інформаційно-технологічний простір державного управління

Особливістю державного управління в сучасних умовах є не­обхідність комплексного застосування сучасних форм і методів інформаційно-документаційного забезпечення діяльності органів державного управління (законодавчих, виконавчих, судових). В першу чергу, це застосування новітніх інформаційних технологій для підтримки прийняття рішень з метою забезпечення ефектив­ного функціонування керованої соціальної системи.

Отже, необхідна інтеграція інформаційних ресурсів, які гене­руються органами державного управління або відображають ре­зультати їх діяльності з інформаційними технологіями, які спри­яють ефективному розв'язанню проблем виконавчої влади, як однієї з гілок державного управління, у єдиний інформаційно- технологічний простір діяльності органів державного управління.

Метою формування і розвитку інформаційно-технологічного простору державного управління є:

— забезпечення конституційних прав громадян на інформа­цію;

— підвищення узгодженості рішень, які приймаються органа­ми державної влади;

— підвищення рівня правової свідомості громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових та нормативних доку­ментів, які визначають їх права, обов'язки і можливості;

— надання можливості контролю з боку громадян і громадсь­ких організацій за діяльність органів державної влади;

— підвищення ділової і громадської активності громадян шляхом надання їм рівної з державними структурами можливості користуватись відкритою науково-технічною, соціально- економічною інформацією, а також інформаційними фондами сфер освіти, культури та ін.;

— інтеграція із світовим інформаційним простором.

Забезпечення відкритості у діяльності органів державної вла­ди і загальнодоступності державних інформаційних ресурсів, створення умов для ефективної взаємодії між органами держав­ної влади і громадянами на основі використання ІКТ (у міжнаро­дній практиці електронного урядування це відносини «держава- громадяни» — G2C). Заходи спрямовуються на розширення об­сягу інформації і переліку інформаційних послуг, які надаються громадянам і господарюючим суб'єктам органами державної влади, формування суспільних механізмів контролю їх діяльності.

Вдосконалення взаємодії органів державної влади з господа­рюючими суб'єктами (відносини «держава-бізнес» G2В). Заходи передбачають переведення у електронну форму значної частини документообігу, здійснюваного між господарюючими суб'єк­тами, органами державної влади та місцевого самоврядування.

Вдосконалення діяльності органів державної влади (внутрі­шня інформатизація органів державної влади). Основним завдан­ням є підвищення ефективності роботи органів державної влади шляхом забезпечення сумісності стандартів зберігання інформа­ції та документообігу, підключення до комп'ютерних мереж ор­ганів державної влади, бюджетних закладів, створення міжвідом­чих та місцевих систем і баз даних, що дасть змогу реалізувати право громадян на вільне одержання відкритої інформації. Захо­ди спрямовані на вдосконалення взаємодії між органами держав­ної влади (відносини «держава-держава», G2G).

Оцінка готовності до створення електронного урядування здійснюється за такими параметрами:

—організаційна готовність, яка охоплює структуру управлін­ня, ступінь орієнтації на громадян, кваліфікацію спеціалістів, за­гальну культуру, притаманну відомству;

—технічна готовність, яка враховує можливості застосування програмного забезпечення, наявну комунікаційну інфраструкту­ру, готовність ключових партнерів, інфраструктуру забезпечення безпечної роботи, можливості інтеграції;

—готовність всього населення до використання нових техно­логій, а також рівень подолання цифрового розриву у суспільстві.

Електронне урядування трансформує не тільки відносини вла­ди та громадян, а і відносини всередині державного управлін­ня — між його гілками, рівнями, підрозділами. Коли йдеться про електронне урядування, мається на увазі інформатизація всіх управлінських процесів у органах державної влади всіх рівнів, інформатизація міжвідомчих відносин, створення комп'ютерних систем, здатних підтримувати всі функції взаємодії цих органів з населенням та бізнес-структурами. Відповідно, у відомствах ма­ють бути автоматизовані відповідні процеси і впроваджений еле­ктронний документообіг.

Зміна економічних і політичних аспектів життя потребує ефе­ктивної і оперативної взаємодії держави із суспільством. Нові ін­формаційні технології дають змогу вирішення завдано, які по­стають перед органами державного управління. У багатьох країнах світу відбувається формування «електронної держави» — системи представництв різних органів і гілок влади і єдиного се­редовища взаємодії між ними і з зовнішніми суб'єктами (грома­дянами, представниками бізнес-структур та ін.).

Метою інформатизації органів державної влади є забезпе­чення ефективного виконання ними своїх функцій засобами су­часних інформаційних технологій.

Основною метою використання інформаційних технологій у діяльності органів державної влади є підвищення ефективності державного управління на основі створення загальної інформа­ційно-технологічної інфраструктури, яка включає державні інфо­рмаційні системи і ресурси, а також засоби, які забезпечують їх функціонування, взаємодію між собою, громадянами і організа­ціями у межах надання державних послуг.

—  створення системи ведення інформацій­них ресурсів з метою забезпечення орга­нів державної влади повною, достовір­ною і актуальною інформацією про стан економіки і соціальної сфери у обсягах, необхідних і достатніх для формування і контролю виконання управлінських рі­шень, а громадян — актуальною інфор­мацією про діяльність органів державної влади;

—                                         створення телекомунікаційного середо­вища органів державної влади, яка б за­безпечувала стабільний обмін інформа­цією всередині системи органів державної влади, між ними, населенням та організаціями.

В цілому, процес інформатизації характеризується певними здобутками у міністерствах, органах виконавчої, законодавчої вла­ди, правоохоронних органах — впроваджуються системи електро­нного документообігу, функціонують сайти державних структур.

Завдання інформа­тизації

Інформаційні технології надають нові можливості, які не мо­жна реалізувати у традиційних адміністративних процесах — га­рантована можливість доступу до інформації, контролю за діяль­ністю органів державної влади.

Основні цілі інформатизації державного управління визнача­ються загальною стратегією реформ в Україні, потребою інтен­сивного розвитку національної інформаційної інфраструктури, яка повинна охоплювати різноманітні сфери життя і діяльності суспільства. Тому розвиток інформатизації повинен бути скеро­ваний на досягнення таких цілей:

— істотне підвищення рівня повноти, оперативності та досту­пності різноманітних форм і видів інформації для кожного гро­мадянина України;

— якісне поліпшення інформаційно-аналітичного забезпечен­ня діяльності системи державного управління;

— кардинальне перетворення системи інформаційно- маркетингового забезпечення суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності;

— всебічне використання потенційних можливостей інформа­ційних технологій систем і мереж для повномасштабного вирі­шення соціальних і гуманітарних проблем, в тому числі для удо­сконалення системи освіти, охорони здоров'я, розвитку науки, культури, мистецтва;

— активізація діяльності в системі міжнародного інформацій­ного обміну в інтересах розвитку політичних, економічних, соці­альних і гуманітарних зв'язків;

— забезпечення належного рівня інформаційної безпеки та за­хисту інформації.

Для досягнення цих цілей формування державної політики ін­форматизації повинно базуватися на таких принципах:

— відкритість та загальнодоступність інформації;

— забезпечення конституційних прав та свобод кожного гро­мадянина у інформаційній сфері;

— збалансованість прав і обов'язків, інтересів і відповідаль­ності суб'єктів сфер інформації, інформатизації та інформаційної безпеки та законодавче закріплення певних функцій держави у цих сферах;

— гармонізація національного законодавства з міжнародним правом.

При реалізації цих принципів необхідно, щоб нормативно- правова база інформатизації і державне регулювання розвитку інформаційної інфраструктури, інформаційних технологій, засо­бів, систем і мереж були скеровані на вирішення таких завдань:

— заохочення приватних інвестицій у розвиток інформацій­них технологій, засобів, систем і мереж;

—заохочення конкуренції у різних видах діяльності у сфері інформатизації, в тому числі при розробленні інформаційних технологій, засобів, систем і мереж;

—забезпечення для ринку сфери інформатизації режиму віль­ного доступу на основі принципів справедливості, взаємної виго­ди та паритету взаємовідносин між суб'єктами різних форм влас­ності і різних видів діяльності;

—створення структур адміністративного регулювання, які можуть відстежувати і гнучко реагувати на стан і тенденції роз­витку інформаційних технологій, засобів, систем і мереж, ринку інформаційних послуг;

—забезпечення можливості постійного міжнародного обміну поглядами та інформацією з національним регулятивним та зако­нодавчим ініціативам для розроблення і впровадження гнучких і ясних регулятивних положень на підтримку розвитку інформа­ційних технологій, засобів, систем і мереж.

Структура державного управління України потребує інформа­ційної підтримки, оскільки поточна державно-управлінська дія­льність органів влади і обґрунтованість управлінських рішень ба­гато в чому залежать від повноти і якості інформаційних ресурсів, якими вони володіють. Інформатизація органів держав­ного управління повинна розглядатись як постійний технологіч­ний процес, що забезпечує своєчасну обробку інформаційних за­питів і сприяє виробленню і прийняттю оптимальних рішень.

Державна політика в сфері формування інформаційних ресур­сів та інформатизації має бути спрямована на створення умов для ефективного та якісного інформаційного забезпечення рішень стратегічних та оперативних завдань соціального і економічного розвитку України.

Державна політика у сфері інформатизації визначена Закона­ми України, які створюють правове поле для реалізації завдань Національної програми інформатизації.

Основними завданнями програми є:

—формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних переду­мов розвитку інформації;

—застосування та розвиток сучасних інформаційних техно­логій у відповідних сферах суспільного життя України;

—формування системи національних інформаційних ресурсів;

—створення загальнодержавної мережі інформаційного за­безпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

— створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітич­ної підтримки діяльності органів державної влади та органів міс­цевого самоврядування;

— підвищення ефективності вітчизняного виробництва на ос­нові широкого використання інформаційних технологій;

— формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;

— інтеграція України у світовий інформаційний простір.

Головна мета систем інформаційного забезпечення державно­го управління полягає у тому, щоб, ґрунтуючись на одержаних вихідних даних одержати вторинну, опрацьовану інформацію, яка є основою для управлінських рішень.

Таблиця 15

Особливості органів державного управління як об'єктів інформатизації

Проблеми

Принципи розробки і впровадження

    традиційно сформо­вана система докумен­тообігу;

—    колективність і ба- гатостадійність проце­су прийняття рішень;

—    значна кількість підрозділів і виконав­ців, інколи розташова­них на значній терито­рії;

—    структурна і функ­ціональна нестабіль­ність, пов'язана з про­цесами перебудови дер­жавного управління

    зберегти раціональ­ність традиційних сис­тем документообігу

—    забезпечити інфор­маційні зв'язки між всіма особами, що при­ймають рішення, за умови їхньої численно­сті і територіальної роз'єднаності;

—    поєднати стабіль­ність роботи системи та її адаптивність;

—    розставити пріори­тети щодо конкретних завдань в умовах недо­статнього фінансування

    сумісність всіх ви­користовуваних техні­чних і програмних за­собів, що забезпечують надходження необхід­ної інформації

—    система повинна розроблятись у вигляді сукупності автоматизо­ваних робочих місць (АРМ), що мають зага­льний доступ до конк­ретних інформаційних ресурсів (баз даних).

—    необхідна інформа­ція повинна бути поте­нційно доступна з кож­ного робочого місця з урахуванням статусу користувача. Доступ до інформації повинен ре­гламентуватися систе­мою авторизації

Одним із підходів до побудови моделі інформаційно-техноло­гічного простору діяльності органів державного управління може бути орієнтація на призначення інформаційно-документаційних ресурсів у функціонуванні складних суспільних систем — інфо­рмація безпосереднього управління та інформація розвитку сис­теми. Відповідно, інформація безпосереднього управління, тобто відомості, які циркулюють каналами конкретної системи і вико­ристовуються для вирішення завдань, що стоять перед цією сис­темою, характеризує внутрішній контур інформаційно-техноло­гічного простору.

Внутрішній контур відображається системою документацій- ного забезпечення управління і забезпечується відповідною тех­нологічною складовою — системою електронного документо­обігу в органі державного управління.

Інформація розвитку системи — відомості, що можуть бути використані для докорінної перебудови системи управління, — відображає, перш за все, соціально-економічні та політичні про­цеси, які відбуваються у зовнішньому середовищі. Отже, зовніш­ній контур інформаційно-технологічного простору інформацій­ного забезпечення управління виражає взаємозв'язки державного апарату із суспільством, з інтересами і потребами громадян. Реа­лізація технологічної складової зовнішнього контуру сьогодні відбувається в напрямі розвитку порталів (сайтів) органів дер­жавного управління.

Зазначена диференціація інформаційних потоків є умовною, оскільки на практиці спостерігається їх зближення, об'єднання і взаємодії. Однак, обраний підхід дає змогу комплексного, систем­ного підходу до розгляду таких аспектів функціонування інформа­ційно-технологічного простору державного управління як доступ­ність інформації, вдосконалення взаємовідносин між владою і гро­мадянами, нова якість управління діяльністю органів влади та ін.