6.3. Інвестиційні операції банків цінними паперами

Інвестиційні операції це вкладення коштів у інвестиції

комерційних банків Цінних папеРів (поРтфельні інвес­тиції).

Інвестиційна діяльність банку може проводитися за та­кими напрямками(етапами):

— Визначення цілей, горизонту і форми інвестицій.

— Інвестиційний аналіз.

— Формування та управління портфелем цінних паперів.

— Оцінювання ефективності інвестиційної діяльності.

Розглянемо кожен з етапів докладніше.

Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій:

стратегічні інвестиції — вкладання коштів у цінні папе­ри конкретних емітентів з метою формування контрольного па­кету ЦП компанії й управління її діяльністю;

портфельні інвестиції — це вкладання коштів у ЦП рі­зних видів, що належать різним емітентам з метою приросту капіталу на основі зростання курсової вартості портфеля й одержання прибутку від створення цінними паперами стабіль­них грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифі­кації ризиків.

2. Проведення інвестиційного аналізу: поділяється на:

Фундаментальний 1) макроекономічний аналіз, який дає аналіз     змогу оцінити, наскільки загальна си­

туація на ринку сприятлива для інвес­тування, і виявити фактори, що детермінують її в коротко­строковій і довгостроковій перспективі;

галузевий — визначення пріоритетів інвестування;

аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкрет­ної компанії-емітента;

прогнозування ціни фінансового інструменту. Аналітики, визначивши ціну для майбутніх періодів, обчис­люють теперішню вартість інструменту, користуючись схемою дисконтування:

PV = £ Pk/(1 + r)k ,

k

де PV — теперішня («дійсна») вартість доходу від інвестиції; Pk — річні доходи;

r — прийнятий рівень процентного доходу; k — період інвестування; або

NPV = XPk/(1 + r)k - IC,

k

де IC — розмір початкової інвестиції.

Потім теперішня вартість порівнюється з ринковою ціною. Якщо ринкова ціна нижча від дійсної, то акція вважається «недо­оціненою» і згідно з фундаментальним аналізом її слід купувати, і навпаки.

Технічний це сукупність методів і прийомів прогно- аналіз     зування тенденції зміни цін на ліквідних ри­

нках ЦП на основі виключно технічних ха­рактеристик ринку динаміки цін і обсягів операцій купівлі- продажу цінних паперів.

(Ліквідні ринки — ринки, на яких присутня значна кількість учасників і операції здійснюються регулярно і в значних об­сягах).

Завдання технічного аналізу:

розкриття закономірностей у реальному русі цін;

виявлення моментів перелому тенденцій в русі цін на рин­ку (цін піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки (сигнали продажу-купівлі);

прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у май­бутньому.

3. Наступний етап — формування банком інвестиційного портфеля.

Інвестиційний

порт&ель сукупність придбаних банком цінних папе- р ^       рів, право на володіння, користування та

розпорядження якими належить банку та які згруповані за їх типами та призначенням.

Існують такі види інвестиційного портфеля:

портфель ЦП на продаж — папери, які придбані для по­дальшого продажу й отримання торгівельного доходу від різниці між ціною продажу та ціною купівлі, та які відповідають одразу двом вимогам: вільно обертаються на ринку, мають визначений короткостроковий період дієздатності (не більше 1 року);

портфель ЦП на інвестиції — ЦП утримуються банком до настання строку погашення і отримання дивідендного доходу;

портфель пайової участі — довгострокові вкладення капі­талу (акції, паї) комерційних банків в асоційовані компанії, де банк володіє 20 % або більшою частиною їх капіталів;

портфель вкладень у дочірні компанії (50 % капіталу дочі­рньої компанії).

Інвестиційний портфель може бути поділений на групи:

• інструменти грошового ринку зі строком обігу до 1 року, які характеризуються, як правило, низьким рівнем ризику, по­міркованою дохідністю і високою ліквідністю (казначейські векселі, депозитний сертифікат, банківські акцепти, комерцій­ні папери);

• інструменти ринку капіталів, строк обігу яких перевищує рік і яким притаманна вища дохідність і відповідно вищий рівень ри­зику (корпоративні ЦП, довгострокові державні облігації).

4. Оцінка ефективності інвестиційної діяльності проводиться шляхом визначення показників:

Індекс рентабельності інвестицій

PI = І Pk/(1 + r)k : IC.

Норма рентабельності інвестиції

IRR = r, при якому NPV = 0.

  • ч \ гт*  •        • •      • «-»

Термін окупності інвестицій

PP = n, при якому І\ = 1 Pk > IC.

Коефіцієнт ефективності інвестицій

ARR = PN/0,5(IC - PV),

де PN — чистий прибуток;

PV — ліквідна вартість цінних паперів.

Оцінка інвестиційних операцій з цінними паперами передба­чає розрахунок та порівняння показників вартості та доходності операцій з акціями та облігаціями. Методи оцінки вартості акцій:

Акції, дивіденди по яких зростають з постійним темпом приросту

PV = C(1 + g)/(r - g),

де PV — вартість акції;

C — базовий розмір дивідендів; r — прийнятий рівень процентного доходу; g — темпи приросту процентного доходу.

Акції, дивіденди по яких зростають із змінним темпом приросту

PV = Co Yki = 1 (1 + g)V(1 + r) + Ck Іі = к+1 (1 +Р)г>(1 + r),

де C0 — дивіденд, що виплачується у базовий період часу; Ck— прогнозований дивіденд у k-му періоді; g — темпи приросту у к-му періоді; Р — темпи приросту у наступних періодах.

Доходність акцій:

доход на акцію

ДА = (Чистий прибуток - - Дивіденд по привілейованим акціям)/Кількість звичайних акцій

цінність акції

ЦА = Ринкова ціна акції/Доход на акцію

рентабельність акції

РА = Дивіденди на 1 акцію/Ринкова ціна акції

1) дивідендний доход

ДД = Дивіденди на 1 акцію/Доход на акцію

2) коефіцієнт котирування акції

КК = Ринкова ціна акції/Балансова ціна акції.

Показник дюрації дозволяє вимірювати середню кількість ча­су, протягом якого до банку надходять усі грошові потоки доходу за відповідні ЦП, визначає термін окупності для банку вартості фактичних витрат на придбання цінного паперу:

D = = 1 CF*K(1 + YTM)k ) / PV,

де CF — потоки процентного доходу і виплати номінальної вар­тості ЦП за n періодів до погашення ЦП;

Розмір очікуваної зміни ринкової ціни облігації у зв'язку зі змі­нами норми доходності на ринку розраховується за формулою:

APV = -D*Ar/(1 + r) * PV,

де D — середньозважений термін погашення облігації; r — ринкова процентна ставка.

Визначення вартості облігацій:

1) Безкупонні облігації

PV = FV/(1 + r)k,

PV — теперішня ринкова вартість облігації; FV — номінальна вартість облігації; k — період погашення; r — ринковий процентний дохід.

Облігації з постійним купонним доходом

PV = C Іі = 1 1/(1 + г)і + FV/(1 + r)k,

C — однаково постійні купонні надходження по періодах;

Безстрокові облігації

PV = FV/r.

Показники доходності облігацій

показник середньої норми доходу, який розраховується як від­ношення середньоперіодного доходу до середньої ціни облігації:

MM = (C + (FM- PV)/K) / ((FM+ PV)/2)*.

де MM — норма доходності облігацій; FM — номінальна вартість облігації; C — купонний платіж за окремий період; PV — вартість придбаних облігацій;

А" — кількість періодів нарахування та здійснення купонних платежів, що залишились до погашення облігації.

показник поточної доходності, який розраховується як від­ношення купонного доходу за відповідний період до фактичних витрат на придбання облігацій

CM = C/PV*,

де CM — поточна дохідність облігації; C — купонний платіж за період; PV — вартість придбаної облігації.

показник загальної дохідності облігацій до моменту її пога­шення, який розраховується як відношення суми купонного пла­тежу за окремий період і частини різниці між номінальною вартіс­тю і ціною придбання облігації, що припадає на відповідний період, до вартості фактичних витрат на придбання облігацій:

GM = (C+(FV- PV)/K) / PV*

Основним показником доходності безкупонних облігацій виступає дохідність облігації до моменту погашення:

YTM = (FV - PV)/PV * 365/n*,

де n — кількість календарних днів до погашення облігацій.

Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. — 4-те вид. перероб. і доп. — К.: Знання, 2004. — С. 181—184.

Значний вплив на ефективність інвестиційних операцій з цін­ними паперами здійснюють ризики:

—  фінансові, пов'язані з не передбачуваними змінами в обся­гах, дохідності, вартості і структурі активів і пасивів;

—  функціональні, пов'язані з використанням банками різної техніки й технологій, з діяльністю операційних підрозділів, з по­милками в управлінні;

—  системний — ризик понесення збитків від зміни умов фу­нкціонування фінансового ринку в цілому або окремих його сег­ментів (інфляційний, ризик відмови уряду від виконання своїх боргових зобов'язань);

—  несистемний — ризик, пов'язаний з особливостями обігу конкретних фінансових інструментів, з діяльністю окремих учас­ників ринку;

—   процентний — пов'язаний із мінливістю процентних ставок;

—  кредитний, пов'язаний з можливістю невиконання борго­вих зобов'язань емітентом.

Тому банки мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб тільки на підставі письмо­вого дозволу НБУ і в розмірі, що не перевищує 5 % регулятивно­го капіталу банку.

Банкам забороняється інвестувати кошти у підприємства, ста­тутом яких передбачено повну відповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого під­приємства не повинна перевищувати 15 % від капіталу банку, а його сукупні інвестиції — 60 %. Вказані обмеження не застосо­вуються, якщо банки придбали акції та ін. ЦП у таких випадках:

—  у зв'язку з реалізацією права заставодержателя (банк утримує ЦП не більше 1 року);

—  з метою створення холдингової групи (банк придбав акції, емітентом яких є інший банк);

—  у результаті андеррайтингу (придбані ЦП перебувають у власності банку не більше 1 року).

Інвестиції банків у акції і корпоративні боргові зобов'язання НБУ визначає як високоризиковані операції і застосовує до цих операцій коефіцієнт ризику 100 %, що, у свою чергу, підвищує вимоги до розміру банківського капталу.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати лікві­дності в сучасних умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового акцепту. Цей метод відносить­ся до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повні­стю формується з короткострокових цінних паперів (2 — 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в пері­од зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Mетод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшува­ти коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Mетод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежні­стю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період па­діння ринкових норм процента. На практиці є доступною пере­важно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Mетод процентних очікувань. Застосування цього методу пов'язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спеку­ляцією на цих змінах.

5. Mетод «штанги». Цей метод є найбільш доцільним для ко­мерційних банків. При такому підході основна частина інвести­ційного портфеля складається з довгострокових зобов'язань, що врівноважуються короткостроковими паперами, в той час як облі­гацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.

Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з рі­зним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення ко­штів у певний вид цінних паперів в розмірі 10 % від загальної ва­ртості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досяг­нення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвес­тиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, прос­тих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.