що тільки своїми власними сила-ми країни, що розвиваються, через обмеження коштів не взмозі забезпечити міждержавне кредитування й розв'язатирегіональні валютно-кредитні й фінансові проблеми. Тому дочленів більшості регіональних банків входять і розвинуті дер-жави. Так, у Міжамериканському банку розвитку, крім 26 ла-тиноамериканських держав, членами є США, Велика Бри-танія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Японія, Канада, Франція таще низка неамериканських країн. Аналогічна ситуація в Міжа-мериканському банку розвитку. При цьому розвинуті країнипосідають ключові позиції в регіональних банках і мають пере-важаючий вплив на їх політику.

Своєрідними інститутами в структурі міжнародних ва-лютно-кредитних відносин є клуби кредиторів і консульта-тивні групи країн. Найвідоміші й найвпливовіші в міжнарод-них відносинах - Паризький і Лондонський клуби кредиторів.

Паризький клуб утворено в 1956 р. як неформальну ор-ганізацію урядів країн-кредиторів для розв'язання проблемизаборгованості. Клуб здійснює нагляд за процесом сплатиборгів і веде переговори з країнами-боржниками з питань рес-труктуризації боргів. Членами клубу є переважно розвинутікраїни ОЕСР. Головою клубу традиційно є представникміністерства фінансів Франції. Члени Паризького клубу бе-руть на себе зобов'язання кредитувати один одного внаціональних валютах, а також - треті країни в рамкахспільної угоди про позики. Крім того, вони надають валютуМіжнародному валютному фонду. Клуб розробляє умови по-зик, приймає рішення про пролонгацію заборгованості, а та-кож припинення платежів по боргам.

Лондонський клуб - неурядова організація, яка об'єднуємайже 600 найбільших приватних банків-кредиторів. Банки -члени клубу укладають з урядом країни-боржника угоду проумови погашення боргу, його реструктуризації. Угода про рес-труктуризацію можлива тільки в тому випадку, якщо країна-боржник приймає програму МВФ зі структурного керуваннясвоєї економіки, причому її виконання жорстко контро-люється.

Таким чином, Паризький і Лондонський клуби, формаль-но незалежні організації, тісно координують свою роботу зМВФ. У сфері їх діяльності з 90-х років опинилися країни зперехідною економікою; від рішення клубів багато де в чомузалежить доля величезної заборгованості й майбутнього кре-дитування цих країн, в тому числі й України.

У міжнародних валютно-кредитних і фінансових відноси-нах зростаючу роль відіграють консультативні групипровідних країн світу. Це також своєрідні клуби на міждер-жавному рівні, які здійснюють загальне регулювання міжна-родних економічних процесів, в тому числі й у валютно-кре-дитній сфері.

Група п'яти (Г-5) складається зі США, Японії, Німеччини,Франції, Великої Британії. Утворена в 1985 р. з метоюстабілізації курсів національних валют й розробки для цьоговідповідних заходів.

Група семи (Г-7) "Велика сімка" складається з Г-5 плюсКанада й Італія. Вона обговорює широке коло економічнихпроблем. Про неї йшлося в розділі 4.

Група десяти (Г-10) об'єднує Бельгію, Канаду, Францію,Італію, Німеччину, Японію, Нідерланди, Швецію, Швейцарію,Велику Британію, США (Швейцарія стала одинадцятою вжепісля сформування групи). Основна мета групи - вирішуватипроблеми міжнародної валютної системи.

Група двадцяти (Г-20) об'єднує Г-10 і ще 10 розвинутихкраїн. Мета - співробітництво у вирішенні проблем міжнарод-ної валютної системи.

Особливий вид у груповій консультативній системі являєГрупа тридцяти (Г-30). Це некомерційна організаціяпровідних банкірів, економістів, бізнесменів, створена для об-говорення ключових проблем, неофіційного обміну думками,консультацій з економічних питань, у тому числі й валютно-кредитних.

Регулювання міжнародних відносин у валютно-кредитнійі фінансовій сфері здійснюють неспецифічні органи ООН,тобто організації, діяльність яких виходить за межі цієї сфери.Це насамперед ЕКОСОР, потім ЮНКТАД та деякі інші орга-ни й організації.

Таким чином, наприкінці ХХ ст. утворилася розгалуженай досить складна інституціональна структура міжнародноговалютно-кредитного ринку. Основними її структурними бло-ками є такі групи інститутів:

Державні органи й заклади, що контролюють міжна-родну валютно-кредитну діяльність країни, - міністер-ства (фінансів, економіки), національні банки й іншіустанови.

Багатонаціональні банки (БНБ).

Валютні біржі.

Міжнародні валютно-кредитні організації, які в своючергу, поділяються на групи й види:

Міжнародний валютний фонд (МВФ);

Група Всесвітнього банку (МБРР, МАР, МФК,БАГІ, МЦУІС);

Банк міжнародних розрахунків (БМР);

Група Європейських міжнародних банків, ор-ганізаційно пов'язаних з ЄС (ЄІБ, ЄЦБ);

Регіональні банки розвитку;

Неспецифічні органи ООН (ЕКОСОР, ЮНКТАД);

Клуби кредиторів (Паризький, Лондонський);

Консультативні групи (Г-5, Г-7, Г-10, Г-20, Г-24, Г-30, Г-77 та ін.).

Отже, можно тепер визначити призначення й основні ціліінституціональної системи валютно-кредитного ринку.

Головне призначення міжнародних фінансових інсти-тутів - регулювати міжнародні валютно-кредитні і фінансовівідносини з метою ефективного розвитку світогосподарськихзв'язків.

Основні цілі міжнародних інститутів:

стійкий і поступальний розвиток економіки;

прискорення міжнародної валютної інтеграції як нарегіональних рівнях, так і в глобальному вимірі;

нормалізація й стабілізація міжнародних валютно-кре-дитних відносин;

лібералізація й координація валютно-кредитної політи-ки у відносинах між країнами;

надання економічної допомоги країнам, що розвива-ються, та країнам з перехідною економікою шляхом на-дання кредитів і консультативної допомоги;

збирання й оброблення інформації, наукові досліджен-ня з проблем міжнародних валютно-кредитних і фінан-сових відносин.