3.1. Загальні основи організації безготівкових розрахунків : Основи банківської справи : B-ko.com : Книги для студентів

3.1. Загальні основи організації безготівкових розрахунків

Організаторами та основними виконавцями розрахун­кових операцій є банки, небанківські фінансові інститути, кліри­нгові установи — члени платіжної системи.

Платіжна платіжна організація, члени платіжної сис- система теми та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу грошей.

Платіжна система в Україні представлена внутрішньодержав­ною та міжнародною платіжними системами (рис. 3.1).

платіжна система, в якій платіжна органі­зація є резидентом та яка здійснює свою діяльність i забезпечує проведення пере­казу грошей виключно в межах України.

платіжна система, в якій платіжна органі­зація може бути як резидентом, так i не­резидентом i яка здійснює свою діяльність на території двох i більше країн та забез­печує проведення переказу грошей з однієї країни в іншу.

Внутрішньо­державна платіжна система

Міжнародна платіжна система

Банки, клірингові установи, а також інші установи, що нада­ють фінансові послуги, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах після отримання ними відповідного дозволу Національного банку України.

В Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банків­ські та небанківські платіжні системи.

До внутрішньодержавних банківських платіжних систем

відносяться системи міжбанківських розрахунків, системи масо­вих платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

1.  Система міжбанківських розрахунків призначена для переказу грошей у межах України між банками на виконання зобов'язань їх клієнтів, а також власних зобов'язань цих банків.

2. Внутрішньобанківська платіжна система створюється ба­нком з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для про­ведення переказу грошей між його підрозділами.

3. Система масових платежів призначена для переказу гро­шей за операціями, що здійснюються юридичними та фізичними особами із застосуванням платіжних інструментів.

Внутрішньодержавні небанківські платіжні системи ма­ють право здійснювати діяльність, пов'язану із переказом, ви­ключно після їх реєстрації та отримання відповідного дозволу Національного банку України.

Обробка та передача в межах України електронних та паперо­вих документів на переказ, документів за операціями із застосу­ванням спеціальних платіжних засобів та документів можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні.

Грошові розрахунки здійснюються за допомогою готівкових грошей і в безготівковому порядку.

Готівкові розрахунки застосовуються в основному у взаємо­відносинах підприємств і організацій з населенням, тобто обслу­говують рух грошових доходів і витрат населення.

грошові розрахунки шляхом запису на ра­хунках у банках, коли гроші списуються з рахунку платника й зараховуються на ра-

У розрахунках між підприємствами та організаціями майже всі господарські платежі здійснюються шляхом безготівкових перерахувань.

Безготівкові розрахунки

хунок одержувача.

Сукупність принципів та вимог до організації безготівкових розрахунків, що залежать від конкретних умов господарювання, форм і способів розрахунків та документообігу утворюють сис­тему безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими принци­пами:

—  через банківські рахунки, які відкриваються на ім'я клієн­та для зберігання і переводу коштів;

—  за розпорядженням їх власників у порядку встановленої черги платежів у межах залишку коштів на рахунку;

—   свобода вибору суб'єктами ринку форм безготівкових роз­рахунків, що знаходить відображення у господарчих угодах без участі банку. Банк виконує лише посередницьку роль у платежах;

—  виходячи із строків, передбачених у договорі;

—  наявність у платника або у його гаранта ліквідних засобів.

Безготівкові розрахунки розрізняються за складом учасників,

призначенням операцій, місцем знаходження клієнтів, функціональ­ним призначенням платежу. Класифікація представлена на рис. 3.2.

Порядок розрахунків визначають способи здійснення безго­тівкових операцій:

—   до початку торгової операції (авансовий платіж);

—  одразу ж після її завершення з використанням платіжного доручення;

—  через деякий час після завершення торгівельної операції — відстрочений, прострочений, комерційний кредит, оформлен­ня векселя;

—   з кожної поставки окремо;

—   за всіма поставками взагалі;

—   шляхом заліку взаємних вимог;

—   за рахунок власних коштів з розрахункового рахунку;

—   за рахунок кредиту.

Форма розрахунків

Комерційні банки здійснюють безготівкові розрахунки у різ­них формах.

сукупність взаємопов 'язаних елементів — спосіб платежу і документообіг.

Найбільш розповсюдженими є розрахунки платіжними дору­ченнями, платіжними вимогами-дорученнями, акредитивні, роз­рахунки з використанням чеку, факторинг, інкасове доручення, відкритий рахунок, розрахунки по сальдо взаємної заборгова­ності.

Застосування тієї чи іншої форми розрахунків визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств та ор­ганізацій і спрямовано на зміцнення договірної дисципліни, за­безпечення безперебійних платежів і прискорення оборотності грошових коштів у розрахунках.

Підприємства, а також установи банків здійснюють розрахун­ки при дотриманні таких умов:

1. Кошти підприємств підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встанов­леного банком ліміту та норм витрат з виручки, які передбачені діючим порядком ведення касових операцій у народному госпо­дарстві України.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача коштів.

3. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженнями його власника крім випадків, у яких чинним законодавством пе­редбачене безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. У безакцептному порядку проводиться списання:

• за виконавчим листом суду та арбітражу;

• недоїмок по податках, недоплат у державні цільові фонди, позабюджетні фонди;

• платежів за розпорядженням державних податкових адмініс­трацій;

• платежів державного обов'язкового і державного соціально­го страхування, до Пенсійного фонду;

• за розпорядженням Антимонопольного комітету і КРУ;

• за розпорядженням підприємств за результатами розгляду претензій, що стосуються доарбітражного врегулювання господар­ських спорів у тому випадку, якщо боржник визнав претензію.

4. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних коштів на рахунку клієнта.

5. Платежі проводяться, як правило, після відвантаження то­варно-матеріальних цінностей, виконання робіт чи надання пос­луг або одночасно з ними. В окремих випадках може бути прове­дена попередня оплата. Платежі проводяться за рахунок власних коштів платника, а в окремих випадках за рахунок кредиту банку.

6. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допус­каються, за винятком випадків уступки вимоги і переведення бо­ргу відповідно до Цивільного Кодексу України та в інших випад­ках, передбачених чинним законодавством.

7.  Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків, пе­редбачені інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в гос­подарському обороті України» та вказують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одер­жувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно- позовному порядку без участі банку.

Кожній формі безготівкових розрахунків відповідає певний вид розрахункового документа — паперове чи електронне пові­домлення. Вибір залежить від технічних можливостей підприємства. Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження їх максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками у межах залишків коштів на початок операційного дня.

Для кожного розрахункового документа характерна єдина в масштабах країни форма, сувора стандартизація, кодифікація ре­квізитів (додаток 8). Система оформлення, використання та руху розрахункових документів називається документообігом.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, повинні мати такі реквізити:

—  назва документа;

—  номер документа, число, місяць, рік його виписки (число та рік цифрами, місяць літерами);

—  назви платника й одержувача коштів (їх офіційне скоро­чення), їх ідентифікаційні коди, номери рахунків у банку;

—  назви банків платника й одержувача, їх місцезнаходження та номери за МФО (коди банків);

—  сума платежу цифрами і літерами:

при зазначенні суми цифрами — розділовим знаком є кома (наприклад, 125,64 грн.);

при зазначенні суми літерами — назва грошової одиниці вка­зується скорочено, а сума копійок цифрами (двісті грн. 75 коп.);

—  призначення платежу: назва товару, посилання на доку­мент, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок), із зазначенням його номера і дати коду товару;

—   на першому примірнику — печатка та підписи відповіда­льних осіб;

—  сума податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість».

У разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений не­правильно, банк такий документ до виконання не приймає.

До оформлення платіжних документів пред'являються такі вимоги:

—  оформлюють у кількості примірників, необхідних банку та всім сторонам;

—  виписують з використанням технічних засобів;

—  виправлення і підчистка не допускаються;

—  обов'язкова наявність усіх перерахованих вище реквізитів;

—  списання коштів з рахунку здійснюється на підставі пер­шого примірника. Перший екземпляр розрахункового документа повинен бути обов'язково підписаний посадовими особами, що мають право розпоряджатися рахунком і мають печатку.

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому верхньому куті проста­вляє дату надходження цих документів. Якщо документи надій­шли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на них, крім того, проставляється штамп «Вечірня». Дата виконання розрахункового документа проставляється в пра­вому нижньому куті.

У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з да­тою проводки його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті не проставляється.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного роз­рахункового документа, якщо інший строк не встановлений до­говором банківського рахунка або законом.

Зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється як шля­хом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу гро­шей у безготівковій формі з інших рахунків.

Банк виконує розрахункові документи відповідно до чергово­сті їх надходження та виключно в межах залишку грошових кош­тів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

У разі одночасного надходження до банку кількох розрахунко­вих документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку клієнта у такій черговості:

1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рі­шення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішен­ня суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (кон­трактом), а також виплати за авторським договором;

3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунко­вими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5) у п'яту чергу списуються грошові кошти за іншими розра­хунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

3.2. Порядок відкриття рахунків у банку

Банки України мають право відкривати рахунки рези­дентам (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фі­зичним особам) і нерезидентам (юридичним особам — інвесто­рам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Суб'єкти господарювання мають право самостійно оби­рати банк для розрахунково-касового обслуговування і за усіма видами операцій можуть користуватись послугами одного або декількох комерційних банків.

Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визнача­ються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в дого­ворі, що укладається між банком і його клієнтом — власником рахунка. За договором банківського рахунка банк зобов'язу­ється приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, ви­конувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за ра­хунком.

Види рахунків, які підприємства можуть відкривати в банку залежать від правового статусу і характеру діяльності цього під­приємства. Це можуть бути поточні, бюджетні, депозитні (вклад­ні), позичкові та деякі інші рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних) та поточних рахунків ви­значаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуго­вуючими їх банками.

Поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей рахунок   та для здійснення усіх видів операцій за

цим рахунком відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Законодавством та інструкціями НБУ передбачено, що кож­не підприємство має право відкрити по одному поточному ра­хунку в національній та іноземній валюті у двох установах ба­нку. У разі відкриття двох поточних рахунків у національній валюті один з них виступає в якості основного, другий — до­даткового. Відмінність цих рахунків полягає у тому, що коли на поточних рахунках не вистачає коштів для задоволення всіх претензій до підприємства, то заборгованість, що стягується у безспірному порядку, обліковується за основним поточним ра­хунком.

Платник може розпоряджатися грошима, що зберігаються на його поточному рахунку, за допомогою платіжних інструментів, зокрема платіжної картки.

Для відкриття поточного рахунку підприємство надає уста­нові банку такі документи:

Заяву на відкриття поточного рахунку встановленого зразка. Заява підписується керівником та головним бухгалтером підпри­ємства.

Копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі держав­ної виконавчої влади або в іншому органі, уповноваженому здій­снювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи орга­ном, який видав свідоцтво про державну реєстрацію.

Копію належним чином зареєстрованого статуту (положен­ня), засвідчену нотаріально.

Копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік.

Картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинно­го законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису платіжних докумен­тів. У картку включається також зразок відбитку печатки, прис­воєної підприємству.

Копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фо­нду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав від­повідний документ.

Після вивчення фінансового стану підприємства і поданих до­кументів та здійснення ідентифікації клієнта банк протягом де­сяти календарних днів приймає рішення про відкриття поточного рахунку або відмову.

У разі прийняття позитивного рішення керівник банку передає в бухгалтерію розпорядження про відкриття рахунку разом з усі­ма необхідними документами. Між банком і підприємством ук­ладається угода на здійснення розрахунково-касового обслугову­вання, в якій зазначається номер відкритого рахунку, передбачені зобов'язання та права сторін щодо виконання операцій за рахун­ком, умови закриття рахунку, строк дії угоди, порядок та періо­дичність видачі виписок з рахунку тощо. За окремою угодою банк надає список тарифів комісійної винагороди за свої операції та послуги, у тому числі за розрахунково-касове обслуговування (плата за відкриття рахунку, за вилучення готівки, вихідні пере­кази, закриття рахунку та інші).

Бухгалтерія на підставі розпорядження керівника банку реєст­рує поточний рахунок у книзі реєстрації відкритих рахунків, ро­бить відповідну позначку на документах і передає їх в юридичну службу для зберігання в юридичній справі клієнта. Протягом трьох робочих днів з дня відкриття рахунку (включаючи день ві­дкриття) банк повинен повідомити номер рахунку податковому органу, а у разі відкриття додаткового рахунку — також банк, в якому відкритий основний рахунок.

З документів, які вимагаються від клієнтів банку у разі відкриття рахунків, формується справа з юридичного оформлен­ня рахунку, яка зберігається банком протягом п'яти років після закриття рахунку.

Якщо підприємству уже відкрито поточний рахунок в банку, цей клієнт ідентифікований банком і сформована справа з юри­дичного оформлення рахунку, відкриття підприємству іншого поточного рахунку (зокрема, карткового, поточного бюджетного рахунку, рахунку за спеціальним режимом використання, поточ­ного рахунку в іноземній валюті) може здійснюватися за умови надання підприємством заяви на відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитком печатки, засвідченої в установленому порядку. Датою початку видаткових операцій за цим рахунком є дата реєстрації отримання банком повідомлення про взяття рахунку на податковий облік.

У разі якщо відокремленому підрозділу юридичної особи вже відкрито поточний рахунок і сформована справа з юридичного оформлення рахунку, то банк може відкрити йому інший поточ­ний рахунок за умови надання заяви про відкриття поточного ра­хунку, клопотання юридичної особи про відкриття поточного ра­хунку та картки із зразками підписів та відбитком печатки, засвідченої в установленому порядку.

Поточні рахунки можуть відкриватися також приватним (фі­зичним) особам. Вони носять платіжний характер і призначені для здійснення розрахунків приватної особи з фізичними та юри­дичними особами, тобто для обслуговування руху грошових ко­штів, що виникає при надходженні доходів приватної особи та їх використанні. Для відкриття рахунку приватна особа надає банку такі документи: заяву на відкриття рахунку; картку із зразком пі­дпису; паспорт або документ, що його замінює; довідку про іден­тифікаційний код платника податку. Паспорт і довідка дозволя­ють банку ідентифікувати фізичну особу.

Поточнірахунки клієнтів банків закриваються на підставі:

•  заяви власника рахунку;

•  рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації юридичної особи;

•  відповідного рішення суду про ліквідацію підприємства;

•  рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або ого­лошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою;

• на інших підставах, передбачених законом чи договором між банком та власником рахунку.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відо­кремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використан­ня. Ці рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства, відповід­ного розпорядника бюджетних коштів.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам в будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити, з дотриманням чинного законо­давства. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перераху­вання на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Вкладний рахунок, що відкривається банком клієнту (Лаптіїтиіїй) на договірній основі для зберігання гро- ( p^Z ' "ей. що передаються —м банку в

г '       управління на встановлений строк та під

визначений процент відповідно до умов договору.

Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент відповідно до умов договору.

У разі якщо підприємство не має в банку поточного рахунку, то банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок такому клієнту на підставі депозитного договору за умови подання ним таких документів:

—  копії свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконав­чої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати держав­ну реєстрацію, засвідченої нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);

—  копії належним чином зареєстрованого статуту (положен­ня), засвідченої нотаріально або органом, який здійснив реєст­рацію. Положення, які затверджуються постановами Кабінету

Міністрів України чи Указами Президента України, нотаріаль­ного засвідчення не потребують;

—  копії документа, що підтверджує взяття підприємства на облік відповідним органом державної податкової служби, за­свідченої тим органом, який видав документ, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

—  копії документа про повідомлення органів Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків на виробництві та про­фесійних захворювань України щодо намірів підприємства — платника страхових внесків відкрити рахунок (подається, якщо підприємство або його відокремлений підрозділ використовують найману працю);

—  копії довідки про внесення підприємства до Єдиного дер­жавного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої нотаріально або органом, який видав довідку, або уповноваже­ним працівником банку;

—  картки із зразками підписів та відбитком печатки, за­свідченої нотаріально або вищестоящою організацією (вимага­ється, якщо в депозитному договорі передбачено перерахування коштів після закінчення строку зберігання з використанням платіжного доручення).

Відокремленому підрозділу підприємства, який не має в ба­нку поточного рахунку, вкладний (депозитний) рахунок відкривається на підставі депозитного договору за умови надання цим підрозділом таких документів:

—  копії належним чином оформленого положення про відок­ремлений підрозділ, засвідченої нотаріально або органом, що створив відокремлений підрозділ;

—  копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійс­нювати державну реєстрацію, засвідченої нотаріально чи орга­ном, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

—  копії документа, що підтверджує взяття відокремленого підрозділу на облік відповідним органом державної податкової служби, засвідченої тим органом, який видав документ, но­таріально або уповноваженим працівником банку;

—  копії документа про повідомлення органів Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків на виробництві та про­фесійних захворювань України щодо намірів відокремленого підрозділу — платника страхових внесків відкрити рахунок (по­дається, якщо відокремлений підрозділ використовує найману працю);

—  копії довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої нотаріально або органом, який видав довідку, або уповноваженим працівником банку;

—  картки із зразками підписів та відбитком печатки, за­свідченої нотаріально або керівником підприємства — юридич­ної особи, до складу якого входить відокремлений підрозділ (ви­магається, якщо в депозитному договорі передбачено перераху­вання коштів після закінчення строку зберігання з використанням платіжного доручення).

Якщо вкладний (депозитний) рахунок відкривається під­приємству або відокремленому підрозділу, який вже має в цьо­му банку поточний рахунок (тобто коли банком здійснено ідентифікацію клієнта і сформовано справу з юридичного офор­млення рахунку), весь перелік документів, визначений цим підпунктом, не вимагається. У такому разі вкладний (депозит­ний) рахунок відкривається на підставі депозитного договору за умови надання підприємством або відокремленим підрозділом, який використовує найману працю, копії документа про повідом­лення органів Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань України що­до намірів підприємства або відокремленого підрозділу — платника страхових внесків відкрити рахунок.

Кошти на вкладні (депозитні) рахунки підприємств та їх відокремлених підрозділів перераховуються з поточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунку підприємства або його відокремленого підрозділу забороняється.

Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті відкри­ваються уповноваженим банком резидентам (юридичним осо­бам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) та нерези­дентам (юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам) на підставі укла­деного депозитного договору між власником рахунку та банком у порядку, встановленому Інструкцією для відкриття вкладних (де­позитних) рахунків у національній валюті.

Фізичні особи, які відкривають рахунки на своє ім'я, на ім'я неповнолітніх осіб чи на ім'я іншої фізичної особи, мають пред'явити уповноваженому працівнику банку паспорт або до­кумент, що його замінює. Фізичні особи-резиденти додатково пред'являють документ, виданий органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння їм ідентифікаційного номе­ра платника податків.

Неповнолітні особи віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років самостійно або в присутності чи за письмовою згодою своїх батьків (усиновителів) чи піклувальників відкривають рахунки за умови пред'явлення свідоцтва про народження (особами віком від 15 до 16 років) або паспорта (особами, яким виповнилося 16 років) та документа, виданого органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків. Неповнолітня особа віком від 15 до 16 років додатково має надати довідку із зразком свого підпису, видану навчальним закладом, де вона навчається, або картку із зразком підпису, засвідчену в установленому законодавством порядку. Якщо рахунок відкривається в присутності батьків або законних представників, батьки пред'являють паспорт та свідоцтво про на­родження неповнолітнього, а законні представники — паспорт та документ, що підтверджує статус законного представника непов­нолітнього.

Уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію фізичної особи, яка відкриває поточний або вкладний (депозит­ний) рахунок, і робить у присутності цієї особи копії сторінок па­спорта або документа, що його замінює, які містять прізвище, ім'я, по батькові (у разі його наявності), дату народження, серію та номер паспорта або документа, що його замінює, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання або тимчасового перебування, інформацію про громадянство (у разі, якщо особа, яка відкриває рахунок, є нерезидентом), а також копію документа, виданого органом державної податкової служ­би, що свідчить про присвоєння фізичній особі-резиденту іденти­фікаційного номера платника податків. Ці копії засвідчуються підписами уповноваженого працівника банку, який здійснює ідентифікацію клієнта, та особи, що відкриває рахунок, як такі, що відповідають оригіналу, і зберігаються у справі з юридичного оформлення рахунку.

У разі надання власником рахунку права розпорядження ра­хунком іншим особам уповноважений працівник банку іденти­фікує цих осіб та підтверджує здійснення ідентифікації зняттям копій відповідних документів у порядку, встановленому цим пу­нктом.

Ідентифікація клієнта банку, що відкриває рахунок, не є обо­в'язковою у разі, якщо клієнт вже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відми­ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам — іншим бан­кам кореспондентські рахунки.

Кореспондентський рахунок, що відкривається банку для рахунок здійснення розрахунків, які виконує за

дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок.

Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

3.3. Форми безготівкових розрахунків та їх характеристика

Розрахунки платіжними дорученнями

Платіжне     це документ, за яким банк зобов'язу-

доручення   ється за дорученням платника за ра­

хунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Платіжні доручення застосовуються як у місцевих, так й іно­городніх розрахунках.

Дорученнями можуть проводитися:

розрахунки за отримані товари та надані послуги;

авансові платежі;

розрахунки по нетоварних операціях;

попередня оплата товарів і послуг та інші.

Під попередньою оплатою слід розуміти оплату товарів чи по­слуг, готових до відвантаження покупцям зразу ж після отриман­ня платежу і відвантажених (вивезених) не пізніше терміну, за­значеного в договорі (як правило, трьох робочих днів з дня отри­мання платежу).

Платіжне доручення приймається банком до виконання тільки за наявності коштів на поточному рахунку або права на отриман­ня кредиту.

Доручення на перерахування коштів у дохід бюджету, держа­вні цільові фонди та інші платежі безспірного характеру прий­маються банком незалежно від наявності коштів на поточному рахунку. Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.

Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках викорис­товуються гарантовані банком платіжні доручення. Вони за­стосовуються:

•  при перерахуванні окремим громадянам пенсій, аліментів, зарплати, авторського гонорару;

•  при перерахуванні підприємствам у регіони, де немає банків, коштів на виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сіль­госппродукції у населення тощо;

•  при зарахуванні на рахунки в банках торговельної виручки, податків.

Гарантовані платіжні доручення застосовуються в тому ви­падку, коли розрахунки проводяться через підприємство зв'язку. Суть такої гарантії полягає в тому, що банк, гарантуючи своєчасність платежу по такому дорученню, робить відповідний напис на дорученні, а гарантія забезпечується коштами, які банк списує з рахунку платника і депонує їх на окремому рахунку «Гарантовані платіжні доручення». Це платіжне доручення з ві­дміткою банку передається відділенню зв'язку. До платіжного доручення додається список одержувачів коштів і заповнені бланки повідомлень на їх переказ. Потім підприємство зв'язку здає платіжне доручення разом з реєстром в банк, який зарахо­вує кошти підприємству зв'язку, одночасно списуючи їх з раху­нку, де вони були задепоновані (рахунок «Гарантовані платіжні доручення»).

Якщо підприємство зв'язку і платник обслуговуються різними банками, то банк, що обслуговує підприємство зв'язку, направляє до банку, що обслуговує платника, дебетове повідомлення. Банк платника, отримавши дебетове повідомлення і реєстр з гаранто­ваними дорученнями, списує кошти з рахунку «Гарантовані пла­тіжні доручення» і перераховує їх підприємству зв'язку.

Сума втраченого гарантованого платіжного доручення може бути відновлена на рахунку через 15 днів після депонування ко­штів за заявою платника.

Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних до­ручень така (рис. 3.3): банк платника списує зазначену в дору­ченні суму з рахунку платника і зараховує на рахунок одержува­ча коштів. Якщо одержувач коштів обслуговується іншою уста­новою банку, то кошти перераховуються через коррахунки.

Розрахунки за допомогою платіжних вимог-доручень

Платіжна вимога це комбінований платіжний документ, доручення який складається з двох частин:

1) вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити на під­ставі направлених йому поза банком розрахункових і відванта- жувальних документів вартість поставленої за договором про­дукції, виконаних робіт і наданих послуг;

2) доручення платника своєму банку про перерахування з йо­го рахунку суми, яка проставлена у графі «сума до сплати» цифрами та літерами.

Платник, вирішивши оплатити платіжну вимогу-доручення, здає його до свого банку, оформивши його своїми підписами та відбит­ком печатки. Строк здачі вимоги-доручення до банку платника пе­редбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів.

Про відмову повністю або частково оплатити платіжну вимо- гу-доручення платник повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки, передбачені договором.

Платник може відмовитися від акцепту в повній сумі, якщо:

•  постачальник пред'явив вимогу за незамовлені, не передба­чені договором товари та послуги;

•  товари відвантажені не за належною адресою або достроко­во без згоди покупця;

•  до закінчення строку акцепту документально встановлено, що товари, які надійшли, недоброякісні, некомплектні, нестанда­ртні, пониженої сортності;

• товари оплачені раніше та інше.

Часткова відмова від оплати може бути заявлена, коли згадані причини стосуються лише частини суми вимоги, а саме:

•  поряд із замовленими товарами постачальник відвантажив незамовлені;

• допущена арифметична помилка в рахунку;

• частина товарів виявилася недоброякісною та інше.

Розрахунки чеками

Розрахунковий документ, що містить нічим не обумовле- чек      не письмове розпорядження власника ра­

хунку (чекодавця) банку переказати вказа­ну у чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися.

Чеки поділяються на два види:

• чеки для розрахунків між юридичними особами;

• чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.

Чеки формуються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Строк дії чекової книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, один рік. За погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки може подовжуватися. Строк дії чека з такої книжки — 10 днів, не враховуючи дня його випи­ски. Строк дії розрахункового чека, виданого фізичній особі для розрахунків з юридичною, — три місяці.

У розрахунках фізичної особи з підприємствами чеком дозво­ляється отримувати чекодавцем здачу готівкою, але не більше 20 % від суми чека. Якщо сума здачі більша, то чек потрібно пе­реоформити. Невикористаний чек його власник може здати в банк для зарахування грошей на рахунок або отримання готівки. На юридичних осіб це не поширюється.

Ліміт чекової це максимальна сума, на яку платник мо- книжки       же виписати чек (чеки) з цієї книжки.

Банк видає чекову книжку клієнту на підставі його заяви. Для забезпечення платежів по чеках грошові кошти в сумі ліміту че­кової книжки на основі платіжного доручення депонуються на окремому рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки». Депоновану суму банк списує з рахунку підприємства або видає на цю ціль кредит. Власник книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і не має права виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок. Чеки, виписані після гранич­ного строку, є недійсними.

Розрахунки чеками за матеріальні цінності і послуги прово­дяться у такому порядку (рис. 3.5):

Покупець подає у свій банк заяву на отримання чекової книжки і платіжне доручення на депонування коштів.

Банк покупця бронює кошти на окремому рахунку, виписує чекову книжку.

Покупцю видають чекову книжку.

Відвантаження товарів і пред'явлення документів, які це пі­дтверджують.

Покупець оформляє чек на продавця, виводить залишок у корінці чека.

Продавець пред'являє чек разом з реєстром чеків у свій банк, реєстр чеків затверджується підписом та печаткою чекоо- держувача.

Банк продавця пред'являє чек для оплати банку покупця — інкасування чеків, що є розпорядженням на списання коштів з рахунка клієнта для оплати за товар або послуги.

Банк покупця списує суму з рахунку покупця за рахунок коштів, заброньованих раніше. Якщо і покупець обслуговується цим самим банком, гроші списуються з рахунку, де вони були за- депоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахун­кові чеки», і зараховуються на рахунок постачальника.

Якщо ж постачальник і покупець обслуговується різними бан­ками, то після перевірки правильності заповнення реквізитів че­ків і реєстру банк на підставі першого примірника, тобто оригі­нала реєстру, оприбутковує суму чеків на позабалансовому рахунку «Реєстри чеків, що очікують оплату», а самі чеки разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до банку покупця. На основі цих документів гроші списуються з рахунку, де вони задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки».

Кошти перераховують на рахунок продавця.

10. Банк покупця та банк продавця дають виписки своїм клієн­там. Останній примірник реєстру (четвертий) повертається пос­тачальнику з відміткою банку про інкасування чеків. Оплачені чеки разом з одним примірником реєстру залишаються в банку платника; один примірник реєстру видається платнику.

Розрахунки з використанням акредитивів

Акредитив це форма розрахунків, за якою банк (банк- емітент) за дорученням клієнта (платни­ка) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визна­чених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача.

Заявник акредитива

Банк-емітент

Бенефіціар

Виконуючий банк

платник, який звернувся до обслуговуючо­го його банку відкрити акредитив.

банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.

юридична особа, на користь якої вистав­лено акредитив (постачальник).

банк бенефіціара чи інший банк, що за до­рученням банку-емітента виконує акре­дитив.

Акредитиви використовуються в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і послуги. Особливість цієї форми розрахун­ків полягає в тому, що рух грошових коштів випереджає рух ма­теріальних цінностей.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли ця форма розрахунків передбачена договором. Відкриття (ви­ставлення) акредитива проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку. Дозволяється також виставлен­ня акредитива частково за рахунок власних коштів і кредиту банку.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з од­ним постачальником і не може бути переадресованим.

Строк дії акредитива встановлюється у договорі між постача­льником і покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не врахову­ючи термін проходження документів спецзв'язком між банками. У зв'язку зі змінами умов поставки і відвантаження продукції строк може бути подовжений на 10 днів.

Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або поста­чальника. Вони бувають таких видів:

покриті (депоновані) і непокриті (гарантовані);

відкличні і безвідкличні.

Покриті — відкривають за рахунок коштів платника в банку платника або в банку бенефіціара під конкретну угоду шляхом депонування на окремому рахунку.

Непокриті акредитиви — це акредитиви, які виставлені без депонування коштів. Такі акредитиви можуть виставлятися в ба­нку покупця. В банку постачальника вони можуть відкриватися тільки при наявності кореспондентських відносин між банками.

Відкличний це акредитив, який може бути відмінений

акредитив або анульований банком покупця без попе­реднього погодження з постачальником (наприклад, у випадку недотримання умов, передбачених дого­вором, дострокової відмови банку-покупця гарантувати пла­тежі по акредитиву).

Всі розпорядження про зміну умов відзивного акредитива платник повідомляє своєму банку, який повідомляє банк поста­чальника, а останній — самого постачальника.

Безвідкличний може бути змінений або анульований

акредитив тільки за згодою постачальника, на ко­ристь якого він відкритий.

Строк дії і порядок розрахунків по акредитиву встановлюється в договорі між платником і постачальником, в якому слід вказати:

найменування банку покупця;

—   вид акредитива і спосіб його виконання;

—  перелік документів, які повинні бути подані постачальни­ком для одержання коштів за акредитивом;

—   строк подання документів після відвантаження товару.

Для відкриття акредитива платник подає обслуговуючому ба­нку заяву на акредитив (додаток 9), в якій вказує:

• номер договору, за яким відкривається акредитив;

• строк дії акредитива;

• найменування постачальника;

• найменування банку-постачальника;

• місце виконання акредитива;

•  повне і точне найменування документів, проти яких прово­дяться виплати по акредитиву, строк їх подання;

• вид акредитива;

• для відвантаження яких товарів відкривається акредитив;

• строк відвантаження;

• сума акредитива;

• спосіб реалізації акредитива.

6. Реєстр рахунків і товар­но-транспортні документи

Якщо платник виставив покритий акредитив у банку постача­льника, то за заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення гроші перераховуються до банку постача­льника на рахунок «Акредитиви». В банку платника цей акреди­тив обліковується на позабалансовому рахунку «Акредитиви до оплати».

Для отримання коштів за акредитивом у тому випадку, коли акредитив покритий і виставлений в банку постачальника, поста­чальник, відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відван- тажувальні та інші, передбачені умовами акредитива, документи в обслуговуючий банк.

Реєстр рахунків подається постачальником банку в чотирьох примірниках. Перший використовується як меморіальний ордер, другий повертається постачальнику як розписка у прийнятті ре­єстру рахунків, третій та четвертий з доданими товарно-транс-

Порядок розрахунків з використанням покритого акредитиву такий (рис. 3.6):

портними документами і відміткою банку відсилаються банку покупця для вручення платнику (четвертий примірник) і для ві­дображення операцій по рахунку «Акредитиви до оплати» (третій примірник).Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепо- новані в банку покупця на рахунку «Акредитиви», то розрахунки проводяться таким чином. По мірі відвантаження товарів поста­чальник подає своєму банку реєстри рахунків (у трьох примірни­ках) та інші документи, передбачені умовами акредитива. Третій примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а перший та другий — разом з документами направляються спец- зв'язком банку покупця. На основі першого примірника банк списує гроші з рахунку і перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з іншими документами передається платнику. Банк постачальника після отримання грошей від банку покупця списує кошти з рахунку.

Непокритий акредитив. При отриманні заяви на вистав­лення такого акредитива банк покупця суму непокритого акре­дитива оприбутковує на позабалансовому рахунку «Гарантії та поручительства, видані банком». Якщо такий акредитив виста­влений в банку постачальника, то банк покупця дає дозвіл бан­ку постачальника, де відкритий коррахунок банку покупця, освоюючи акредитив, відповідні суми списувати зі свого кор- рахунку.

Зарахування грошей постачальнику при непокритому (гаран­тованому) акредитиві здійснюється банком постачальника після перевірки отриманого реєстру та інших документів, що підтвер­джують відвантаження товару, та після списання коштів з корра- хунку банку покупця. При цьому два примірники реєстру і дода­них до нього документів по виконаному акредитиву банк постачальника направляє спецзв'язком банку покупця, де перший примірник слугує підставою для списання грошей з покупця, а другий разом з оплаченими з акредитива документами передаєть­ся покупцю.

Після перевірки дотримання умов акредитива банк покупця повертає банку постачальника витрати, пов'язані з виконанням акредитива. Ці витрати відшкодовуються на умовах, передбаче­них міжбанківським договором.

При виставленні непокритого акредитива в банку покупця списання коштів на суму відвантажених товарів проводиться з рахунку покупця, а у разі відсутності на ньому грошей операції здійснюються в порядку, викладеному для непокритого акреди­тива, виставленого в банку постачальника.

Платежі з акредитива проводяться в межах строку його дії по­вною сумою акредитива або частинами. Видача з акредитива го­тівки не допускається.

Акредитив може бути закритим у разі:

1)   спливу строку дії акредитива;

2) відмови одержувача грошових коштів від використання ак­редитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умова­ми акредитива;

3) повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк- емітент. Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покрито­го акредитива.

Залік взаємної заборгованості з наступним оформленням її векселями

Для цієї форми розрахунків характерно, що кожне під­приємство є одночасно і покупцем, і постачальником різних ви­дів товарів чи послуг. Розрахунки по сальдо між двома підприєм­ствами проводяться на основі угоди, за якою кожне підприємство отримує або сплачує тільки різницю (сальдо). Особливості таких постійно діючих розрахунків полягають в тому, що її учасники направляють розрахункові документи за відпущені товари чи на­дані послуги не в банк, а один одному. Переваги подібних розра­хун