3.4.1. Податок з власників транспортних засобів : Податкова система : B-ko.com : Книги для студентів

3.4.1. Податок з власників транспортних засобів

Однією з найважливіших проблем економіки України є завершенняпроцесу кардинального реформування податкової політики. Слід заува-жити, що відсутність єдиного науково-обґрунтованого підходу до форму-вання національної податкової системи, аналізу наслідків запроваджен-ня кожного з податкових законів та наступних змін до них не сприяютьдинамічному економічному зростанню, перетворили податкову політи-ку з ефективного стимулюючого засобу формування нової соціально-ринкової економіки в стримуючий засіб.

В зв'язку з цим, треба звернути увагу, що до сьогоднішнього дня уподатковій системі України майже відсутні податки, пов'язані з май-ном (власністю). В умовах ринкової економіки податки на власність єважливим регулятором економіки й абсолютно стабільним джерелом до-ходів бюджетів усіх рівнів.

Стабільна та зрозуміла система оподаткування є необхідним елемен-том економічного розвитку держави. Першим кроком у напрямку стабіль-ності та прогнозованості державної політики у галузі оподаткування булооприлюднення та схвалення Урядом Концепції реформування податко-вої системи України, яка передбачає забезпечення детальної законодав-чої регламентації всіх аспектів податкових правовідносин та кодифікаціюзаконодавства. Одним з етапів реалізації зазначеної концепції має бутиприйняття Податкового кодексу України. Податковий кодекс має заміни-ти більше двадцяти законодавчих актів, серед яких Закони України «Просистему оподаткування», «Про податок на додану вартість», «Про оподат-кування прибутку підприємств», «Про податок з доходів фізичних осіб»,«Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджета-ми та державними цільовими фондами» та низки інших. Разом з тим, рі-шення про прийняття Податкового кодексу має бути досить зваженим івідповідальним, оскільки кожна недоробка проекту в майбутньому нега-тивно позначиться на господарській діяльності суб'єктів господарювання.

В європейських країнах податкова система базується на загально-прийнятих підходах, а саме: оподаткування доходів, оподаткування влас-ності і оподаткування споживання. Розглянемо питання оподаткуваннявласності в Україні як підхід, який використовується незначною міроюта перспективи його розвитку у майбутньому.

Податок з власників транспортних засобів у відповідності до ст. 14Закону України «Про систему оподаткування» відноситься до загально-державних податків.

Справляння податку здійснюється на підставі Закону України «Проподаток з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів» від 11.12.1991 р. № 1963-ХІІ. На протязі дії Закону до ньогобуло внесено зміни іншими 12 законодавчими актами.

Зокрема, слід зазначити, що для сільськогосподарських товаровироб-ників — платників фіксованого сільськогосподарського податку згідно ізЗаконом України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від17 грудня 1998 року № 320-XIV) дію Закону України «Про податок звласників транспортних засобів та інших самохідних машин і механіз-мів» зупинено.

Законом України «Про податок з власників транспортних засобів таінших самохідних машин і механізмів» встановлюється податок з влас-ників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машині механізмів.

Водночас, визначаються напрямки використання коштів, що надій-шли у вигляді податку, а саме — на фінансування будівництва, рекон-струкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користу-вання та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших са-мохідних машин і механізмів є юридичні особи, а саме: підприємства,установи та організації, іноземні юридичні особи, а також громадяниУкраїни, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюютьпершу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортнихзасобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодав-ством власні транспортні засоби, які відповідно до Закону є об'єктамиоподаткування.

Об'єкти оподаткування. В якості об'єктів оподаткування визнача-ються: трактори колісні; сідельні тягачі; автомобілі, призначені для пере-везення не менше 10 осіб, включаючи водія; автомобілі легкові; автомобі-лі вантажні; автомобілі спеціального призначення, крім тих, що викорис-товуються для перевезення пасажирів і вантажів; мотоцикли (включаю-чи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що маютьоб'єм циліндра двигуна до 50 куб.см; яхти та судна парусні з допоміжнимдвигуном або без нього (крім спортивних); човни моторні і катери, крімчовнів з підвісним двигуном (крім спортивних); інші човни (крім спор-тивних)

Також, Законом визначаються транспортні засоби, що не є об'єктомоподаткування, а саме: трактори на гусеничному ходу; мотоцикли (вклю-чаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об'ємом цилін-дра двигуна до 50 куб. см.; автомобілі спеціального призначення швидкоїдопомоги та пожежні; транспортні засоби вантажні, самохідні, що вико-ристовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезен-ня вантажів на короткі відстані; машини і механізми для сільськогоспо-дарських робіт; яхти, судна парусні і човни спортивні.

З метою усунення суперечностей, що можуть виникати при визна-ченні об'єкта оподаткування, об'єкти, перелік яких наводиться в Законі,мають код за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічноїдіяльності.

Ставки податку з власників транспортних засобів встановлюються:в залежності від об'єму циліндрів двигуна — за кожні 100 куб. см., абойого потужності — за кожен 1 Квт — для тракторів, автомобілів усіхвидів (крім автомобілів з електродвигуном);

в залежності від потужності — за кожен 1 Квт — для автомобілів зелектро двигуном;

в залежності від довжини транспортного засобу — за кожних 100 см —для яхт, суден парусних з допоміжним двигуном чи без нього, човнівмоторних, катерів, морських суден.

Податок з власників наземних транспортних засобів сплачуєть-ся юридичними та фізичними особами за місцем реєстрації таких тран-спортних засобів на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондівреспубліканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бю-джетів та бюджетів міст Києва та Севастополя.

Територіальні дорожні фонди спрямовують 85 відсотків суми цьогоподатку на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструк-цією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користу-вання, а також сільських доріг, а 15 відсотків — до бюджетів місцевого са-моврядування на ремонт і утримання вулиць у населених пунктах, що на-лежать до комунальної власності і перетинаються з автомобільними до-рогами загального користування державного значення.

Податок з власників водних транспортних засобів спрямовується добюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) за місцем реє-страції таких транспортних засобів.

Порядок сплати податку. Законом врегульовується порядок сплатиподатку з власників транспортних засобів, при цьому існує різниця сто-совно порядку сплати податку юридичними та фізичними особами.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних ма-шин і механізмів сплачується:

фізичними особами — перед проведенням першої реєстрації в Украї-ні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також передтехнічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз на двароки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться тех-нічний огляд;

юридичними особами — щоквартально рівними частинами до 15 чис-ла місяця, що настає за звітним кварталом.

Слід зазначити, що реєстрація та технічний огляд транспортних засо-бів є обов'язковим для юридичних та фізичних осіб — їх власників. Згід-но ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», автомобілі, автобуси, са-мохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх ти-пів, марок та моделей, причепи, напівпричепи і мотоколяски, призначе-ні для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користуван-ня, підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація транспортнихзасобів здійснюється підрозділами Державної автомобільної інспекціїМВС України.

Технічний огляд транспортних засобів також є обов'язковим, йогопорядок регламентується Правилами проведення державного технічно-го огляду автомобілів, автобусів мототранспорту та причепів, затвердже-ними постановою Кабінету Міністрів України.

За придбані протягом року юридичними особами транспортні засоби,крім тих, що вперше реєструються в Україні, податок сплачується передїх реєстрацією за місяці, які залишилися до кінця року, починаючи з міся-ця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. За транспортнізасоби, які вперше реєструються в Україні, податок сплачується перед їхпершою реєстрацією. Розрахунок суми податку за такі транспортні засо-би в 10-денний термін після їх реєстрації подається до відповідного по-даткового органу.

За транспортні засоби, зняті юридичними особами протягом року зреєстрації (перереєстровані), здійснюється перерахунок розміру подат-ку, крім податку, сплаченого при першій реєстрації в Україні. Розмір по-датку перераховується перед зняттям їх з реєстрації (перереєстрацією)за місяці, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, наступногоза тим, в якому транспортний засіб знято з реєстрації (перереєстровано).

Фізичні особи — платники податку зобов'язані пред'являти органам,що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію,зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції абоплатіжні доручення про сплату податку за попередній (у разі здійсненнясплати) та за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього подат-ку, — відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.

Юридичні особи — платники податку зобов'язані пред'являти орга-нам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереє-страцію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, пла-тіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи бан-ку про зарахування податку з наземних транспортних засобів до терито-ріальних дорожніх фондів, а з водних транспортних засобів — до відпо-відних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних, місь-ких).

Слід відмітити, що нормативна база стосовно експлуатації тран-спортних засобів в Україні досить гармонійно пов'язана з податковимзаконодавством, зокрема із Законом України «Про податок з власниківтранспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів». Так, якуже зазначалось, експлуатація транспортного засобу без талона про про-ходження технічного огляду, заборонена. В той же час, для проходжен-ня технічного огляду, в органи ДАІ необхідно подати підтвердження просплату податку з власників транспортних засобів.

Окрім того, Кодексом України «Про адміністративні правопорушен-ня» передбачена адміністративна відповідальність власників за несво-єчасне проходження технічного огляду у вигляді штрафу від одного додвох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 121 Кодексу)та адміністративна відповідальність посадових осіб, що випустили на лі-нію транспортні засоби, які не пройшли технічний огляд у вигляді штра-фу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян(ст. 128 Кодексу).

Таким чином, дотримання порядку сплати податку з власників тран-спортних засобів контролюється не тільки податковим органом, але іопосередковано — органом, що проводить державну реєстрацію тран-спортного засобу.

У разі відсутності документів про сплату податку або документів, щодають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні, реє-страція, перереєстрація, зняття з обліку і технічний огляд транспортнихзасобів не провадяться.

В той же час, слід зауважити, що такий стан справ свідчить про су-перечливість податкового та цивільного законодавства України, оскіль-ки у відповідності до ст. 2 Закону України «Про порядок погашеннязобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільо-вими фондами» № 2181-ІІІ від 21 12.2000 р., органом, що здійснює конт-роль за сплатою податків і зборів в Україні є Державна податкова служба.Згадана суперечність підлягає врегулюванню в ході обговорення та при-йняття Податкового кодексу України.

Порядок сплати податку. Податок з власників транспортних засо-бів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридични-ми особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засо-бів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточно-го року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобівпровадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожно-го виду і марки транспортних засобів, а податку з власників водних тран-спортних засобів — виходячи з довжини транспортного засобу за ставка-ми, зазначеними у Законі.

Юридичні особи на основі бухгалтерського звіту (балансу) у строки,визначені законом для річного звітного періоду, подають відповідномуоргану державної податкової служби за місцем реєстрації транспортнихзасобів розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та ін-ших самохідних машин і механізмів на поточний рік за формою, затвер-дженою центральним податковим органом України.

Згідно п.п. 4.1.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язаньплатників податків перед бюджетами та державними цільовими фонда-ми» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, Розрахунок подається на протязі 60 ка-лендарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного пері-оду.

Форма та порядок складання Розрахунку затверджені наказом ДПАУкраїни «Про затвердження форм Розрахунку суми податку з власниківтранспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, Довідкидо уточнюючого Розрахунку та порядку їх заповнення та надання в органдержавної податкової служби» від 17.09.2001 року № 373, з наступнимизмінами та доповненнями.

Слід відмітити, що сума транспортного податку розраховується ісплачується на звітний рік, а не за звітний рік. Окрім того, згідно вимогпорядку, Розрахунок надається не тільки в податкові органи за місцезна-ходженням юридичної особи — власника транспортних засобів, але і замісцем постійного місцезнаходження транспортного засобу.

Законом передбачено тільки один випадок, коли податок з власни-ків транспортних засобів не сплачується, а саме — у разі викрадення тран-спортного засобу, якщо факт викрадення підтверджується відповіднимидокументами органів, якими порушено відповідну кримінальну справу.При цьому згідно ст. 5 Закону, сплачений податок поверненню не підлягає.

Якщо право користування транспортним засобом передано фізичноюособою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних за-собів сплачується його власником або від його імені особою, якій це пра-во передано, якщо це передбачено в дорученні на право користуваннятранспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.

Сума податку з власників транспортних засобів та інших самохіднихмашин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюєтьсяза ставками, визначеними у Законі. За транспортні засоби, придбані про-тягом року, крім тих, що вперше реєструються в Україні, податок сплачу-ється пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, по-чинаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували по-даток з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і ме-ханізмів, вони зобов'язані сплатити податок не більш як за три попере-дні роки.

Перерахування неправильно сплаченого податку допускається небільш як за три попередні роки.

Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів,зобов'язані щомісячно повідомляти податкові органи про транспортнізасоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом попереднього мі-сяця, за формою, затвердженою центральним податковим органом Укра-їни.

Відповідальність платників податку. У разі приховування (занижен-ня) об'єктів оподаткування з власників транспортних засобів стягуютьсясума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передба-ченому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платни-ків податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від

р. № 2181-ІП.

Порядок стягнення штрафних санкцій визначено Інструкцією пропорядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами дер-жавної податкової служби, затвердженою наказом ДПА України від

р. № 110.

Порядок ведення органами державної податкової служби обліку на-рахування та погашення пені встановлено Інструкцією про порядок на-рахування та погашення пені за платежами, що контролюються органа-ми державної податкової служби, затвердженою наказом ДПА Українивід 17.06.2003 р. № 290.

Слід відмітити основні штрафні санкції, передбачені зазначеними до-кументами, а також їх основні положення, що стосуються нарахуванняпені.

За неподання у встановлені терміни податковому органу Розрахун-ку податку з власників транспортних засобів, юридичні особи сплачуютьзгідно п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашеннязобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільо-вими фондами» штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів дохо-дів громадян (1700 грн) за кожне таке неподання або затримку.

Якщо податкові зобов'язання по податку при неподанні Розрахун-ку у встановлені терміни самостійно визначаються податковим орга-ном, та до платника податків додатково до вищевказаного штрафу будезастосовано фінансову санкцію у вигляді 10 відсотків від суми податко-вого зобов'язання за кожен повний чи неповний місяць в затримці Роз-рахунку, але не більше 50 відсотків від суми нарахованого податковогозобов'язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів гро-мадян (1700 грн).

У випадку донарахування податкових зобов'язань за результатамидокументальної перевірки, необхідно буде доплатити штраф у розмірі 10відсотків від суми заниження податкового зобов'язання за кожний по-датковий період, починаючи з періоду недоплати та закінчуючи періодомотримання платником податку податкового повідомлення від податково-го органу, але не більше 50 відсотків від суми нарахованого податковогозобов'язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів гро-мадян сукупно за весь термін недоплати, незалежно від кількості мину-лих податкових періодів.

Згідно п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок пога-шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державнимицільовими фондами», незалежно від того, застосовувалися чи не засто-совувалися до платника податку штрафні санкції, означені вище, якщотакий платник не сплатив суму узгодженого податкового зобов'язаннявчасно, він повинен буде також сплатити:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем гра-ничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, —штраф у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних заостаннім днем граничного строку сплати узгодженої суми податко-вого зобов'язання, — штраф у розмірі двадцяти відсотків погашеноїсуми податкового боргу;

при затримці, більше 90 календарних днів, наступних за остан-нім днем граничного строку сплати узгодженої суми податковогозобов'язання, — штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної сумиподаткового боргу.

Відносно нарахування пені, слід зазначити, що вона нараховуєтьсяпісля закінчення встановлених термінів погашення узгодженого податко-вого зобов'язання на суму податкового боргу (без врахування пені). Прицьому, під податковим боргом розуміють податкове зобов'язання (з вра-хуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником подат-ків або встановлене судом (господарським судом), але не сплачене у вста-новлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов'язання.Нарахування пені розпочинається:

при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання плат-ником податків — з першого робочого дня, наступного за останнімднем граничного строку сплати податкового зобов'язання;при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими ор-ганами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем гра-ничного терміну сплати податкового зобов'язання, визначеного у по-датковому повідомленні.

У разі коли платник податків до початку його перевірки контролюю-чим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'я-зання та погашає його, пеня не нараховується. Це правило не застосову-ється, якщо платник податків не подає податкову декларацію за період,протягом якого відбулося таке заниження або судом доведено скоєннязлочину посадовими особами платника податків або фізичною особою —платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного по-даткового зобов'язання.

Посадові особи, винні у приховуванні (неврахуванні) об'єктів опо-даткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку чи веденні йогоз порушенням встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному по-данні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших до-кументів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податку, притягаються довідповідальності відповідно до чинного законодавства.

Недоїмки із сплати податку, а також суми штрафів, пеня стягуютьсяз платників податку згідно із законодавством.

Пільги щодо податку. Від сплати податку звільняються:

а)         фізичні особи, зазначені у пунктах 1 і 2 частини першої статті 14 За-кону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраж-дали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтях 4-11 Зако-ну України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального за-хисту», статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціально-го захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Украї-ні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числідіти-інваліди за поданням органів соціального захисту) — щодо одно-го легкового автомобіля (мотоколяски) з об'ємом циліндрів двигунадо 2500 куб. см або одного мотоцикла з об'ємом циліндрів двигуна до750 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного)з довжиною корпусу до 7,5 м;

б)         фізичні особи, зазначені у пунктах 3 і 4 частини першої статті 14 За-кону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраж-дали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо одного легково-го автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одногомотоцикла з об'ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см чи одного чов-на моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення іззони гарантованого добровільного відселення чи зони посиленого ра-діоекологічного контролю;

в)         на 50 відсотків — громадяни, у власності яких знаходяться легковіавтомобілі (код 8703) з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см,взяті на облік в Україні до 1990 року включно, та вантажні автомобі-лі з об'ємом циліндрів двигуна до 6001 куб. см до 1990 року випускувключно, — щодо одного з зазначених автомобілів;

г)         особи, які згідно із законодавством є платниками фіксованого сіль-ськогосподарського податку, — за трактори колісні (крім сідельнихтягачів) та вантажні автомобілі.

Окремо слід зазначити, що основною складністю, яка виникає припрактичному застосування норм Закону України «Про податок з влас-ників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» тапід час податкового адміністрування податку з власників транспортнихзасобів, є визначення приналежності транспортного засобу до спеціаль-них транспортних засобів, встановлення робочого об'єму чи потужностідвигуна. Тому цей процес передбачає тісного співробітництва технічнихта економічних служб підприємства, що в процесі такої співпраці випра-цьовують облікові та розрахункові документи, на підставі яких, в кінце-вому рахуну і сплачується податок.

Виходячи з наведеного, відмітимо, що порядок оподаткування подат-ком з власників транспортних засобів та його податкового адміністру-вання досить детально регламентовано чинним податковим законодав-ством. Цей порядок прозорий та сталий, що дає можливість зробити ви-сновок, про те, що оподаткування інших об'єктів власності, використо-вуючи аналогічний підхід, може бути ефективним та необтяжливим дляплатника.

3.4.2. Світовий досвід оподаткування нерухомості, майна і землі

В англійській мові термін «податки на нерухоме майно» означає по-датки на землю, нерухомість, а також деякі інші активи. Так, в половиніштатів США податок на активи не включає промислове устаткування. УЗахідній Європі податки на нерухоме майно відносяться тільки до земліі нерухомості.

Термін «майновий податок» також має на увазі постійний характерподатку на землю, нерухомість і інші активи, тобто податок сплачуєть-ся щорічно. Існують також інші податки, пов'язані із землею і нерухоміс-тю, які сплачуються одноразово під час переходу права власності (гербо-вий збір, податок за перехід права власності, податок на спадок). Такі по-датки зазвичай не включаються в поняття «податки на нерухоме майно».

У більшості західних країн платником податку на нерухоме майно євласник майна (землі і нерухомості). Проте, у Великобританії, користу-вачі майна також є платниками податків на нерухоме майно.

Необхідно відзначити, що в деяких західних країнах власник земліавтоматично стає власником нерухомості, що знаходиться на земельнійділянці, за винятком випадків, коли спеціально обумовлене інше. Такимчином, право власності на землю визначає права власності на все воло-діння (землю і нерухомість). Окрема реєстрація прав власності на будів-лі не передбачена, за винятком випадків, коли нерухомість знаходитьсяна орендованій землі.

Сучасна світова практика застосування податку на нерухомість фо-кусується на наступних шести головних проблемах. Це, зокрема: визна-чення кола платників податку на нерухоме майно, бази оподаткування,ставки податку та гнучкість податкових надходжень в умовах інфляції,необхідність застосування коригувальних коефіцієнтів, роль державнихі місцевих органів влади та розрахунок потоків податкових надходжень.

Країни з перехідною економікою зацікавлені у запровадженні на сво-їх територіях податку на нерухоме майно оскільки він є одним із важелівотримання державою зиску. Цей податок запроваджується органами міс-цевого самоврядування для того, щоб мати кошти для оплати послуг, якіними надаються. Розширення бази дозволяє більшій кількості громадянбрати участь у фінансуванні тих послуг, які вони отримують від місцевихорганів влади. І це є не лише свідченням їхньої готовності сплачувати заспожиті послуги, але й допомагає їм більшою мірою відчувати себе по-вноправними громадянами своєї країни.

У більшості країн, де запроваджений податок на нерухоме майно,платниками податку законодавством визначені як фізичні, так і юридич-ні особи. Єдиним винятком є Гонконг, який не стягує податок на нерухо-ме майно з корпорацій, але при цьому корпорації сплачують податок наприбуток, отриманий від нерухомого майна. За своєю економічною при-родою податок на нерухоме майно в Гонконгу більше схожий на податокна прибуток, ніж на справжній майновий податок.

Що ж стосується об'єктів оподаткування податком на нерухоме май-но та шляхів розширення бази оподаткування, то тут міжнародна прак-тика свідчить про дуже обережний підхід різних країн світу до вирішеннязазначеного питання. Із двадцяти країн світу, досвід яких вивчався екс-пертами Світового банку, сімнадцять — оподатковують зазначеним по-датком як землю, так і будівлі. Це, зокрема, такі країни, як Японія, Кіпр,Гонконг, Німеччина, Нідерланди, Ірландія, Угорщина, Чеська Республі-ка, Польща, Словаччина, Косово, Ботсвана, Малайзія, Пакистан, Сінга-пур, Таїланд, Росія. Три інші країни — це Вірменія, Естонія та Латвія. Ві-рменія оподатковує лише будівлі, маючи в своїй системі оподаткуванняокремий податок на землю. В Естонії та Латвії оподаткуванню підлягаєлише земля.

Основною роллю постійного податку на нерухоме майно є постійніподаткові надходження. Розмір надходжень від такого податку може ви-мірюватися в наступних показниках:

надходжень податків на нерухоме майно від загальних податковихнадходжень до бюджетів усіх рівнів;

у вигляді відсотка від валового внутрішнього продукту (ВВП);

у вигляді відсотка від надходжень до місцевого бюджету.

Ставки податку на нерухоме майно у названих вище двадцяти краї-нах загалом є відносно не високими. У багатьох країнах ставка податкустановить менше 1 відсотка від бази оподаткування. Проте і тут є винят-ки. Так, наприклад, у пакистанській провінції Сіндх базові ставки подат-ку на нерухомість мають три рівня: 20 відсотків, 22,5 відсотка та 26 відсо-тків. Відносно високими є ставки податку на нерухомість і у Сінгапурі, деставка податку на житлові будівлі становить 4 відсотки, а все інше неру-хоме майно підлягає оподаткуванню за ставкою 12 відсотків.

Світовий досвід свідчить про наявність різних підходів при визна-ченні і встановленні ставок податку на нерухоме майно. Структура став-ки податку на нерухоме майно залежить від потреб у податкових надхо-дженнях, а також від політичної та економічної культури.

Так, в окремих країнах органи місцевого самоврядування мають пра-во встановлювати ставки цього податку у певних межах. Такий порядокіснує в Косово та Естонії.

Деякі країни до різних видів нерухомості застосовують різні ставкиподатку. Це, зокрема, стосується Німеччини, Косово, Росії.

Що стосується дотримання принципу гнучкості податку та його ре-акції на рівень інфляції, то тут необхідно зазначити наступне.

По-перше, однією із переваг податку на нерухоме майно є його здат-ність реагувати на зростання вартості нерухомості і, таким чином, забез-печувати збільшення обсягу податкових надходжень. Якщо ж політикине дотримуватимуться зваженого підходу, громадяни завжди обмежува-тимуть здатність політиків збільшувати такі надходження.

Вартість проданої нерухомості фіксується в органах державної по-даткової служби за її повною ринковою вартістю. Ця ж інформація за-носиться і до фіскального кадастру, що дозволяє оперативно коригува-ти базу податку на нерухоме майно у випадку його продажу. На жаль, вбільшості країн з перехідною економікою такої схеми, як продаж нерухо-мості, чітке фіксування продажної вартості та автоматичне коригуваннявартості нерухомого майна у фіскальному кадастрі, — не існує. Проте, надумку міжнародних експертів, для ефективного адміністрування податкуна нерухоме майно цю модель доцільно було б враховувати.

Звичайно, в країнах з перехідною економікою та в Україні, зокрема,створення такого фіскального кадастру буде вимагати додаткових витратна його ведення, але досвід інших країн, що застосовують оподаткуваннямайна свдчить про його ефективність.

В умовах швидкого зростання вартості нерухомості неспроможністькоригувати ставку податку у бік зниження може призвести до протестів,як це сталося у Каліфорнії.

По-друге, у випадку стабільності інфляції податок на нерухоме май-но можна підвищувати з метою забезпечення збільшення податковихнадходжень від нього. Це ще одне свідчення щодо гнучкості податку нанерухоме майно.

По-третє, за ідеальних обставин податкова база може щорічно перео-цінюватися. Звичайно, цього важко дотриматися, оскільки не завжди лег-ко в бюджеті віднайти кошти для проведення такої переоцінки наявногонерухомого майна. Альтернативою щорічній переоцінці може бути пері-одична переоцінка, яку можна проводити кожні три чи п'ять років. Длязбалансування зусиль та всіх необхідних для проведення переоцінки не-рухомості витрат щорічно можна проводити переоцінку певної частини(однієї третьої або однієї п'ятої) нерухомості. Це дозволить регулярнофіксувати вартість нерухомого майна і не перевантажувати персонал від-повідального за переоцінку органу влади. Проте, навіть такі розвинутікраїни, як Німеччина, постійно не оновлюють вартість наявної нерухо-мості. Відсутність інформації про поточну вартість податкової бази є го-ловною причиною того, що податок на нерухоме майно в країнах ОЕСРне має очікуваної значимості.

Таблиця 3.5

Надходження від постійних податків на нерухоме майно(країни ОЕСР)

Країна

Відсоток від за-гальних податкових

Відсотоквід ВВП

Відсоток відмісцевих по-

 

надходжень

датків

США

9.2

2.6

73

Великобританія

8.4

3.1

99

Канада

8.3

3.2

84

Японія

8.0

2.1

28

Нова Зеландія

5.7

2.0

91

Австралія

4.4

1.3

100

Франція

4.2

1.9

23

Ісландія

2.8

1.0

15

Швеція

2.2

1.2

0

Данія

2.1

1.0

7

Ірландія

1.9

0.6

100

Іспанія

1.9

0.7

12

Нідерланди

1.9

0.8

62

Італія

1.8

0.8

33

Німеччина

1.2

0.4

15

Португалія

1.2

0.4

19

Фінляндія

0.9

0.4

4

Австрія

0.6

0.3

5

Норвегія

0.5

0.2

3

Туреччина

0.5

0.2

дані відсутні

Швейцарія

0.5

0.2

2

Люксембург

0.3

0.1

5

Греція

0.3

0.1

0

Бельгія

0.1

0

0

В середньому

2.9

1.0

34

В таблиці 3.5 представлені дані про розмір надходжень від податківна нерухоме майно в країнах Організації Економічного Співробітництвата Розвитку. Країни слідують в порядку зменшення розміру надходженьвід податків на нерухоме майно у вигляді відсотка від загальних податко-вих надходжень. Середній показник по даним за 1999 р. складає 2,9% за-гальних податкових надходжень і 1,0% ВВП. Частка постійних податківна нерухоме майно в місцевих бюджетах в середньому складає 34%.

Розміри надходжень від податків на нерухоме майно істотно варі-юються по країнах ОЕСР. У США частка податків на нерухоме майноскладає 9,2% всіх податкових надходжень, у Великобританії — 8,4%, вКанаді — 8,3%, у той час цей показник складає 0,1% в Бельгії і 0,3% в Гре-ції і Люксембурзі. Таким чином, три найвищі показники відрізняютьсявід трьох найнижчих у 60 разів. У таблиці 3.6 представлені дані про роз-мір надходжень від податків на нерухоме майно в країнах з перехідноюекономікою. Надходження від податків на нерухоме майно складає зна-чну величину в РФ та Казахстані, а також у Польщі і Литві.

Таблиця 3.6

Окремі країни з перехідною економікою (частка надходженьвід податків на нерухоме майно у вигляді відсотка від загальнихподаткових надходжень до бюджетів всіх рівнів)

Країна

1994

1997

1998

1999

2000

2001

Польща

2.7

2.9

3.0

3.1

3.3

3.4

Чехія

0.8

0.6

0.6

0.6

0.6

0.6

Угорщина

0.2

0.4

0.4

0.5

0.6

0.6

Естонія

1.0

1.1

1.1

1.2

1.2

1.2

Латвія

3.5

3.3

3.8

3.5

3.6

3.6

Литва

0.8

1.9

1.9

2.0

2.0

2.0

В середньому

1.5

1.7

1.7

1.8

1.9

1.9

У країнах ОЕСР середній показник частки податків на нерухоме май-но в загальних податкових надходженнях зріс з 2,6% в 1985 р. до 2,9% в1997. Таким чином, частка надходжень від податків на нерухоме майно взахідних країнах збільшилася за цей період на 10%.

Таке зростання в 80-90-х роках, в першу чергу, обумовлене розви-тком системи податків на нерухоме майно в п'яти країнах: Швеції, Іта-лії, Фінляндії, Португалії та Іспанії. Раніше в цих країнах надходженнявід постійних податків на нерухоме майно складали незначну величину,а зараз вони складають від 1% до 3% загальних податкових надходжень.

Також спостерігається зростання частки надходжень податків на не-рухоме майно в країнах з перехідною економікою. Середній показник вшести перших країнах, представлених в таблиці 2, збільшився з 1,5% в1994 р. до 1,8% в 1999 р.

Постійні податки на нерухоме майно в країнах ОЕСР, в основному,є місцевими податками. Тільки у трьох країнах майновий податок посту-пає до центрального бюджету, і лише в одній з цих країн (у Швеції) над-ходження складають значну величину (дві інші країни — Греція і Бель-гія). У решті країн від 98 до 100% податків на нерухоме майно надходятьдо місцевого бюджету або в місцевий і регіональних бюджет у федераль-них державах. В результаті частка постійних податків на нерухоме май-но в місцевих (не регіональних) бюджетах в середньому складає 34 від-сотки. З таблиці 1 видно значне варіювання показників по країнах. Част-ка податків на нерухоме майно в місцевих бюджетах упродовж тривало-го часу залишалася стабільною (середній показник збільшився з 32 від-сотків в 1975 р. до 34 відсотків в 1997 р.).

Однією з причин зростання частки податків на нерухоме майно в за-хідних країнах упродовж останніх 10-15 років, напевно, є зростаючі про-блеми, що пов'язані з міжнародною податковою конкуренцією — подат-ки на нерухоме майно менш чутливі до її впливу в порівнянні з іншимиподатками.

Коли одна країна знижує ставку податку на прибуток організацій,інші країни також відчувають тиск щодо прийняття аналогічних захо-дів з метою залучення іноземних інвестицій. ПДВ і акцизи були зниженіяк міра, що обмежує купівлю товарів в сусідніх країнах з нижчими став-ками. Податок на доходи фізичних осіб знижувався з метою залученняіноземних фахівців і обмеження еміграції місцевих фахівців. Проте, однакраїна може мати набагато вищі ставки податків на нерухоме майно в по-рівнянні з сусідніми країнами без особливого впливу на зниження розмі-ру іноземних інвестицій. Це обумовлено тим, що підвищення податків нанерухоме майно приведе до відповідного зниження цін на нерухомість.Податки на нерухоме майно також є витратами, які повинні будуть бра-ти до уваги покупці нерухомості. У випадку високих витрат на податкипокупець не платитиме ту ж ціну, що і у разі низьких витрат. Таким чи-ном, вищі податки на нерухоме майно істотно не впливають на зниженняоб'ємів іноземних інвестицій.

Інша причина зростаючої частки податків на нерухоме майно пов'я-зана з поняттям «економічної нейтральності». У багатьох країнах існуєпотреба в зниженні інших податків, таких як податок на прибуток орга-нізацій, податок на доходи фізичних осіб або ПДВ, оскільки високі став-ки цих податків негативно впливають на ухвалення економічних рішеньгромадянами і підприємствами. Майновий податок є більш «нейтраль-ним» в порівнянні з іншими податками, і підвищення податків на нерухо-ме майно має менш негативні наслідки, ніж підвищення інших податків.

Підвищення також не вплине на рішення покупців, оскільки вищі подат-ки на нерухоме майно, у свою чергу, приведуть до адекватного зниженняцін на таке майно. Це особливо важливо для тієї частини майнового по-датку, яка відноситься до вартості землі. Частина податку, що відносить-ся до вартості нерухомості і інших активів, негативно впливає на ухва-лення економічних рішень і може привести до зниження об'ємів ремонтуіснуючих і будівництва нових будівель.

Загальна тенденція в більшості країн полягає в підвищенні ставокподатків на землю і нерухомість і в незначному зниженні інших подат-ків, обумовленому міжнародною податковою конкуренцією і економіч-ною нейтральністю. Крім того, на додаток до вже названих причин, збір іадміністрування податків на нерухоме майно в багатьох країнах здійсню-ється з меншим перешкодами, ніж збір і адміністрування інших податків.Це також може привести до ширшого застосування податків на нерухо-ме майно.

У країнах з перехідною економікою існує додаткова причина зрос-тання частки надходжень податків на нерухоме майно. При здійсненніприватизації землі і будівель без оплати або за незначну плату оподат-кування такої власності стає вельми доцільним. Таким чином нові влас-ники краще усвідомлюють свою відповідальність за підтримку діяльнос-ті держави і те, що податки на нерухоме майно є по суті платою за правоприватної власності.

У деяких країнах з перехідною економікою високі податки на нерухо-ме майно також розглядаються як важливий чинник в процесі ухваленнянаселенням істотнішого варіювання матеріального добробуту.

Аргументи на користь податків на нерухоме майно, проте, не озна-чають, що надходження від податків на нерухоме майно будуть вищі занадходження від податку на прибуток або інших податків. Частка над-ходжень від податків на нерухоме майно в загальних податкових надхо-дженнях може складати 5-10%, але не більш за цей показник. Основни-ми компонентами сучасної податкової системи є податок на прибуток/дохід, акцизи, ПДВ і відрахування до фондів соціального страхування.

Одним з дискусійних питань з приводу оподаткування майна в сві-товій економічній літературі є питання структури податків на нерухомемайно.

У ряді країн діє єдиний майновий податок. Такими країнами є, на-приклад, США, Канада, Нідерланди і Швеція. У Великобританії рані-ше діяв єдиний майновий податок, але на даний час існує два податки.Один — це податок на майно організацій, що розраховується за щорічноювартістю або орендною платою за таке майно. Інший податок є податкомна житлові приміщення, який має 8 різних ставок залежно від капіталь-ної вартості. У Данії діють три податки на нерухоме майно:

земельний податок на всі види власності;

податок на вартість нерухомості, що використовується в комерцій-них, промислових або адміністративних цілях;

податок на вартість майна, яким обкладаються житло, що є місцем

мешкання власника, а також літні будинки.

У Німеччині і Франції також діють декілька податків на нерухомемайно. Таким чином, є країни, де існують два або три податки на нерухо-ме майно, проте поширенішим є єдиний майновий податок.

Базою оподаткування для податків на нерухоме майно в західнихкраїнах є ринкова вартість майна. Періодична переоцінка є невід'ємноюскладовою системи використання ринкової вартості. У більшості регіо-нів США і Канади переоцінка здійснюється кожні 4 роки і навіть час-тіше. Те саме відноситься і до Данії, Нідерландів і Швеції. У всіх цихкраїнах оцінка і переоцінка здійснюється із застосуванням сучасноїкомп'ютеризованої системи оцінки.

У інших європейських країнах базою для майнових податках та-кож є ринкова вартість, проте не у всіх країнах переоцінка здійснюєть-ся регулярно. Остання переоцінка в Німеччині та Франції здійснювала-ся 20-30 років тому. У Великобританії комерційна нерухомість перео-цінюється кожні п'ять років, проте остання переоцінка житлового фон-ду проводилася 6 років тому. Згадані країни поволі впроваджують сучас-ні комп'ютеризовані системи оцінки, що є основною причиною затрим-ки переоцінки.

Ринкова вартість вважається справедливим і ефективним методомрозрахунку податкової бази. Ринкова вартість також часто відображаєплатоспроможність платника податків, і використання ринкової вартостів якості податкової бази спонукає платника податків ефективніше розпо-ряджатися своєю власністю. Якщо ринкова вартість не відображає плато-спроможність (пенсіонери і особи з низьким рівнем доходів, що прожи-вають в дорогих будинках), можливе зниження податку для таких осібабо ж відстрочення платежу до моменту продажу або передачі майна поспадку.

У деяких країнах з перехідною економікою також планується перехідна оцінку майна за ринковою вартістю. У країнах Центральної Європи всистемі оцінки бази по майнових податках традиційно використовують-ся квадратні метри. Оцінка за ринковою вартістю вже застосовується вЕстонії, Латвії, а також в Литві і Словенії після нещодавно проведенихреформ.

У разі розрахунку бази податків на нерухоме майно за ринковою вар-тістю такі дані можуть також використовуватися для адміністрування ін-ших податків. У Данії ринкова вартість використовується як мінімальнабаза для розрахунку збору за перехід права власності. Ринкова вартістьза вирахуванням 10% також використовується для розрахунку податківна спадкоємство і дарування.

Основною базою для податку на приріст капітальної вартості неру-хомості є ціна покупки або реалізації об'єкту нерухомості. Проте, ринко-ва вартість може бути ефективним інструментом перевірки такої інфор-мації.

Використання ринкової вартості як податкової бази по майнових по-датках несе в собі цілий ряд переваг. Проте, необхідно мати на увазі, щопроцес визначення ринкової вартості достатньо складний і може бути до-рогим. В кожному випадку необхідно оцінити і порівняти витрати і виго-ди, впровадження оцінки, що виникають в результаті, за ринковою вар-тістю. Крім того, необхідно враховувати необхідність проведення регу-лярної переоцінки. Зазвичай переоцінка здійснюється кожні 3-5 років.

Витрати на оцінку за ринковою вартістю можуть бути знижені в ре-зультаті впровадження комп'ютеризованих систем оцінки. Таку можли-вість також слід враховувати при плануванні введення податку на майноі в Україні.

Як вже було згадано вище, податки на нерухоме майно в переважнійбільшості країн є місцевими або регіональними податками. Збір подат-ків, таким чином, здійснюється місцевими або регіональними органамивлади.

У деяких країнах місцеві органи також здійснюють оцінку майна.Така ситуація в США, Канаді і Нідерландах.

Проте, в інших країнах функції оцінки здійснюються центральни-ми органами, навіть якщо податки на нерухоме майно є місцевими по-датками. Прикладами таких країн є Великобританія і Данія. Причиноюцентралізації оцінки є те, що центральні органи влади можуть забезпе-чити менш витратну оцінку, оскільки крупні організації справляють-ся з таким завданням ефективніше. Крім того, центральні органи мо-жуть кращим чином забезпечити одноманітність оцінки для всіх регі-онів країни.

В згаданих двох країнах центральні органи не отримують ніякоїкомпенсації за здійснення функцій оцінки. Оцінка здійснюється нимияк сприяння місцевим податковим органам. У разі ефективної підтрим-ки такого роду місцеві органи повинні збирати більше податків, що усвою чергу, дозволяє центральним органам зменшити субсидийованучастину місцевих бюджетів за рахунок збільшення податкових надход-жень.

В більшості країн реєстрація прав власності, облік землі, облік неру-хомості і оцінка майна здійснюється різними органами.

Система, що діє в Данії, представлена в табл. 3.7. Відомство по кадаструпривласнює кадастрових номер кожній земельній ділянці. У Земельномуреєстрі враховуються власники кожної земельної ділянки, зокрема, бу-дівель, що знаходяться на них. Місцеві органи влади здійснюють вида-чу дозволів на будівництво нових і перебудову існуючих будівель. Міс-цеві органи влади також здійснюють реєстрацію платників податків дляцілей податків на нерухоме майно, оскільки вони також здійснюють збірцих податків. Центральна податкова адміністрація здійснює оцінку май-на. Оцінка здійснюється на основі даних про земельні ділянки, отриманііз Земельного Кадастру, і даних про нерухомість, отриманих від місцевихорганів влади. Податкові органи повідомляють платників податків про ре-зультати оцінки (вартості землі і майна), і платники податків мають правооспорювати розр