9.3. Банківські гарантії та поручительства. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги банків |
Гарантії та поручительства — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються між будь-якими суб'єктами правовідносин . Гарантійні послуги полягають у зобов'язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання. Відповідно до ст. 560 Цивільного Кодексу під гарантією слід розуміти зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала відповідну грошову суму. До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що випливають з невиконання клієнтом умов контракту. Плата за надання гарантійних послуг — це комісія. Банківські гарантії, особливо відомих своєю платоспроможністю банків, фактично означають доступ клієнта до кредиту. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (ст. 553) . Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо зобов'язання не виконується. Поручитель, який виконав зобов'язання боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням, тобто зберігає право вимоги до боржника (регресії вимоги). Хоч призначення цих операцій банку подібне, між гарантією та поручительством є ряд відмінностей: 1. Гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованого на волевиявленні однієї особи — гаранта. 2. Гарант несе додаткову відповідальність, тобто повністю виконує зобов'язання (за умови відсутності в основного боржника коштів, які необхідні для виконання зобов'язання). 3. Оформлення договором гарантії є необов'язковим. 4. Гарант може обмежити свою відповідальність частиною зобов'язань боржника на суму, на яку видано гарантію. Посередницькі послуги — це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона (банк), що виступає посередником між замовником і виконавцем. Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними банками, найбільш поширеними є: посередництво в отриманні клієнтом позички, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта та укладення договору комісії. Зміст і порядок здійснення цих операцій розкрито у главах 68, 69 Цивільного Кодексу України. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії — підписання документів, укладення угод; та фактичні дії -пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або декілька угод від свого імені за рахунок комітента. За угодами, які укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним не комітент, а комісіонер, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені. Слід відрізняти доручення від комісії: 1. Комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений діє від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, а повірений жодних прав та обов'язків за укладеними договорами не набуває. 2. Договір комісії завжди платний. Найпоширенішими посередницькими послугами банків є посередництво в одержанні клієнтом кредиту, в операціях з майном, зокрема цінними паперами, валютою.[9] Консультаційні послуги банки надають з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово- господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб. Як правило, цей вид послуг перебуває в тісному контакті з іншими операціями, а саме: кредитними, лізинговими та іншими. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією. Комерційні банки, володіючи сучасними засобами телекому- нікацій та електронно-обчислювальної техніки, завжди мають різноманітну інформацію, що дозволяє їм надавати інформаційні послуги. Інформаційні послуги: * 1. Одержання, тобто набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами, державою. 2. Використання інформації — задоволення інформаційних потреб юридичних та фізичних осіб. 3. Поширення інформації 4. Зберігання інформації. Інформація може бути відкрита і з обмеженим доступом. До останньої належить конфіденційна інформація — це відомості, які перебувають у володіння, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають комерційні банки, можна віднести: — інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютних ресурсів, оподаткування; — надання копій грошово-розрахункових документів; — допомога у розшуку перерахованих сум; — надання інформації про прийняття НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта; — доведення інформації про курси іноземних валют, котирування цінних паперів та їх дохідність; — сприяння в підборі партнерів, засновників, учасників обмінних операцій.
|