4. Формування системи регіонального управління в різних країнах.

магниевый скраб beletage

Враховуючи вище зазначене, можна дійти висновку, що система місцевої влади в Україні потребує правового і практичного вдосконалення. Для визначення подальшого шляху розвитку сис­теми регіонального управління доцільно звернутися до досвіду розвинутих країн.

На сучасному етапі розвитку більшість європейських країн бу­дує відношення між державною владою і місцевим самоврядуван­ням на принципах бюджетного федералізму, фінансової, економіч­ної, майнової автономії. За таких обставин центральна влада в процесі соціально-економічним розвитку регіону виконує не управляючі, а регулюючі функції. Центральна влада контролює ор­гани місцевої влади, тобто слідкує, щоб вони не виходили за межі, відведені законом. В унітарних державах за місцевими органами частіше за все наглядають спеціальні представники центральної влади. Наприклад, у Великобританії ці повноваження здійснює спеціальне Міністерство житлового господарства і місцевого управління, у Франції та Італії — Міністерство внутрішніх справ, а в Японії є спеціальне Міністерство у справах місцевої автономії (відповідно до її конституційної термінології).

Залежність місцевих органів від уряду забезпечується системою грошових субсидій і дотацій, оскільки в більшості постіндустріаль- них країн вони складають від 1/3 до 1/2 всіх муніципальних дохо­дів. В разі конфлікту чи непокори місцевих органів влади центра­льна влада може застосовувати санкції, включаючи відміну субсидій, розпуск місцевого органу влади, передача функцій «не­слухняного» муніципалітету урядовому представнику. Можливість розпуску місцевих органів передбачена законодавством Франції, Італії, Японії.

Досить по-різному вирішується проблема утворення представ­ницьких органів на субдержавних рівнях. Так, у Франції склалася п'ятиланкова система регіонального управління.

Низовою ланкою французького адміністративно-територіаль­ного устрою є комуна (37 тис.) Члени комуни обирають муніципа­льну раду. Муніципальна рада обирає мера, який є представником виконавчої структури.

Наступною ланкою є кантон — об'єднання декількох комун. Кантон є виборчим округом. Своїх органів самоврядування кантон не створює, тут лише є ряд посадових осіб, яких мати в кожній ко­муні недоцільно (нотаріус, суддя, дільниця жандармерії тощо.

Далі йде округ. Він налічує від 100 до 150 комун. Округ очолює субпрефект — особа, яка не обирається, а призначається урядом. Відповідно, він має статус державного службовця

Четверта ланка — департамент, який налічує біля 400 комун. Департамент має представницький орган — генеральна рада: від кожного кантону обирається один генеральний радник. Генеральну раду очолює префект, який призначається урядом.

Найбільша адміністративно-територіальна одиниця Франції — регіон. Регіон очолює префект регіону — префект найбільшого де­партаменту, адміністративний центр якого є адміністративним центром регіону. В регіоні утворюється регіональна рада шляхом багатоступеневих виборів.

Французька система є класичним прикладом системи регіональ­ного управління, де одночасно існують і представницькі органи і такі, що призначаються державною владою.