5.3. Форми забезпечення кредитів : Основи банківської справи : B-ko.com : Книги для студентів

5.3. Форми забезпечення кредитів

Найбільша кількість кредитів банків — це забезпечені кредити, оскільки вони гарантують банківським установам пове­рнення позичених сум у встановлений термін із сплатою встано­влених процентів (рис. 5.4).

Незабезпечені кредити (бланкові) надаються тільки під зо­бов'язання позичальника погасити позичку, тому дуже ризикова­ні і вимагають більш ретельної перевірки кредитоспроможності

На сьогодні забезпечення кредитів представлені різними фор­мами: матеріальними або нематеріальними (рис. 5.5).

В банківській практиці країн з розвиненою ринковою еконо­мікою найбільш розповсюдженими є гарантія чи порука третьої сторони, переуступка контрактів, переуступка дебіторської забо­ргованості, товарні запаси, нерухоме майно, цінні папери, доро­гоцінні метали. Тоді як українські банки надають перевагу заста­ві майна, поручительству третьої особи, стягненні пені і штрафів, переуступці на користь банку вимог і рахунків позичальника тре­тій особі, страхуванню відповідальності позичальника. Розгляне­мо деякі з них докладніше.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. В заставу приймаються державні цінні папери корпорацій. Обов'язковою умовою є висока ліквідність цінних паперів.

Забезпечення у вигляді товарних запасів. Предметом заста­ви можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продук­ція тощо. Умовою використання товарних запасів як застави є їх застрахованість.

Заставлені товари передаються позичальником на зберігання складської компанії під складські квитанції, які є свідоцтвом за­безпечення кредиту, або .під зберігальні розписки, що засвідчу­ють знаходження товарів на відповідальному зберіганні у пози­чальника.

Забезпечення рухомим майном (заклад). Заставою по кре­диту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, маши­ни, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгостроко­вого вжитку.

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру наці­ональної культурної спадщини; вимоги, які мають особистий ха­рактер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Для застосування такої форми забезпечення позик, як застава майна, банк укладає з клієнтом договір застави. У договорі заста­ви визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, за­безпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Заставодавець має право користуватися предметом застави від­повідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Крім того він має право відчужувати предмет заста­ви, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя.

Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, прова­диться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержате- ля, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості.

Забезпечення нерухомим майном. Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов'язанням позичальника — іпоте­кою. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, — будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Переуступка (цесія) на користь банку вимог і рахунків пози­чальника до третьої особи означає передачу прав банку здійснити напрямок виручки на погашення кредиту при настанні строків його повернення. Цесія проводиться на основі укладеної між ба­нком і позичальником угоди, в якій визначається сума вимог і ра­хунків, що потребують переуступки та інші умови.

Переуступка дебіторської заборгованості складається з пе­редачі банку рахунків, що підлягають сплаті за поставлені пози­чальником товари, виконані роботи, надані послуги.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження това­рів. Такі документи називаються коносамент і накладні. Коноса­менти застосовуються при оформленні відвантажень товарно- матеріальних цінностей морським та річковим транспортом, на­кладні — іншим видом транспорту. Цей спосіб забезпечення кре­диту оформляється шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банку-кредитора.

Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава по пози­ках приймаються монети, злитки, вироби із золота, срібла, пла­тини, дорогоцінні камені та інше. Цей спосіб забезпечення кре­диту зараз використовується дуже рідко.

Інші (нематеріальні) форми забезпечення кредитів можуть бу­ти представлені в основному гарантією, неустойкою та страху­ванням (рис. 5.6).

Гарантія (порука) являє собою зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможнос­ті. Гарантами можуть виступати будь-які фінансово-стійкі орга­нізації чи банки, до яких ставляться відповідні вимоги (рис. 5.7). Найбільш розповсюдженою є банківська гарантія.

Строк дій гарантії встановлюється, як правило, на 10—15 днів більше терміну погашення кредиту.

На відміну від гарантії, порукою може забезпечуватися вико­нання зобов'язання як частково, так і в повному обсязі, оскільки поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Договір по­ручительства подано в додатку 20.

При використанні такої форми забезпечення зобов'язань по­зичальника перед банком, як страхування відповідальності, ба­нку надається страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) або інші до­кументи, що засвідчують страхування позичальником відпові­дальності за повернення кредиту.

За договором страхування (додаток 21) страховик зо­бов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Договір страхування укладається в письмовій формі і повинен відповіда­ти таким вимогам:

•  договір повинен містити всі умови страхування;

•  повинен страхувати ризик непогашення кредиту та відсотків за ним;

•  повинен бути тристороннім (страховик — банк — клієнт);

•  передбачати відповідальність страхувальника перед банком;

•  враховувати можливості контролю банку за своєчасним пе- рерахувнням клієнтом страхового платежу;

•  враховувати відповідальність страхувальника за несвоєчасне відшкодування банку страхової суми при виникненні страхового випадку.

Після укладання з позичальником кредитної угоди банк може самостійно застрахувати надану позику шляхом укладання з стра­ховою компанією (державною чи акціонерною) угоди про страху­вання кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановлені процентної ставки за кредит.

Згідно з Цивільним кодексом України формою забезпечення виконання зобов'язань є стягнення неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зо­бов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стягнення пені передбачається кредитною угодою та застосо­вується у випадку несвоєчасної сплати процентів за користуван­ня кредитом і несвоєчасного повернення позички. Пеня визнача­ється в процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, та нараховується у встановленому розмірі за кожен день прострочки.

Майно та інші форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком повинні задовольняти таким вимогам:

1.   Висока ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно- матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо) розуміється здатність активів до конверсії в го­тівкові кошти

2.  Здатність до тривалого зберігання (як мінімум, на термін користування позикою).

3. Стабільність цін на заставлене майно.

4. Мінімальні витрати по зберіганню та реалізації застави.

Залежно від того, наскільки заставне майно відповідає вказа­ним вимогам, визначається розмір кредиту. Розмір позики під за­ставу майна встановлюється у відсотку від ринкової вартості за­ставленого майна на момент укладання кредитної угоди. Підвищення ціни застави над сумою кредиту компенсує ризик втрати в результаті зміни цін на майно.