2.3. Порядок формування депозитних ресурсів комерційного банку : Основи банківської справи : B-ko.com : Книги для студентів

2.3. Порядок формування депозитних ресурсів комерційного банку

Переважна частина ресурсів банку формується за рахунок за­лученого капіталу.

Залучений це кредиторська заборгованість банку, капітал (кошти) яка має бути погашена у визначений те­рмін.

Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозит- ні (запозичені). Банки залучають вільні грошові кошти головним чином шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків.

Депозит це грошові кошти в національній та іно- (вклад)    земній валюті, що передані їх власником

або іншою особою за його дорученням в готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Під час здійснення депозитної операції виконуються такі опе­рації: відкриття та реєстрація депозитного рахунку, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нара­хування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Дана операція оформляється договором банківського вкладу (депозиту) у письмовій формі, за яким банк, що прийняв від вкладника або для нього грошову суму, зобов'язується виплачу­вати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

В депозитній угоді передбачається: дата внесення депозиту, сума депозиту, форма зарахування коштів на депозитний раху­нок, відсоткова ставка за користування депозитом, періодич­ність сплати відсотків, порядок повернення депозиту та відсот­ків після закінчення строку зберігання коштів, права, зобо­в'язання та відповідальність сторін тощо. В угоді проставляється номер відкритого особового депозитного рахун­ку. Датою відкриття депозитного рахунку є дата надходження грошей на рахунок. Форма надходження грошей обумовлюється угодою. Юридичні особи мають право перераховувати кошти на депозитний рахунок тільки з поточного рахунку, а фізичні осо­би можуть вносити кошти готівкою або перераховувати з пото­чного рахунку.

Депозити класифікуються за такими ознаками:

за категоріями вкладників

• депозити суб'єктів господарської діяльності;

• депозити фізичних осіб;

• депозити банків;

за строками використання коштів

• депозити до запитання;

• строкові депозити.

За станом на 01.01.2005 р. депозити юридичних осіб станови­ли 41 489 млн. грн., фізичних осіб — 41 657 млн. грн. і за рік зро­сли на 41,6 % і 28,5 % відповідно.

Банки мають досить прогресивну структуру вкладів населення з точки зору строковості. Страхові вклади у 2004 р. склали 33 203,4 млн. грн. або 80,6 % від загальної суми вкладень, а вкла­ди до запитання — 8002,1 млн. грн. або 19,4 % .

Депозити це кошти, що залучені на депозит без ви­значеного строку погашення та поповню-

до запитання

ються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах.

Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використо­вуються ними для здійснення поточних розрахунків.

Оскільки у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконан­ня платіжних доручень, сплати чеків або векселів, то можли­вість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій обмежена. З іншого боку, клієнти банку не повною мі­рою використовують кошти на депозитних рахунках, в резуль­таті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій.

За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім їх не сплачують. Банк має право змінити розмір процентів, які ви­плачуються на вклади на вимогу.

Щоб залучити більше клієнтів і стимулювати приріст пото­чних внесків, банк надає їм додаткові послуги та підвищує якість обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використан­ня зручних для клієнта форм розрахунків: застосування креди­тних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслугову­вання тощо. До вкладів на вимогу належать також кредитові залишки за контокорентним рахунком або поточним рахунком з овердрафтом.

Строкові це кошти, які розміщені у банку на термін депозити не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього строку або після попереднього повідомлення банку.

Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб'єктам господарської діяльності, центральним і місцевим ор­ганам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і при­ватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

• чітко встановлений строк зберігання;

• оформляються депозитною угодою;

• не використовуються для здійснення поточних платежів;

• при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції;

• особливість нарахування та сплати процентів.

Відсотки підлягають нарахуванню щомісяця, не пізніше, ніж в останній робочий день місяця. Відсотковий дохід випла­чується вкладникові на його вимогу зі спливом кожного квар­талу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк про­центні суми збільшують суму депозиту, на яку нараховуються проценти.

Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настан­ня визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком.

Якщо відповідно до договору сума депозиту повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за вкладом ви­плачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо до­говором не встановлений більш високий процент.

У банківській практиці використовується три методи визна­чення кількості днів для розрахунку відсотків:

1. Метод «факт/факт» — при розрахунку суми відсотків бе­реться фактична кількість днів у місяці та році;

2.  Метод «факт/360» — при розрахунку суми відсотків бе­реться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році — 360 днів.

3. Метод «30/360» — враховується умовна кількість днів у мі­сяці — 30 та у році — 360.

Незалежно від методу проценти на банківський вклад нарахо­вуються від дня, наступного за днем надходження грошей у банк, до дня, який передує їх поверненню вкладникові. Застосування різних методів визначення кількості днів для розрахунку відсот­ків розглянемо на прикладі.

Комерційний банк залучив строковий депозит у

________________ розмірі 2000 грн. на термін від 20 березня до 17

червня під 18 % річних. Необхідно розрахувати суми процентних платежів, використовуючи різні методи визначення кількості днів.

Розв 'язання:

Порядок та результати розрахунків відсоткового доходу за різними методами наведемо в табл. 2.2:

Таблиця 2.2

ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ ПРОЦЕНТНОГО ДОХОДУ

Методи розрахунків

Визначення кількості днів за період дії угоди, днів

Кількість днів у році, днів

Розрахунок суми відсотків, грн.

1. Факт/факт

8+30+16=54

365

2000 X 18 X 54

----------------------- — 53,26

365 X100

2. Факт/360

8+30+16=54

360

2000 X 18 X 54

----------------------- — 54,00

360 X100

3. 30/360

7+30+16=53

360

2000 X 18 X 53

----------------------- — 53,00

360X100

Висновок: результати розрахунків показують, що для вкладника вигідний метод «факт/360», а для позичальника — метод «30/360».

Комерційні банки можуть здійснювати нарахування процентів вкладникам як за простими, так і складними відсотками. Прості відсотки є традиційним методом нарахування процентного до­ходу і обчислюються за формулою:

P X r X n

R —---------------------------------------------- ,

T X100

де R — сума процентних платежів за період у n днів; P — сума номіналу депозиту; r — річна відсоткова ставка; n — кількість днів розрахункового періоду; T — максимальна кількість днів у році за умовами договору. Нарощена сума депозиту розраховується таким чином:

5 — P(1 + -rXn-), T X100

де 5 — нарощена сума депозиту наприкінці розрахункового пе­ріоду n, тобто номінал депозиту плюс відсотки; P — сума номіналу депозиту; r — річна відсоткова ставка; n — кількість днів розрахункового періоду; T — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Комерційний банк залучає строковий депозит юридичної особи у розмірі 65000 грн. на три міся­ці на термін від 05 жовтня до 05 січня за річною відсотковою ставкою 17 %. Відсотки нараховуються щомісячно і сплачуються не пізніше 1-го числа кожного місяця. Кількість днів згідно з угодою обчислюється за методом «факт/факт».

Необхідно розрахувати щомісячні платежі за відсотками та платіж по закінченні дії депозитної угоди.

Розв'язання

Обчислюємо суми відсотків за розрахункові періоди:

а)  від 05 жовтня до 31 жовтня:

65000 X17 X 27 01_._

---------------------------------------------- = 817,40 грн.

365X100

Сума відсотків у розмірі 817,40 грн. перераховується банком на по­точний рахунок вкладника не пізніше 01 листопада.

б)  від 01 листопада до 30 листопада:

65000 X17 X 30 пЛО„„

--------------------------------------------- = 908,22 грн.

365 X100

Сума відсотків у розмірі 908,22 грн. перераховується банком на по­точний рахунок вкладника не пізніше 01 грудня.

в)  від 01 грудня до 31 грудня:

65000 X17 X 31

--------------------------------------------- = 938,49 грн.

365 X100

Сума відсотків у розмірі 938,49 грн. перераховується банком на по­точний рахунок вкладника не пізніше 01 січня.

г)  від 01 січня до 04 січня:

65000 X17 X 4

-------------------------------------------- = 121,10 грн.

365 X100

Висновок: Банк 05 січня перерахує на поточний рахунок вкладни­ка платіж на суму 65121,10 грн. (65000 + 121,10).

Відсотковий дохід за складними відсотками (капіталізація відсотків) визначається таким чином: після закінчення розрахун­кового періоду на суму вкладу нараховується відсоток і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахун­ковому періоді відсоткова ставка застосовується до нової вже збільшеної суми. Складні відсотки доцільно застосовувати у тому випадку, коли виплата відсоткового доходу здійснюється по за­кінченні терміну дії депозитної угоди.

Визначити нарощену суму депозиту при застосуванні складних відсотків за період не більше одного року можна за формулою:

S — P(1 +--------------------------------- —------ )m,

mXTX100

де: S — нарощена сума депозиту наприкінці періоду m, тобто номінал депозиту плюс капіталізовані відсотки; P — сума номіналу депозиту; r — річна відсоткова ставка, %; n — кількість днів за розрахунковий період; m — кількість періодів (разів) нарахування складного відсотку; T — максимальна кількість днів у році за умовами договору. Сума складних відсотків за певний розрахунковий період обчислюється за такою формулою:

R — P(1 +------------------------------ —------ )m -1,

m X T X100

де: R — сума відсотків за розрахунковий період; P — сума номіналу депозиту; r — річна відсоткова ставка, %; n — кількість днів за розрахунковий період; m — кількість періодів (разів) нарахування складного відсотку; T — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Комерційний банк залучає депозит фізичної особи у розмірі 10000 грн. на три місяці на термін з 13 серпня до 13 листопада за відсотковою ставкою 15 % річних із капіталізацією відсотків щомісячно. Відсотки нарахову­ються в останній день місяця і сплачуються при погашенні депозиту. Кількість днів згідно з угодою розраховується за методом факт/360.

Необхідно нарахувати відсотковий дохід за кожен місяць та обчис­лити платіж по закінченні терміну дії депозитної угоди.

Розв 'язання

Згідно умови завдання маємо чотири періоди нарахування складних відсотків: 1-й — з 13.08 до 31.08, 2-й — з 01.09 до 30.09, 3-й — з 01.10 до 31.10, 4-й з 01.11 до 12.11.

Платіж при погашенні депозиту визначаємо таким чином:

 

10000X

1 +

= 10388,74 грн.

15 x(19 + 30 + 31 +12) 4 X 360 X100

 

Суми відсотків за розрахункові періоди: за серпень:

 

10000X

1

= 79,17 грн.

' 15x19 л1 1 + -

v 360x100,

 

за серпень — вересень:

 

\2

10000X

1+

- 1

= 205,21грн.

15x49 2x360x100

 

за вересень:

205,21 - 79,17 = 126,04 грн. за серпень-жовтень:

 

\ 3

10000X

1+

1

= 337,05 грн.

15x80 3x360x100

 

за жовтень:

337,05 - 205,21 = 131,84 грн. за серпень — листопад:

 

15 x92

1 + -

\4

10000X

1

= 388,88 грн.

v 4x360x100,

 

за листопад:

388,88 - 337,05 = 51,83 грн.

Висновок: відсотковий дохід за весь період дії депозитної угоди складає 388,88 грн., а по закінченні терміну її дії банк поверне фізичній особі 10388,88 грн. (10000 + 388,88).

Вилучення строкових вкладів юридичних осіб відбувається тільки через перерахування коштів на поточний рахунок, а фізи­чних — шляхом виплати готівки або перерахування коштів на поточний рахунок. Дострокове закриття депозитного рахунку можливе на підставі заяви або клопотання вкладника.

Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскіль­ки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий процент, рівень якого диференціюється за­лежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилу­чення, загальної динаміки ставок грошового ринку. В Україні на кінець 2004 р. середня процентна ставка за депозитами у націо­нальній та іноземній валюті становила близько 7-8 %.

Процентна ставка за депозитами також може змінюватися за­лежно і від інших умов:

•  зовнішні ризики відкриття депозитних рахунків, зважених на рівень капіталізації банку;

•  наявність конкуренції за клієнтів-вкладників як джерела по­рівняно дешевих кредитних ресурсів;

•  економічна і грошово-фінансова стабільність як фактори об­рання пріоритетів між видами депозитних рахунків — до запи­тання чи строкових — з низькою або відсутньою процентною ставкою, чи високою відповідно;

•  зростання цін, пов'язане зі збільшенням грошової маси, ін­фляцією, зростанням податкового навантаження, що переклада­ється на ціну товарів і послуг;

•  валютна і процентна політика центрального банку.

Процентна політика є формою грошово-кредитної політики,

яку здійснює центральний банк, підвищуючи чи знижуючи про­центні ставки позичкового капіталу. Вплив центрального банку на рівень і структуру процентних ставок відбувається через без­посереднє встановлення ставок по кредитах центрального банку, які є певним орієнтиром для інших ринкових ставок, у тому числі за депозитами.

Чим вища облікова ставка, за інших однакових умов, тим бі­льше зростає ціна запозичених ресурсів на міжбанківському рин­ку. Тому банки повинні змінити свою політику в галузі пасивних операцій шляхом диверсифікації депозитних вкладень, і процен­тну політику — в бік привабливості процентних ставок для вкла­дників. Якщо банк не обере цей альтернативний варіант залучен­ня ресурсів, кредитні вкладення в економіку скоротяться, зро­стання виробництва буде затримано, а ставки за депозитами знову підуть угору. Політика високих процентних ставок також стримує зростання валютного курсу та встановлює певні орієн­тири по кредитних та депозитних ставках;

•  регулювання центральним банком ринку іноземних капіталів передбачає встановлення максимальних і мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами у вітчизняних банках;

•  підвищена норма резервів робить дорожчими залучені ресу­рси, що зумовлює банк шукати їх в іншому місці, наприклад на ринку міжбанківських кредитів.

Однією із форм строкових депозитів є сертифікати.

це цінний папір, що може використовува- Сертифікат тися його власником як платіжний засіб і обертатися на вторинному ринку цінних

паперів.

Сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі, при цьому обсяг ресурсів банку не зміню­ється, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкла­ду означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату час­тини ресурсів.

Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

• спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

• спосіб оформлення (іменні і на пред'явника);

• термін обертання (строкові і до запитання);

• умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою ві­дсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою від­сотків в день погашення сертифіката).

Сертифікати бувають депозитними та ощадними.

це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит.

документ, що використовується фізич­ною особою для оформлення своїх заоща­джень в банку.

Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку.

В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнахо­дження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також зали­шок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощад­ної книжки у банк.

Депозитний сертифікат

Ощадний сертифікат

Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і вико­нання розпоряджень вкладника про перерахування грошових ко­штів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред'явлення ощадної книжки.

По ощадних вкладах банки нараховують відсотки. Такі вклади можуть не мати чітко встановленого строку зберігання і передбача­ють тривале перебування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується банками для розширення активних операцій.

Важливою умовою нарощування депозитної бази банку є вра­хування зовнішніх макроекономічних факторів. Стабільність де­позитних вкладень визначається рівнем процентної ставки, дохо­дів і ступенем довіри населення до банківської системи, що, у свою чергу, залежить від показника фінансової стійкості банку та інших зовнішніх для нього факторів (рис. 2.4).

В межах процесів реальної економіки лежать фактори поточних і сукупних доходів банківських вкладників — не тільки фізичних осіб, але й держави і підприємств. Забезпечення їх відповідного рі­вня покладається на державу, особливо відповідальна її роль з під­вищення дієздатності суб'єктів господарювання та захисту їхніх інтересів, у регулюванні відносин власності. Цьому сприяє доско­налість правової основи становлення приватно-колективної форми власності, наповнення бюджету та якості життя населення, захи­щеності прав й інтересів суб'єктів виробництва на законодавчому рівні, наявність обґрунтованих соціальних і структурних програм.

У підсумку маємо зростання доходів не тільки підприємств, а й населення, а отже, збільшення накопиченого капіталу і заоща­джень, тобто ресурсів банківської системи для подальшого роз­витку економіки, адже у довгостроковому періоді нагромадження (заощадження) на рахунках фізичних і юридичних осіб у комер­ційних банках є надійним джерелом видачі кредитів.

Стан виробництва, його рентабельність є одним із найголов­ніших факторів зростання доходів людей. Це не тільки індикатор структурних реформ, а й показник рівня доходів населення, у то­му числі доходів від експорту, а також стану платіжного балансу і курсу національної валюти.

В умовах низької зайнятості населення та відсутності необ­хідних робочих місць з'являється тенденція до падіння націона­льного доходу, та, навіть, масового збідніння населення.

Чинником доходів населення є також стан податкової системи і податкова політика держави. Застосування абсолютних і відно­сних показників дають можливості оцінити результати податко­вої діяльності держави, рівень та можливості забезпечення пода­тковими надходженнями обсягу фінансових ресурсів, необхідних для соціально-економічного розвитку країни.

 

 

Розширення тіньового сектора позначається на зростанні го­тівки в грошовому обігу і відповідно — зменшення вкладів до запитання. Тому основне завдання податкової політики — забез­печення реальних фінансових можливостей суб'єктів ринку, сти­мулювання й регулювання схильності до заощаджень.

Стан платіжного балансу, що відображає співвідношення між валютними платежами і надходженнями по зовнішньоекономіч­ній діяльності (імпорт — експорт), і характеризує ступінь забез­печеності країни товарами та послугами власного виробництва, здатен впливати на ресурси банківської системи. Так, якщо пото­чний платіжний баланс дефіцитний (платежі за імпорт переви­щують надходження за експорт), країні потрібна валюта для його погашення. Для цього існує два джерела стримування дефіциту: надходження від іноземних інвестицій і позики держави за кор­доном. Застосування останнього інструменту може викликати зростання дефіциту державного бюджету, а значить, зменшення доходів бюджетників, кризу неплатежів, тісно пов'язані з ними затримки із виплатою заробітної плати.

Погашення дефіциту бюджету за рахунок зовнішніх чи внут­рішніх запозичень впливає на розвиток реальної економіки й со­ціальний стан суспільства. Збільшення внутрішніх кредитів дер­жаві через банківську систему спричиняє зростання процентних ставок і зменшення приватних інвестицій (відомий «ефект витіс­нення»), а тому — падіння обсягів виробництва і доходів.

Засоби регулювання дефіциту платіжного балансу також мо­жуть визначати залучені ресурси банківської системи: протекціо­ністські заходи, що направлені на підтримку вітчизняного вироб­ництва сприяють зростанню національного доходу; рестриктивна економічна політика, що обмежує споживання, розширює мож­ливості для заощаджень; зниження курсу національної валюти пов'язано зі зменшенням попиту на гроші для заощаджень.

Чи не найсуттєвішим чинником привабливості для вкладника національної валюти як засобу заощаджень є стабільність грошо­вої одиниці й передбачуваність валютного курсу, що виражається у відносній незмінності вартості, яку представляє грошова оди­ниця в обігу, і яка виражається в купівельній спроможності гро­шей та передбачає стабільність цін на товари й послуги, цін на кредитні ресурси, а також стабільність обмінного курсу націона­льної валюти. Між цими показниками існує тісний зв'язок. Так, якщо знецінення національної валюти відбувається повільніше за темпи інфляції, купівельна спроможність іноземної валюти па­дає, і навпаки.

Інфляція, впливаючи на купівельну спроможність грошової одиниці, впливає не тільки на доходи населення і суб'єктів підп­риємницької діяльності, а й визначає взагалі бажання вкладати кошти в банк, побоюючись їхнього знецінення. В умовах зрос­тання інфляції та її очікування відносна питома вага депозитів до запитання і валютних вкладів збільшується, що збільшує кіль­кість короткострокових та кредитів в інвалюті. Тоді як частка строкових у структурі запозичених коштів банку, що стимулює середньо — і довгострокове кредитування, відчутно зменшується.

Валютний курс несе в собі інформацію щодо стабільності на­ціональної грошової одиниці, яка дає підстави сподіватись на приріст національних заощаджень. Валютно-курсова політика впливає на розмір депозитів:

—  через рівень валютних резервів: більший рівень резервів за інших однакових умов у довгостроковій перспективі не тільки є засобом розширення грошової маси, а й гарантом стабільності національної валюти, що змушує населення заощаджувати;

—  через проведення інтервенцій на валютному ринку, стри­муючи попит на іноземну валюту, в тому числі як засіб заоща­джень в іноземній валюті.

Рівень довіри визначається наявністю законодавчо обґрунто­ваної системи страхування депозитів, що здійснює не тільки ре­гулюючий вплив на ліквідність банку, а й підвищує його репу­тацію в очах вкладників. Слід також відмітити важливість розвитку рейтингової системи оцінювання діяльності банків, доступності і можливості отримання реальної інформації про їх фінансовий стан, як фактора формування довіри до всієї банків­ської системи.

Безпосередній вплив на обсяги депозитної бази банку справ­ляє застосування досить поширеного в країнах з ринковою еко­номікою інструменту грошово-кредитної політики — операцій на відкритому ринку. За своєю суттю цей вид регулювання зводить­ся до купівлі-продажу центральним банком цінних паперів за ра­ніше встановленим курсом, переважно зобов'язань казначейства, депозитних сертифікатів центрального банку, інших цінних па­перів (облігацій промислових фірм і банків, комерційних вексе­лів). Дія цього інструменту полягає в наступному: якщо центра­льний банк скуповує державні цінні папери на відкритому ринку, то кількість грошей в економіці зростає, і навпаки, коли він про­дає ці фінансові інструменти, кількість грошей зменшується.

Центральний банк може реалізувати цінні папери безпосеред­ньо комерційним банкам, впливаючи на їхні резерви, або небан- ківським учасникам. У другому випадку, якщо центральний банк продає цінні папери дилерам фондового ринку, то в такому разі зменшуються резерви комерційних банків, які обслуговують не- банківських дилерів, і одночасно зменшується депозитна база цих банків. Це пов'язано з тим, що для розрахунків із централь­ним банком за куплені цінні папери небанківські дилери викори­стовують свої банківські депозити. Відбувається скорочення грошової маси через мультиплікативне скорочення депозитів.

Пряме регулювання обсягів депозитів банку можливе шляхом встановлення центральним банком нормативів обов'язкового ре­зервування залучених коштів, розміщених на депозитних, поточ­них, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб.

Теоретично існує можливість зростання пропозиції грошей у процесі депозитної експансії комерційних банків. Тобто кредити одних комерційних банків стають депозитами інших банків, у яких утворюється можливість додаткового кредитування. Тому на практиці така можливість стримується проведенням політики встановлення обов'язкових резервів. Зміст цього механізму поля­гає в регулюванні грошової маси в обігу й ґрунтується на дії му­льтиплікатора: співвідношення грошової пропозиції (готівка + депозити) і грошової бази (готівка + резерви). Грошовий мульти­плікатор — обернено пропорційний до нормативу обов'язкового резервування, тому його збільшення, за інших однакових умові, зменшує грошову масу в обігу і обсяг депозитів банківської сис­теми на коефіцієнт мультиплікації, і навпаки.

Одним із найважливіших факторів зростання депозитної бази банківської системи є підтримання її фінансової стабільності. У свою чергу, фінансова стійкість банку як чинник забезпечення довіри вкладників і прибуткової діяльності безпосередньо бан­ківської установи знаходиться в залежності від цілої групи умов макроекономічної системи:

— загальний економічний стан, що може впливати на вирі­шальні компоненти фінансової стійкості — доходи і витрати, особливо, за кредитними операціями. Це обсяги і капіталізація виробництва, ділова активність і фінансовий стан позичальників, стан платіжного балансу країни, інвестиційної сфери, масштаби тіньової економіки, ступінь бартеризації господарських зв'язків, залежність економіки та всієї фінансової системи від зовнішніх запозичень фінансових ресурсів. Так, спад виробництва виступає фактором неплатоспроможності підприємств і кризи ліквідності банківських установ, що, у свою чергу, породжує неможливість отримання кредитів і знову — подальше падіння виробництва;

—  рівень соціально-політичної стабільності в країні, курс державної політики, у тому числі в соціальній сфері;

—  ступінь розвитку банківського законодавства, особливо щодо питань повернення кредитів, сплати відсотків, процедури банкрутства та правового забезпечення кредитного процесу;

—   стан фінансового ринку, що включає кон'юнктуру на гро­шовому ринку, тісно пов'язану з темпами інфляції та інфляцій­ними очікуваннями, витратами на обслуговування державного боргу, рівнем доходності цінних паперів і наявністю чи відсутні­стю тиску з боку владних структур щодо здійснення кредитної емісії для погашення державного боргу або посилення податко­вого пресу, курсом національної валюти, а також ступенем пода­ткового навантаження на банки і регулюванням та контролем з боку центрального банку.

Останнє являє собою комплекс заходів, за допомогою яких держава через центральний банк займається забезпеченням ста­більного, безпечного функціонування банків, запобігання деста­білізуючих впливів. Воно включає встановлення правових норм для банківської діяльності, інструменти грошово-кредитної полі­тики з управління ліквідністю та контроль за дотриманням пев­них економічних нормативів.

Запозичені кошти

Облігація