1.3 Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

магниевый скраб beletage

Реальна трансформація зовнішньої економіки нашої країни пе­редбачає взаємодію всіх чинників внутрішньоекономічного розвит­ку зі зміною співвідношення між ними. Більш тісна взаємодія української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою в нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Основ­ними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є:

— системна ринкова трансформація;

— реструктуризація економіки;

— формування відкритої економіки, розвиток не лише зовніш­ньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.

Інтеграція України у світовий економічний простір залежить від трансформаційних процесів, які, сприяючи зростанню конкуренто­спроможності суб'єктів господарювання, визначатимуть напрями і форми взаємодії національного народного господарства зі світо­вим. Ринкова трансформація економіки передбачає вирішення вну- трішньоекономічних проблем шляхом адаптації перехідної еконо­міки до зовнішнього ринкового середовища, що еволюціонізує. Процеси внутрішньої трансформації слід розглядати водночас і як процеси входження України до світогосподарського простору, оскільки формування зовнішнього сектору економіки є складовою формування ринкової економічної системи.

Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією на­родного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою форму­вання сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задо­волення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна фо­рмуватися, як органічна складова національної економіки, що пов'язує її з народними господарствами інших країн для розв'язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспі­льства, як у сфері виробництва, так і сфері споживання.

Трансформація зовнішньої економіки має вирішувати два осно­вних завдання: сприяти оптимальному розподілу факторів вироб­ництва та економічному зростанню. Перше завдання передбачає визначення видів товарів і послуг та обсягів їх виробництва за на­явного рівня ресурсів у суспільстві та вибір комбінації наявних фа­кторів виробництва і типу виробничої технології.

Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поді­лені між основними суб'єктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох най­важливіших реалій: по-перше, з потреб і тенденцій розвитку між­народної економіки, по-друге, з рівня розвитку й структури націо­нальної економіки.

З погляду реальних міжнародних чинників визначальний вплив на формування зовнішнього сектору економіки в сучасних умовах має зумовлена діями високорозвинутих індустріальних країн тен­денція до лібералізації світової економіки, в тому числі в рамках COT. Пріоритетний характер цієї тенденції не виключає контртен- денцію — до геоекономічного протекціонізму.Формування зовніш­нього сектору економіки України відбувається в умовах реструкту­ризації міжнародної економіки, суть якої полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багатополярної системи суб'єктів ЗЕД за радикальної зміни співвідношення сил між ними і центрами їх гео­економічного впливу. Посилюється тенденція до створення й пода­льшого розвитку високоінтегрованих економічних просторів, які об'єднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Таких потужних інтегра­ційних груп у світі сьогодні три: Європейський Союз, Північноаме­риканська зона вільної торгівлі та угруповання країн Азіатсько- Тихоокеанського регіону.

Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угрупо­вань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн — учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зо­внішньоекономічних зв'язків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економіч­ним інтересам, реалізації яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтегра­ційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом.

Формування багатофункціональної моделі зовнішньої економі­ки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з інтеграційними угрупованнями. Важливим зов­нішнім чинником становлення такої моделі є співробітництво з країнами СНД. Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України також чіткого визначення страте­гічних і тактичних цілей ЗЕД. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовніш­нього сектору економіки України визначаються як орієнтація краї­ни на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на ос­нові ЄС. Україна стоїть сьогодні на початку шляху до європейської спільноти. Набуття повноправного членства в ЄС передбачає по­слідовне здійснення певних практичних кроків.

Тактичні цілі спрямовані на посилення співробітництва в рам­ках СНД. Це дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на пе­рспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншо­го — нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких Україна відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність кон­курентних переваг у їх виробництві.

Євроінтеграційний курс нашої держави має органічно узгоджу­ватися з економічними відносинами з Росією. Ці стратегічні стосу­нки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Росія є нашим найбільшим торговим партнером, а Україна — головний торгово-економічний партнер Російської Федерації. У свою чергу Україна залишається одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює назем­ні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку.

Відповідно до національних інтересів та цілей України, її еко­номічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного парт­нерства з Російською Федерацією в економічній сфері в наступно­му десятиріччі мають стати:

—   співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енер­гетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

—   науково-технічне та інноваційне співробітництво;

—   розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

—   інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

—   розвиток військово-технічного співробітництва;

—   розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

—   взаємне розширення ринку трудових ресурсів.

Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньоеконо­мічних зв'язків і з іншими

країнами — членами СНД.

Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взає­мовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою. Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню та­ких її форм та механізмів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в трансфері техноло­гій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу. Слід суттєво активізувати зовнішньо­економічні зв'язки з іншими країнами Центральної та Південно- Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, аг­ропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно- туристичної галузі.

Істотної реструктуризації потребують економічні взаємовідно­сини з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна актив­ність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органіч­но вписуватися у стратегію економічного зростання та євроінтегра- ційного курсу України.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необ­хідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фі­нансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у відно­синах з МВФ поступово має зміститися в площину безкредитних стосунків, координації у сфері валютної політики, узгодження го­ловних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон'юнктури, з динамі­кою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків.

Для повноцінного входження України до світового господарст­ва потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, як це було в попередні роки, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений Цілеспрямованою полі­тикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоеконо­мічної стратегії — забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української еко­номіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та

зовнішньої економічної політики.

Інтеграція України у світові економічні структури потребує пе­вного часу і відбуватиметься в міру формування внутрішніх і зов­нішніх передумов. Основними з них є:

— розвиток власних галузей, що мають конкурентні переваги у світовій економіці;

—створення могутнього внутрішнього ринку — основи для за­воювання міжнародних ринків і закріплення на них;

—забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємни­цтва та сприятливого інвестиційного клімату;

—досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

—постійна гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами COT.

Найбільш прийнятною для України є експортно орієнтована модель економічного розвитку. При цьому виникають певні про­блеми: труднощі з проникненням на ринки розвинутих країн; сиро­винна орієнтація експорту може вести до занепаду обробної проми­словості та машинобудування; внутрішнє економічне зростання залежатиме від кон'юнктури міжнародних ринків. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реа­лізацією політики імпортозаміщення.

Реалізація такої моделі повинна спиратися на комплексну і ди­намічну державну зовнішньоекономічну політику, основними еле­ментами якої мають бути:

—інтеграція економіки в європейські та світові економічні об'єднання;

— створення могутнього експортного сектору;

— залучення іноземних інвестицій;

— здійснення закордонної підприємницької діяльності;

—гнучка податкова, цінова, кредитна, фінансова та валютна політика, що стимулюватиме диверсифікацію експортно-імпортних відносин;

— формування розгалуженої зовнішньоекономічної інфрастру­ктури;

— кадрове забезпечення ЗЕД.

Головне завдання української держави сьогодні — визначити нові напрямки, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоеконо­мічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зов­нішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкрив­ши потенційні конкурентні переваги національної економіки, спри­яти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.