ГЛАВА 5.КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКУ : Основи банківської справи : B-ko.com : Книги для студентів

ГЛАВА 5.КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКУ

Після вивчення цієї теми ви зможете:

•                     визначити сутність кредиту та класифікувати кредити банків;

•                     зазначити принципи та умови кредитування;

•                     проаналізувати етапи кредитного процесу;

•                     пояснити порядок відкриття позичкових рахунків;

•                     здійснити аналіз кредитоспроможності потенційного по­зичальника;

•                     охарактеризувати обов 'язкові реквізити кредитного до­говору;

•                     з 'ясувати поняття «кредитний ризик « та методи його мінімізації;

•                     визначити основні форми забезпечення кредитів;

•                     нарахувати процент за кредитом, використовуючи різні методи.

5.1. Сутність, форми і види кредиту. Принципи кредитування

На сьогодні кредитні операції відіграють важливу роль у сти­мулюванні відтворювальних процесів в економіці та становлять головний вид активних операцій комерційних банків, які органі­зують рух капіталу та акумулюють і перерозподіляють капітал в ті сфери, де виникає його дефіцит.

Однією з умов виникнення кредиту і розвитку кредитних від­носин стало товарне виробництво, засноване на спеціалізації й поділі праці, які обумовлюють характер володіння засобами для сплати, та відособленість обороту засобів господарських суб'єк­тів від обороту засобів суспільства (рис. 5.1).

Другою умовою появи кредиту і його трансформації у кредит­ні відносини є наявність юридично самостійних взаємно заінте­ресованих позичальника й кредитора, які гарантують виконання своїх зобов'язань.

Кредитор і позичальник є суб'єктами відносин кредиту і од­ночасно його структурними елементами.

Кредитор це суб'єкт, що надає кредит. Його обов'я­зок не тільки забезпечити повернення на­даних кредитів, а й повернути вчасно кошти, які він отримав від своїх клієнтів.

Позичальник суб'єкт, що отримує кредит, і зобов'язана в певний строк його повернути й спла­тити процент за ним.

На відміну від лихварського капіталу, який основним джере­лом має власні грошові кошти кредитора, позичковий капітал комерційних банків забезпечують тимчасово незайняті кошти держави, юридичних і фізичних осіб.

Єдність і тісний взаємозв'язок стадій руху позичкового капі­талу лежить в основі пізнання сутності кредиту і визначає його специфіку. Принцип руху позичкової вартості на началах пово- ротності є основою і загальною властивістю кредиту.

Кредит              це економічні відносини між кредитором і

позичальником з приводу поворотного ру­ху позичкової вартості на умовах платності.

Розрізняють три основні форми кредиту:

•  товарний, що виникає між продавцями і покупцями, коли по­купці реалізують товари чи послуги з відтермінуванням платежу;

грошовий;

зобов'язання банку гарантувати платіж клієнтові у ви­падку, коли той не зможе оплатити свої рахунки.

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями:

За критеріями суб'єктного призначення:

кредити торгівельно-промисловим підприємцям;

сільськогосподарським підприємцям;

кредити фізичним особам;

міжбанківські кредити;

небанківським кредитним установам;

кредити органам влади.

У 2004 році кредити, надані суб'єктам господарської діяльно­сті склали 75,0 % від загального обсягу кредитного портфеля; кредити іншим банкам та НБУ — 10,0 %; кредити, надані фізич­ним особам — 15 %; кредити надані органам державного управ­ління — 0,04 %, кредити небанківським фінансовим установам — 0,01 %[1].

Об'єктного призначення:

іпотечний;

споживчий;

контокорентний;

під цінні папери;

пов'язані з вексельним обігом.

За сферами спрямування:

кредити у поточну діяльність (у сферу обігу) — на задово­лення потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення затрат (ра­хунки за овердрафтом, операції РЕПО, враховані векселі, факто­ринг, кредити на внутрішньо-торгівельні операції, кредити на ек­спортно-імпортні операції);

кредити в інвестиційну діяльність (у сферу виробництва) — на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ін­вестиційних вкладень (кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання; фінансовий лі­зинг). За 2004 рік економіка України отримала кредитів на суму 88 571 млн. грн.*

За строками повернення:

строкові, тобто з визначеним у договорі терміном користування:

короткострокові кредити (до 1 року) надаються банками на уникнення тимчасових фінансових труднощів позичальників у зв'язку з витратами виробництва та обігу, на формування оборо­тного капіталу. Тому короткострокові кредити відрізняються від середньо — і довгострокових не тільки терміном використання, а й об'єктами вкладення і джерелами повернення;

середньострокові (від 1 до 3 років), за рахунок яких підп­риємство здійснює оплату обладнання, поточних витрат, фінан­сування капітальних вкладень;

—   довгострокові кредити — це кредити строком більше 3 років, які спрямовуються на формування основних фондів підприємства, участь у приватизації об'єктів, нове будівництво. Строк використан­ня таких кредитів обумовлюється тривалим функціонуванням основ­них засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами. Джере­ло повернення довгострокових кредитів це прибуток підприємства.

У зв'язку з підвищеним ризиком неповернення середньо — і довгострокових кредитів банки встановлюють більш високі про­центні ставки, ніж по короткострокових.

•  до запитання (онкольні) — видаються на невизначений строк і погашаються за першою вимогою банку;

•  прострочені кредити — це кредити, термін погашення за якими скінчився;

•  пролонговані кредити, щодо яких банком прийнято рішення про подовження строків погашення кредиту.

За кількістю кредиторів:

надані одним банком;

консорціумні кредити надаються об'єднаннями банків, один з яких займається організаційною діяльністю (формує необхідну по­зичальнику суму кредиту, укладає договір кредитування, обслуговує кредит)ю. Консорціумні кредити можуть надаватися у такий спосіб:

а)      шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б)      шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в)       шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кре­дитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціум ній операції;

паралельне кредитування — одночасне кредитування пози­чальника декількома банками.

За методами надання:

у разовому порядку (одноразові);

відповідно до відкритої кредитної лінії (перманентні).

Кредитна згода банку надати кредит у майбутньому лінія     в розмірах, які не перевищують обумовлену

суму за певний відрізок часу без додаткових переговорів. Такі кредити надаються шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта.

гарантовані (банк дає зобов'язання про надання кредиту: а) з попередньо обумовленою датою видачі, б) з видачею у міру ви­никнення в ньому потреби.

За забезпеченням:

забезпечені заставою — майном, або майновими правами, цінними паперами;

гарантовані банками, фінансами чи майном третьої особи;

з іншим забезпеченням — поручительством, страховим полісом;

незабезпечені (бланкові) кредити обмежуються розміром власного капіталу банку.

За ступенем ризику:

стандартні (неризиковані). Надаються позичальникам, що ма­ють належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і виплату процентів за ними;

кредити з підвищеним ризиком — кредити, які не мають за­безпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансо­вим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

За способом повернення:

водночас (одноразовим платежем). Такий спосіб повернення використовується у короткостроковому кредитуванні;

на виплат (частково, поступово). Використовується у пер­манентному або довгостроковому кредитуванні;

особливі умови повернення передбачаються при застосуван­ні окремих видів кредиту: контокорентного, овердрафту, під за­ставу векселів. Повернення позички здійснюється з ініціативи не позичальника, а банку шляхом зарахування поточних надхо­джень коштів безпосередньо на позичковий рахунок;

•  на вимогу кредитора у разі порушення клієнтом принципів кредитування або невиконання умов кредитної угоди;

• з регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інші боргові зобов'язання третьої особи.

2.  За характером сплати відсотків:

•  з фіксованою процентною ставкою. Даний метод сплати ві­дсотків може використовуватися в умовах економічної стабіль­ності та притаманний короткостроковому кредитуванню;

•  з плаваючою процентною ставкою, тобто процентна ставка переглядається і прив'язується до облікової ставки НБУ з ураху­ванням ситуації на кредитному ринку.

3.   За способом сплати процентів:

•  з виплатою процентів у міру використання позичкових кош­тів. Нарахування здійснюється за методом звичайного процента, а сплата здійснюється через 1 місяць після видачі кредиту;

•  з виплатою відсотків одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний (обліковий) кредит — купівля банком пере- казних векселів у клієнтів-векселедержателів).

Всі кредитні операції банку можна поділити на активні — операції з кредитування клієнтів та надання кредитів іншим бан­кам та пасивні — операції з отримання міжбанківського кредиту в НБУ та інших комерційних банків.

Активні кредитні операції здійснюються банками за умов до­тримання певних принципів. Тому банківський кредит — це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.

Принципи кредитування:

Строковість повернення боргу у визначений термін. повернення

Від дотримання принципу строковості кредиту залежить мож­ливість банку надавати нові кредити, оскільки одним з джерел кредитування є повернені позички.

Платність полягає в тому, що за користування пози- KPedumveaHw чкою клієнт сплачує банку, крім вартості р у                  основного боргу, додаткову суму у вигляді

проценту.

Сума отриманих від позичальника відсотків повинна покрива­ти витрати банку по залученню коштів і забезпечувати прибуток. Надання кредиту здійснюється банком у межах наявних кредит­них ресурсів.

Забезпеченість недопущення збитків від неповернення бо­ргу шляхом використання різних форм за­безпечення кредиту.

ЦілЬове        передбачає вкладення грошей на конкрет-

спряму'вання ні цілі, передбачені договором. Це дозволяє банку певною мірою забезпечити їх по­вернення.

Національний банку України забороняє давати кредити на:

—  покриття збитків господарської діяльності;

—  формування та збільшення статутного капіталу;

—  придбання цінних паперів.

Здійснення кредитних операцій банків України має відповіда­ти певним вимогам й умовам, зокрема положенням Закону «Про банки і банківську діяльність», Інструкції №1 та іншими норма­тивним актам.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержан­ням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обо­в'язкових, страхових і резервних фондів.

Так, про кожний випадок надання позичальнику кредиту в ро­змірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити НБУ.

Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному по­зичальнику (Зс), не може перевищувати 25 % власних коштів ба­нку (К):

норматив сукупної заборгованості за кредитами на одного позичальника

Н8 = Зс/К*100 %

Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх по­зичальників з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань банку (Ск), не може перевищувати восьмикратного розміру влас­них коштів банку (К):

норматив «великих» кредитних ризиків Н9 = Ск/К

Рішення про надання кредиту приймаються колегіально (кре­дитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформля­ється протоколом.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додер­жанням таких умов:

—  оцінки установою банку кредитоспроможності позичаль­ника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

—  кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

—  позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансування об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу — не менше 30 %.

5.2. Етапи процесу кредитування.

Оцінка кредитоспроможності позичальника

Кредитування в комерційних банках передбачає декі­лька етапів, кожен з яких забезпечує вирішення поставлених пе­ред банком цілей і задач, що, в свою чергу, закладаються в осно­ву кредитної політики банку.

Кредитна стратегія і тактика банку з акумуляції політика тимчасово вільних коштів та їх спряму­вання на кредитування клієнтів.

Формування кредитної політики повинно відповідати насту­пним принципам:

поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників, суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодер­жавних інтересів;

самостійність визначення комерційним банком порядку за­лучення і використання коштів, проведення кредитних операцій;

колегіальність ухвалення рішення щодо надання кредиту;

відповідальність комерційного банку перед клієнтами за своїми зобов'язаннями;

контроль центрального банку за кредитною діяльністю.

Процес банківського кредитування включає такі етапи (рис. 5.2):

 

Аналіз ринку

ж S

В а

Розгляд заяви на отримання кредиту

 

 

 

1

Інші

 

й и

Аналіз

джерела

і

і

г у

кредитоспроможності

інформації

 

 

руд

позичальника

 

 

 

\

t

Аналіз ринку кредиту

Кредитний договір

Розробка стратегії і прийняття рішення про кредитування

Розробка стратегій кредитних операцій

Інтерв'ю з майбу­тнім позичальником

Архів банку

Оцінка кредито­спроможності пози­чальника

Оцінка ризику

Контроль за вико­нанням умов догово­ру і поверненням кре­диту

 

Відомості про позичальника від тих, хто мав з ним ділові контакти, звіти агентств і закладів

Рис. 5.2. Етапи процесу кредитування

Попередній:

перший -розгляд заявки клієнта на кредит;

другий — вивчення кредитоспроможності позичальника й оцінювання ризику за позичкою;

третій — підготовка до складання кредитної угоди (струк- турування позички) — чітке визначення порядку її надання і по­вернення; розрахунок вартості кредиту; переговори про укладен­ня кредитної угоди; складання висновку щодо кредиту, який подається на розгляд кредитного комітету (комісії).

Поточний і підсумковий етапи безпосередньо стосуються обслуговування наданого кредиту, контроль за ним, аналіз кре­дитних операцій.

Відомості про клієнта, якщо такий раніше був у банку

Розглянемо кожен з етапів докладніше.

Перший етап.

Для одержання кредиту позичальник може звернутися в банк, оформивши запит у вигляді клопотання, або заяви (дода­ток 12). В них зазначається необхідна сума кредиту, строки по­гашення та форма забезпечення. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

анкету позичальника (стислі відомості про позичальника);

копію статуту, свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію), копії ліцензій;

техніко-економічне обґрунтування кредиту;

копії контрактів чи угод із поставки ТМЦ, надання послуг або виконання робіт, якщо кредит надають на вказані цілі;

будь-яка форма забезпечення кредиту;

бухгалтерські і статистичні звіти: завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фі­нансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підп­риємства, при необхідності — розшифровка окремих статей ба­лансу;

висновки аудиторських організацій з підтвердженням фі­нансового стану;

термінові зобов'язання для погашення кредиту (додаток 13);

довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків по­зичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в ін­шому банку, то він подає в комерційний банк-кредитора такі до­даткові документи:

картку із зразками підписів, завірену банком;

довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками;

копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздат­ність (для фізичних осіб) клієнта.

Вказані документи надходять до відповідного кредитного працівника банку, який після їх розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником. Ця бесіда допомагає спеціа­лісту банку сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити ва­жливі моменти, що стосуються надання та погашення кредиту і процентів.

Другий етап.

На цьому етапі вивчається кредитоспроможність клієнта і здійснюється оцінка ризику за кредитом. Цей етап можливий тільки за умови позитивних результатів попередньої бесіди.

 

Кредито­спроможність

наявність передумов для отримання кре­диту і здатності позичальника повернути його.

 

Визначальними показниками, які характеризують позичаль­ника є його акуратність при розрахунках за раніш отримані кре­дити, його поточний фінансовий стан, здатність у разі необхідно­сті мобілізувати кошти з різних джерел.

Спочатку проводиться експертиза кредитної заявки клієнта на основі вивчення матеріалів, отриманих безпосередньо від пози­чальника; даних про клієнта, що знаходяться в архіві банку; ві­домостей, які отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення для отримання інформації про клієнта має інформація інших обслуговуючих банків та партнерів.

Процедура оцінки кредитоспроможності позичальника пе­редбачає:

з'ясування персональних якостей потенційного позичаль­ника: репутація, порядність і чесність, професійна здатність, ма­теріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов'язань перед іншими кредиторами в минулому;

на основні бухгалтерської, фінансової, статистичної звітно­сті позичальника вивчається його фінансовий стан, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основно­го й оборотного капталу;

оцінка продукції, що випускається, наявність замовлень на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздат- ність на внутрішньому і зовнішньому ринках, попит на продук­цію, послуги, обсяг експорту);

вивчення економічної кон'юнктури: перспектив розвитку позичальника, наявності джерел для капіталовкладень тощо.

Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитних опе­рацій, а надалі — не рідше 1 разу на 3 місяці, а якщо позича­льником є банк — не рідше 1 разу на місяць.

Для оцінювання фінансового стану позичальників-юридичних осіб банк має враховувати такі основні економічні показники йо­го діяльності:

Основні показники платоспроможності

Коефіцієнт миттєвої ліквідності   КЛ1 = Ав/Зп,

де Ав — високоліквідні активи (грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції);

Зп — поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів, розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення (ОТЗ) показника — не менше 0,2.

Коефіцієнт поточної ліквідності    КЛ2 = Ал/ЗП,

де Ал = Ав + дебіторська заборгованість, векселі одержані. ОТЗ — не менше 0,5.

Коефіцієнт загальної ліквідності   КЛ3 Ао/Зі1,

де Ао — оборотні активи. ОТЗ — не менше 2,0.

Для аналізу кредитоспроможності позичальника використо­вуються також показники фінансової стійкості, до яких відно­сяться:

Коефіцієнт   (характеризує ступінь мобільнос-

маневреності власних ті використання власних коштів) коштів      КМ = (Вк - Ан)/Вк,

де Вк — власний капітал; Ан— необоротні активи. ОТЗ — не менше 0,5.

Коефіцієнт   (характеризує ступінь фінансово-

незалежності го ризику)

КН = Зк/Вк,

де Зк — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання). ОТЗ — не більше 1,0.

Показники рентабельності

Рентабельність

активів      Ра = Пч/А

де Пч — чистий прибуток; А — активи.

Рентабельність

продажу     РП = Пч/0р,

де Ор — обсяг реалізованої продукції (без ПДВ). Обороти за рахунками Загальний

 

К = ((Нсм*п) - (Зм*п) - Зі)/Ск,

де Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

Ск — сума кредиту та процент за ним;

n — кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм — щомісячні умовно постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарчі витрати тощо);

Зі — податкові платежі та суми інших зобов'язань перед кре­диторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кре­дитної угоди (за даними останнього балансу).

ОТЗ — не менше 1,5.

Показники погашення Коефіцієнт грошового потоку

боргу   (показує, яка частина грошових

надходжень клієнта спрямовуєть­ся на покриття основного боргу і процентів за позичками строком до 1 року.

К1 = (Пс + А — Д)/З,

де Пс — прибуток після сплати податків; А — амортизаційні відрахування; Д — дивіденди;

показник

З — зобов'язання, строком виконання до 1 року. К1 = 1 — клієнт фінансово стабільний.

Коефіцієнт процентних виплат (дає можливість оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує платежі за позичками)

К2 = (П1 + ПП)/ПП,

де П1 — прибуток до сплати податків; ПП — процентні платежі. ОТЗ — не менше 1.

Показники ділової коефіцієнт дебіторської заборго- активності        ваності (дає можливість оцінити

швидкість оплати рахунків пози­чальника.

К3 = Дср*365/СПк,

де Дср — середня сума дебіторських рахунків; СПк — сума продажу у кредит.

Збільшення загального показника оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на ко­ристь позичальника, а зменшення — на прискорення такої швид­кості.

Коефіцієнт оборотності запасів і витрат (висока оборот­ність свідчить про ефективне використання ресурсів)

К4 = ЗЗ*365/СТ,

де ЗЗ — запаси і витрати;

СТ — собівартість проданих товарів і послуг.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (дає змогу оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачаль­ників)

К5 = Ро*365/Сп,

де Ро — рахунки до оплати; Сп — сума покупок.

Його підвищення може вказувати на проблеми з надходжен­ням готівки, а зниження — на дострокову оплату рахунків.

Показники   використовують у динаміці і для

прибутковості порівняння з аналогічними показ­никами інших підприємств даної

галузі господарювання

Рентабельність підприємства

Р1 = ЧП/(СЗБк + СЗНк)*100 %,

де ЧП — чистий прибуток;

СЗБк — середній залишок оборотного капіталу;

СЗНк — середній залишок основного капіталу.

Рентабельність акціонерного капіталу

Р2 = ЧП/Ак*100 %

Рентабельність витрат

Р3 = ЧП/З*100 %

Рентабельність реалізованої продукції Р4 = ЧП/Р*100 %

Рентабельність активів

Р5 = ЧП/А*100 %

На основі отриманих значень показників кредиту присвоюєть­ся відповідний рейтинг (додаток 14).

У світовій практиці використовується багато інших методик оцінки кредитоспроможності:

правило «5 С» (практика американських банків): — Character (характер); — Сарасіїу (спроможність погасити кредит за рахунок поточних грошових надходжень, продажу активів, нових позик на грошовому ринку); — Capital; — Collateral; — Conditions.

європейська практика — PARTS (цілі кредитування, розмір кредиту, механізм погашення кредиту, строк кредиту, забезпе­чення), CAMPARI.

Аналіз кредитоспроможності позичальника також включає оцінку якісних показників його діяльності, що передбачає ви­вчення:

взаємовідносин клієнта з банком (клієнт банку, переходить на обслуговування у банк, обслуговується в іншому банку);

наявності інших неповернених кредитів;

—  періоду з моменту останньої структурної реорганізації;

—  чи є у менеджерів негативний досвід керівництва іншими фірмами;

—  рівня професійної компетентності директорів;

—  наявності перспективності бізнес-плану;

—  наявності у позичальника картотеки;

—  періоду, протягом, якого підприємством отримані позити­вні аудиторські висновки (за останні 3 міс., за попер. рік, за останній рік, частково негативні, негативні або відсутні);

—  наявності застави, гарантій, страхування, поручительства;

—  періоду прибуткової (збиткової) діяльності.

За результатами аналізу за кожним компонентом оцінки прису­джується бал і виставляється рейтингова оцінка (додаток 15, 16).

Оцінювання фінансового стану позичальника-фізичної особи включає вивчення таких питань:

—   соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної не­рухомості, рухомого майна, цінних паперів, постійної роботи;

—  сімейний стан клієнта;

—  вік та здоров'я;

—  доходи і витрати;

—  інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а та­кож користування іншими банківськими послугами;

—  зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Якщо позичальником виступає комерційний банк, то оцінка його фінансового стану здійснюється на підставі:

•  дотримання обов'язкових економічних нормативів та показ­ників діяльності комерційного банку, передбачених нормативни­ми актами НБУ;

• аналізу прибутків і збитків;

• аналізу якості активів і пасивів;

• створення резервів;

• виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

• якості банківського менеджменту.

Необхідні відомості про позичальників та інформація, яку одержує банк під час оформлення кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника. Документи, що збираються у цій справі, групуються таким чином:

—  матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи);

—  фінансово-економічна інформація (бухгалтерський баланс, звіти про прибутки та збитки, бізнес-план);

матеріали про кредитоспроможність позичальника (довід­ки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудитор­ських фірм).

Третій етап.

Кредитний договір

Всі питання, пов'язані з кредитуванням, вирішуються банком та позичальником на договірній основі шляхом укладання креди­тної угоди.

юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з приводу кредитування.

За кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встанов­лених договором, а позичальник зобов'язується повернути кре­дит та сплатити проценти (рис. 5.3). Кредитний договір уклада­ється тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку.

У договорі зазначаються:

ціль кредиту;

сума кредиту має важливе значення, оскільки її заниження може призвести до порушення строків повернення, а завищення, можливо, — до нецільового використання частини позики;

строк кредитування не повинен бути надто ліберальним, або ж навпаки обмежувати діяльність підприємства;

вид кредиту визначається залежно від його призначення:

Споживчий кредит, що надається фізичним особам в кредит  національній грошовій одиниці.

Строк кредиту, а також процент за його користуванням (якщо інше не передбачене умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів за пози­чкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за його користування. Фізичні особи погашають кре­дити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депози­тного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Банківський кредит, що надається суб'єктам госпо- кредит      дарювання усіх форм власності у тимча­

сове користування на умовах передбаче­них кредитним договором.

Надання кредитів комерційними банками на міжбанківсько- му ринку регламентується Законом України «Про банки і банків­ську діяльність», Цивільним і Господарським Кодексами України, нормативними актами НБУ, статутами комерційних банків та кредитними договорами. Загальний розмір отриманих міжбан- ківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку:

Н12 = МБн/К*100 %.

Забороняється їх надання та отримання банківськими устано­вами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), як не є юри­дичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дору­ченням юридичної особи.

Комерційний товарна форма кредиту, яка визначає ві- кредит   дносини з питань перерозподілу матеріа­

льних фондів і характеризує кредитну уго­ду між двома суб'єктами господарської діяльності.

Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті ре­гулюють свої господарські відносини і можуть створювати пла­тіжні засоби у вигляді векселів. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконання роботи, надані послу­ги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

сплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства ін­шій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банк.

відносини між суб'єктами лізингу, які вини­кають у разі оренди майна і супроводжу­ється укладенням лізингової угоди.

економічні відносини, що виникають між банком та позичальником із приводу оде­ржання останнім коштів та забезпечення виконання зобов'язань позичальника іпотекою.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використо­вувати житлові будинки, квартири, виробничі будинки, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об'єктом застави за іншою угодою.

умови та порядок його видачі і погашення. Погашення кре­диту може відбуватися у два способи:

одноразове передбачає повернення кредиту на повну суму в установлений у кредитному договорі строк;

на виплат, (частково) — періодичне, пов'язане з надхо­дженням виторгу від реалізації продукції та інших доходів.

форми забезпечення зобов'язань;

процентні ставки, розмір яких може зменшуватися у випад­ку тісного співробітництва клієнта з банком (збереження значно­го стабільного залишку на рахунку клієнта, користування різно­манітними банківськими послугами);

порядок плати за позику;

зобов'язання, права і відповідальність сторін за надання та погашення кредиту;

перелік документів і періодичність їх надання банку;

інші умови.

Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується креди­тний договір, який містить такі обов'язкові реквізити:

назва та номер договору, дата і місце його складання;

повне найменування сторін, що уклали договір;

посилання на повноваження осіб, які підписують договір;

предмет договору та порядок виконання його умов(дохід за кредит, строк дії договору);

Лізинговий кредит

Іпотечний кредит

•      вартість договору, порядок та умови розрахунків;

♦  забезпечення кредиту за договором;

♦  права та обов'язки сторін відповідно до договору;

♦  відповідальність сторін за порушення умов договору;

♦  порядок розгляду спорів;

♦  пролонгація договору (при необхідності);

♦  особливі умови;

♦  юридичні реквізити сторін договору;

♦  підписи осіб, які мають повноваження на укладення дого­вору.

Зразок кредитного договору, за яким у якості забезпечення є гарантійний лист, додатках подано у додатках 17, 18.

Четвертий (поточний) етап.

На цьому етапі банк надає кредит і здійснює контроль за ви­конанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного від­ділу оформляє документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Перелік цих документів такий:

розпорядження кредитного відділу;

примірник кредитної угоди;

договір застави (або інша форма забезпечення) (додаток 19);

строкове зобов'язання, яке служить основою для погашення кредиту;

картка зі зразками підписів керівника і головного бухгалте­ра та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установле­ному порядку.

Надання позички оформляється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахун­ка. Банківське кредитування може здійснюватися із застосуван­ням таких позичкових рахунків(рис. 5.3):

Простий форма строкового кредитування. Кожен позичковий факт видачі і погашення кредиту оформ- рахунок        ляється відповідними документами клієн-

р       та або банку операційного відділу. На ра­

хунку може бути тільки активне (дебетове) сальдо.

Спеціальний форма обліку позичок до запитання. Якщо позичковий на цьому рахунку виникає кредитове саль- рахунок        до, воно в той самий день має бути зара­

ховане на поточний рахунок позичальника.

Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжними до­рученнями позичальника, так і шляхом зарахування коштів, які надходять на користь позичальника від боржників за векселями, в кредит спеціального позичкового рахунку. Банк має право стягну­ти заборгованість за спеціальним позичковим рахунком без попе­редження клієнта, але це має бути передбачено кредитною угодою.

активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції Контокорентний банку з клієнтом. За дебетом відбивають рахунок      заборгованість банку і всі платежі з рахун­

ку за дорученням клієнта, а з іншого — на­дходження коштів у банк від платників, у вигляді вкладів, повер­нення позичок тощо.

Контокорентний рахунок поєднує позичковий рахунок з пото­чним. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмового доручення клієнта.

Варіанти кредитування за основними видами позичкових ра­хунків подано в табл. 5.1:

Таблиця 5.1

ВИДИ ПОЗИЧКОВИХ РАХУНКІВ І СПОСОБИ КРЕДИТУВАННЯ

Види позичкових рахунків

Необхідність в кредиті

Цілі

Можлива кількість рахунків

Простий позич­ковий рахунок

Разова

Придбання ТМЦ, вироб­ничі витрати, поточні платежі

Декілька

Спеціальний по­зичковий рахунок

Постійна

Оплата розрахункових документів за товари та послуги

Тільки один

Контокорентний рахунок

Як правило, постійна

Для задоволення госпо­дарських потреб

Один

Видані кредити можуть зараховуватися на розрахунковий ра­хунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках «Чекові книжки», «Акредитиви», переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, вико­ристовуватись в іншому порядку, визначеному кредитним дого­вором.

Банк протягом усього строку дії кредитного договору підтри­мує ділові контакти з позичальником, стежить за дотриманням умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням, проводить перевірки ста­ну збереження заставленого майна. У разі виявлення фактів неці­льового використання кредитних сум банк має право достроково розірвати кредитний договір, після чого стягуються всі кошти у межах зобов'язань позичальника.

П'ятий етап (підсумковий).

Цей етап передбачає повернення кредиту разом з відсотками. Операції з погашення кредиту проводять економісти операційно­го відділу банку відповідно до розпоряджень кредитного відділу, а також на підставі строкових зобов'язань.

Погашення кредиту і нарахованих процентів за ним (комісій­них) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунку або через кореспондентський рахунок. Осо­бливі випадки повернення:

отримання процентів за овердрафтом, коли проценти вира­ховуються методом процентного числа і капіталізуються, тобто сума процентів збільшує загальну суму боргу одержувача кредиту;

отримання процентів за операціями врахування векселів та факторингу. Як правило, проценти за цими операціями платяться авансом при видачі кредиту. Вони також можуть бути списані з поточного рахунку позичальника будь-якого дня, визначеного угодою з клієнтом;

отримання процентів за кредитами з поступовим погашен­ням номіналу (фінансовий лізинг).

Позичальник за згодою банку може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових тру­днощів сторони можуть подовжувати строк дії кредитного догово­ру (пролонгація). Для цього між позичальником і банком уклада­ється додаткова угода як невід'ємна частина кредитного договору.

Якщо на момент погашення кредиту у позичальника відсутні необхідні кошти, то непогашена заборгованість за позичкою пе­реноситься банком на рахунок прострочених позик.

За несплату суми позички у термін зазначений у строковому зобов'язанні та несвоєчасну сплату процентів банк стягує пеню. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Форми стягнення простроченого боргу такі:

з розрахункового рахунку позичальника:

а)      на підставі визнаної претензії позичальником чи гарантом;

б)      на підставі рішення арбітражного суду;

звернення стягнення на заставлене майно;

переуступка боргу;

розгляд справи про банкрутство.