8.3. Здійснення розрахунків в іноземній валюті за зовнішньоекономічними угодами

Наступним напрямом операційної діяльності банків з іноземною валютою є операції з міжнародних торгових розра­хунків.

Згідно з чинним законодавством міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг, ін­шими комерційними угодами, здійснюються резидентами Украї­ни лише через уповноважені банки. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами виконуються банками, як правило, у віль­но конвертованій валюті.

Вибір конкретної іноземної валюти і форми розрахунків ви­значаються за погодженням сторін і фіксуються в умовах кон­тракту.

Зовнішньо- це угода між двома або більшою кількістю

економічний суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності контракт та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним до­говором країни, спрямована на встановлення, зміну або припи­нення їх взаємних прав і обов 'язків у зовнішньоекономічній діяль­ності.

До умов, які повинні бути передбачені в контракті, нале­жать, зокрема:

• умови поставки товарів відповідно до міжнародних правил;

• ціна та загальна вартість контракту (визначаються ціна оди­ниці виміру товару і загальна вартість товарів за контрактом та валюта платежу);

• умови платежів, тобто спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.

Міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів уповно­важені банки здійснюють, як правило, у чотирьох формах: бан­ківського переказу, розрахунки по відкритому рахунку, інкасо, акредитива.

Банківський просте доручення банку своєму банку- переказ кореспонденту виплатити певну суму

грошей за дорученням та за рахунок пере- казодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою спо­собу відшкодування виплаченої суми.

В обов'язки банку входить лише переказ платежу з рахунку переказодавця на рахунок переказоодержувача в момент подання платіжного доручення.

У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

• боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, аван­сових платежах;

• рекламацій за поставку неякісної продукції;

• авансових платежів;

• розрахунків нетоварного характеру.

Переказні операції банки виконують тільки після подання платником у банк платіжного доручення на оплату контракту. За даної форми розрахунків в обов'язки банку входить лише переказ платежу з рахунку переказодавця на рахунок переказоодержува- ча в момент подання платіжного доручення (рис. 8.2).

Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером імпортер направляє в банк заяву на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або відбуватися за ним, що визна­чається контрактом та валютним законодавством країн.

Банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від імпорте­ра, направляє від свого імені платіжне доручення (4) у відповід­ний банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк екс­портера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера.

Розрахунки полягають у продажу товарів у кредит і по відкритому використовуються тоді, коли існують ре-

рахунку гулярні і стабільні ділові відносини між по­

рахунку

купцем і виробником.

Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експор­тер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відпові­дні документи та записує суму у дебет рахунку покупця. Цей ра­хунок відкривається не в банку, а ведеться підприємством- постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоря­джається товарами на свій розсуд.

ІНКасо доручення експортера (кредитора) до сво­

го банку одержати від імпортера (платни­ка, боржника) безпосередньо або через іноземний банк певну су­му або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплаче­на у встановлений термін.

Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова угода, визначають два види інкасо:

Чисте інкасо — інкасо тільки фінансових документів.

Документарне інкасо — інкасо комерційних документів, які іноді супроводжуються фінансовими документами, або інкасо тільки комерційних документів:

— комерційних рахунків (рахунків-фактури), транспортних документів;

— коносаментів (морських і річкових), які дають право влас­ності на товари їх держателям;

— накладних;

— актів прийняття-передавання товару, а також поштових квитанцій.

У зовнішньоекономічній діяльності в основному використо­вують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений, що комер­ційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.

Учасниками інкасових операцій є:

1) довіритель-клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банку

2) банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає операції з інкасування;

3) банк-інкасатор — будь-який банк, що не є банком- ремітентом, котрий бере участь в операції з виконання інкасового доручення (банк країни-імпортера (платника));

4)репрезентуючий банк — банк, який безпосередньо одер­жує платіж або акцепт та надає документи платнику.

Інкасове доручення може передбачати різні інструкції щодо передання документів платнику:

• видати документи проти платежу. Експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупце­ві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж;

• видати документи проти акцепту тратти. Експортер ра­зом з товарними документами здає своєму банку переказний ве­ксель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку екс­портера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліко­вий кредит до закінчення строку погашення векселя. При на­станні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.

• видати документи без оплати. Банк-інкасатор (репрезенту­ючий банк) повинен дотримуватися інструкцій експортера (дові­рителя).

Отже, після укладання контракту (рис. 8.3), в якому сторони вказують банки, що будуть здійснювати розрахунки (1), експор­тер відвантажує товар (2) відповідно до умов укладеного контра­кту. Одержавши від транспортної організації транспортні доку­менти (3), він готує комплект документів, до якого входять комерційні і фінансові документи, і подає їх до свого банку (бан- ку-ремітента), використовуючи при цьому інкасове доручення (4).

Одержавши від довірителя документи, банк-ремітент переві­ряє їх за зовнішніми ознаками, які вказані в інкасовому доручен­ні, і надалі діє згідно з інструкціями довірителя, які містяться в даному дорученні.

Банк-ремітент відправляє документи банку-інкасатору (5), ко­трий, як правило, є банком країни-імпортера.

В інкасовому дорученні банк-ремітент указує інструкції з пе­реказування коштів, отриманих від платника.

Банк-інкасатор, одержавши інкасове доручення та документи, передає їх платнику (6) для перевірки з метою отримання від нього платежу або акцепту згідно з інструкцією, яка міститься в інкасовому дорученні.

Банк-інкасатор може надати документи платнику самостійно або через інший банк — репрезентуючий банк(банк, який без­посередньо одержує платіж або акцепт та подає документи плат­нику).

Інкасове доручення може передбачати різні інструкції щодо передання документів платнику, а саме:

— видати документи проти платежу;

— видати документи проти акцепту тратти;

— видати документи без оплати. Банк-інкасатор (репрезен­туючий банк) повинен дотримуватись інструкцій експортера.

Якщо інструкціями передбачена видача документів проти платежу, репрезентуючий банк направляє платнику повідомлення про отримання інкасового доручення з документами та з прохан­ням оплатити документи (6). Після отримання платежу від імпор­тера (7) банк передає йому документи. Банк-інкасатор переказує виручку банку-ремітенту (8) поштою або телеграфом (телексом). Отримавши переказ, банк-ремітент зараховує виручку на рахунок експортера (довірителя) (9).

Якщо ж інструкціями, які містяться в інкасовому дорученні, передбачено передання документів платнику проти акцепту, банк повинен передати йому документи після отримання від нього ак­цептованого переказного векселя (тратти), направленого довіри­телем при інкасовому дорученні. Акцептувавши вексель, платник бере на себе зобов'язання виконати платіж у відведений термін.

Акредитив Це умовне грошове зобов'язання банку, яке виставляється на підставі доручення йо­го клієнта-імпортера провести платіж на користь експортера (акцептувати його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві.

У міжнародних розрахунках використовуються документарні акредитиви і регулюються «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів»

Залежно від ступеня забезпечення платежу для продавця до­кументарні акредитиви поділяються на:

• безвідзивні;

відзивні

непідтверджені;

підтверджені;

У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідзив- ні акредитиви, оскільки безвідзивний акредитив може бути змі­нений чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Відзивний акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть після відвантаження товарів, змінити чи відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера.

Непідтверджений акредитив означає, що банк експортера об­межується тільки повідомленням експортера про відкриття акре­дитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортера пе­рерахує йому відповідну суму.

Підтверджений акредитив — це зобов'язання двох банків (один з яких, як правило, знаходиться в країні експортера, а ін­ший — у країні покупця).

Учасниками акредитиву є:

покупець (імпортер), який звертається до банку з прохан­ням відкрити акредитив;

бенефіціар (експортер) — сторона, якій адресується акре­дитив і на користь якої буде виконано платіж за умови подання документів, указаних в акредитиві;

банк-емітент — банк, який відкриває акредитив на про­хання клієнта або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок та за його дорученням;

авізуючий банк — банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття на його ім'я акредитива. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або ж будь-який третій банк;

1) підтверджуючий банк — банк, який бере на себе зо­бов'язання в доповнення до обов'язків банку-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару при додержанні ним умов ак­редитива. Підтверджуючим банком може бути авізуючий банк або будь-який третій банк, але він має бути добре відомим, вели­ким, першокласним;

2) банк-платник — виконуючий банк — банк, указаний в акредитиві як виконуючий платіж бенефіціару проти докумен­тів, передбачених акредитивом; ним може бути банк-емітент, підтверджуючий банк, авізуючий банк або будь-який інший банк;

3) негоцюючий банк — банк, який виконує платіж проти до­кументів та бере на себе ризик, якщо навіть цей банк не має від­ношення до акредитива. Ним може бути банк, який здійснює пла­тіж, або підтверджуючий банк.

Розрахунки за акредитивом виконуються у такий спосіб (рис. 8.4).

1. Експортер та імпортер укладають між собою контракт, в якому вказують, що розрахунки за поставлений товар здійсню­ватимуться у формі документарного акредитива. У контракті мають бути чітко сформульовані умови майбутнього акредити­ва, а Також указаний банк, в якому буде відкрито акредитив, вид акредитива, назва авізуючого та виконуючого банків, умови виконання платежу, перелік документів, проти яких буде вико­нуватися платіж, строки дії акредитива, порядок виплати бан­ківської комісії та ін. Умови платежу, що визначені в контракті, повинні відображатися в дорученнях імпортера банку про відк­риття акредитива.

2. Після укладення контракту експортер готує товар до відван­таження, про що повідомляє імпортера.

3. Одержавши повідомлення експортера, покупець направляє своєму банку заяву про відкриття акредитива, в якій указує умо­ви платежу, що містяться в контракті.

4. Після оформлення відкриття акредитива банк-емітент на­правляє акредитив до іноземного банку, як правило, до банку, що обслуговує експортера, — авізуючого банку.

5. Авізую чий банк, перевіривши достовірність одержаного акредитива, сповіщає експортера про відкриття та умови акре­дитива.

6. Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіж­ним умовам укладеного контракту. Якщо експортер приймає умови відкритого на його користь акредитива, він відвантажує товар в указані в контракті строки.

7. Одержавши від транспортної організації транспортні доку­менти, експортер подає їх разом з іншими документами, передба­ченими акредитивом, до свого банку (8).

Банк перевіряє відповідність поданих документів умовам ак­редитива, повноту документів, правильність їх оформлення.

9. Перевіривши документи, банк експортера відсилає їх банку- емітенту для оплати або акцепту. У супроводжувальному листі вказується порядок зарахування виручки на рахунок експортера.

10. Отримавши документи, банк-емітент ретельно перевіряє їх і переказує суму платежу банку, що обслуговує експортера.

11. На суму платежу дебетується рахунок імпортера.

12. Банк експортера зараховує виручку на рахунок експортера.

13. Імпортер, отримавши від банку-емітента комерційні доку­менти, вступає у володіння товаром.