Розділ II. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Стаття 7. Основи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно з принципами, визначеними у статті 2 цього Закону, з метою:

забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної дія­льності України;

створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

недержавними органами управління економікою (товарними, фон­довими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спіл­ками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підста­ві їх статутних документів;

самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

законів України;

передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного ре­гулювання, які видаються державними органами України в межах їх ком­петенції;

економічних заходів оперативного регулювання (валютно- фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;

рішень недержавних органів управління економікою, які прийма­ються за їх статутними документами в межах законів України;

угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяль­ності і які не суперечать законам України.

Забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності прямо не передбаченими у цій частині актами і діями державних і недержавних ор­ганів.

На території України згідно з цим Законом запроваджуються такі пра­вові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:

національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господар­ської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльно­сті, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експо­ртно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти го­сподарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано зга­даний режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними до­говорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно із статтею 24 цього Закону, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю Украї­ни відповідно до статті 25 цього Закону.

В Україні згідно з цим Законом запроваджуються такі правові режими для товарів, що імпортуються з держав — членів Світової організації тор­гівлі (далі — COT):

національний режим, який означає, що стосовно імпортованих товарів походженням з держав — членів COT надається режим не менш сприят­ливий, ніж для аналогічних товарів українського походження щодо подат­ків, зборів, встановлюваних законами та іншими нормативно-правовими актами правил та вимог до внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу або використання товарів, а також правил внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки або використання товарів у певних кількос­тях чи пропорціях;

режим найбільшого сприяння, який стосується мит, митних зборів, ме­тодів стягнення таких мита і зборів, правил і формальностей у зв'язку з імпортом і означає, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються стосовно будь-якого товару, що походить з будь-якої дер­жави, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, який походить з території держав — членів COT або держав, з якими укладено двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння.

(Статтю 7 доповнено частиною згідно із Законом № 360-V від 16.11.2006).

Виключення щодо режиму найбільшого сприяння в формі преференцій можуть бути зроблені для товарів, що походять з держав, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю або митний союз чи проміжні угоди, що у майбутньому призведуть до створення зон вільної торгівлі або митних союзів у межах розумного періоду часу (10 років), чи угоди про прикор­донну торгівлю та застосування генеральної системи преференцій.

(Статтю 7 доповнено частиною згідно із Законом № 360-V від 16.11.2006).

Стаття 8. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпе­чувати:

захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інве­стицій;

заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовніш­ньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зов­нішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випад­ків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.

Стаття 9. Органи державного регулювання зовнішньоекономіч­ної діяльності

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньо­економічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верхов­ної Ради України належать:

прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньо­економічної діяльності;

затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності;

укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законо­давства України у відповідність з правилами, встановленими цими дого­ворами;

(Зупинено дію абзацу шостого частини першої статті 9 у частині за­твердження нормативів обов'язкового розподілу валютної виручки держа­ві та місцевим Радам народних депутатів згідно з Декретом № 15-93 від 19.02.93):

затвердження нормативів обов'язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам народних депутатів України, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів та митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної ді­яльності;

встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльнос­ті на території України відповідно до статей 24, 25 цього Закону;

затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких забороняється згідно із статтями 16, 17 цього Закону.

(Абзац восьмий частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 360-V від 16.11.2006)

Кабінет Міністрів України:

вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних дер­жавах;

приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономіч­ної діяльності у випадках, передбачених законами України;

проводить переговори і укладає міжурядові договори України з пи­тань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжна­родних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вно­сить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему мініс­терств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державно­го регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він має згідно з законами України;

забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

відповідно до своєї компетенції має право зменшувати та скасову­вати тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита на деякі товари згідно з процедурою, визначеною міжнародними угодами України;

(Частину другу статті 9 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом № 923-VI від 04.02.2009)

здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності.

(Частину другу статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом № 362-IV від 25.12.2002)

Національний банк України:

здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспро­можність України;

представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ре­сурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у роз­порядження Національного банку України;

(Дію абзацу шостого частини третьої статті 9 зупинено згідно з Декре­том № 25-93 від 17.03.93)

виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоеконо­мічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнарод­ними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

(Частину третю статті 9 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 2139-12 від 19.02.92)

здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.

Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:

забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовні­шній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому чис­лі відповідно до міжнародних договорів України;

здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних догово­рів України;

(Абзац четвертий частини четвертої статті 9 втратив чинність на під­ставі Закону № 139-V від 14.09.2006)

проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслі­дування у порядку, визначеному законами України;

(Частину четверту статті 9 доповнено абзацом п'ятим згідно із Зако­ном № 335-XIV від 22.12.98)

виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної полі­тики.

Державна митна служба України:

здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.

Антимонопольний комітет України:

здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономіч­ної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.

(Статтю 9 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 82/95-ВР від 02.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1294-IV від 20.11.2003)

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, ан- тисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

(Статтю 9 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 335-XIV від 22.12.98)

Стаття 10. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю

До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:

місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпоря­дчі органи;

територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності України.

Компетенція органів місцевого самоврядування та їх виконавчих орга­нів визначається цим Законом та Законом України «Про місцеве самовря­дування в Україні». Нормативні акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів стосовно регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності приймаються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи діють як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України.

(Частина друга статті 10 в редакції Закону № 2157-IV від 04.11.2004)

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи.

Зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів України та в межах загального ліміту бюджетних кош­тів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регу­лювання України. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні супе­речити нормативним актам місцевих Рад народних депутатів України, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із законів України.

Стаття 11. Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньо­економічної діяльності

Оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється за такими принципами:

Україна самостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

ставки податків встановлюються і скасовуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України;

рівень оподаткування встановлюється виходячи з необхідності до­сягнення та підтримання самоокупності і самофінансування суб'єктів зов­нішньоекономічної діяльності та з метою бездефіцитності платіжного ба­лансу України;

стабільність кількості видів і розмір податків гарантуються держа­вою на строк не менш як 5 років;

забороняється встановлювати інші податки, крім тих, що затвер­джені Верховною Радою України;

ставки податків є однаковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономі­чної діяльності та визначаються за товарною ознакою: для одного і того ж товару діє єдина ставка податку;

заохочення експорту готової продукції.

(Частину другу статті 11 виключено на підставі Закону № 2157-IV від 04.11.2004) (Частину третю статті 11 виключено на підставі Закону № 2157-IV від 04.11.2004) (Частину четверту статті 11 виключено на під­ставі Закону № 2157-IV від 04.11.2004).

Забороняється одночасне застосування щодо одного й того ж товару податку на експорт і імпорт та режиму ліцензування і квотування експорту відповідно до статті 16 цього Закону, за винятком випадків встановлення режиму ліцензування і квотування як заходу у відповідь на дискриміна­ційні дії інших держав згідно із статтею 16 цього Закону та в разі застосу­вання санкцій згідно із статтею 37 цього Закону при порушенні суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності встановлених правил цієї діяльності.

Стаття 12.

(Дію статті 12 зупинено згідно з Декретом № 15-93 від 19.02.93)

Обов'язковий розподіл виручки від зовнішньоекономічної діяль­ності в іноземній валюті

(Дію частини першої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з Постано­вою BP № 2489-12 від 23.06.92.)

На території України запроваджується обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами суб'єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом Украї­ни і валютними фондами місцевих Рад народних депутатів України.

(Дію частини другої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з Постано­вою BP № 2489-12 від 23.06.92).

Обов'язковому розподілу підлягає виручка в іноземній валюті від зов­нішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяль­ності, які мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживан­ня на території України.

(Дію частини третьої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з Постано­вою BP № 2489-12 від 23.06.92).

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, зазначені в цій статті, зо­бов'язані передавати частину від загальної суми виручки в іноземній ва­люті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної діяльності, за стабільними п'ятирічними нормативами, що встановлюються Верховною

Радою України за поданням Кабінету Міністрів України залежно від виду експортного товару і є однаковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності незалежно від форм власності і організації господарювання.

В разі, якщо територія, на якій суб'єкт зовнішньоекономічної діяльно­сті має постійне місцезнаходження або постійне місце проживання, підпо­рядкована кільком місцевим Радам народних депутатів, суб'єкт зовніш­ньоекономічної діяльності передає 2/3 від тієї суми, що призначена для розподілу, у валютний фонд місцевої Ради народних депутатів базового рівня і 1/3 — у валютний фонд вищестоящої місцевої Ради народних депу­татів України.

(Дію частини п'ятої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з Постано­вою BP № 2489-12 від 23.06.92).

За кошти, які передаються у Державний валютний фонд України, ва­лютні фонди місцевих Рад народних депутатів України, суб'єкти зовніш­ньоекономічної діяльності одержують з відповідного бюджету компенса­цію у діючій на території України валюті за спеціально встановленим Національним банком України курсом, який діє на момент надходження валютних коштів на рахунок суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

(Дію частини шостої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з Постано­вою BP № 2489-12 від 23.06.92).

Обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті здійснюється бан­ківськими установами, в яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають валютні рахунки, шляхом відповідного переказу сум, зазначених у частині третій цієї статті, з валютного рахунку суб'єкта зовнішньоеконо­мічної діяльності та одночасного зарахування на розрахунковий рахунок цього суб'єкта сум у діючій на території України валюті, еквівалентних сумі переказаної іноземної валюти. Моментом здійснення розподілу є да­та, вказана у платіжному документі про переказ сум в іноземній валюті до Національного банку України, або (в разі його доручення) банку для зов­нішньоекономічної діяльності України, або банку, в якому відкрито валю­тний рахунок місцевої Ради народних депутатів.

(Дію частини сьомої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з Постано­вою BP № 2489-12 від 23.06.92).

Обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті має здійснюва­тись протягом 30 робочих днів з моменту надходження коштів в інозе­мній валюті до відповідної банківської установи. В разі непереказу у зазначений строк грошового еквіваленту у діючій на території України валюті від Національного банку України або (в разі його доручення) банку для зовнішньоекономічної діяльності України, або банку, в яко­му знаходиться валютний рахунок відповідної місцевої Ради народних депутатів, до банку, що обслуговує суб'єкта зовнішньоекономічної ді­яльності, обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті не здійс­нюється, а держава або відповідна місцева Рада народних депутатів втрачає право на одержання відповідних сум в іноземній валюті. Поря­док здійснення операцій по обов'язковому розподілу виручки в інозем­ній валюті визначається положенням, яке затверджує Національний банк України.

Частину виручки в іноземній валюті, яка підлягає передачі за обов'язковим розподілом, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності пе­редають тільки у Державний валютний фонд України. Інші держави не можуть запроваджувати на території України передачу до бюджетів чи ва­лютних фондів цих держав частини виручки в іноземній валюті та/або від­рахування в іноземній валюті, які є обов'язковими для суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності, зазначених в цій статті.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, зазначені в цій статті, ма­ють право провадити продаж іноземної валюти іншим державам тільки на підставі відповідних цивільно-правових договорів (контрактів), укладених згідно з законами України, в яких зазначені держави виступають як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Суб'єкти зовнішньоекономіч­ної діяльності, зазначені в цій статті, не мають права здійснювати обов'язковий розподіл або відрахування в іноземній валюті на підставі ак­тів законодавства інших держав.

Створення на території України інших валютних фондів, крім Держав­ного валютного фонду України та валютних фондів місцевих Рад народ­них депутатів України, до яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані передавати частину виручки в іноземній валюті, без їх згоди, оформленої належним чином, забороняється. Україна провадить розраху­нки в іноземній валюті з Союзом РСР та іншими державами згідно з від­повідними угодами (договорами) України через Національний банк Украї­ни або (в разі його доручення) через банк для зовнішньоекономічної діяльності України в межах Державного валютного фонду України. Інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності від України не несуть зо­бов'язань за зазначеними розрахунками.

Стаття 13. Принципи митного регулювання при здійсненні зов­нішньоекономічної діяльності

Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономіч­ної діяльності на своїй території. Митну політику України визначає Вер­ховна Рада України.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно з цим Законом, Митним кодексом України, законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами України.

(Частина друга статті 13 в редакції Закону № 2157-IV від 04.11.2004).

Територія України становить єдиний митний простір, на якому діють митні правила України, з додержанням зобов'язань, що випливають з між­народних договорів України.

(Частина третя статті 13 в редакції Закону № 2157-IV від 04.11.200) (Зупинено дію частини четвертої статті 13 в частині встановлення ставок вивізного мита Єдиним митним тарифом України згідно з Декретом № 4­93 від 11.01.93).

Єдиний митний тариф України визначається згідно з відповідним за­коном України та міжреспубліканськими договорами України. Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України оподаткування митом предметів, що ввозяться на територію України або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом по її території. Ставки Єдиного митного тарифу України мають бути єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організа­ції господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.

Митний контроль та митне оподаткування на території спеціальних економічних зон регулюються спеціальними законами України та міжна­родними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зону кожному окремому випадку.

До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (іноземних суб'єктів го­сподарської діяльності), які провадять демпінг, а також тих держав, які за­стосовують щодо України дискримінаційні дії, можуть вживатися митні заходи, передбачені статтями 29, 31 та 37 цього Закону.

(Зупинено дію частини сьомої статті 13 згідно з Декретом № 4-93 від 11.01.93).

Митні правила України, які повинні включати порядок декларування товарів, сплати мит та митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання. Єдиний митний тариф України та митні правила України мають бути офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової інформації не пізніш як за 45 днів до дати введення їх у дію. В ра­зі, якщо зазначені документи не будуть офіційно опубліковані, вони чин­ності не набирають. Якщо зазначені документи будуть опубліковані піз­ніше як за 45 днів до введення їх у дію, датою набрання чинності буде вважатися 46-й день з моменту офіційної публікації. Офіційною публіка­цією вважається публікація в періодичному офіційному виданні Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України. Датою офіційної публікації вважається дата фактичного виходу в світ відповідного номера цього ви­дання.

Україна як держава несе відповідальність за дії своїх митних органів згідно із статтею 34 цього Закону.

Стаття 14. Ведення розрахунків та кредитування суб'єктів зов­нішньоекономічної діяльності

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право:

самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам;

безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок вла­сних коштів у діючій на території України валюті та в іноземній валюті як у межах, так і за межами України, самостійно приймати рішення у зазна­чених питаннях;

вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської ді­яльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів України.

Розрахункове та кредитне обслуговування суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності здійснюється на території України банком для зовніш­ньоекономічної діяльності України і уповноваженими комерційними бан­ківськими та кредитними установами, а також іноземними і міжнародними банками, зареєстрованими у встановленому порядку на території України.

Кредитування зовнішньоекономічних операцій у діючій на території України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленості та на умовах, погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у кредитних угодах (договорах).

Розрахункові кредити банків, які видаються суб'єктам зовнішньоеко­номічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим) рахунком у діючій на території України валюті для покриття коштів, що тимчасово вилучаються з обігу, забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, розрахунковими, транспортними та/або товаросупровідними документами. Всі інші кредити, крім розрахункових, забезпечуються майном, що нале­жить на праві власності боржнику, та/або його немайновими правами.

Державне кредитування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та гарантування державою комерційних кредитів, що надаються цим суб'єктам, в Україні здійснюються через банк для зовнішньоекономічної діяльності України та інші уповноважені банки.

Умови державного кредитування та гарантування державою комерцій­них кредитів визначаються кредитними угодами (договорами), що укла­даються між відповідними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для зовнішньоекономічної діяльності України.

Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається ба­нком для зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів дер­жавного кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на тери­торії України валюті та в іноземній валюті за поданням суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обґрунтування об'єкта кредитування та умов окуп­ності кредитів. Банк для зовнішньоекономічної діяльності України пови­нен повідомити про своє рішення подавця заявки на державний кредит (державну гарантію комерційного кредиту) у місячний строк з дня подан­ня зазначеної заявки. В разі відсутності вищезазначеної експертної оцінки об'єкта кредитування відмова у державному кредитуванні (гарантуванні державою комерційного кредиту) суб'єкта зовнішньоекономічної діяльно­сті з підстав недоцільності не дозволяється.

Розмір державного кредиту (державної гарантії комерційного креди­ту), що надається у діючій на території України валюті та/або в іноземній валюті одному суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності протягом одного року, не може перевищувати 5 процентів від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.

(Зупинено дію останньої частини статті 14 згідно з Декретом № 15-93 від 19.02.93).

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які надають кредити іноземним суб'єктам господарської діяльності або одержують у них кре­дити, повинні протягом трьох робочих днів надіслати у Національний банк України інформацію про зазначені кредити (загальна сума, валюта на строк кредиту) згідно з встановленою Національним банком України фор­мою. Національний банк України може запроваджувати ліцензування оде­ржання кредитів в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної дія­льності від іноземних суб'єктів господарської діяльності в разі виникнення обставин, зазначених у статті 16 цього Закону, та ліцензування надання кредитів в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності в разі виникнення обставин, зазначених у статті 16 цього Закону.

Стаття 15. Страхування зовнішньоекономічних операцій Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями (державними, акціонерними, іно­земними, змішаними, кооперативними та іншими), а також іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, до статутного предмету дія­льності яких входять страхові операції (страхування). Вибір страхової компанії (страхувача) здійснюється суб'єктами зовнішньоекономічної дія­льності самостійно.

Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності здійснюється в Україні на договірних засадах і є добровільним, якщо інше не передбачено законами України.

Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється в Україні щодо ризиків, які існують у світовій практиці.

Страхування експортних кредитів, позичок, окремих контрактів на по­ставку машин і обладнання, інвестицій як на території України, так і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товарист­вом, контрольний пакет акцій якого належить Кабінету Міністрів України. Стаття 16. Ліцензування зовнішньоекономічних операцій Ліцензування зовнішньоекономічних операцій визначається як ком­плекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб'єктом зовнішньоекономіч­ної діяльності експорту (імпорту) товарів

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі авто­матичного або неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встанов­люються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Автоматичне ліцензування імпорту має бути скасовано в разі припи­нення обставин, що були підставою для його запровадження, а також у ра­зі існування інших процедур, за допомогою яких можна розв'язати за­вдання, для вирішення яких запроваджується автоматичне ліцензування. Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлю­ються певні квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензу­вання експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів.

Кількісні обмеження застосовуються виключно на недискримінаційній основі, тобто ніякі заборони чи обмеження не застосовуються Україною щодо імпорту будь-якого товару на територію України чи щодо експорту будь-якого товару, призначеного для території будь-якої держави, якщо тільки імпорт аналогічного товару з усіх третіх держав в Україну або екс­порт до всіх третіх держав є аналогічним чином забороненим чи обмеже­ним, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодав­ством України.

Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі: значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, що мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку першої необхід­ності або інших товарів. Таке ліцензування має тимчасовий характер і за­стосовується до моменту відновлення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;

необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, на­ціонального багатства художнього, історичного чи археологічного значен­ня або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до ви­мог державної безпеки;

експорту золота та срібла, крім банківських металів; необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаро­виробника в разі обмеження експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення достатньою кількістю таких матеріалів вітчизняної пере­робної промисловості протягом періодів, коли внутрішня ціна на такі ма­теріали тримається на рівні, нижчому за світову ціну, за умови впрова­дження Кабінетом Міністрів України плану стабілізації та за умови, що такі обмеження не повинні призводити до зростання експорту товарів та­кої галузі вітчизняної промисловості. Такі заходи застосовуються виключ­но на недискримінаційній основі;

необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авто­рських прав;

необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України. Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі: різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші заходи є неефективними);

різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів; необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, на­ціонального багатства художнього, історичного чи археологічного значен­ня або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до ви­мог державної безпеки;

імпорту золота та срібла, крім банківських металів;

необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаро­виробника у випадках зростання імпорту в Україну, що завдає значної шкоди або загрожує завданням значної шкоди національному товаровиро­бнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару. Таке ліцензу­вання має тимчасовий характер і застосовується на строк, який дає змогу не допустити завдання значної шкоди або компенсувати завдану значну шкоду національному товаровиробнику і дає йому можливість відновити його прибутковість;

необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авто­рських прав;

необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального ор­гану виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням пере­ліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, пе­ріоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

У разі застосування захисних заходів щодо захисту вітчизняного товаро­виробника рішення про запровадження режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі згідно із законодавством.

Стосовно кожного виду товару може встановлюватися лише один вид ліцензії.

Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, а також у межах наданих ним повноважень — від­повідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, струк­турним підрозділом обласної, Київської і Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій.

У разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності порядку здійснення такої діяльності, встановленого цим Законом або іншими зако­нами України, до нього може бути застосовано індивідуальний режим лі­цензування відповідно до статті 37 цього Закону.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Для одержання ліцензії заявники звертаються, як правило, до одного органу виконавчої влади. У разі необхідності в одержанні погодження мо­жливе звернення до кількох органів виконавчої влади, але не більше ніж до трьох.

Розгляд заявок на одержання ліцензій може здійснюватися в порядку їх надходження, який визначається за датами реєстрації заявок, або одно­часно після закінчення оголошеного строку їх приймання.

У заявці на одержання ліцензії зазначаються такі дані: повне наймену­вання суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, прізвище та ім'я його ке­рівника, найменування та код товару (товарів) згідно з Українською кла­сифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), наймену­вання виробника, споживача товару (товарів), код та назва держави (дер­жав) походження і призначення — у разі експорту, код та назва держави (держав) походження і відправлення — у разі імпорту, строк дії ліцензії, кількість та вартість товару (товарів), код і назва митниці, повні наймену­вання та адреси продавця і покупця, вид угоди, валюта платежу, основна та додаткова одиниці виміру товару (товарів), погодження з органами ви­конавчої влади (у разі необхідності), підстава для запиту ліцензії, особливі умови ліцензії.

При поданні заявки можуть вимагатися документи та інформація, які вважаються необхідними для підтвердження даних, зазначених у заявці та зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Заявка не може бути відхилена в разі допущення незначних помилок у документах, які подаються для одержання ліцензії, якщо вони не зміню­ють основних даних, що містяться в заявці. Основними вважаються дані, передбачені умовами зовнішньоекономічного договору (контракту).

У разі запровадження режиму автоматичного ліцензування строк ви­дачі ліцензії не повинен перевищувати 10 робочих днів від дати одержан­ня заявки та інших необхідних документів, що відповідають установленим вимогам. Не може бути відмовлено у видачі ліцензії, якщо всі необхідні документи подані і відповідають встановленим вимогам.

У разі запровадження режиму неавтоматичного ліцензування: строк розгляду заявок не повинен перевищувати 30 днів від дати їх одержання, якщо заявки розглядаються в порядку їх надходження,

та більше 60 днів від дати закінчення оголошеного строку приймання заявок, якщо всі вони розглядаються одночасно;

ліцензія видається на підставі заявки в межах квоти із зазначенням строку дії ліцензії;

якщо на момент подання заявки (у разі застосування процедури роз­гляду в порядку надходження) встановлені квоти (кількісні або інші об­меження) вичерпано, така заявка не розглядається. Про факт, що квоти (кількісні або інші обмеження) вичерпані, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку, повідомляється письмово протя­гом семи робочих днів від дати її одержання;

рішення про видачу ліцензії приймається з урахуванням даних щодо використання раніше одержаних ліцензій за умови додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог законодавства про захист еконо­мічної конкуренції.

При розгляді поданих заявок одночасно, у разі запровадження неав­томатичного ліцензування вперше, розподіл квот здійснюється пропо­рційно обсягам, зазначеним у заявках суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Неавтоматичне ліцензування не повинно справляти обмежувального або такого, що порушує торгівлю, впливу на товари на доповнення до того впливу, що виникає внаслідок запровадження режиму неавтоматичного ліцензування.

Забороняється обмеження імпорту товарів, щодо яких встановлюються певні квоти, до повного використання таких квот.

(Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 253-VI від 10.04.2008).

Ліцензія видається, якщо заявку та інші подані документи оформлено з додержанням вимог, установлених законодавством. Термін дії ліцензії має передбачати виконання зобов'язань отримувача ліцензії за зовнішньоеко­номічним договором (контрактом), але не перевищувати термін дії кількі­сних обмежень.

Рішення про відмову у видачі ліцензії повинно бути вмотивованим, прийнятим у строки, встановлені для розгляду заявок, і надсилається (ви­дається) заявникові у письмовій формі.

У разі відмови у видачі ліцензії заявник має право на оскарження рі­шення згідно із законодавством.

За видачу ліцензії справляється збір, розмір якого встановлюється Ка­бінетом Міністрів України з урахуванням фактичних витрат, пов'язаних із застосуванням процедури ліцензування.

Митне оформлення товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензу­ванню, здійснюється тільки за наявності відповідної ліцензії.

У митному оформленні товарів, що ліцензуються та навантажуються навалом, не може бути відмовлено у разі, коли вартість, кількість або вага таких товарів незначною мірою відрізняються від тих, що зазначені у лі­цензії. Гранична різниця таких значень встановлюється Кабінетом Мініст­рів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

(Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 253-VI від 10.04.2008).

Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики щомісяця інформує центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи про видані ліцензії на експорт (імпорт) товарів, що підлягають лі­цензуванню.

Центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи щомісяця по­дає центральному органу виконавчої влади з питань економічної політики ін­формацію про обсяги експорту (імпорту) товарів за виданими ліцензіями.

Ліцензування товарообмінних (бартерних) операцій здійснюється в тому разі, якщо предметом цих операцій є товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Ліцензування експорту (імпорту) дисків для лазерних систем зчиту­вання, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва здійснюється з урахуванням вимог законодавства з питань виробництва, експорту (ім­порту) дисків для лазерних систем зчитування відповідно до процедури видачі ліцензій, встановленої цією статтею.

Ліцензування не поширюється на експорт та реалізацію компенсацій­ної і прибуткової продукції, одержаної інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції, укладеної відповідно до вимог Закону України «Про угоди про розподіл продукції». Запровадження будь-яких обмежень щодо експорту та реалізації такої продукції, в тому числі кількі­сних, не допускається, якщо інше не передбачено угодою про розподіл продукції.

Встановлені цією статтею процедури ліцензування не поширюються на експорт (імпорт) товарів, зазначених у статті 20 цього Закону.

Перелік товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, інфор­мація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них, порядок подання та розгляду заявок опубліковуються в офіційних друкованих ви­даннях України з повідомленням відповідного комітету COT протягом 60 днів з дня опублікування та наданням копій цих публікацій. Публікація повинна включати таку інформацію: перелік товарів, що підлягають процедурам ліцензування; контактний пункт для надання інформації про право на одержання лі­цензії;

адміністративний орган (органи) для подання заявок на ліцензію; дату і назву публікації, в якій викладено процедури ліцензування; того, чи є ліцензування автоматичним або неавтоматичним; адміністративні цілі — у випадку процедур автоматичного ліцензуван­ня імпорту;

зазначення заходів, що застосовуються через процедури ліцензуван­ня, — у випадку процедур неавтоматичного ліцензування імпорту;

очікуваний термін тривалості процедури ліцензування, якщо його мо­же бути встановлено з певною мірою ймовірності, а якщо ні — то причи­ну, чому цю інформацію не може бути надано.

У разі якщо квота розподіляється серед держав-постачальників, інфо­рмація про розподіл квоти підлягає опублікуванню з повідомленням про це інших держав, заінтересованих у постачанні в Україну певних товарів.

Офіційне опублікування здійснюється за 21 день до дати запроваджен­ня режиму ліцензування, але не пізніше зазначеної дати.

(Частина сорокова статті 16 в редакції Закону № 253-VIeifl 10.04.2008). На запит заінтересованої держави — члена COT повинна надаватися відповідна інформація щодо:

порядку застосування обмежень;

кількості виданих за певний період ліцензій із зазначенням у разі не­обхідності обсягу та/або вартості товарів;

розподілу ліцензій серед держав-постачальників; статистичних даних про обсяги та/або вартість товарів. Дія цієї статті не поширюється на операції Національного банку України, які здійснюються ним відповідно до Закону України «Про Націо­нальний банк України«.

Здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності зовнішньо­економічних операцій без відповідних ліцензій тягне за собою накладення штрафу згідно зі статтею 37 цього Закону у сумі 10 відсотків вартості про­веденої операції, перерахованої у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день здійснення такої операції.

(Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Декретом № 6-92 від 09.12.92, Постановою BP № 2330-12 від 12.05.92, Декретами № 6-93 від

12.01.93, № 15-93 від 19.02.93, Законами № 3898-12 від 01.02.94, № 335-XIV від 22.12.98, № 1595-III від 23.03.2000, № 1807-III від

08.06.2000, № 2953-III від 17.01.2002; в редакції Законів № 1315-IV від 20.11.2003, № 360-V від 16.11.2006).

Стаття 17. Заборона окремих видів експорту та імпорту

В Україні забороняється:

експорт з території України предметів, які становлять національне, іс­торичне, археологічне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди суспільній моралі, здоров'ю чи становити за­грозу життю населення, тваринному світу та рослинам, або призвести до заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, якщо стосов­но транзитних товарів не вжито необхідних заходів для запобігання такої шкоди;

імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нор­мам Конституції України;

експорт природних ресурсів, які вичерпуються, якщо обмеження також застосовуються до внутрішнього споживання або виробництва;

експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інте­лектуальної власності;

експорт з території України товарів у межах виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй про застосування обмежень або ем­барго на поставки товарів у відповідну державу.

Впровадження заборони експорту або імпорту з інших підстав можли­во лише, якщо це дозволено міжнародними договорами, учасником яких є Україна.

Перелік товарів, експорт (імпорт) яких через територію України забо­роняється, визначається виключно законами України.

Контроль за виконанням вимог, що містяться в цій статті, покладається на митні органи України та центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.

(Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 75/95-ВР від 28.02.95; в редакції Закону № 360-V від 16.11.2006).

Стаття 18. Порядок застосування технічних регламентів, фарма­кологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних заходів, стандартів та вимог

Технічні регламенти, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветери­нарні та екологічні заходи, стандарти та вимоги до товарів, що імпорту­ються в Україну, застосовуються в порядку, встановленому законодавст­вом України.

(Стаття 18 в редакції Закону № 3078-IV від 15.11.2005).

Стаття 19. Спеціальні імпортні процедури

До спеціальних імпортних процедур, що застосовуються в Україні, на­лежать:

застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур;

режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки;

— у разі досягнення платіжним балансом України критичного стану запровадження тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита на деякі товари.

(Частину першу статті 19 доповнено абзацом четвертим згідно із Зако­ном № 923-VI від 04.02.2009).

Державні закупки по імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів з використанням коштів Державного валютного фон­ду України мають обов'язково провадитись з використанням процедури міжнародних торгів.

Режим попередніх імпортних депозитів запроваджується Національ­ним банком України з метою регулювання платіжного балансу України. При цьому Національний банк України встановлює порядок здійснення операцій з попередніми імпортними депозитами та відносний розмір сум депозитів у процентах до вартості договору (контракту), який не може пе­ревищувати 50 процентів.

Попередній імпортний депозит відкривається не пізніш як через три робочих дні з моменту набрання договором (контрактом) юридичної сили. В разі порушення зазначеного строку або інших умов відкриття попере­дніх імпортних депозитів до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності застосовуються санкції, які визначаються порядком, затвердженим Націо­нальним банком України.

Кошти, що надходять на рахунки попередніх імпортних депозитів, ві­дображаються на зведеному спеціальному рахунку, який відкривається кожним комерційним банком, що веде операції з попередніми імпортними депозитами, на користь Національного банку України. Зазначені кошти знаходяться у розпорядженні Національного банку України.

Суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, що відкрив попередній ім­портний депозит, відповідним банком видається довідка встановленої фо­рми, яка є підставою для пропуску товару через митний кордон України. В разі передачі товару іноземними суб'єктами господарської діяльності че­рез банківсько-кредитні установи України і відсутності перетину товаром митного кордону України зазначена в цьому пункті довідка є підставою для проведення розрахунків з іноземним суб'єктом господарської діяльно­сті через банківсько-кредитні установи України або для пропуску через митницю відповідної суми готівкою.

Частина шоста статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2157-IV від 04.11.2004.

Забороняється застосування режиму попередніх імпортних депозитів щодо товарів, до яких запроваджується режим ліцензування і квотування імпорту.

У разі досягнення платіжним балансом України критичного стану за­стосовується, як виняток, процедура запровадження, змін та скасування тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита на деякі товари, яка спирається на норми відповідних статей Генеральної угоди з тарифів і тор­гівлі 1994 року (ГАТТ 1994).

(Статтю 19 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 923-VI від 04.02.2009)

Стаття 20. Заходи щодо захисту економічної конкуренції в галузі зовнішньоекономічної діяльності

(Назва статті 20 в редакції Закону № 1294-IV від 20.11.2003)

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється з дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог законодавства про за­хист економічної конкуренції, за винятком випадків, передбачених цією статтею.

(Частина перша статті 20 в редакції Закону № 82/95-ВР від 02.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1294-IV від 20.11.2003)

Виключно уповноваженими Україною як державою суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності може здійснюватись експорт та імпорт озброєн­ня, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів (включаючи ма­теріали у вигляді тепловипромінюючих зборок), технологій, устаткування, установок, спеціальних неядерних матеріалів та пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції, техно­логій і послуг, які в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю України, яка визна­чається законами України; дорогоцінних металів та сплавів, дорогоцінного каміння; наркотичних і психотропних засобів; експорт творів мистецтва і старовинних предметів з музейних фондів України.

Призначення уповноважених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльно­сті, які можуть здійснювати зазначені експорт та імпорт, і регулювання відповідних експортно-імпортних операцій належать до компетенції Кабі­нету Міністрів України, який має погоджувати свої рішення з відповідни­ми Комітетами Верховної Ради України.

(Частина третя статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2157-IV від 04.11.2004).

Встановлення у будь-якій формі державної монополії на експорт та ім­порт інших видів товарів, не зазначених у цій статті, не дозволяється і мо­же бути оскаржено у судовому порядку. Будь-які організації, в тому числі державні, не мають права здійснювати функції, що прямо чи побічно пе­решкоджають іншим суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності вільно здійснювати таку діяльність або в іншій формі, за винятком випадків, пря­мо зазначених в цьому Законі.

(Частину п'яту статті 20 виключено на підставі Закону № 82/95-ВР від 02.03.95) (Частину шосту статті 20 виключено на підставі Закону № 82/95- ВР від 02.03.95) (Частину сьому статті 20 виключено на підставі Закону № 82/95-ВР від 02.03.95) (Частину восьму статті 20 виключено на підставі Закону № 82/95-ВР від 02.03.95).

Стаття 21. Державне замовлення

Державні органи управління України та місцеві Ради народних депута­тів України мають право розміщувати, як правило, на конкурсній основі державні замовлення на виробництво, експорт і імпорт товарів серед суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності приймають державні замо­влення виключно на добровільних засадах на умовах і в обсязі, які визна­чаються цивільно-правовими договорами (контрактами), що укладаються між цими суб'єктами та державним замовником.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності користуються рівними пра­вами і повинні нести рівні обов'язки з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України в разі проведення конкурсу на розміщення державного замовлення.

Стаття 22. Облік зовнішньоекономічних операцій, звітність та аудит суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

(Назва статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 90/95-ВР від 14.03.95).

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності ведуть бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій, а також статистичну звітність, яку надсилають органам Державної статистики України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в галузі обліку і звітності, а також комерційної таємниці керуються Законом України «Про підприємс­тва в Україні«.

Для бухгалтерського обліку зовнішньоекономічних операцій суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності користуються планом рахунків та ін­струкцією про його використання, що діють на території України, та від­повідними змінами і доповненнями, які відображають специфіку зовніш­ньоекономічної діяльності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності самостійно визначають по­рядок аналітичного обліку зовнішньоекономічної діяльності, запроваджу­ють відповідні субрахунки.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності відображають цю діяль­ність та її результати у своїй річній фінансовій звітності окремо зазначе­ними показниками:

у бухгалтерському балансі окремо виділяються кошти (активи), що знаходяться у зовнішньоекономічному обороті, — товари, документи, цін­ні папери, а також їх джерела (пасиви) — кредити, заборгованість, одер­жані прибутки тощо;

у звіті про прибутки та збитки окремо відображаються виручка від зовнішньоекономічних операцій і відповідні витрати. У додатку (комента­рі) до річного фінансового звіту робляться необхідні пояснення щодо на­ведених показників зовнішньоекономічної діяльності.

Державній податковій інспекції, крім річного фінансового звіту, нада­ється також інформація про суми сплачених податків на імпорт та екс­порт — щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, що слідує за звітним. Наці­ональному банку України (або за його дорученням — банку для зовнішньоекономічної діяльності України) надається інформація про суми по обов'язковому розподілу частини виручки в іноземній валюті — чотири рази на рік, не пізніше 15 числа місяця, що слідує за звітним періодом.

Банківсько-кредитні установи, що здійснюють кредитування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, мають право на одержання необхідної інформації про фінансовий стан цих суб'єктів зовнішньоекономічної дія­льності та їх платоспроможність згідно з умовами письмових угод про кредитування. Забороняється вимагати подання статистичної звітності з порушенням встановленого цим Законом порядку. Відомості, не передба­чені державною статистичною звітністю, суб'єктами зовнішньоекономіч­ної діяльності можуть бути подані на договірній основі органам державно­го управління або правоохоронним органам на їх вимогу у встановленому законами України порядку.

Аудит зовнішньоекономічної діяльності, відображеної у річних фінан­сових звітах суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюється уповноваженими на це незалежними аудиторськими організаціями відпо­відно до чинних нормативних актів, які регулюють аудиторську діяльність на території України.

(Частина дев'ята статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 90/95-ВР від 14.03.95) .

Податкова ревізія суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності прова­диться органами державної податкової інспекції згідно з її компетенцією не частіше одного разу на рік.

Стаття 23. Інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної ді­яльності

Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на одер­жання будь-якої інформації, необхідної для здійснення цієї діяльності, що не становить державної або комерційної таємниці. Обсяг інформації, що становить державну таємницю, визначається згідно із законами України. Склад і обсяг комерційної таємниці визначаються згідно із Законом Украї­ни «Про підприємства в Україні».

Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на своєча­сне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших нормативних актів з наступною інформацією про зміни в них, що регулюють відносини, які прямо чи побічно стосуються зовнішньоекономічної діяльності. Дер­жавні органи, відомства та установи, що видають нормативні акти, зо­бов'язані офіційно публікувати їх у загальнодоступних засобах інформації України, причому зазначені акти не можуть набирати чинності до їх офі­ційної публікації. Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на безпосереднє одержання інформації від державних органів, які на вимогу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані на оплатній основі оперативно надавати їм повні офіційні тексти нормативних актів.

Зведення статистичної інформації щодо зовнішньоекономічної діяль­ності здійснює Державний комітет статистики України на підставі даних, що в обов'язковому порядку надаються органами, які провадять державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності (фінансові органи, органи державної митної служби, Національний банк України), а також суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

(Частина четверта статті 23 в редакції Закону № 3047-III від 07.02.2002).

Державний комітет статистики України щокварталу складає і публікує статистичну інформацію щодо стану і структури зовнішньоторговельного балансу України.

(Частина п'ята статті 23 в редакції Закону № 3047-III від 07.02.2002).

Міністерство фінансів України складає відомості про стан і структуру зовнішньої державної заборгованості.

(Частина шоста статті 23 в редакції Закону № 3047-III від 07.02.2002). Державний комітет статистики України зобов'язаний ознайомлювати суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності із статистичною

інформацією, яка є в його розпорядженні, у порядку, встановленому законами України «Про інформацію» та «Про державну статистику». (Частина сьома статті 23 в редакції Закону № 3047-III від 07.02.2002). Органи державного управління, юридичні, фізичні особи та інші суб'єкти господарської діяльності, яким було надано інформацію, що ста­новить комерційну таємницю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, не мають права розпорядження такою інформацією без дозволу

відповідних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і несуть за це відповідальність згідно з цим та іншими законами України.