6.5. Курортна система України

магниевый скраб beletage

Всі народи з незапам'ятних часів знаходили воточуючому їх середовищі лікувальні засоби. Особливезначення надавалося мінеральним водам, лікувальнимгрязям і клімату, що застосовувалися для лікування різнихзахворювань.

Хімічний склад багатьох мінеральних вод подібний дохімічного складу органів і тканин організму людини. Привживанні мінеральних вод всередину і прийманні ваннречовини органічної і неорганічної природи, що містяться вцих водах (особливо біологічно активні мікроелементи),проникаючи через шкіру і слизисті оболонки тіла людини,мають виразний фізіологічний і лікувальний вплив. Те ж саместосується і лікувальних грязей, до складу яких входятьречовини, подібні до гормонів та вітамінів.

Особливо корисна для організму кліматотерапія,оскільки в процесі еволюції людина постійно була під впливомкліматичних чинників, і в організмі виробилися особливіпристосувальні механізми (система терморегуляції,біологічних ритмів і т.п.). Санаторно-курортне лікування нетільки істотно доповнює медикаментозне лікування, але частовикористовується як самостійний, альтернативний спосіблікування.

Вплив природних фізичних чинників, а також режимурухової активності і раціонального лікувального харчуваннясприяє підвищенню захисно-пристосувальних сил організму.Фізичні чинники, на відміну від більшості лікарських засобів, єнайбільш фізіологічними, природними для організму, непригнічуючи, а мобілізуючи його резервні можливості і невикликаючи побічних небажаних явищ і алергічних реакцій.

Курортне лікування сприяє поліпшенню кровообігу,диханню. Крім того, санаторно-курортне лікування, основоюякого є тісне спілкування з природою, заповнює відчутний длябільшості міських жителів дефіцит природного середовища.

Завдяки географічному положенню, геологічній будові ігідрогеологічним умовам Україна традиційно має всі види курортів.

Перші бальнеологічні курорти в Україні виникли намінеральних водах у Шкло (1576 р.), в Трускавці (1827 р.) і вМоршині (1877 р.) Львівської області; Березівці під Харковом(1862 р.) і в Миргороді Полтавської області (1917 р.);грязьові - на Сакському озері в Криму (1799 р.), наОдеських лиманах (1829 р.), на Славянских озерах уДонбасі (1832 р.), у Євпаторії (1890 р.) і в БердянськуЗапорізької області (1902 р.).

За ці роки методи санаторно-курортного впливу земпіричних перетворилися в науковообгрунтовані іраціонально використовуються для лікування різних видівзахворювань.

В 60-ті роки в Україні було 426 санаторіїв, 154профілакторії, 132 будинки відпочинку і 31 пансіонат іззагальною кількістю місць понад 150 тисяч, а до кінця 90-хроків в Україні функціонувало 15 курортів державного і 13 -місцевого значення.

Крім того, на території України постановою КабінетуМіністрів України був затверджений перелік і межі 265територій, що резервувалися для організації зон лікування івідпочинку населення.

Інтенсивне курортне будівництво дозволило створитисистему спеціалізованих санаторіїв. У загальному вигляді їхструктура виглядає наступним чином: санаторії для лікуванняхворих із захворюваннями серцево-судинної системи - 22%;травної - 20%; нервової - 17%; дихальної - 16%, органів руху -17%; нирок і сечовивідних шляхів - 6,5%; із захворюваннямижіночих статевих органів - 4,5%; шкіри - 0,2%.

На початок 1994 року на курортах України діяло понад3600 санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів і іншихзакладів, в яких одночасно могли відпочивати близько 700тис. чоловік.

У зв'язку з розпадом СРСР ситуація в санаторно-курортній галузі різко погіршилася. За роки самостійностіУкраїни санаторно-курортній системі практично неприділялася увага з боку держави. Відсутність бюджетногофінансування привела до згортання ряду державних програм(санаторно-курортне лікування хворих на туберкульоз,травматичну хворобу спинного мозку, післяінфарктних хворихі т.д.). Всі спеціалізовані санаторії перейшли, в основному, насезонний характер роботи, при цьому багато з них згорнулисвої лікувальні бази і почали переходити в розряд закладіввідпочинку з низьким рівнем сервісного обслуговування.Через відсутність контролю почали з'являтися нові заклади(бази відпочинку з лікуванням, центри здоров'я і т.д.), щомають слабку медичну базу і некваліфікований персонал.Загалом санаторно-курортна система України в даний час яксистема не існує, хоча актуальність санаторно-курортноголікування залишається досить високою.

Через важке економічне становище, що склалося вУкраїні, зросла захворюваність на туберкульоз; пошириласьбронхо-легенева і серцево-судинна патологія. У такій ситуаціїсанаторно-курортне лікування необхідно не тільки зберігати, ай розвивати.

Істотним гальмом на шляху відновлення і розвиткусанаторно-курортного комплексу України і Криму є відсутністьчіткого законодавства про курортну діяльність. Особливогострими є проблеми власності й оподаткування.

В останні роки Крим перестає бути доступним курортомчерез непомірну дорожнечу санаторно-курортних і оздоровчихпослуг. Різке скорочення чисельності відпочиваючих не тількизбільшує економічні і соціальні проблеми регіону, але іприводить до втрати фахівців в галузі наукової і практичноїкурортології, скорочення об'ємів робіт у тих галузяхгосподарського комплексу, що безпосередньо орієнтовані насанаторно-курортну сферу та її інфраструктуру.

Розвиток санаторно-курортної системи Українинеможливий через недосконалість податкового законодавстваі прорахунки у фінансовій політиці держави. Якщо протягомусіх років існування цієї системи вона була дотаційною, тотепер у бюджеті не тільки не передбачаються подібніасигнування, але й у виплаті податків вона прирівнюється допромислових підприємств.

Такі умови не тільки приводять до неправомірногоподорожчання санаторно-курортних послуг, але і знижуютьможливості їхнього повного завантаження, а значить,збільшують збитки галузі.

У зв'язку з цим необхідно створити Державний Комітетпо керуванню курортами України. Така структура взяла б насебе функції розробки і реалізації єдиної загальнодержавноїпрограми розвитку курортної справи і координацію діяльностів цій сфері всіх зацікавлених міністерств і відомств. Цедозволить створити організаційні умови для акумуляції,розподілу і контролю за використанням матеріально-фінансових ресурсів, пов'язаних із реалізацією заходів щодопідвищення ефективності роботи курортного комплексуУкраїни.

Всі проблеми санаторно-курортного комплексу Українивимагають комплексного довгострокового регулювання назагальнодержавному рівні.