ГЛАВА 11.МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ : Міжнародна торгівля : B-ko.com : Книги для студентів

ГЛАВА 11.МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ

Після вивчення матеріалу цієї глави ви повинні вміти:

дати визначення поняття «міжнародні розрахунки»;

розкрити особливості міжнародних розрахунків;

охарактеризувати документарні форми розрахунків у міжна-родній торгівлі;

пояснити порядок оформлення акредитивів та інкасо;

охарактеризувати недокументарні форми розрахунків та спе-цифіку використання їх у міжнародній торгівлі.

11.1. Характеристика міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки — це система регулювання платежів загрошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між юри-дичними та фізичними особами різних країн у процесі їхньої діяль-ності у світогосподарській сфері. Вони включають умови та порядокздійснення платежів, які закріплені в міжнародних нормативних до-кументах, а також щоденну практику діяльності банків щодо їх про-ведення.

Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється впроцесі міжнародних торговельних відносин.

Міжнародні розрахунки в зовнішньоторговельній сфері — це:

1) комерційні платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями,що виникають між підприємствами, банками, установами й окреми-ми особами різних країн, пов'язані зі світовою торгівлею товарами тапослугами;

2) некомерційні платежі, пов'язані з перевезенням пасажирів,страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здій-снюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, ви-ручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються дляплатежів третім країнам.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється в порядку без-готівкових розрахунків, через банки різних країн, які підтримуютьвзаємні кореспондентські зв'язки, тобто відкривають один одномурахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і ви-конують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Робитьсяце так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свогоклієнта та зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунокіноземного банку-кореспондента, а банк у країні експортера списуєцю суму з рахунка кореспондента та зараховує її на рахунок свого клі-єнта, що експортував свій товар.

Платежі готівкою з міжнародних розрахунків виконуються в ос-новному під час подорожей за кордон делегацій, туристів або приват-них осіб, які обмінюють у банках валюту своєї країни на відповіднуіноземну валюту[4].

На стан платіжних розрахунків комплексно впливають численнічинники:

економічні та політичні відносини між країнами;

становище країни на товарних і грошових ринках;

ступінь використання та ефективність державних заходів щодозовнішньоекономічного регулювання;

міжнародні торговельні правила і звичаї;

регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіта-лів;

відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

стан платіжного балансу;

банківська практика;

умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

конвертованість валют тощо.

Особливості міжнародних розрахунків полягають у такому:

Імпортери та експортери, їхні банки вступають до певних відо-соблених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов'язанихз пересилкою, обробленням товаророзпорядчих і платіжних доку-ментів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов'язань і розподіл відпо-відальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

Міжнародні розрахунки регулюються національними норма-тивними та законодавчими актами, міжнародними банківськимиправилами та звичаями.

Міжнародні розрахунки є об'єктом уніфікації. Це зумовленопроцесом інтернаціоналізації господарських зв'язків, універсаліза-цією банківських операцій. Наприклад, уніфікація вексельного за-конодавства, Уніфіковані правила для документарних акредитиву таінкасо, Правила щодо контрактних гарантій тощо.

Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарнийхарактер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних доку-ментів. До фінансових документів належать: прості й переказні век-селі, чеки, платіжні розписки. До комерційних документів належать:

рахунки-фактури;

документи, які підтверджують відвантаження чи відправку то-варів, або прийняття та відвантаження (коносаменти, залізнич-ні, автомобільні, авіаційні накладні, поштові квитанції, комбі-новані транспортні документи на змішані перевезення);

страхові документи, оскільки експортні вантажі зазвичай за-страховуються;

інші документи — сертифікати, які засвідчують походження,масу, якість, аналіз товарів, митні, консульські розрахунки.

Міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, а тому,по-перше, на їхню ефективність впливає динаміка валютних курсів;по-друге, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошовихвідносин можливе лише за умови вільного обміну національної валютина валюту інших країн. Іншими словами, найбільш ефективна участьтієї чи іншої країни у міжнародних торговельних розрахунках можливалише на основі конвертованої валюти. В сучасній практиці розрахункиміж банками різних країн з боргових вимог і зобов'язань здійснюютьсяв основному у вільно конвертованій валюті. В країнах з частково кон-вертованою валютою держава використовує валютні обмеження, щобезпосередньо впливає на зовнішньоторговельні розрахунки.

Значну роль у міжнародних розрахунках відіграють колективнівалюти, які з'явилися в 70-х роках ХХ ст. Вони наділяються функція-ми міжнародних грошей як регіонального (регіональні валюти країнЄвропи, Азії, Африки, Латинської Америки), так і глобального харак-теру (спеціальні права запозичення — СДР).

Використання колективних валют у міжнародних розрахункахзменшує залежність їх ефективності від курсових коливань, еконо-мічної та валютної політики країн-емітентів цих валют.

До основних суб'єктів міжнародних розрахунків належать екс-портери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають увідповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих доку-ментів і операційним оформленням платежів.

Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі бан-ки. Міра їхнього впливу в міжнародних розрахунках залежить від:

масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування;

застосування національної валюти країни базування;

спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;

мережі банків-кореспондентів.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних роз-рахунків банки зазвичай підтримують необхідні валютні позиції в різ-них валютах відповідно до структури та термінів наступних платежів.

Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов'язань бан-ку в іноземній валюті. Коли вони рівні по конкретній валюті, то ва-лютна позиція закрита, а коли не збігаються, то валютна позиціявідкрита. Відкрита валютна позиція може бути короткою (пасиви тазобов'язання щодо проданої валюти перевищують активи та вимоги внеї) та довгою (активи та вимоги по валюті, яка куплена, перевищу-ють пасиви та зобов'язання).

11.2. Основні форми міжнародних розрахунків

При проведенні зовнішньоторговельних операцій важливо пра-вильно вибрати форми розрахунків. Це дає змогу контрагентам змен-шувати витрати та ризики невиконання протилежною стороною сво-їх зобов'язань за контрактом [14; 15; 43; 54].

Форми платежу (розрахунків) — це врегульовані законодавствомкраїн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовніш-ньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнароднихрозрахунків також регулюється міжнародними документами, які розро-бляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною тор-говельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Розрахункові зобов'язання опосередковують здійснення плате-жів за товари, виконані роботи, надані послуги. Їхня мета — належнеоформлення переказу грошових коштів боржником кредитору.

Форми розрахунків варто відрізняти від розрахункових докумен-тів. Останні можуть мати таку саму назву, як і відповідна форма роз-рахунків (наприклад, акредитив, чек), однак вони виконують обліко-во-бухгалтерську та інформаційну функцію.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на доку-ментарні (акредитиви, інкасо) та недокументарні (платіж на відкри-тий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки, що мають документарний характер,означають, що здійснюються вони на основі фінансових та комерцій-них документів. Це робить такі розрахунки надійними.

На вибір тієї чи іншої форми розрахунку впливають такі фактори:

вид товару (наприклад, форми розрахунків відрізняються за-лежно від поставок: технічного обладнання, продовольчої гру-пи товарів або медикаментів);

термін поставки;

наявність кредитної угоди;

платоспроможність і ділова репутація контрагента;

характер компромісу між контрагентами;

можливості банку, його надійність.

Форми міжнародних розрахунків відрізняються розміром участікомерційних банків у їхньому проведенні:

мінімальна участь банків — при банківському переказі (вико-нання платіжного доручення клієнта). Відповідно досягається імінімальне забезпечення платежу для експортера;

середня участь — при інкасо (контроль за наданням, переказомтоваророзпорядчих документів і видача їх платнику відповіднодо інструкції довірителя);

- максимальна участь — при акредитиві (надання беніфіціаруплатіжного зобов'язання, яке реалізується під час виконанняостаннім умов акредитиву). Досягається максимальне забез-печення платежу для експортера, оскільки акредитив за своєюсутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товарубанком, що відкрив акредитив.

Країни світу використовують як документарні, так і недокумен-тарні форми розрахунків, оскільки їх характеризує простота та деше-визна.

Промислово розвинуті країни в розрахунках між собою викорис-товують переважно недокументарні форми розрахунків. Документар-ні розрахунки використовуються в розрахунках з країнами третьогосвіту, з деякими країнами Східної Європи. Це дає можливість значнозменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Та чи інша форма розрахунків може бути сприятливою для екс-портера та несприятливою для імпортера, і навпаки, тому що міститьпевну частку ризику для кожного партнера. Кожний контрагент на-магається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав бинайменший ризик.

Різні форми розрахунків щодо оцінювання ризику відображені втабл. 11.1.

Таблиця 11.1

Оцінювання ризику неплатежу/непостачання товарудля контрагентів при різних формах розрахунків

Ранг ступеня

 

Ранг ступеня

ризику для

Форми розрахунків

ризику для

експортера

 

імпортера

1

Відкритий рахунок

6

2

Документарне інкасо із розстроч-кою платежу

5

3

Документарне інкасо з негайноюоплатою

4

4

Непідтверджений акредитив

3

5

Підтверджений акредитив

2

6

Авансовий платіж

1

Для оцінювання ризику для контрагентів при різних формахрозрахунків використовується метод ранжування ступеня ризику:найбільшому ступеню ризику надається перший ранг, найменшому— останній ранг. Із таблиці видно, що авансовий платіж і платіж навідкритий рахунок перебувають на різних полюсах. Ці форми розра-хунків становлять однобічні вигоди або експортеру, або імпортеру.Крім того, на відміну від документарного інкасо та акредитива, участьбанку при цих формах значно менша, тому що вони є лише провід-никами грошових коштів.

Механізм здійснення міжнародних розрахунківза допомогою інкасо

Розрахунки за інкасовим дорученням (інкасо) — це банківськаоперація, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (екс-портера) отримує на підставі розрахункових документів суму коштів,що йому належать, від платника (імпортера) за відвантажені йомутовари чи надані послуги та зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку [17; 10; 14; 15; 54; 75].

Інкасо являє собою тільки інкасування паперів, і банк не гарантуєоплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Експортер, щоб зменшити ризик несплати при цій формі, пови-нен вимагати надання імпортером гарантії платежу, яку видає банк,тобто банківської гарантії.

Розрізняють два види інкасо:

чисте інкасо, тобто стягнення платежу за фінансовими доку-ментами, які не супроводжуються комерційними документами.До фінансових документів належать: тратта (переказний век-сель), простий вексель, чек;

документарне інкасо, тобто стягнення платежу за фінансови-ми документами, які супроводжуються комерційними доку-ментами, або тільки за комерційними документами. До складудокументів можуть входити: термінова тратта або тратта напред'явника; коносамент або інший транспортний документ;комерційні рахунки-фактури; свідоцтво про походження; стра-хові поліси або сертифікати.

У практиці міжнародних розрахунків частіше використовуютьдокументарне інкасо.

У разі документарного інкасо банки спираються на «Уніфіко-вані правила по інкасо» (УПІ), які розроблені Міжнародною торго-вельною палатою в Парижі (зараз діє редакція 1996 р., публікація№ 522). УПІ регулюють основні права та обов'язки учасників інкасо,визначають види інкасо, порядок подання документів до оплати таздійснення оплати, акцепту, повідомлення про проведення платежу,акцепту або про неплатіж та інші питання. До УПІ приєдналася біль-шість країн світу, в тому числі й Україна.

Таким чином, інкасова операція полягає в отримуванні та зара-хуванні банком платежу для клієнта. Вона протилежна акредитиву,оскільки платник не має обов'язку заздалегідь перераховувати гро-шові кошти, їх ще тільки треба буде в нього затребувати. Банки придокументарному інкасо не беруть на себе зобов'язання здійснити пла-тіж. Їхня відповідальність зводиться до переказування та врученнядокументів проти сплати чи акцепту, але без власного зобов'язанняздійснити платіж, якщо покупець не виконає або не зможе виконатисвоїх зобов'язань за інкасо.

Інкасо дає менше гарантій платежу продавцеві, але набагато ви-гідніше платнику, який не заморожує своїх оборотних коштів. У разівикористання документарного інкасо продавець до моменту відван-таження товару ще не може бути впевнений у тому, що покупець зро-бить платіж, тому ця банківська операція підходить для здійсненняплатежів у таких випадках:

продавець довірить покупцеві, що він оплатить відвантаженітовари чи надані послуги;

стабільні політичні, економічні та правові умови в країні по-купця;

країна-отримувач не має імпортних обмежень (наприклад, ва-лютний контроль), або вона надала всі необхідні дозволи.

Учасники інкасової операції:

експортер (продавець, довіритель) — сторона, що виставляє до-кументи на інкасо;

банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає здійснюватиоперації інкасо;

інкасуючий банк — банк (окрім банку-ремітента), який береучасть в операції щодо виконання інкасового доручення;

імпортер (покупець, платник) — сторона, що здійснює платіжабо акцепт за отриманий товар.

Здійснення документарного інкасо умовно поділяють на трифази.

Фаза 1. Домовленість про умови інкасо.

Експортер визначає в своїй пропозиції умови платежу або узго-джує їх з покупцем у контракті на купівлю-продаж.

Фаза 2. Видача інкасового доручення та надання документів.

Після отримання замовлення або після укладення договору прокупівлю-продаж продавець відвантажує замовлений товар або безпо-середньо на адресу покупця або на адресу посередника. Одночасновін складає всі необхідні документи (рахунок-фактуру, коносамент,страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару та ін.) і від-правляє їх разом з інкасовим дорученням своєму банкові (банку-ре-мітенту). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкці-ями інкасуючому банкові.

Фаза 3. Подання документів платнику.

Інкасуючий банк інформує покупця про надходження докумен-тів, а також про умови одержання їх. Він приймає від покупця платіжабо акцептований вексель і передає покупцеві документи. Сплаченасума по інкасо переводиться банку-ремітенту, який потім зараховуєїї на рахунок експортера.

Розрахунки у формі інкасо здійснюються за схемою (рис. 11.1).

Схема містить такі кроки:

й          крок — укладання контракту, в якому сторони домовляютьсячерез які банки проводитимуть розрахунки;

й          крок — експортер відвантажує товар;

й          крок — експортер отримує від перевізника транспортні доку-менти;

й          крок — експортер готує необхідні документи (розрахунки,коносаменти, сертифікати якості, фінансові документи-тратти, чекитощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку.

й          крок — банк-ремітент після перевірки наданих документів навідповідність вимогам, наведеним в інкасовому дорученні, відправ-ляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера. Вінкасовому дорученні банк експортера дає інструкції щодо переказу-вання коштів, отриманих від імпортера, або щодо векселів, акцепто-ваних імпортером (якщо такі направляються при інкасовому дору-ченні).

й          крок — банк країни імпортера після отримання інкасового до-ручення та інших документів передає їх покупцеві (імпортеру) дляперевірки з метою отримання від нього платежу (або акцепту тратт).Інкасуючий банк може здійснювати подання платнику безпосередньоабо через банк-представник. Банк країни імпортера надсилає повідо-млення платникові про одержання інкасового доручення та проханняздійснити платіж. Документи видаються платнику тільки проти пла-тежу (акцепту тратти).

й          крок — банк імпортера одержує платіж від імпортера.

й          крок — інкасуючий банк переказує відповідну суму (виручку)банку-ремітенту поштою, телеграфом, каналами СВІФТ (залежновід інструкцій).

й          крок — банк-ремітент після одержання переказує зараховуєсуму виручки на рахунок експортера.

Переваги та недоліки інкасової форми розрахунків

У тому випадку, якщо, відповідно до інструкцій, наведених у інка-совому дорученні, передбачена передача документів платникові про-ти акцепту, банк зобов'язаний передати платнику документи післяодержання від нього акцептованого переказного векселя (тратти).Акцептуючи вексель, платник бере на себе зобов'язання здійснитиплатіж в обумовлені терміни.

Таблиця 11.2

Переваги

Недоліки

Для експортера

Зменшення ризику довгострокової пе-редачі товару. Банк захищає право екс-портера на товар до моменту оплати чиакцепту документів. Імпортер може роз-поряджатися товаром тільки після інка-сування документів. Отримання платежугарантовано, як тільки імпортер приймедокументи.

Збільшення конкурентоспроможності.Інкасо — менш тривалий та обтяжливийзасіб досягнення домовленості, ніж акре-дитив. У експортера є можливість про-дати товар за нижчою ціною, збільшуючисвою конкурентоспроможність.

Зручність. Банк може запропонуватиефективний засіб оброблення докумен-тів, здійснення розрахунків і зв'язків.

Експортер має можливість одержатикошти від банку під акцепт або за урядо-вою програмою підтримки експортера

Тривалість проходження документівчерез банки і, відповідно, періоду їх опла-ти (акцепту), який може забирати від де-кількох тижнів до місяця та більше.

Витрати по інкасо несе експортер. До-даткові витрати, які викликані неплате-жем чи відмовою від акцепту з боку ім-портера. Імпортер має право відмовитисьвід оплати поданих документів або немати дозволу на переказування валютиза кордон. У цих випадках банк не несевідповідальності. Експортер понесе ви-трати, пов'язані зі зберіганням вантажу,його страхуванням, продажем його третійособі або транспортуванням назад у своюкраїну.

Експортер зобов'язаний здійснювативиробництво та транспортування товаруавансом

Для імпортера

Імпортер оплачує фактично відванта-жений товар, оскільки платіж здійсню-ється тільки проти товаросупроводжу-ючих документів. Тобто форма інкасо єсприятливою для імпортера щодо виборучасу для платежу.

Зменшення витрат. Витрати на здій-снення інкасо у вигляді банківської комі-сії незначні. У деяких випадках, відповід-но до міжурядових або міжбанківськихугод про взаємну торгівлю та розрахунки,комісія може взагалі не стягуватися. Крімтого, імпортер може одержати вигоду знизької ціни купівлі (див. переваги дляекспортера)

Імпортер здійснює платіж або акцепт,не маючи можливості раніше перевіритиякість товару.

Нанесення шкоди репутації у випадкунеплатежу або відмови від акцепту. Екс-портер може видати спеціальні інструк-ції щодо замовлення «протесту» від йогоімені, що дозволяє в подальшому податиофіційну скаргу

Якщо відстрочка платежу, тобто надання експортером імпорте-ру короткострокового комерційного кредиту, не оформляється, банкна основі інструкції довірителя може видати документи платникубез оплати. При цьому експортер, звичайно, вимагає від імпортерабанківську гарантію під забезпечення платежу за укладеною уго-дою. У цьому випадку документи видаються в обмін на письмовезобов'язання платника здійснити платіж в обумовлені терміни.

Витрати по здійсненню інкасових операцій включають:

комісійні за:

вручення документів напроти акцепту або платежу;

оплату акцепту;

звільнення відвантаженого товару, який був адресований бан-ку чи транспортному агенту, до розпорядження банку;

накладні витрати за:

пролонгацію векселів;

додаткову роботу з документами (повернення документів, про-тест та ін.);

поштові збори;

інші фактичні витрати.

Інкасова форма розрахунків має переваги і недоліки (табл. 11.2).

Механізм здійснення міжнародних розрахунківза допомогою акредитива

Документарний акредитив — це угода, згідно з якою банк зобо-в'язується на прохання клієнта-імпортера (заявника акредитиву)здійснити оплату документів, які відповідають умовам акредитиву,експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив [ 10;14; 15; 54; 76].

Акредитивна форма розрахунків передбачає виконання умов тавимог, які мають бути виконані контрагентами та банками. Комер-ційні банки стають заінтересованими учасниками розрахункової опе-рації поряд із зовнішньоторговельними партнерами. Це є специфі-кою акредитивної форми розрахунків.

Поряд з функцією забезпечення платежів акредитив може вико-нувати кредитну функцію. Зобов'язання банку імпортера здійснитиплатіж допомагає експортеру одержати від свого банку кредит (на-приклад, на виробництво товару). Акредитив може слугувати банкуімпортера також як основа для кредиту (у випадках, коли банк приздійсненні акредитивної операції, може сподіватися, що буде розпо-ряджатися документами, які уособлюють власність на товар, бо то-варосупроводжувальні документи засвідчують вимогу на видачу від-правленого вантажу. Із передачею документів передається право наволодіння товаром).

У світовій торгівлі за допомогою акредитива здійснюється до 80%платежів. Це пов'язано з тим, що документарний акредитив — най-менш ризикований та найбільш дійовим інструмент забезпеченняплатежів. У країнах, де контролюється зовнішня торгівля, застосу-вання акредитива часто є необхідною умовою для здійснення екс-портно-імпортних операцій.

Сутність акредитива полягає в одержанні продавцем твердих га-рантій платежу, а покупцем — повноцінних прав на відвантаженийтовар. Це можливо, коли гроші перераховуються платником лишепри виконанні його контрагентом визначених умов, що і створює пе-реваги, які має продавець, який домовився з покупцем щодо акреди-тивної форми оплати. Тому акредитив часто розглядається не тількияк форма розрахунків, а й як своєрідне забезпечення платежу за това-ри (роботи, послуги).

Відносини за акредитивом, які виникають між банком та клієн-том-платником (імпортером), а також між банком та одержувачемкоштів (експортером), не пов'язані із договором купівлі-продажу,який укладається між експортером та імпортером. Відокремленийхарактер цих відносин відбивається в тому, що банки не зобов'язаніперевіряти відповідність умов акредитива (вказівок про зміну умов,достроковому закритті тощо) договору між платником та одержува-чем.

У разі розрахунків акредитивом банк, який його виставляє, дієвід свого імені, але за рахунок коштів клієнта. Таким чином, відноси-ни за акредитивом розглядаються як різновид договору комісії.

Бенефіціар за акредитивом не може скористатися на свою ко-ристь договірними відносинами, що існують між банками або міжстороною, яка дала наказ відкрити акредитив, і банком емітентом.Під час операцій з акредитивом заінтересовані сторони мають справутільки з документами, а не з товарами, послугами і/або іншими ви-дами виконання зобов'язань, до яких можуть належати документи.

Акредитиви виставляються банками на підставі доручення абозаяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розді-лу контракту, що стосується платежів.

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регла-ментується Уніфікованими правилами та звичаями для докумен-тарних акредитивів, розроблених Міжнародною торговою палатою(зараз діє редакція 1993 р., публікація № 500), до яких приєдналисяпонад 160 країн світу, серед них — Україна. Уніфіковані правила ви-значають основні поняття та види акредитивів, способи та порядокзастосування, обов'язки та відповідальність банків, вимоги до доку-ментів, що подаються разом з акредитивом, а тому в кожний докумен-тарний акредитив обов'язково включається застереження, що Прави-ла є невід'ємною складовою частиною такого акредитива.

Учасники розрахункової операції за акредитивом:

покупець-імпортер (акредитиводавець), який звертається добанку з проханням про відкриття акредитива;

продавець-експортер (бенефіціар), якому адресовано акреди-тив і на користь якого буде здійснено платіж;

банк-емітент (банк імпортера) — банк, який відкриває акре-дитив за дорученням клієнта або звертається з проханням доіншого банку відкрити акредитив за його дорученням і за йогорахунок;

авізуючий банк (банк експортера) — банк, який сповіщає екс-портера про відкриття на його користь акредитива та передаєйого текст.

Процедура здійснення акредитивної операції поділяється на трифази.

Фаза 1. Угода про відкриття акредитива. Розглядається пропо-зиція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному по-купцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорюєумови акредитива.

Фаза 2. Доручення на відкриття акредитива. Ця фаза пов'язана зпідписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає екс-портеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши до-говір з купівлі-продажу. Водночас він дає своєму банку доручення навідкриття акредитива.

Фаза 3. Використання акредитива. Експортер поставляє замовле-ний товар і надає банку документи на оплату.

Схема містить такі кроки:

й          крок — експортер та імпортер укладають між собою угоду, вякій зазначають, що розрахунки буде здійснено у формі документар-ного акредитива.

й          крок — експортер готує товар до відвантаження, про що по-відомляє імпортера.

й          крок — одержавши повідомлення експортера, імпортер подаєсвоєму банку доручення (заяву) на відкриття акредитива.

У заяві банку доручається відкрити акредитив на умовах, які пе-релічені в ньому та відповідають укладеному контракту. В заяві вка-зуються:

акредитиводавець і бенефіціар;

дата та місце закінчення акредитива;

вид акредитива;

авізуючий банк і банк, який підтверджує акредитив;

спосіб відвантаження товару та виконання акредитива;

опис товару та умов поставки;

перелік документів, проти яких виконується акредитив;

дата першого відвантаження;

термін, протягом якого повинні бути надані документи;

номер рахунка, з якого банк списує кошти на оплату товару ікомісійні банків.

й          крок — банк-емітент після оформлення відкриття акредитиванаправляє акредитив іноземному банку, що обслуговує експортера(авізуючий банк), який перевіряє його достовірність і сповіщає екс-портера про відкриття та умови акредитива. На цьому етапі можутьвиникнути два моменти щодо гарантії акредитива.

Отриманий від емітента акредитив може бути авізований бан-ком без зобов'язань з його боку. У цьому випадку авізуючий банктільки перевіряє наявність документів за зовнішніми ознаками. Вінне бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу експортеру.

Банк-емітент може звернутися до авізуючого банку, дати під-твердження відкритому акредитиву, тобто додати власну гарантіюплатежу. У цьому разі такий банк виступає в ролі банку, що підтвер-джує цей акредитив. Тоді акредитив має гарантії двох банків, один зяких перебуває в країні експортера, а другий — у країні покупця.

й          крок — передавання відкритого акредитива експортеру (бене-фіціару), який перевіряє відповідність його умовам контракту.

й          крок — експортер відвантажує товар імпортеру, якщо згоден зумовами відкритого на його користь акредитива.

й          крок — експортер отримує від перевізника транспортні доку-менти.

й          крок — передача експортером транспортних та інших доку-ментів, передбачених умовами акредитива, у свій банк (авізуючий).

й          крок — банк експортера перевіряє всі документи щодо їхньоївідповідності умовам акредитива та надсилає їх банку-емітенту дляоплати або акцепту. У супроводжувальному листі зазначається по-рядок зарахування виручки на рахунок експортера.

й          крок — банк-емітент перевіряє документи та здійснює платіжбанку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, абанк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера.

й          крок — імпортер одержує від банку емітента всі комерційнідокументи.

12-й крок — імпортер за комерційними документами одержує увласність товари від перевізника.

Зовнішньоторговельні банки несуть повну відповідальність засвоєчасну оплату поданих бенефіціаром документів, якщо ці доку-менти повністю відповідають умовам акредитива, а також за своєчас-не регулювання й усунення виявлених у документах розбіжностейшляхом проведення необхідної роботи зі своїми клієнтами — бенефі-ціаром для авізуючого банку і наказодавцем акредитива — для банку-емітента.

Відповідно до Уніфікованих правил, у практиці міжнароднихрозрахунків можуть застосовуватися різні види документарних акре-дитивів:

відкличні та безвідкличні;

підтверджені та непідтверджені;

переказні (трансферабельні);

револьверні (відновлювальні);

компенсаційні;

покриті та непокриті;

резервні.

Відкличний акредитив відкриває банк імпортера, а банк експор-тера підтверджує цей акредитив. Але банк імпортера може змінити танавіть анулювати дію акредитива в будь-який час без згоди експор-тера (бенефіціара). За таких умов банк-емітент має сплатити банку,уповноваженому здійснити платіж, певну суму компенсації. На прак-тиці такі акредитиви використовують у розрахунках між підприєм-ствами, що мають довготривалі комерційні відносини та довіряютьодне одному, оскільки значно зростає комерційний ризик. Тобто від-кличний акредитив не надає експортеру достатньої гарантії. Необхід-но пам'ятати, що в дорученні на відкриття акредитива необхідно чіт-ко вказувати його форму, бо якщо її немає, то акредитив вважаєтьсявідкличним.

Безвідзивний акредитив не може бути змінений або анульованийбез згоди зацікавлених сторін. Він дає експортеру високий ступінь га-рантії того, що його поставки, послуги будуть оплачені, як тільки вінвиконає умови акредитива.

Безвідкличні акредитиви з точки зору додаткових гарантій плате-жу поділяються на підтверджені та непідтверджені.

Підтвердження акредитива здійснюється через надання гаран-тії платежу іншим (третім) банком, який бере на себе зобов'язаннясплатити за документами, що відповідають умовам акредитива, в разіякщо це не зможе зробити банк-емітент. Підтверджений власнимбанком акредитив надає більше гарантії експортеру.

При здійсненні розрахунків за непідтвердженим акредитивомвідповідальність за виконання платежу несе тільки банк-емітент.Банк-експортера лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. Вінне бере власного зобов'язання його проводити на документах за свійрахунок. Бенефіціар погоджується на безвідкличний непідтвердже-ний акредитив, якщо політичний ризик і ризик переказування коштівнезначні і це дає змогу провести операцію швидко.

Переказний (трансферабельний) акредитив — це зобов'язаннябанку, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) може уповноважитиобслуговуючий його банк передати своє право на отримання коштівповністю або частково одному або кільком постачальникам (другомубенефіціару). Такий вид розрахунків застосовуються тоді, коли бене-фіціар не є постачальником або поставка здійснюється через торго-вельного посередника.

Після отримання від банку повідомлення про відкриття такогоакредитива торговельний посередник може доручити банку перека-зати акредитив на свого постачальника або на другого бенефіціара.При цьому переказування, як правило, має відповідати умовам пер-шого акредитива.

Переказаний акредитив може бути переказаний лише один раз, тоб-то другий бенефіціар не може переказати його третьому бенефіціару.

Використання переказного акредитива має певні переваги дляпосередників:

дає змогу посередникові не використовувати своїх власних ко-штів і кредитних можливостей банку;

переказні акредитиви можуть бути використані в такий спосіб,що покупцеві залишається невідомою особа першого поста-чальника.

Револьверний акредитив використовується, коли покупець від-дає розпорядження поставляти замовлений товар частинами черезвідповідні проміжки часу (договір про поставки партіями). Цей акре-дитив покриває вартість часткових поставок.

Його перевагою є те, що не потрібно на кожну партію товару від-кривати новий акредитив, а також отримується економія на канце-лярських та інших витратах.

Компенсаційний акредитив являє собою другий акредитив, якийгарантується першим, що називається основним. Бенефіціар за першимакредитивом, як правило, є посередником, який відкриває акредитивна користь постачальника товару. У правовому відношенні основний ікомпенсаційний акредитив не пов'язані між собою і є самостійними різ-новидами. Однак, відкриваючи компенсаційний акредитив треба врахо-вувати відповідність умов його відкриття умовам основного акредитива.

Покриті документарні акредитиви — це акредитиви, відкриваю-чи які банк-емітент попередньо надає в розпорядження виконуючогобанку валютні кошти (покриття), що належить імпортеру, на сумуакредитива на термін дії зобов'язань банку емітента з умовою можли-вості їх використання для платежів за акредитивом.

Непокриті акредитиви — це акредитиви, які підтверджуються бан-ками без попередньо зарезервованих ними коштів клієнтів на своїх ра-хунках для оплати товару (послуги) за акредитивом. Такі акредитививикористовуються тоді, коли банки повністю довіряють один одному тасвоїм клієнтам, а ризики, пов'язані з переказуванням коштів, мінімаль-ні. На практиці найчастіше використовуються непокриті акредитиви.

Резервні акредитиви за своєю сутністю схожі з умовною гаран-тією, яка надається банком-емітентом. За їхньою допомогою можутьбути гарантовані такі платежі та послуги:

виплата за векселями, які підлягають оплаті після пред'явлення;

погашення банківських кредитів;

оплата товарних поставок;

виконання договорів підряду на проведення робіт або наданняпослуг.

Акредитивна форма розрахунків є найскладнішою та дорогою. Закожну операцію, за підвищені кредитні ризики банки беруть вищукомісію, ніж за інших форм розрахунків. Банки використовують спе-ціально встановлені тарифні ставки комісійних зборів та поштово-те-леграфних витрат, витрат за користування системою SWIFT.

Витрати, пов'язані з відкриттям акредитива, як правило, бере насебе покупець, але він може вимагати від експортера, щоб той узяв насебе всі витрати та комісії або їх частку.

Банки можуть використовувати такі види комісійних1:

попереднє авізування (20-50 дол.);

авізування документарного акредитива (0,1-0,15%, при цьомуmin — 40 дол., max — 500 дол.);

відкриття та підтвердження акредитива (0,1-0,3%);

переказ трансферабельного акредитива (0,2%, при цьому min —50 дол., max — 1000 дол.);

платежі, негоціація, перевірка, прийняття та відправлення до-кументів (0,1-0,3%);

зміна умов акредитива (20-50 дол.);

акцепт тратт (0,1-0,15%);

поштово-телеграфні витрати;

витрати на відправлення повідомлень по системі SWIFT;

отримання документів, які відрізняються від умов акредитива(30-100 дол.);

анулювання акредитива (30-50 дол.);

комісійні за акредитивом за платіж у розстрочку (0,1-0,15%);

платіж на користь бенефіціара (0,2-0,5%) тощо.

Основні переваги та недоліки документарних акредитивів (без-відзивних, як найпоширенішої форми) наведені в табл. 11.3.

Таблиця 11.3

Переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків

Переваги | Недоліки

Для експортера

Мінімальний ризик неоплати товаруекспортера. Банк не може відмовитисявід оплати за повністю відповіднимидокументами, якщо взяв на себе безвід-зивне зобов'язання виконати це.

Оплата банком проводиться швидшета зручніше, ніж інкасо від експортера

1. Зниження конкурентоспро-можності. Продавець може обмеж-ити себе або свій ринок та можезазнавати труднощів з пошукомпокупців, бо імпортер несе великівитрати і має значний обсяг робо-ти з документами.

Вексель, акцептований банком, можебути дисконтований, якщо в країні іс-нує ринок цих фінансових інструмен-тів. Це забезпечує успіх у фінансуванні.

Гнучкість відносно умов платежу.

Міжнародна правова надійність.

Використання практично в усіх кра-їнах

 

1 Тарифи на акредитивні послуги українських банків [14].

Продовження табл. 11.3

Для імпортера

Використання практично в усіх кра-їнах.

Гнучкість щодо умов платежу.

Безпека. Оплата відбувається лишепісля пред'явлення відповідних дляакредитування документів, які підтвер-джують відвантаження товару. Завдя-ки фінансовим термінам гарантуєтьсявчасне виконання відвантаження татерміну дії акредитива

Імпортер несе великі витрати заакредитивом і має значний обсягроботи з документами, що потре-бує багато часу на оформлення.

Покупець здійснює оплату, немаючи можливості попередньо пе-ревірити якість товару

Банківський переказ

Банківський переказ належить до недокументарних форм розра-хунків. Він є складовим елементом інших форм міжнародних розра-хунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).

Банківський переказ — це розрахункова банківська операція, якаявляє собою доручення комерційного банку своєму банку-кореспон-денту сплатити відповідну суму грошей на прохання та за рахунокпереказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначеннямспособу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Банківський переказ полягає в пересиланні платіжного доручен-ня одного банку іншому.

Платіжне доручення — це розрахунковий документ, який міститьдоручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказуказаної в ньому суми грошових коштів зі свого рахунка на рахунокодержувача.

Схема розрахунку платіжними дорученнями відображена на рис.11.3.

Схема містить такі кроки:

й          крок — укладання контракту купівлі-продажу. В розділі«Умови платежу» вказується, що розрахунки за поставлений товарробитимуться у формі банківського переказу.

й          крок — експортер відвантажує товар.

й          крок — експортер отримує товарні документи від перевізника.

й          крок — експортер відправляє повідомлення про відвантажен-ня та інші комерційні документи імпортеру (отримання товару).

й          крок — заява на переказ.

й          крок — платіжне доручення від імені банку імпортера на пере-каз іноземної валюти.

й          крок — перевірка банком експортера правильності платіжно-го доручення, списання грошей з рахунка банку імпортера, зараху-вання отриманої суми на рахунок експортера, витяг з розрахунковогорахунка про зарахування суми.

й          крок — витяг з розрахункового рахунка про списання суми.Переказування коштів за кордон здійснюється на основі заяви на

переказ, у якій вказується:

сума переказу в іноземній валюті (цифрою та прописом);

спосіб виконання переказу (поштою, телеграфом, каналамиСВІФТ);

назва сторони, що отримує переказ, її адреса та номер рахункав банку;

назва банку, клієнтом якого є той, хто отримує переказ;

мета та призначення переказу;

номер і дата зовнішньоторговельного контракту;

назва товару;

номер рахунка клієнта, з якого має бути списана сума переказу,а також можливі витрати та комісія за виконання переказу.

Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка това-ру, передання документів, а також сам платіж не входить до функційбанку до моменту подання платіжного доручення). Тому вони несутьмінімальну відповідальність і стягнуть мінімальну комісійну винаго-роду. Комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця (роз-мір комісії визначається банком і виражається у відсотках).

Банківський переказ надає більше переваг імпортеру ніж експор-теру, бо імпортер отримує товар і документи, як правило, до моментуоплати.

Авансові платежі

Авансовий платіж — це недокументарна форма розрахунків. У лі-тературі його найчастіше відносять до способу платежу, що залежитьвід механізму оплати товару по відношенню до моменту його фактич-ної доставки.

Авансовий платіж — це грошова сума або майнова цінність, якапередається покупцем-імпортером продавцю-експортеру до відван-таження товару в рахунок виконання зобов'язань за контрактом.

Авансовий платіж виконує дві функції:

функцію кредитування імпортером експортера;

функцію забезпечення зобов'язань, які прийняті імпортером законтрактом.

Аванс може виступати у двох формах:

товарній, яка передбачає передання імпортером експортеру си-ровинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для виго-товлення замовленого обладнання;

грошовій, яка передбачає сплату покупцем узгодженої за контр-актом суми в рахунок належних за договором платежів до від-вантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початкувиконання контракту.

Авансові платежі використовують у таких випадках:

експортер не впевнений у платоспроможності імпортера;

нестабільна в країні покупця економічна та політична ситуація;

у разі поставки дорогого обладнання, яке виготовлене за інди-відуальним замовленням;

у разі поставок рідкісних дефіцитних товарів, а також товарівстратегічного призначення;

у випадку тривалих строків дії контракту.

Розмір авансу залежить від мети авансу, характеру та новизнитовару, його вартості, строку виготовлення тощо. Аванс може нада-ватися як у розмірі повної вартості контракту, так і у вигляді частки,відповідного відсотка від неї.

Для експортера найвигіднішим є авансовий платіж на загальнусуму контракту або попередня оплата. Переваги попередньої оплати:

експортер захищений від ризику того, що іноземний покупецьвідмовиться або буде неспроможний заплатити за товар, якиййому вже відвантажили;

експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які вінможе використати на закупівлю сировини, виплату заробітноїплати, технічне оснащення підприємства тощо;