11.2. Регіональні організації в Північній та Південній Америці : Міжнародні організації : B-ko.com : Книги для студентів

11.2. Регіональні організації в Північній та Південній Америці

Інтеграційні процеси в Америці розпочалися раніше іздійснюються успішніше, ніж в Азії та Африці. Цепояснюється більш сприятливою соціально-політичною ситу-ацією: переважна більшість держав регіону вже довгий час бу-ла вільною від колоніальної залежності. Крім того, інтеграціяполегшувалась відсутністю серйозних мовних, культурних таконфесійних перешкод: більшість латиноамериканських країн- іспаномовні, майже всі їх жителі - католики. Нарешті, пев-ною цементуючою силою є присутність в обох Америкахполітичного й економічного впливу США, які хоч і не є чле-ном усіх об'єднань, але є головним торговельним партнеромпрактично для кожної країни регіону.

Процес економічної інтеграції в Північній та ПівденнійАмериці розпочався вже зразу ж по закінченні Другої світовоївійни. В 1948 р. було утворено Організацію американськихдержав (ОАД), яка замінила собою утворений ще в 1890 р.Міжнародний союз американських республік. ОАД за своєюсуттю є політичною організацією, проте серед інших напрямівїї діяльності є й економічні проблеми. В її організаційнійструктурі є Міжамериканська економічна й соціальна рада, дофункцій якої належить сприяння розвиткові економічногоспівробітництва між державами-членами (ОАД сполучає 35держав, практично всі країни обох континентів). У 1994 р.ОАД прийняла "Декларацію про принципи партнерства вцілях розвитку й процвітання: демократія, вільна торгівля істійкий розвиток в Америці". Згідно з Декларацією, вирішеноутворити зону вільної торгівлі, яка охоплювала б усі амери-канські держави; процес формування зони передбачалося в ос-новному завершити в 2005 р.

Організації суто економічної цілеспрямованості почалиутворюватись трохи пізніше. В 1960 р. з'явилась Латиноаме-риканська асоціація вільної торгівлі, яка пізніше перетвори-лась на Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛААІ); втому ж році було утворено Центральноамериканськийспільний ринок (ЦАСР); у 1965 р. виникла Карибськаасоціація вільної торгівлі, яка теж змінила згодом назву на Ка-рибський спільний ринок (КАРІКОМ); у 1969 р. група країнЛатинської Америки, що розташовані в Андах, об'єднались вАндську групу. Нагальні потреби регіонального економічногоспівробітництва спонукають утворення нових об'єднань. У1975 р. з'явилась Латиноамериканська економічна система(СЕЛА), в 1973 р. - Латиноамериканська організація з енерге-тики (ЛАОЕ), 1981 р. - Організація східнокарибських держав(ОСКД). Важливою віхою в процесі інтеграції в Америці ста-ли 90-ті роки, коли утворились найрозвинутіші й найперспек-тивніші, з точки зору глибини інтеграції, регіональні ор-ганізації: в 1994 р. - Північноамериканська угода про вільнуторгівлю (НАФТА) і в 1995 р. - Південний спільний ринок(МЕРКОСУР).

НАФТА об'єднує США, Канаду йПівнічноамериканська Мексику. Угода утворена в 1994 р.

угода про вільну        Головна мета - утворення зони

торгівлю - НАФТА (N°rth вільної торгівлі в Північній АмериціAmerican Free Trade       ґ           ...

Agreement - NAFTA) протягом 15 років від підписання

угоди. Проте неважко збагнути, що

НАФТА має і подальшу перспективу; є підстави міркувати,що саме навколо цієї організації може згодом формуватисяспільний ринок обох американських континентів.

НАФТА має великий природно-ресурсний, людський, ви-робничий і фінансовий потенціал. Населення країн, що вхо-дять до організації, перевищує 375 млн чол.; це утворює по-тенційно широкий ринок для товарів, а також для інвестицій.Вже зараз економічні відносини між країнами НАФТА дужеінтенсивні. В США реалізується 80% експорту Канади і 70% -Мексики. В Канаді реалізується 20% експорту США. ЧасткаСША становить 75% усіх іноземних інвестицій в Канаді1. З ут-воренням вільної торгівлі для товарів і капіталів США відкри-ваються ринки Мексики й Канади. Американські фірми мати-муть більш вільний доступ до багатих мінеральних ресурсів ідеревини Канади, до нафти Мексики. Дешева робоча сила вМексиці сприяє притоку сюди капіталу зі США й Канади. Втой же час Мексика сподівається на широкий споживчий ри-нок США для своєї продукції легкої промисловості тасільськогосподарської продукції. Привабливим для мекси-канців є ринок робочої сили в США; проте поки що існуютьобмеження на пересування робочої сили в межах НАФТА.

США, безперечно, є серцевиною НАФТА. Мексика ж ємістком між цією організацією й організаціями ЛатинськоїАмерики; до багатьох з них вона входить. Деякі латиноамери-канські держави вже сьогодні розглядають можливістьприєднання до НАФТА.

Механізм утворення зони вільної торгівлі в ПівнічнійАмериці передбачає: доступ до ринків; лібералізацію інвес-тиційної діяльності; гарантії на підприємницьку діяльність;узгодження стандартів. Протягом 15 років мають бути ліквідо-вані всі торговельні й інвестиційні перешкоди між країнамиНАФТА, митні податки усунені. Між США і Канадою в ціло-му таких перешкод вже немає, але відносно Мексики ще існу-ють проблеми.

До 2000 р. передбачалося вивільнити від митного оподат-кування 65% американського експорту до Мексики і 70% мек-сиканського експорту до США. Особливий наголос робитьсяна відміні тарифів на текстильні товари. До цього ж термінузабезпечується вільний доступ на мексиканський фінансовийринок ділків із США й Канади; те ж саме стосується лібе-ралізації інвестування[44].

Скасування мита на промислові й продовольчі товари за-вершилося в 2003 р. Це особливо стосується автомобільноїпромисловості. Мексика, щоб підтримати національне авто-мобілебудування, свого часу встановила високі тарифи наімпорт автомобілів. Тепер же, за Угодою, вона протягом 10років повинна ліквідувати всі обмеження. Ще одне положенняУгоди стосується розробки мексиканських мінеральних ре-сурсів, насамперед нафти: компанії третіх країн не можутьбрати участь у їх розробці, видобуванні, виробництві нафто-продуктів[45].

В організаційному відношенні не утворено наднаціональ-них структур, подібних іншим міжнародним організаціям. Ре-гулювання діяльності НАФТА здійснюється переважно шля-хом двосторонніх переговорів між країнами-членами.

МЕРКОСУР утворено в 1995 р. на

Південний спільний

ринок - МЕРКОСУР основі Асунсьонського д°г°в°ру

(Mercado Comun del 1991 р. про формування зони вільної

Sur - MERCOSUR) торгівлі й митного союзу. До ор-ганізації входять: Аргентина, Бра-зилія, Парагвай і Уругвай. Часто це об'єднання називаютьСпільним ринком країн Південного Конусу, оскільки конфігу-рація південної частини континенту дійсно нагадує конус, по-вернутий вершиною до Антарктиди.

МЕРКОСУР являє собою потенційно потужний ринок уЛатинській Америці. Він зосереджує 45% її населення (понад200 млн чол.), 50% сукупного ВВП, 40% прямих зарубіжнихінвестицій, 60% сукупного товарообігу й 33% обсягузовнішньої торгівлі1.

Головна мета - створення спільного ринку країн Півден-ної Америки. Досягнення її має здійснюватись поетапно черезстадії зони вільної торгівлі й митного союзу. Договір передба-чав скасування всіх тарифних обмежень до початку 1995 р. Цеозначало б вільний рух капіталу і робочої сили, застосуванняєдиного зовнішнього тарифу (тобто утворення митного сою-зу), координацію політики в сферах промисловості, сільськогогосподарства й транспорту, співробітництво в валютно-фінан-совій сфері. Отже, ці умови мали бути готові ще до формаль-ного утворення організації. Проте в призначений строк повноїліквідації тарифів у внутрішньорегіональній торгівлі не відбу-лося. Строк перенесено до 2000 р., але й сьогодні є винятки поокремих групах товарів, на які ще зберігаються митні податки.Не вдалося повністю узгодити й зовнішні тарифи щодо третіхкраїн; все ж таки спільні зовнішні тарифи охоплюють 85% то-варних позицій2.

Організаційна структура МЕРКОСУР:

Рада спільного ринку.

Група спільного ринку.

Робочі групи.

Спільна парламентська комісія.

Секретаріат.

Рада спільного ринку - вищий орган. Вона складається зміністрів закордонних справ і визначає основні напрямиспівробітництва країн-членів.

Група спільного ринку (штаб-квартира в Монтевідео) -виконавчий орган, що функціонує постійно й контролює ре-алізацію прийнятих Радою рішень.

Робочі групи (технічні комісії) займаються розробкою ок-ремих проблем: торгівля, митне регулювання, технічні норми,валютно-фінансова політика, макроекономічна політика, транс-порт, промислова технологія, сільське господарство, енергети-ка. Технічні комісії підпорядковані Групі спільного ринку.

МЕРКОСУР виявився ефективною організацією, він даввідчутний імпульс процесу інтеграції в цьому регіоні. За1991-1995 рр. (тобто за п'ять років від підписання Асунсь-онської угоди) обсяг внутрішньозонального експорту вирісутричі. Частка внутрішньозональної торгівлі в загальному то-варообігу країн МЕРКОСУР становила 22%1 що значно вищепорівняно з іншими латиноамериканськими організаціями.

Керівництво МЕРКОСУР пропонує поширити зону віль-ної торгівлі на всю Латинську Америку і розробляє відповідніплани. В певному відношенні МЕРКОСУР є другим центромінтеграційного тяжіння для латиноамериканських країн порядіз організацією НАФТА. Організація Південного Конуса стоїтьна стадії завершення митного союзу, і перед нею відкриваютьсяможливості реального утворення спільного ринку.

Асоціація в 1980 р. замінила Латино-

Латиноамериканська

американську асоціацію вільноїасоціація інтеграції - ЛААІ F        J ^ ^

(Asociacion Latinamericana торгівлі (ЛАВТ), яка виникла ще вde Integracion - ALAI) 1960 р. Об'єднує 11 держав: Арген-тину, Болівію, Бразилію, Венесуелу,Колумбію, Мексику, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор.Таким чином, до ЛААІ входять усі найбільші держави Ла-тинської Америки, за винятком Куби.

Первісною метою ЛАВТ було утворення зони вільноїторгівлі в Латинській Америці шляхом встановлення жорсткоїтарифної системи щодо третіх країн. Проте цей захід себе невиправдав, оскільки переважна частина зовнішньої торгівлілатиноамериканських країн припадає на розвинуті країни,насамперед на США. З іншого боку, швидка ліквідаціявнутрішніх торговельних тарифів також виявилась на користьлише найпотужнішим країнам регіону, насамперед Бразилії. В70-х роках деякі латиноамериканські політики навіть відноси-ли цю країну до числа "імперіалістичних держав".

Договір Монтевідео, за яким було утворено ЛААІ, поста-вив перед організацією нові цілі. Головною метою ЛААІ є ак-тивізація економічного співробітництва і розширення ринкудля товарів країн регіону. В такому формулюванні це означаєутворення зони преференційної торгівлі. Довгостроковоюціллю є поетапне й поступове утворення латиноамерикансько-го спільного ринку шляхом стимулювання утворення зониекономічних преференцій.

Особливістю ЛААІ є нестандартні відношення до еко-номічних стосунків з третіми країнами. На відміну від ЛАВТ,ця організація прагне до якнайтіснішого співробітництва як зіншими латиноамериканськими державами, так і з такими, щорозташовані на інших континентах. Утворена регіональна та-рифна преференція щодо третіх країн. Статус спостерігачівпри ЛААІ мають 15 країн, серед них Іспанія, Італія, Росія, Ки-тай, Швейцарія.

Організаційна структура ЛААІ:

Рада міністрів.

Комітет постійних представників.

Генеральний секретаріат.

Рада міністрів складається з міністрів іноземних справ і євищим органом. Вона визначає основні напрями діяльностіорганізації.

Комітет постійних представників є виконавчим органом.Він розглядає питання, пов'язані з різними аспектами інтег-раційних процесів у регіоні.

Генеральний секретаріат виконує адміністративніфункції.

Карибське співтовариство КАРИК°М утворено в 1973 р.

і Карибський спільний          замість Карибської асоціації вільної

ринок - КАРІКОМ    торгівлі. До нього входять 14 дер-

(Carribean Community  жав: Антиґуа і Барбуда, Багамські

and Common Market - Острови, Барбадос, Беліз, Домініка,

CARICOM)    Ґренада, Ґайана, Монтсеррат, Сент-

Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Ґренадіни, Сурінам,Трінідад і Тобаґо, Ямайка.

Головна мета КАРИКОМ - утворення спільного ринку,що передбачає єдиний зовнішній тариф, а також координаціюзовнішньої політики, співробітництво в технічній, соціальній ікультурній галузях. Ліквідуються митні податки й нетарифніобмеження в торгівлі між країнами-членами, здійснюєтьсяєдина торговельна політика й політика в галузі сільського гос-подарства. Передбачається вільний рух трудових ресурсів ікапіталу, співробітництво в розвитку туризму, який є важли-вою галуззю для країн регіону. В довгостроковому планінамічено утворити валютний союз і ввести в обіг спільну ва-люту.

Організаційна структура КАРИКОМ:

Конференція голів урядів.

Рада Карибського співтовариства.

Рада спільного ринку.

Регіональні інститути.

Асоційовані інститути.

Асамблея парламентарів Карибського співтовариства.

Секретаріат Карибського співтовариства.

Конференція голів урядів - вищий орган КАРИКОМ,

який визначає стратегічні напрями розвитку організації. Вонавідповідає за зносини КАРИКОМ з третіми державами йміжнародними організаціями. Рішення Конференції є обов'яз-ковими.

Рада Карибського співтовариства складається з міністріву справах КАРИКОМ. Вона розроблює оперативні планидіяльності організації, визначає пріоритетні напрямиспівробітництва, контролює виконання рішень Співтовариства.

Рада спільного ринку розглядає питання ефективностіспільного ринку й розроблює відповідні заходи.

Незважаючи на амбіційну мету - утворення спільногоринку, - інтеграційні процеси в межах КАРИКОМ (також які в ЛААІ) йдуть повільно. Головна причина полягає в тому, щоекономіки цих країн майже зовсім не доповнюють одна одну.

Для всіх країн регіону туризм - основна галузь; переважна ча-стина зовнішньої торгівлі орієнтована на країни за межамирегіону, переважно на США та ЄС. У цих умовах керівництвоКАРИКОМ шукає шлях інтеграційного зближення з іншимиорганізаціями Америки. В 1994 р. Конференція голів урядівпоставила питання про перспективи вступу країн КАРИКОМдо організації НАФТА на засадах колективного члена.КАРИКОМ підтримує утворення зони вільної торгівлі в ме-жах обох Америк.

У 1991 р. був утворений Карибський інвестиційний фонд,який має стимулювати підприємницьку діяльність в регіоні.Для фінансового забезпечення розвитку країн Карибськогорегіону ще в 1970 р. засновано Карибський банк розвитку(КАРИБАНК), а в 1973 р. - Карибську інвестиційну корпо-рацію.