6.2. Суть, функції та форми державногорегулювання економіки : Основи підприємництва : B-ko.com : Книги для студентів

6.2. Суть, функції та форми державногорегулювання економіки

Державне регулювання економіки - це діяльність держави,спрямована на створення правових, економічних і соціальнихпередумов для функціонування економічного механізму відповіднодо цілей і пріоритетів державної економічної політики.

У сфері господарювання держава здійснює довгострокову(стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальнуполітику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодженняінтересів суб'єктів господарювання, різних суспільних верствнаселення.

Економічна стратегія — обраний державою курс економічноїполітики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований навирішення широкомасштабних економічних та соціальнихзавдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічноїбезпеки держави, збереження і примноження її економічногопотенціалу і національного багатства, підвищення народногодобробуту. Економічна стратегія включає визначенняпріоритетних цілей народного господарства, засобів та способівїх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій,що мають місце в національному та світовому господарстві, тавраховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.

Економічна тактика — сукупність найближчих цілей,завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізаціїстратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах,що складаються в поточному періоді розвитку народногогосподарства.

Правове закріплення економічної політики здійснюєтьсяшляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, упрогнозах і програмах економічного і соціального розвитку

73

України та окремих її регіонів, програмах діяльності КабінетуМіністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповіднихзаконодавчих актах.

Основними напрямами економічної політики, що визнача-ються державою, є такі.

Структурно-галузева політика, спрямована на здійсненнядержавою прогресивних змін у структурі народногогосподарства, удосконалення міжгалузевих тавнутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвиткугалузей, які визначають науково-технічний прогрес,забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної про-дукції та зростання рівня життя населення. Складовимицієї політики є промислова, аграрна, будівельна та іншісфери економічної політики, щодо яких держава здійснюєвідносно самостійний комплекс заходів стимулюючоговпливу;

Інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктамгосподарювання необхідних умов для залучення іконцентрації коштів на потреби розширеного відтворенняосновних засобів виробництва, переважно у галузях,розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного івідповідального використання цих коштів та здійсненняконтролю за ними;

Амортизаційна політика, спрямована на створеннясуб'єктам господарювання найбільш сприятливих тарівноцінних умов забезпечення процесу простоговідтворення основних виробничих і невиробничих фондівпереважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

Політика інституційних перетворень, спрямована наформування раціональної багатоукладної економічноїсистеми шляхом трансформування відносин власності,здійснення роздержавлення економіки, приватизації танаціоналізації виробничих фондів, забезпечення навласній основі розвитку різних форм власності ігосподарювання, еквівалентності відносин обміну міжсуб'єктами господарювання, державну підтримку і захист

усіх форм ефективного господарювання та ліквідаціюбудь-яких протизаконних економічних структур;

Цінова політика, спрямована на регулювання державоювідносин обміну між суб'єктами ринку з метоюзабезпечення еквівалентності в процесі реалізаціїнаціонального продукту, дотримання необхідноїпаритетності цін між галузями та видами господарськоїдіяльності, а також забезпечення стабільності оптових тароздрібних цін;

Антимонопольно-конкурентна політика, спрямована настворення оптимального конкурентного середовищадіяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їхвзаємодії на умовах недопущення проявів дискримінаціїодних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольногоціноутворення та за рахунок зниження якості продукції,послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орі-єнтованої економіки;

Бюджетна політика, спрямована на оптимізацію тараціоналізацію формування доходів і використаннядержавних фінансових ресурсів, підвищення ефективностідержавних інвестицій у народне господарство, узгодженнязагальнодержавних і місцевих інтересів у сферіміжбюджетних відносин, регулювання державного боргута забезпечення соціальної справедливості при пере-розподілі національного доходу;

Податкова політика, спрямована на забезпеченняекономічно обґрунтованого податкового навантаження насуб'єктів господарювання, стимулювання суспільнонеобхідної економічної діяльності суб'єктів, а такождотримання принципу соціальної справедливості таконституційних гарантій прав громадян при оподаткуванніїх доходів;

Грошово-кредитна політика, спрямована на забезпеченнянародного господарства економічно необхідним обсягомгрошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу,залучення коштів суб'єктів господарювання та населеннядо банківської системи, стимулювання використання

кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвиткуекономіки;

Валютна політика, спрямована на встановлення іпідтримання паритетного курсу національної валюти щодоіноземних валют, стимулювання зростання державнихвалютних резервів та їх ефективне використання;

Зовнішньоекономічна політика, спрямована нарегулювання державою відносин суб'єктівгосподарювання з іноземними суб'єктами господарюваннята захист національного ринку і вітчизняноготоваровиробника.

Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціо-нальне використання та повноцінне відтворення природнихресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальнуполітику захисту прав споживачів, політику заробітної плати ідоходів населення, політику зайнятості, політику соціальногозахисту та соціального забезпечення.

У країнах з розвинутою ринковою економікою регулюючіфункції держави зводяться до таких: законодавчої, стабілізуючої,розподільчої.

Законодавча функція пов'язана з розробкою системиекономічних, соціальних, організаційно-господарських законів,постанов, які є правовою основою ринкової економіки, а отже,гарантом однакових прав і можливостей для підприємств усіхформ власності та господарювання. Розробляючи й реалізуючиантимонопольне законодавство, держава захищає конкуренцію якосновну умову і регулятор ринкової економіки. Економічнезаконодавство виконує роль арбітра в сфері господарськихвідносин, виявляє незаконну діяльність та вживає відповіднізаходи до порушників.

Стабілізуюча функція передбачає підтримку високого рівнязайнятості, цінової рівноваги, стимулювання економічногозростання підприємств. Для цього держава визначає цілі,напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідніресурси для їх реалізації, використовує грошово-кредитні табюджетно-податкові важелі, забезпечує зайнятість і стабільнийрівень цін, здійснюючи відповідну фіскальну і кредитно-грошову76політику, спрямовану на подолання інфляції й безробіття.Визначені державою головні цілі та пріоритети становлятьоснову індикативних планів та економічних програм.

Розподільча функція передбачає, що держава здійснюєсправедливіший розподіл доходів та ефективніше розміщенняресурсів у ринковій економіці. Для реалізації цієї функції вонаперерозподіляє доходи багатих верств населення на користьмалозабезпечених і непрацездатних.

Державне регулювання економіки поділяють на пряме інепряме (опосередковане). Пряме реалізується через бюджетнеінвестування державою відповідних програм: фінансуваннярозвитку державних підприємств, інфраструктури, науки,культури, освіти, соціального захисту населення; а також черезрегламентацію цін, заробітної плати та інших складовихринкового механізму.

Непряме регулювання економіки досягається за допомогоюправових, адміністративних та економічних методів.

До правових інструментів належать закони про власність,підприємництво,     підприємство,            інвестиційну  та

зовнішньоекономічну діяльність, податки й ціни, соціальнийзахист населення тощо.

Адміністративні регулятори - це укази, постанови тарозпорядження виконавчих органів, що дозволяють, обмежують,забороняють та нормують види господарської діяльності:встановлення квот, ембарго, видання ліцензій, стандарти якостіпродукції, екологічні норми тощо.

Засобом координації господарської діяльності підприємств єіндикативне планування. Його показники не є обов'язковими дляокремих підприємств, а мають рекомендаційно-орієнтовнийхарактер. Індикативний план - це інструмент, в якомувизначаються цілі, пріоритети та головні параметри розвиткуекономіки.

До основних економічних методів регулювання належатьфінансово-кредитна та бюджетно-податкова політика.

У Господарському кодексі (ст. 12) зазначено, що держава дляреалізації економічної політики, виконання цільовихекономічних та інших програм і програм економічного ісоціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізмирегулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на ді-яльність суб'єктів господарювання є:

державне замовлення, державне завдання;

ліцензування, патентування і квотування;

сертифікація та стандартизація;

застосування нормативів та лімітів;

регулювання цін і тарифів;

надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій тасубсидій.

Державне замовлення є засобом державного регулюванняекономіки шляхом формування на договірній (контрактній)основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної длядержавних потреб, розміщення державних контрактів напоставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, наданняпослуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх формивласності. Державний контракт — це договір, укладенийдержавним замовником від імені держави з суб'єктомгосподарювання — виконавцем державного замовлення, в якомувизначаються економічні та правові зобов'язання сторін ірегулюються їх господарські відносини. Поставки продукції длядержавних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державногобюджету України та інших джерел фінансування, щозалучаються для цього, в порядку, визначеному законом.

У випадках, передбачених цим Кодексом та іншимизаконами, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчоївлади можуть встановлювати державні завдання, що єобов'язковими для суб'єктів господарювання.

Ліцензування, патентування певних видів господарської ді-яльності та квотування є засобами державного регулювання усфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиноїдержавної політики у цій сфері та захист економічних ісоціальних інтересів держави, суспільства та окремихспоживачів.

Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчуєправо суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазна-ченого в ньому виду господарської діяльності протягом визначе-ного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини,пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності,регулюються законом.

У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку,чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіж-них карток на території України), обміном готівкових валютнихцінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засо-бами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжнимикартками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, іншихсферах, визначених законом, може здійснюватися патентуванняпідприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчуєправо суб'єкта господарювання займатися певними видамипідприємницької діяльності впродовж встановленого строку.Спеціальний торговий патент — це державне свідоцтво, якезасвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядокоподаткування відповідно до закону. Порядок патентуванняпевних видів підприємницької діяльності встановлюєтьсязаконом.

У необхідних випадках держава застосовує квотування,встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігупевних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/абообігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квотвстановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до за-кону.

У сфері господарювання застосовуються: державністандарти України; кодекси усталеної практики;класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні інаціональні стандарти інших країн (застосовуються в Українівідповідно до чинних міжнародних договорів України).

Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'яз-ковим для:

суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання внормативно-правових актах;

учасників угоди (контракту) щодо розроблення,виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) єпосилання на певні стандарти;

виробника чи постачальника продукції, якщо він склавдекларацію про відповідність продукції певним стандартам чизастосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

виробника чи постачальника, якщо його продукціюсертифіковано щодо вимог стандартів.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (кон-трактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановленонормативно-правовими актами України, дозволяєтьсязастосування положень угоди (контракту), якщо вони несуперечать законодавству України у частині вимог до процесувиготовлення продукції, її зберігання та транспортування натериторії України.

3 метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції,небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля,сприяння споживачеві в виборі продукції, створення умов дляучасті суб'єктів господарювання в міжнародному економічному,науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівліздійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідностіякості продукції та послуг вимогам стандартів.

Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання:на підтримку виробництва життєво важливих продуктівхарчування, на виробництво життєво важливих лікарськихпрепаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівліокремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціальноважливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, щоопинилися у критичній соціально-економічній або екологічнійситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні,необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічногорозвитку, що дають значний економічний ефект, а також в іншихвипадках, передбачених законом. Держава може здійснюватикомпенсації або доплати сільськогосподарськимтоваровиробникам за сільськогосподарську продукцію, щореалізується ними державі.

У механізмі державного регулювання підприємництваважливим інструментом є податки. Система оподаткування в80

Україні, податки і збори встановлюються виключно законамиУкраїни. Система оподаткування будується за принципамиекономічної доцільності, соціальної справедливості, поєднанняінтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктівгосподарювання та громадян.

3 метою вирішення найважливіших економічних і соціальнихзавдань держави закони, якими регулюється оподаткуваннясуб'єктів господарювання, повинні передбачати:

оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функційоподаткування;

стабільність (незмінність) протягом кількох років загальнихправил оподаткування;

усунення подвійного оподаткування;узгодженість з податковими системами інших країн.Ставки податків мають нормативний характер і не можутьвстановлюватись індивідуально для окремого суб'єктагосподарювання. Система оподаткування в Україні повиннапередбачати граничні розміри податків і зборів, які можутьсправлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки таінші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаютьсядо ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість,сплачуються суб'єктами господарювання незалежно відрезультатів їх господарської діяльності.

Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику тасприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання наоснові загальнодержавних програм, що затверджуютьсяВерховною Радою України за поданням Кабінету МіністрівУкраїни. Державна політика у сфері економічної конкуренції,обмеження монополізму в господарській діяльності та захистусуб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісноїконкуренції здійснюється уповноваженими органами державноївлади та органами місцевого самоврядування.