1.3. Еволюція індустрії гостинності

Історія розвитку готельної справи нерозривно пов' язана з по-дорожами. Історія ж подорожування сягає своїм корінням ще ча-сів античності - мандрівки здійснювалися з різною метою та на-мірами (торгівлі, завоювань, відвідування святих місць і храмів,олімпійських ігор тощо). Найдавніші згадки про місця для розмі-щення подорожніх можна знайти в писемних джерелах Стародав-нього Єгипту. За три тисячі років до нашої ери стародавні єгиптя-ни вже плавали Нілом, перевозячи величезні брили, з яких буду -вали піраміди. В часи Римської імперії, за 200 років до н.е., рим-ляни активно подорожували кораблями, кіньми, завойовуючи чужіземлі. Багаті римляни любили подорожувати, особливо до Єгиптута Греції, де їх приваблювали морські курорти і місця поклоніння.Римських туристів цікавили історія та релігія, вони відвідувалигрецькі храми, їздили у фургонах, запряжених мулами, до місць,де жив великий Сократ. Відомо, що вони вирушали до Єгипту, як ісучасні туристи, щоб побачити піраміди.

У середні віки мільйони людей також подорожували. Релігійніпереконання спонукали їх (як і сьогодні) долати довгий шлях досвятинь. мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима. Томуможна стверджувати, що саме церкві належить ідея створенняперших готельних ланцюгів. Монастирі приймали і розміщувалив себе мандрівників-прочан.

Своєрідним туризмом можна вважати і хрестові походи, підчас яких десятки тисяч європейців відвідали Середній Схід. Ціподії, попри негативні моменти (руйнування святинь, численнілюдські жертви), все ж сприяли як відродженню торгівлі, так іготельній справі та подорожам.

Отже, ретроспективний аналіз розвитку готельного господарс-тва дозволяє виділити кілька періодів цього процесу.

Стародавній (ІУ тис. до н.е. - середина V ст. н.е);

Середньовіччя (V-ХУ ст. н.е.);

Новий час (ХУІ ст. - початок ХХ ст.);

Сучасний.

До І періоду суспільного розвитку відносять згадки про першіпідприємства індустрії гостинності - таверни. їх можна знайти вманускриптах епохи античності. В ті далекі часи Єгипет вважавсяне тільки місцем зосередження пам'яток культури (про що свід-чать написи на пірамідах, залишені екскурсантами і туристамиантичності), але й лікувальним курортом. Це призводило до спо-рудження наметових містечок, павільйонів, різноманітних буді-вель і споруд для мандрівників, а також організації їхнього харчу-вання та побутового обслуговування.

В сучасному значенні слова готелі стали відомими ще за гоме-рівських часів. Розміщувалися вони поблизу місць, де відбувалисягромадські святкування, численних храмів та інших культових ікурортних споруд.

Такі події, як Олімпійські ігри, збирали атлетів, глядачів, а такожторговців та ремісників (тобто як споживачів, так і постачальниківтоварів і послуг) з усієї Стародавньої Греції. В околицях Олімпу бу-дувалися споруди для проживання в них атлетів, а також для органі-зації найрізноманітніших побутових послуг. Притулок у готелі нада-вався всім - і бідному, й багатому, і простолюдину, і знатному.

Результати розкопок на півдні Іраку підтверджують, що вжетоді, в V тисячолітті до н.е., існували ханни - місця для тимчасо-вого притулку людей. У законодавчих актах Кодексу вавилонсько-го царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.) зустрічаються пра-вові норми, які свідчать про достатньо високий розвиток готель-ної справи того часу. Із цих згадок зрозуміло, що таверни буливажливим елементом соціального та релігійного життя. Хоча вних і були кімнати для розміщення мандрівників, здебільшогоосновне призначення таверн полягало в наданні послуг харчуван-ня, і вони мали сумнівну репутацію будинків розпусти.

Розвиток торгівлі та пов' язані з нею тривалі подорожі потре-бували організації не тільки харчування, а й ночівлі. Ця обставиназумовила появу підприємств іншого типу - заїжджих дворів.Найдавніший заїжджий двір, що згадується в писемних джерелах,знаходився на острові Крит (датується «1500 р. до н.е.). Готелі, якмісця відпочинку посланців уряду, з'явилися значно пізніше. Так,у давньогрецькому місті Епідаврі (культурному центрі Бога зці-лення) був готель на 160 кімнат із прилеглими галереями зі скуль-птурами, стадіоном і театром на 17 тис. місць.

У Римській імперії з розвитком транспортних шляхів повсюдновиникали приватні постоялі двори та заїзди. Ці дороги признача-лися насамперед для військових загонів, а також для збирачів пода-тків, купців, окремих верств інтелігенції. Невід' ємною складовоюцих доріг була мережа «поштових станцій», де мандрівники моглизмінювати коней або мулів, одержувати їжу та нічліг. Через низькийрівень обслуговування і комфорту в притулках для подорожуючихзупинялися тільки тоді, коли не було можливості зупинитися в ро-дичів чи знайомих. У тогочасних закладах розміщення протікалидахи, та й проживання було небезпечним.

Деякі багаті землевласники також будували власні заїжджідвори - на межах своїх володінь. Римляни споруджували готелі,щоб відшкодувати витрати на будівництво доріг. Про те, наскількисерйозно розглядали в давнину надійність закладу, що надававмандрівникам притулок, харчування й ночівлю, свідчить той факт,що серед римських законів була передбачена відповідальністьтакого підприємства за речі гостя. Навіть сьогодні законодавстводеяких держав регулює це питання, ґрунтуючись на наведенихположеннях Римського громадянського права. Проте власникидавньоримських постоялих дворів (на відміну від подальших ча-сів) були обмежені в таких громадянських правах, як право слу-жити в армії, порушувати справу в суді, складати присягу і висту-пати опікунами чужих дітей. Моральні засади будь-якої особи, щозаймалась цим бізнесом, автоматично піддавались сумніву.

З появою регулярного державного поштового сполучення (учаси імператора Октавіана Августа - початок нашої ери)з'явилися і державні постоялі двори. Держава створювала їх умістах і на головних дорогах, якими проїжджали кур'єри і держа-вні службовці від Риму до Малої Азії або до Галлії, розташованіодин від одного на відстані одного дня їзди конем. Із завоюваннямнових територій і розширенням меж Римської імперії її звичаї,господарська та організаційна структури поширювалися на новіпровінції і підкорені країни.

Сувора класова структура, що лежала в основі Римської держа-ви, вплинула на діяльність підприємств гостинності того часу. Вжетоді мала місце певна класифікація готелів. Існувало два типи«пристановищ» у провінціях і в самому Римі. одні з них признача-лись тільки для патриціїв (мансіонес), інші - для плебеїв (стабуля-рії). Римський готель мав вигляд комплексу, що складався з примі-щень різного функціонального призначення. не тільки кімнати длярозміщення мандрівників, але й складські приміщення, конюшні,майстерні тощо. Будувалися вони здебільшого з каменю і надавалинеобхідний перелік послуг. Узимку навіть обігрівалися. Деякі готеліобслуговували лише офіційних осіб за спеціальними документами,що видавалися державою. Ця традиція збереглася й дотепер у фор-мі спеціальних приміщень для особливо важливих персон.

Проте ніколи купці, торговці та інші мандрівники з простогонароду не могли бути поселені поруч із державними службовцямита урядовими гінцями. Таверни і заїжджі двори, призначені дляобслуговування людей нижчих класів, пропонували мінімальніумови для ночівлі та відпочинку. їм доводилося спати просто насоломі, а в холодну пору року - грітися до теплої спини свогоконя. Про якийсь додатковий комфорт навіть не йшлося.

Із розвитком господарських відносин у Римській імперії зрос-тали й вимоги мандрівників до умов проживання та рівня обслу-говування. Як результат, виникли добре впорядковані й багатіпостоялі двори, де були лазні, масажні, пральні, послуги чищеннявзуття. Стежили за порядком, чистотою і дотриманням законностіпри наданні послуг гостинності державні чиновники - еділи. Пос-тоялі двори були зобов' язані вести список гостей і бухгалтерію.

Величезну роль у появі закладів гостинності відіграв розвитокторговельних зв'язків на Близькому Сході, в Азії та Закавказзі. Устародавній Персії мандрували на верблюдах великими каравана-ми. Ночували здебільшого в шатрах, які розбивали поряд із кара-ванним шляхом. Для припинення нападів на купців і гарантуван-ня безпечного проїзду на дорогах Сирії, Палестини, Єгипту, Ва-вилону були створені караван-сараї - такі собі «готельні компле-кси», що мали і загони для верблюдів, і приміщення для ночівлілюдей, оточені фортечною стіною, яка захищала і від природнихстихій, і від розбійників, що грабували каравани. Причому послу-ги проживання і харчування надавалися впродовж трьох днів зарахунок казни, а по закінченні цього терміну гість змушений бувабо платити за надані послуги, або рухатися далі.

Особливого розвитку вони набули в ІХ-ХУІІІ ст. зі зростаннямміст і посиленням транзитної караванної торгівлі. Найпоширені-шими були два типи караван-сараїв. зальні і з внутрішнім под-вір'ям. Зальні караван-сараї (зустрічаються у Вірменії) - це пря-мокутні будівлі, розділені на нефи. Середній неф був призначенийдля людей і товарів, а в бокових розміщувалися тварини. У друго-му типі караван-сараїв для ночівлі людей і зберігання товарів булипризначені відкриті у внутрішній двір невеликі приміщення, роз-ташовані в один чи декілька ярусів, худоба знаходилися в дворі.