3.2. Основні види та форми розрахунків по зовнішньоекономічних операціях

Виникнення та постійне удосконалення різних видів та форм міжнародних розрахунків пов'язане з розвитком та розширенням товарного виробництва та обігу.

Розрахунки в міжнародній торгівлі — це система регулювання платежів по грошових зобов'язаннях та вимогах, що виникають між державами, юридичними особами та громадянами різних країн на основі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свої зако­рдонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними ба­нками, при яких відкриваються рахунки «Лоро» та «Ностро».

Банки, як правило, підтримують необхідні валютні позиції в рі­зних валютах відповідно до структури та строків платежів, а також проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. До го­тівкових міжнародних розрахунків відносяться розрахунки в період від моменту готовності товарів, що імпортуються, до передачі то- варорозпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту здійснює відповідний вплив на умови міжна­родних розрахунків. Якщо

міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то експортер кредитує його, як правило, у фо­рмі виставлення тратти. Якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Для зв'язку протилежних інтересів контрагентів в міжнародних економічних відносинах і організації їх платіжних відносин засто­совують різноманітні форми розрахунків.

Основними формами безготівкових розрахунків вітчизняних підприємств з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. Разом з тим, в ко­жній із зазначених форм є декілька різновидів.

Найпоширенішою формою безготівкових розрахунків є банків­ський переказ, що зумовлюється технологічною простотою його здійснення, короткими строками розрахунків та порівняно невисо­ким розміром оплати послуг банку.

Банківський переказ — це доручення банку своєму банку- кореспонденту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок переказодавця іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми.

В міжнародній практиці найпоширенішою формою розрахунків є документарний (умовний) переказ.

Під документарним (умовним) переказом розуміють переказ авансу за умови, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фак­тичну виплату авансу на його рахунок лише проти надання транс­портних (відвантажувальних) документів. При цьому зазначається період, протягом якого повинно бути проведене відвантаження і наданий відвантажувальний документ.

Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази проводяться в безготівковій формі. Однак комерційні, або товаро- розпорядчі документи (рахунки, транспортні й інші документи) при цій формі розрахунків направляються від експортера безпосередньо імпортеру, тобто обминаючи банки. Комерційний банк лише вико­нує заяви на переказ іноземних банків, або оплачує відповідно до умов кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки по грошових (контрактних) зобов'язаннях іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки по грошових-зобов'язаннях українських імпортерів. Переказ коштів за кордон за дорученням клієнтів комерційних банків про­водиться на основі заяви на переказ. Найменування переказоодер- жувача і його адреса, а також технічні і спеціальні терміни у заяві на переказ зазначаються іноземною мовою, як правило, англійсь­кою, німецькою, або французькою. Організації-переказоодержу- вачу слід звертати увагу на правильність реквізитів, тому що нас­лідком викривлення найменування фірми, або її адреси навіть у од­ній літері може бути невиконання банківського переказу в банку переказоодержувача.

В заяві на переказ обов'язково зазначається спосіб передачі платіжного доручення за кордон — застосовується одна із загаль­ноприйнятих форм переказу: поштою, або каналами SWIFT. SWIFT — це міжнародна міжбанківська організація по фінансових розрахунках за допомогою телексу.

Поштовий переказ — це письмове платіжне доручення, що над­силається одним банком іншому (іноземному), яке може бути авте- нтифіковане, як підписане відповідною посадовою особою у банку, що надсилає, і являє собою вказівку іншому банку виплатити певну суму грошей зазначеному бенефіціару (або за розпорядженням за­значеного бенефіціара). Заява на переказ підписується від імені ор­ганізації уповноваженими особами і закріплюється печаткою.

Порядок виконання представлених заяв на переказ залежить від наявності у комерційного банку іноземних банків-кореспондентів. Існують два варіанти виконання представлених заяв на переказ: са­мостійне виконання через систему банків-кореспондентів за кордо­ном (при наявності генеральної ліцензії); через інший український банк, в якому відкрито кореспондуючий рахунок даному комерцій­ному банку.

Банк імпортера надсилає банку експортера платіжне доручення, в якому зазначається:

— повна назва платника;

— найменування банку платника;

— номер банківського рахунку, який дебетується;

— код валюти і суму платежу;

— повна назва бенефіціара, його адреса;

—   найменування банку бенефіціара і номер його рахунку;

—найменування, номер і дату документу (контракту), за яким здійснюється оплата;

—особа, що несе витрати на здійснення переказу (банківська комісія і поштові, або телеграфні витрати);

—мета і призначення переказу (найменування товару і послуг, за які здійснюється оплата).

В бухгалтерському обліку банківський переказ по-різному відо­бражається у експортера та імпортера (табл. 3.1.1).

Таблиця 3.1.1

ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ПЕРЕКАЗІВ

Зміст господарської операції

Бухгалтерський облік

з/п

Дт

Кт

1