5. Оцінка вартості винаходу або ноу-хау,розрахованого на базі роялті

Стосовно до таких об'єктів, як ноу-хау й винаходу, ануїтетомслужать платежі роялті, тобто щорічно виплачувані підприємством-ліцензіатом суми власнику ноу-хау чи патенту (ліцензіарові), згідноз укладеним між ними договором.

Фактично роялті — винагорода продавцю, визначена за фіксова-ною ставкою відсотку від доходу, чи прибутку вартості в залежностівід домовленості суб'єктів угоди. Звичайно роялті береться в розмі-рі від п'яти до двадцяти відсотків додаткового прибутку, отриманогопідприємством, що купило й використало нематеріальні активи. Алеце справедливо лише для великомасштабних виробництв і для ви-падків, коли крім даних нематеріальних активів у технології вироб-ництва нового чи обновленого продукту задіяні також інші. Коли жнематеріальні активи в розглянутій технології є єдиним і головнимелементом новизни, чи оригінальності економічності продукції, щовипускається, то ці відсотки істотно занижують фактичну вартістьнематеріальних активів.

Роялті, виконуючи функцію визначника не вартості нематеріаль-них активів, а розміру винагороди, як фіксований відсоток від при-бутку поширюється на весь життєвий цикл даних нематеріальнихактивів.

Роялті як елемент розрахунку розміру винагороди має глибокийекономічний зміст, стимулюючи власника нематеріальних активівпідтримувати його реалізацію у виробництві, постійно його адаптува-ти до розмірів виробництва, що змінюються, і ринкової кон'юнктури.

Ставка роялті така, що виплати за нею, звичайно, не є для ви-робника відчутною втратою, а власнику нематеріальних активів пе-ріодично нараховується відносно висока сума. Тому ставки роялтівизначають, як стихійно складений й прийнятий у міжнародній прак-тиці компроміс між інтересами виробника й винахідника, власника йпокупця. Причому цей компроміс історично склався в часи повногодиктату виробника й відносної слабкості правових і ринкових пози-цій винахідників і власників нематеріальних активів. За старих часіворганізація впровадження нововведень представляла велику пробле-му. І якщо на даному виробництві власнику патенту відмовляли увпровадженні, то шансів упровадити нематеріальні активи в іншомумісці, як правило, було вкрай мало.

Методологія оцінки нематеріальних активів з використаннямроялті припускає знання всього життєвого циклу об'єкта, реальнопророчити який буває майже неможливо. Тим більше не вдається,звичайно, вірогідно розрахувати масу прибутку по всьому життєвомуциклі нематеріальних активів через те, що, як правило, не вдаєтьсяобґрунтувати очікуване моральне старіння нематеріальних активів.Тому використання роялті для розрахунків вартості нематеріальнихактивів представляється неефективним.

Більш правильним представляється розрахунок вартості немате-ріальних активів з використанням маси прибутку за деякий доступ-ний для огляду період (лише декілька років). Але прибуток, отрима-ний від реалізації даних нематеріальних активів, було б розумнішеподіляти нарівно між продавцем і покупцем нематеріальних активівпротягом визначеного терміну.

У даному випадку методика оцінки вартості нематеріальних акти-вів відрізняється від більшості відомих тим, що базується на принци-пі обопільної й рівної вигоди для обох суб'єктів угоди — продавця йпокупця, а також на принципі рівної вигоди, одержуваної фактичнимвласником і тим, хто реально буде одержувати доход від використан-ня нематеріальних активів, але не буде володіти ним. Це говорить проте, що вартість нематеріальних активів в такому разі визначається зрозрахунку половини маси чистого прибутку, одержуваного від їх-ньої практичної реалізації. Тому всі складності розрахунків зводятьсядо визначення маси чистого прибутку, одержуваного від практичноїреалізації даних нематеріальних активів, до визначення частки нема-теріальних активів у масі інших активів, що впливають на прибуток, івизначенню розрахункового періоду.

Проблема визначення платежів за використання ноу-хау або ви-находу іншого об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, щодля їхнього впровадження у виробництво потребуються інвестиції.Чистий доход від використання ноу-хау або винаходу є частиноючистого доходу від реалізації визначеного інвестиційного проекту.Тому спочатку розробляється інвестиційний проект, складаєтьсябізнес-план, у якому розраховують очікуваний щорічний чистийдоход. Потім виділяють ту частину чистого доходу, яку можна від-нести до використовуваного об'єкта інтелектуальної власності. За-стосовуваний при цьому частковий коефіцієнт розраховується з ура-хуванням фактора одержання економії. Так, застосування ноу-хауабо винаходу дає приріст чистого доходу підприємства за рахуноктаких факторів, як зниження собівартості продукції, збільшення об-сягу продажів, підвищення ціни за продукцію за рахунок поліпшен-ня якості. Необхідно також мати на увазі те, що застосування деякихноу-хау дозволяє знизити величину податку на прибуток. Далі требавирішити, яка частина розрахованого доходу дістанеться власнику(авторові) ноу-хау чи винаходу. Ця величина й буде використана уяк чистий доход .

Завдання спрощується, якщо інвестиції не потребуються. На-приклад, при оцінці вартості товарного знаку, що використовуєтьсяпідприємством в іншій авторитетній фірмі, достатньо розрахуватиприріст чистого доходу підприємства внаслідок збільшення ціни йрозширення ринку збуту, але при цьому потрібно відняти додатко-ві витрати на задоволення вимог власника товарного знаку. До речі,вартість товарному знаку може вимірятися значною сумою. Так, аме-риканська компанія «Додж» заплатила компанії «Крайслер» 74 млрд.

дол. за придбання її товарного знаку. Вартість товарного знаку горілки«Столична» оцінена експертами в 400 млн доларів, що дорівнює де-сятилітньому обсягу продажу горілки, реалізованої нашими вироб-никами за рубежем.

Особливу увагу варто звернути на вибір ставки дисконту. Як ужевідзначалося, ставка дисконту (r) складається з безризикової ставкиі премії за ризик, тобто:

r = гбр + rp,

де гбр — безризикова ставка;

rp — премія за ризик.

Коли оцінюються об'єкти інтелектуальної власності, премія заризик вибирається підвищеною, тому що вкладення в ці об'єкти від-різняються великою ризикованістю.

Термін корисного застосування об'єкта інтелектуальної власнос-ті (n) оцінюється підприємством самостійно й залежить від термінівстаріння переданих знань (досвіду) і можливого розкриття їхньоїконфіденційності.

При визначенні терміну дії договір на передачу ноу-хау в міжна-родній практиці прийнято вважати терміном, що дорівнює п'ятьомрокам, а за окремими договорами він змінюється в межах від двох додесяти років.

Вартість ділової репутації підприємства чи гудвілу визначаєть-ся методом надлишкової рентабельності, який можна розглядати якокремий випадок методу капіталізації. Оцінку гудвілу здійснюють якскладену процедуру оцінки вартості підприємства в цілому. Вихо-дять з того положення, що гудвіл — це ті нематеріальні активи, завдя-ки яким рентабельність власного капіталу підприємства перевищуєсередно-галузеву рентабельність. Розрахунки здійснюють у такій по-слідовності:

Аналізують дані про результати діяльності підприємств галузі,до якої відноситься дане підприємство, і обчислюють середнєпо галузі значення показника рентабельності власного капіта-лу (відношення чистого прибутку до власного капіталу підпри-ємства).

Визначають чистий прибуток підприємства при середньо-галузевому рівні рентабельності, для чого середньо-галузевий

показник рентабельності множать на власні засоби підприєм-ства.

Визначають надлишковий прибуток; при цьому з фактичногочистого прибутку віднімається чистий прибуток при середньо-галузевій рентабельності.