6.3. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі : Міжнародна торгівля : B-ko.com : Книги для студентів

6.3. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Тариф — не єдиний метод здійснення торгової політики. Длярегулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші видизовнішньоторговельних обмежень — нетарифні [34, с. 232-257; 52,с. 143-160; 70, с. 235-245].

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінан-совими, кредитними й іншими методами, їх нараховується понад 800.

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практи-ці. Зараз більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифнихбар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.

Поширення нетарифних обмежень зумовлюється тим, що їх вве-дення є привілеєм уряду країни, і вони не регулюються міжнарод-ними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які видинетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які ре-гулюються СОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призво-дять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчу-ває їхнього впливу як додаткового податку (при введенні тарифу цінатовару збільшується на суму мита).

У ряді випадків використання нетарифних методів при порівня-но ліберальному митному режимі може призвести до більш обмеж-увального характеру державної торгової політики в цілому.

Нетарифні обмеження класифікуються за групами: кількісні,приховані, фінансові.

Кількісні обмеження

До кількісних обмежень належать квотування, ліцензування,«добровільні» обмеження експорту.

Квотування. Квота є найпоширенішою формою нетарифних об-межень.

Квота — це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товарувизначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу (напри-клад, Словаччина установила для українських виробників із квітня2003 р. до квітня 2004 р. квоту в розмірі 11 тис. т нітрату амонію).Найширше використовуються квоти для регулювання імпорту сіль-ськогосподарської продукції.

Якщо метою уряду є здійснення контролю за рухом того чи іншо-го товару, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановленана рівні вищому, ніж можливий імпорт чи експорт.

За напрямом дії квоти поділяють на:

експортні, які вводить уряд країни для запобігання вивезен-ню дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (в Україні,наприклад, це руди і концентрати дорогоцінних металів, ко-штовні і напівкоштовні камені, відходи і брухт дорогоціннихметалів), а також для досягнення політичних цілей. Ці квотизастосовуються рідко;

імпортні квоти, які вводить уряд країни для захисту внутріш-нього ринку від іноземної конкуренції; для досягнення збалан-сованості торгового балансу, регулювання попиту та пропо-зиції усередині країни як відповідна міра на дискримінаційнуторгову політику інших держав.

За масштабом охоплення квоти поділяють на:

глобальні, які встановлюють на імпорт чи експорт певного това-ру на певний період часу поза залежністю від того, з якої країнивін імпортується чи в яку експортується (наприклад, у США задопомогою квот регулюється імпорт сиру рокфор, окремих сор-тів шоколаду, бавовни, кави і т.д.). Метою введення таких квотє досягнення необхідного рівня внутрішнього споживання, їх-ній обсяг визначається як різниця внутрішнього виробництва іспоживання;

індивідуальні — це встановлена в рамках глобальної квоти кво-та кожної країни, що експортує чи імпортує товар. Вони вста-новлюються на підставі двосторонніх угод.

Економічні наслідки введення квот полягають у такому:

квоти є більш ефективним, ніж тарифи, інструментом обме-ження імпорту, їхнє введення дає змогу утримувати обсяги ім-порту на незмінному рівні, незважаючи на зростання попиту,що збільшує ціну товару. При незмінному обсязі імпорту вну-трішнє виробництво і споживання зростають;

квоти являють собою абсолютну величину і є негнучкими щодоціни товару;

вони більш ефективні для здійснення швидких дій адміністра-тивних органів, ними простіше і легше маніпулювати (тарифизвичайно потребують прийняття відповідного законодавства);

квоти є прямим джерелом монопольного прибутку; вони за-вжди збільшують доходи виробників імпортозамінної продук-ції; стримують імпортну конкуренцію (тарифи її звичайно до-пускають);

Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами наоснові видачі ліцензій.

Ліцензія — це дозвіл, виданий державними органами на експорт чиімпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу.Ліцензію видає держава через спеціальні уповноважені відомства.

Ліцензування може виступати у вигляді:

складової частини процесу квотування. У цьому випадку лі-цензія є документом, що підтверджує право ввезти чи вивезтитовар у рамках отриманої квоти;

самостійного інструмента державного регулювання.

Основні види ліцензій:

разова ліцензія — це дозвіл на експорт чи імпорт терміном доодного року, видана конкретній фірмі на здійснення однієї зо-внішньоторговельної операції;

генеральна ліцензія — дозвіл на експорт чи імпорт того чи ін-шого товару протягом року без обмежень кількості угод;

глобальна ліцензія — дозвіл на безперешкодне ввезення чи ви-везення товару в будь-яку країну світу за визначений проміжокчасу без обмеження кількості чи вартості;

автоматична ліцензія — дозвіл, який видається негайно післяодержання від експортера чи імпортера заявки, що не можебути відхилена державним органом, на безперешкодне ввезен-ня чи вивезення товару. При оформленні ліцензії на експорттоварів до заяви на видачу ліцензії додаються такі документи:

копія контракту зі специфікаціями;

документ, що підтверджує одержання квоти;

сертифікат походження товару.

Генеральні ліцензії на експорт продукції для забезпечення вико-нання міждержавних угод видаються винятково підприємствам, щомають повноваження уряду на їхнє одержання і яким надані відповід-ні експортні квоти. В інших випадках експортерам видаються разовіліцензії, в яких указується ціна за одиницю виміру експортованоготовару і його загальна вартість у валюті контракту.

Щоб одержати ліцензію на імпорт товарів, необхідно підготуватитакі документи:

заявку на ліцензію;

копію контракту зі специфікаціями;

сертифікат, який засвідчує відповідність технічних, фармако-логічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та еколо-гічних характеристик товару встановленим нормам.

Ліцензії не підлягають передачі іншим юридичним особам, крімвипадків виконання контракту посередником, який реалізує товарина підставі договору доручення комісії чи агентської угоди.

Ліцензії розподіляються різними способами. Найефективнішимє відкритий аукціон, що являє собою конкурсний продаж імпортнихквот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує за неї найбіль-шу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти.Конкурсний продаж імпортних квот приносить високий доход дер-жаві і перешкоджає хабарництву й корупції.

Крім відкритих аукціонів, застосовуються:

система явних переваг, що допускає закріплення урядом ліцен-зій за визначеними фірмами пропорційно розмірам їхнього ім-порту за попередній період чи пропорційно структурі попитунаціональних імпортерів. Цей спосіб дає змогу підтримуватифірми, що скорочують імпорт товарів у результаті введення ім-портних квот;

- система розподілу ліцензій на позаціновій основі, що ґрунту-ється на видачі урядом ліцензій тим фірмам, які показали своюздатність здійснювати експортно-імпортні операції найбільшефективним способом. Цей метод потребує великих витрат,оскільки допускає утворення експертної комісії і проведеннядобору в кілька етапів. При виборі способу розподілу ліцензійпочинають з найменш ринкового, що носить адміністративнийхарактер (розподіл ліцензій на позаціновій основі), і послідов-но переходять до найбільш ринкового (аукціонного).

«Добровільне» обмеження експорту (ДОЕ) — це кількісне об-меження експорту, засноване на зобов'язанні одного з торгових парт-нерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятому врамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Такі угоди укладаються, якщо імпортуюча країна спонукає своготоргового партнера «добровільно» скоротити свій експорт. Напри-клад, у 1981 р. Японія ввела ДОЕ на експорт японських автомашину США (1,68 млн автомобілів) після того, як американські політикипочали вимагати вводити квоту на імпорт автомобілів з Японії. Япон-ці надали перевагу ДОЕ над квотою, щоб саме Японія, а не США, збе-регла контроль над виконанням програми.

Приводом для ДОЕ звичайно слугують заяви національних това-ровиробників про те, що ввезення того чи іншого товару через кордонпризводить до втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку.Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, робить полі-тичний тиск на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення об-меження на вивезення певного товару. Угода підписується під тис-ком імпортера, і тому «добровільність» є поняттям відносним.

Засобом тиску на торгового партнера виступає погроза введенняторгових обмежень на такому високому рівні, що буде поставлена підсумнів сама можливість міжнародної торгівлі між країнами.

У цілому економічний ефект від введення «добровільних» екс-портних обмежень експортером є негативним для імпортера. Однакрозмір його втрат зменшується завдяки збільшенню імпорту анало-гічних товарів із країн, що не наклали «добровільних» обмежень насвій експорт.

Приховані види торговельних обмежень

Істотна роль серед нетарифних методів торгової політики приді-ляється прихованим видам торгових обмежень, яких нараховуєтьсяпонад 100 найменувань. З їхньою допомогою країни можуть в одно-сторонньому порядку обмежувати експорт чи імпорт. До них нале-жать: технічні бар'єри, внутрішні податки і збори, державна закупів-ля, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів.

Технічні бар'єри являють собою національні стандарти якос-ті, економічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакуванняі маркування товарів, вимоги про дотримання ускладнених митнихформальностей, законів про захист споживачів і т.п. Технічні бар'єривиникають внаслідок того, що національні технічні й адміністратив-ні правила перешкоджають ввезенню товарів із-за кордону. Це від-бувається у випадку невідповідності імпортних товарів обов'язковимстандартам якості, охорони здоров'я і безпеки, що застосовуються доаналогічних вітчизняних товарів, невідповідності сільськогосподар-ських продуктів санітарним і фітосанітарним нормам, які застосову-ють для того, щоб запобігти ввезенню в країну шкідників і захворю-вань, не розповсюджених у даній країні.

Внутрішні податки і збори. Державні і місцеві органи влади наімпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість,акцизний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реє-страцію, портові збори тощо з метою підвищення їхньої внутрішньоїціни і скорочення конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

Розміри внутрішніх податків часто перевищують за вартістюрозмір імпортного мита, і їхня ставка може коливатися залежно відкон'юнктури внутрішнього ринку.

Державні закупівлі. Політика в рамках державних закупівель по-лягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувативизначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товаридорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тя-гарем на платників податків. Використання політики державних за-купівель деякою мірою дискримінує іноземних постачальників.

Обсяги таких закупівель часто сягають 10-15% ВНП країни.

Вимоги про вміст місцевих компонентів. Цей метод прихованоїторгової політики допускає законодавче встановлення частки кінце-вого продукту, що повинна вироблятися місцевими виробниками, увипадку призначення товару для продажу на внутрішньому ринку.Звичайно цей метод використовують уряди країн, що розвивають-ся, з метою заміни імпорту внутрішнім виробництвом за допомогоювведення місцевих вимог до певних галузей, а також щоб уникнутипереміщення виробництва в країни, що розвиваються, з дешевшоюробочою силою і зберегти в результаті рівень зайнятості працюючих.

Вимоги про місцеву участь не тільки обмежують імпорт, а й міс-тять вимоги до закордонних інвесторів: зобов'язання іноземної фір-ми-інвестора експортувати певну частину виробленої продукції зприймаючої країни. Такі вимоги спотворюють міжнародну торгівлю ісприяють установленню нетарифних бар'єрів.

Фінансові методи торговельної політики

Метою фінансування як методу регулювання міжнародної тор-гівлі, зокрема розширення експорту, є дискримінація іноземних ком-паній на користь національних виробників і експортерів на підставізниження вартості експортованого товару і підвищення його конку-рентоспроможності на світовому ринку. Фінансування експорту здій-снюється з таких джерел: державного бюджету, банків, фондів, самихекспортерів і банків, які їх обслуговують. До фінансових методів тор-гової політики належать демпінг, субсидії, експортне кредитування.

Демпінг — це експорт товарів за цінами, нижчими від собівар-тості, чи, принаймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.Отже, демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

Здійсненню демпінгу сприяють: розходження в попиті на товару різних країнах; наявність певних передумов, що дозволяють ви-робникові встановлювати і диктувати ціни; торгові бар'єри і високітранспортні витрати, що дає змогу виробникові відгородити зовніш-ній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішньогоринку, де відбувається продаж товару за вищими цінами.

У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, по-стійний і хижацький демпінги.

Спорадичний демпінг — це епізодичний продаж несподіванихнадлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на вну-трішньому ринку.

Цей вид демпінгу використовується у випадку виникнення у фір-ми надвиробництво товарів. Не маючи можливості реалізувати товару себе в країні і не бажаючи зупиняти своє виробництво, фірма про-дає товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною порівняно з вну-трішньою ціною.

Постійний демпінг — це довгостроковий продаж товару на світо-вому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг — це тимчасове навмисне зни-ження експортних цін, щоб витиснути конкурентів з ринку і встано-вити монопольні ціни.

Демпінг може здійснюватися за рахунок коштів окремих фірм,що прагнуть заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, і за раху-нок державних субсидій експортерам.

Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру пев-ну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі видидемпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції.Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і наці-ональним законодавством ряду країн. Якщо факт демпінгу доведено,то країна вправі вводити торгові обмеження у вигляді антидемпін-гових мит. Для законного введення антидемпінгових мит необхіднанаявність двох критеріїв: продаж товару за кордон за ціною нижчою,ніж у країні походження, і нанесення матеріальних збитків галузі ві-тчизняної промисловості. До факторів, що негативно впливають настан галузі вітчизняної промисловості, належать:

фактичне чи потенційне падіння виробництва, продажів, втра-та частини ринку, прибутків, продуктивності, доходів від інвес-тицій чи використання потужностей;

вплив на внутрішні ціни;

фактичний чи потенційний вплив на грошові обіги, товарно-матеріальні запаси, зайнятість, заробітну плату, темпи зростан-ня, здатність залучати капітал чи інвестиції.

Субсидії. Уряди багатьох країн для розвитку певних галузей іпроведення необхідної експортної політики використовують субси-дування, тобто здійснюють державні дотації виробникам при їхньомувиході на світовий ринок. Інакше кажучи, субсидія — це фінансова чиінша підтримка державними органами виробництва, перероблення,продажу, транспортування, експорту товару, в результаті якої суб'єктгосподарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги(прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у тойже час дискримінує імпортерів.

Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непряме суб-сидування.

Прямі субсидії — це безпосередні виплати експортеру після здій-снення ним експортної операції, що дорівнюють різниці між його ви-тратами й отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнарод-ним угодам і заборонені СОТ.

Непрямі субсидії — це приховане дотування експортерів черезнадання пільг щодо сплати податків, пільгові умови страхування, по-вернення імпортних мит і т.п.

За ознакою специфічності субсидія буває:

легітимною, яка не дає підстав для застосування компенсацій-них заходів;

нелегітимною, яка дає підстави для застосування компенсацій-них заходів.

Існують внутрішні і зовнішні (експортні) субсидії.

Внутрішні субсидії — це бюджетне фінансування внутрішньоговиробництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважають-ся одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торго-вої політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняноз імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішніхцін і забезпечують менші втрати для країни (втрати для національноїекономіки виникають через те, що: а) внаслідок одержання субсидіїнеефективні місцеві товаровиробники мають можливість продаватисвій товар; б) субсидії фінансуються за рахунок бюджету, тобто за ра-хунок податків).

Експортні субсидії — це бюджетне фінансування національнихекспортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям занижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулюва-ти експорт.

Експортні субсидії можуть надаватися в таких основних формах:

надання підприємству прямих субсидій;

виплата премії у випадку здійснення експортних операцій;

установлення пільгових (за ставками, базою рахування, меха-нізмом стягування і т.п.) транспортних чи фрахтових тарифівдля експортних відвантажень порівняно з перевезеннями нанаціональному ринку;

безпосереднє чи опосередковане постачання державним орга-ном імпортних чи національних товарів для використання у

виробництві товарів на експорт на умовах, більш сприятливихпорівняно з умовами постачання конкуруючих товарів для ви-робництва товарів, призначених для споживання на внутріш-ньому ринку, якщо такі умови вигідніші, ніж на світових рин-ках для їхніх експортерів;

звільнення чи відстрочка сплати прямих податків, що повиннісплачуватися експортерами при здійсненні експортної опера-ції, або сплати внесків у фонди соціального страхування;

надання знижок при сплаті податків;

установлення, у випадку виробництва і постачання товарів наекспорт, звільнень по сплаті чи поверненню сплачених сум не-прямих податків;

зменшення ставок чи повернення сплачених сум податків з ім-порту матеріально-технічних ресурсів, товару на експорт;

здійснення державою програм гарантування чи страхуванняекспортних кредитів, програм страхування чи гарантуваннянезбільшення вартості експортованих товарів чи програм, щостосуються валютних ризиків з використанням ставок пре-мій, недостатніх для покриття довгострокових витрат і втрат,пов'язаних з реалізацією цих програм.

Експортна субсидія знижує експортну ціну товару і попит на то-вар за кордоном збільшується. Внаслідок цього умови торгівлі краї-ни, що експортує, погіршуються. Однак через зниження експортноїціни збільшується кількість одиниць експортованого товару. Оскіль-ки через зростання експорту менше товару надходить на внутрішнійринок, то внутрішня ціна на нього збільшується. Одержить країна,що експортує, виграш чи програє, залежить від того, чи удасться зарахунок збільшення обсягу продаж компенсувати втрати, пов'язані зпогіршенням умов торгівлі, тобто зниженням експортної ціни.

Експортна субсидія є статею витрати бюджету, а, значить, додат-ковим податковим тягарем для платників податків (витрати на фі-нансування субсидій дорівнюють добутку кількості товару, експор-тованого після введення субсидії, на розмір субсидії).

Отже, оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вонивпливають на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшенняконкурентоспроможності певної фірми на експортних ринках, чишляхом надання переваг внутрішньої продукції перед імпортною.

Країна-імпортер при виявленні експортного субсидування (вико-ристання нелегітимної субсидії) може вводити компенсаційне мито,що стягується з товарів, які є об'єктом застосування компенсаційнихзаходів. Ці заходи, можна застосовувати у випадку серйозного збит-ку, заподіяного інтересам іншої країни, зокрема в таких випадках:

загальний обсяг субсидування щодо вартості продукту переви-щує 5%;

субсидії покривають виробничі витрати галузі промисловості;

субсидії, що не є одноразовим заходом, покривають виробничівитрати підприємства;

відбувається пряме списання заборгованості урядом.

Експортні кредити. Для приховання експортних субсидій уряди

використовують експортне кредитування, що передбачає фінансовестимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товарови-робниками.

Надання експортних кредитів здійснюється у вигляді:

субсидованих кредитів вітчизняним експортерам. Такі кредитивидаються державними банками під відсоткову ставку, нижчувід ринкової;

державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковійумові закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такийкредит.

Експортні кредити розрізняються за призначенням і термінаминадання (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

Характеристика експортного кредитування

Призначення кредиту

Терміни кредитування

Для експорту споживчих товарів ісировини

Короткострокові (на термін до 1року)

Для експорту машин і устаткування

Середньострокові (на термін 1-5 ро-ків)

Для експорту інвестиційних товаріві великих проектів

Довгострокові (на термін понад 5 ро-ків)

Експортне кредитування сприяє товарному експорту, є знаряд-дям боротьби за зовнішні ринки збуту, прискорює темп розвитку на-ціональної економіки.