9.3. Банківські гарантії та поручительства. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги банків

Гарантії та поручительства — це спосіб забезпечен­ня виконання зобов'язань, що застосовуються між будь-якими суб'єктами правовідносин .

Гарантійні послуги полягають у зобов'язанні банку виплати­ти суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання.

Відповідно до ст. 560 Цивільного Кодексу під гарантією слід розуміти зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплати­ти кредиторові принципала відповідну грошову суму.

До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що випливають з невиконання клієнтом умов контракту. Плата за надання гарантійних послуг — це комісія. Банківські гарантії, особливо відомих своєю плато­спроможністю банків, фактично означають доступ клієнта до кредиту.

За договором поруки поручитель поручається перед кредито­ром боржника за виконання ним свого обов'язку (ст. 553) .

Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як со­лідарні боржники, якщо зобов'язання не виконується.

Поручитель, який виконав зобов'язання боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням, тобто зберігає право вимоги до боржника (регресії вимоги).

Хоч призначення цих операцій банку подібне, між гарантією та поручительством є ряд відмінностей:

1. Гарантія може бути односторонньою цивільно-право­вою угодою, заснованого на волевиявленні однієї особи — гаранта.

2. Гарант несе додаткову відповідальність, тобто повністю ви­конує зобов'язання (за умови відсутності в основного боржника коштів, які необхідні для виконання зобов'язання).

3. Оформлення договором гарантії є необов'язковим.

4. Гарант може обмежити свою відповідальність частиною зо­бов'язань боржника на суму, на яку видано гарантію.

Посередницькі послуги — це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона (банк), що виступає посередником між за­мовником і виконавцем.

Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними банками, найбільш поширеними є: посередництво в отриманні клієнтом позички, посередництво в операціях з цінними папера­ми, валютою, майном. Посередницькі послуги в операціях з цін­ними паперами, валютою, майном здійснюються на основі дору­чення від клієнта та укладення договору комісії.

Зміст і порядок здійснення цих операцій розкрито у главах 68, 69 Цивільного Кодексу України.

За договором доручення одна сторона (повірений) зо­бов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (до­вірителя) певні юридичні дії — підписання документів, укла­дення угод; та фактичні дії -пошук контрагентів, наведення до­відок, огляд майна тощо.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобо­в'язується за дорученням другої сторони (комітента) за вина­городу укласти одну або декілька угод від свого імені за раху­нок комітента. За угодами, які укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним не комітент, а ко­місіонер, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені.

Слід відрізняти доручення від комісії:

1. Комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений діє від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, а повірений жодних прав та обов'язків за укладеними договорами не на­буває.

2. Договір комісії завжди платний. Найпоширенішими посере­дницькими послугами банків є посередництво в одержанні клієн­том кредиту, в операціях з майном, зокрема цінними паперами, валютою.[9]

Консультаційні послуги банки надають з питань бухгалтер­ського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово- господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

Як правило, цей вид послуг перебуває в тісному контакті з ін­шими операціями, а саме: кредитними, лізинговими та іншими. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.

Комерційні банки, володіючи сучасними засобами телекому- нікацій та електронно-обчислювальної техніки, завжди мають рі­зноманітну інформацію, що дозволяє їм надавати інформаційні послуги.

Інформаційні послуги: *

1. Одержання, тобто набуття, придбання, накопичення відпо­відно до чинного законодавства документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами, державою.

2. Використання інформації — задоволення інформаційних потреб юридичних та фізичних осіб.

3. Поширення інформації

4. Зберігання інформації.

Інформація може бути відкрита і з обмеженим доступом. До останньої належить конфіденційна інформація — це відомості, які перебувають у володіння, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх ба­жанням відповідно до передбачених ними умов.

До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що нада­ють комерційні банки, можна віднести:

— інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютних ресурсів, оподат­кування;

— надання копій грошово-розрахункових документів;

— допомога у розшуку перерахованих сум;

— надання інформації про прийняття НБУ та іншими орга­нами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта;

— доведення інформації про курси іноземних валют, котиру­вання цінних паперів та їх дохідність;

— сприяння в підборі партнерів, засновників, учасників об­мінних операцій.