4.4. Недоліки та суперечності нормативно-правових актів,що регулюють податкове адміністрування в Україні : Податкова система : B-ko.com : Книги для студентів

4.4. Недоліки та суперечності нормативно-правових актів,що регулюють податкове адміністрування в Україні

Сучасна українська економічна наукова думка визначає податко-ве адміністрування, як систему науково обґрунтованих методичних дійщодо технічного регламентування та регулювання економічних відносинв оподаткуванні, тобто, як форму прийняття управлінських рішень, сис-тему методів, форм і прийомів регулювання економічних відносин у сфе-рі оподаткування для реалізації податкової політики держави.

Дії владних та управлінських структур стосовно податкового адміні-стрування спрямовані на розподіл наявних фінансових ресурсів у певнихпропорціях між державним та приватним секторами економіки для реа-лізації урядом своїх функцій. Ці дії здійснюються на підставі наявногозаконодавства, що регламентує податкове адміністрування.

В Україні діє кілька сотень законодавчих нормативних документів зпитань оподаткування, котрі разом з іншими документами, є правовоюбазою податкового адміністрування.

До їх числа належать закони, що встановлюють загальні норми по-даткового адміністрування та його організаційну структуру, зокрема:Закон України «Про систему оподаткування» №1251-ХІІ від25.06.1991 р., до якого з моменту прийняття на даний час було внесе-но 33 зміни та доповнення, викладення в новій редакції, тощо;Закон України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 04.12.1990 р., до якого з моменту прийняття на даний час буловнесено 21 зміна та доповнення, викладення в новій редакції;Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платниківподатків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 р. до якого з моменту прийняття на да-ний час було внесено 20 змін та доповнень.

Окремі положення, які регламентують податкове адмініструван-ня, містяться в законодавчих актах, що регулюють порядок справлянняокремих податків і зборів, наприклад:

Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від03.04.1997 р,до якого з моменту прийняття на даний час було внесено123 зміни та доповнення, викладення в новій редакції, тощо;Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 р., до якого з моменту прийняття на даний час буловнесено 116 змін та доповнення, викладення в новій редакції, тощо;Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від22.05.2003 р., до якого з моменту прийняття на даний час було внесе-но 17 змін та доповнень.

Адміністрування єдиного податку, що справляється із суб'єктів ма-лого підприємництва регламентується Указами Президента України«Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів ма-лого підприємництва» № 727/98 від 03.07.1998 р. та «Про внесення зміндо Указу Президента України від 3 липня 1998 року «Про спрощену сис-тему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»№ 746/99 від 28.06.1999 р.

Наведений кількісний перелік змін та доповнень, а також — викла-день у новій редакції законодавчих актів, які регулюють податкове адмі-ністрування, засвідчує факт постійної динаміки податкової системи, яка,з одного боку, є закономірною реакцією на зміни, що відбуваються під часринкової трансформації суспільства, а з іншого боку, свідчить про недо-сконалість податкового законодавства, відсутність його універсальностіта залежність від суб'єктивного впливу.

Окрім того, навіть виходячи з наведеного невеликого переліку зако-нодавчих актів, що певною мірою регламентують податкове адміністру-вання, можна стверджувати про значну розпорошеність його норм, а де-тальний аналіз свідчить про їх неузгодженість між собою. Чимало норммають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, що негативно по-значається на діяльності підприємницьких структур, знижує привабли-вість української економіки для іноземних інвесторів.

Унаслідок наявності у законодавчих актах норм непрямої дії значнакількість питань у сфері податкового адміністрування регулюється під-законними актами.

Організація взаємовідносин суб'єктів оподаткування на основі досяг-нення компромісу в комплексі з оптимальним вибором загальної стратегіїформування податкової політики та пріоритетів макроекономічного регу-лювання визначається українським вченими-економістами в якості пере-думови позитивних зрушень у реформуванні податкової сфери.

В той же час, звертається увага на ситуативний характер взаємовід-носин фіску та платників податків, що суперечить задекларованому кур-су на гармонізацію цих взаємовідносин.

Таким чином, можна визначити, на нашу думку, головний недолікчинного законодавства, яке регламентує та регулює податкове адміні-стрування, як форму прийняття управлінських рішень в сфері оподат-кування, а саме — відсутність його науково-теоретичного обґрунтування,розробка та реалізація цього законодавства без належного усвідомленняйого соціально-економічних наслідків. Проілюстрована відсутність ста-більності в законодавчій базі засвідчує розвиток податкового адміністру-вання емпіричним шляхом без здійснення обґрунтованих прогнозів сто-совно впливу складових податкового адміністрування на ділову актив-ність в бізнесовому середовищі та рівень життя населення.

Виходячи з цього, слід проаналізувати основні недоліки законодав-чої бази податкового адміністрування та врахувати їх при вдосконаленнічинного законодавства.

На нашу думку, до таких недоліків слід віднести такі:

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, не дає розгор-нутого тлумачення питань оподаткування. Але у розділі II «Права,свободи та обов'язки людини й громадянина» Конституції Україниє стаття 67, яка містить положення про те, що кожен зобов'язанийсплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених зако-ном. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за міс-цем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за ми-нулий рік у порядку, встановленому Законом. Виходячи з частинипершої даної статті можна вважати, що суб'єктами сплати є фізичні іюридичні особи, оскільки вживається слово «кожен», і тоді, в прин-ципі, можна зробити висновок, що ця частина статті безпосередньозакріплена законодавчо відповідними законами України. Але, з іншо-го боку, розміщення даної статті у розділі II вказує, що її суб'єктамиє лише фізичні особи. В той же час, ст. 92 Конституції України ви-значається, що система оподаткування, податки і збори визначають-ся виключно законодавством України. Таким чином, незважаючи навідсутність в Конституції України поняття «юридичної особи», пи-тання оподаткування вважається врегульованим Основним Законом.Тому, на нашу думку, законодавство України стосовно оподаткуван-ня фізичних та юридичних осіб повинно містити посилання на згада-ні положення Конституції.

Недосконалість податкового законодавства є першопричиною виник-нення недоліків у процесуальних нормах податкового адмініструваннята породження протиріч у нормативно-правовому полі діяльності орга-нів, що здійснюють таке адміністрування. Так, відповідно до пункту 11статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» визначено, щоподаток на промисел належить до загальнодержавних податків і збо-рів, порядок справляння якого визначено декретом Кабінету МіністрівУкраїни «Про податок на промисел»[3]. Статтями цього Декрету визна-чається, що громадяни, які продають товари, повинні пред'являти при-дбані одноразові патенти як на вимогу податкових органів, так і на ви-могу органів внутрішніх справ. Відповідно, протоколи про вчиненняадміністративних правопорушень стосовно застосування норм Декре-ту також мають, наряду з ДПС, органи внутрішніх справ.

У той же час, відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про порядок

погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та держав-ними цільовими фондами» визначено перелік контролюючих органів,

якими є: митні органи, органи Пенсійного фонду України, органи фондів

загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та органидержавної податкової служби.

Більше того, підпунктом 2.2.2 цієї ж статті визначено, що інші дер-жавні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, досто-вірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язковихплатежів), у тому числі за запитами правоохоронних органів.

Слід зазначити, що пункт 19.6 статті 19 Закону України «Про поря-док погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та дер-жавними цільовими фондами» усуває означену суперечність, визначаю-чи, що закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не су-перечить нормам цього Закону, однак на практиці непоодинокі випадки,коли на згадані перехресні посилання не звертається увага, в результатічого застосовуються заходи адміністративного впливу на платників по-датків органами, які не визначені законодавством, яке регулює податко-ве адміністрування, зокрема, в наведеному прикладі — органами МВС.

Тому, на нашу думку, питання кодифікації та уніфікації податковогозаконодавства є одним із найголовніших питань реформування податко-вої системи, що має суттєвий соціально-політичний зміст. Прозоре і чіт-ке законодавство з одного боку не дає можливостей для зловживань по-садових осіб та платників податків, з іншого — створює прості та спра-ведливі правила взаємовідносин між державними органами та платника-ми податків.

3. Однією із найбільш актуальних проблем законодавчої бази з точкизору контролю та стягнення податків є проблема неузгодженості тер-мінів, які застосовуються податковим законодавством.Досі не знайшли чіткого визначення такі базові для процесу оподат-кування поняття, як «виручка від реалізації», «звичайна ціна», «позареа-лізаційний дохід» та багато інших.

Так, наприклад, відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Проспрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого під-приємництва» № 727/98 від 03.07.1998 р., виручкою від реалізації продук-ції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктомпідприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу заздійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Разом з тим, під час перевірок суб'єктів підприємницької діяльнос-ті, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, ор-гани державної податкової служби відносять до бази оподаткування єди-ним податком, по суті, позареалізаційні результати, якими, наприклад є:відсотки банку за зберігання коштів суб'єкта підприємницької діяльнос-ті на поточному рахунку(поточний депозит), пені та неустойки, отрима-ні таким суб'єктом підприємництва за невиконання контрагентами дого-вірних умов, тощо.

Важливість однозначного визначення поняття «виручка від реаліза-ції», як і інших понять, випливає із самої суті податкового законодавствавзагалі та чинного Указу, зокрема, оскільки, наприклад, згадане понят-тя є базовим показником для принципового визначення можливості за-стосування спрощеної системи суб'єктом підприємництва(обмеження в500 000 грн для приватних підприємців та в 1 млн грн для юридичнихосіб — суб'єктів малого підприємництва).

4. Суттєвим недоліком законодавчої бази податкового адмініструванняможна вважати також відмінність між категоріальним апаратом, щозастосовується в бухгалтерському обліку, який суб'єкти підприєм-ницької діяльності ведуть за Національними положеннями (стандар-тами) бухгалтерського обліку та податковим обліком, що здійснюєть-ся відповідно до Закону України « Про оподаткування прибутку».Н(п)СБО, які в своїй основі мають Міжнародні стандарти фінансо-вої звітності (IFRS), оперують поняттями «дохід», «витрати», «фінансо-вий результат», тоді, як податковий облік — «валовий дохід», «валові ви-трати», «прибуток з метою оподаткування».

Відмінності між бухгалтерським та податкоми обліком призводять досуттєвих ускладнень процедур податкового адміністрування, зокрема —податкового контролю, оскільки в час перевірки працівникам податко-вого органу доводиться зіштовхуватися з проблемою особливостей об-лікової політики, яку обрав об'єкт перевірки. Справа в тому, що на від-міну від правил податкового обліку, які досить жорстко виписані Зако-ном України «Про оподаткування прибутку підприємств», Національніположення(стандарти) бухгалтерського обліку дають можливість вибо-ру в частині застосування окремих норм, наприклад: відображення ви-буття запасів в обліку може здійснюватися підприємством за одним ізп'яти передбачених способів, в той час, як податковий спосіб передбачаєодин — ФІФО (вибуття перших за часом надходження запасів); в бухгал-терському обліку можна застосовувати один з шести (в тому числі — по-датковий) способів нарахування амортизаційних відрахувань основнихзасобів, в той час, як податковий облік амортизації передбачає тільки по-датковий спосіб (визначений ст. 8 Закону України «Про оподаткуванняприбутку підприємств».

Наявність відмінностей між бухгалтерським та податковим облікомврегульовується введенням у бухгалтерський облік понять «відстроче-ні податкові активи» та «відстрочені податкові зобов'язання», однак слідвраховувати, що відповідно до п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподат-кування прибутку підприємств» у разі коли платник податку вважає задоцільне роз'яснити окремі результати фінансово-господарської діяль-ності, зазначені у податковій декларації з цього податку, такий платникподатку може надіслати податковому органу таке пояснення, складене удовільній формі. Податковий орган не може вимагати надання форм звіт-ності чи обліку, прямо не передбачених цим Законом, у тому числі скла-дених за правилами бухгалтерської звітності, інших, не передбаченихцим Законом, балансів чи звітності. Статистична та бухгалтерська звіт-ність подається органам державної статистики згідно із Законом. Крімтого, бухгалтерська звітність подається підприємствами органам, до сфе-ри управління яких вони належать, згідно із законом. Це правило поши-рюється також на будь-які інші податки, збори (обов'язкові платежі),включені до системи оподаткування. У зв'язку з цим платник податку ненесе податкової відповідальності за затримку, неподання або неповне по-дання бухгалтерської звітності.

Оскільки ведення регістрів податкового обліку з податку на прибу-ток, відмінних від регістрів обліку бухгалтерського законодавства в якос-ті обов'язкового не визначається, у платника податку є обґрунтоване пра-во не надавати ці регістри на вимогу контролюючого органу, тобто нада-ти для перевірки тільки дані бухобліку. В зв'язку з цим, у час перевіркита при документальному оформленні її результатів виникає потенційнаможливість конфлікту між платником та податковим органом на підставірізночитання цими суб'єктами податкових правовідносин суті господар-ських операцій, відображених у бухгалтерському обліку.

Тому, на нашу думку, максимальне наближення понятійної бази по-даткового законодавства і бухгалтерського обліку є необхідним заходомдля забезпечення спрощення і здешевлення податкового адміністру-вання.

5. Цілий комплекс процесуального характеру в чинному законодавствіУкраїни, що регулює податкове адміністрування утворено внаслідокзаконодавчої неврегульованості статусу неподаткових надходженьдо бюджету.

Так, відповідно до статті 9 «Класифікація доходів бюджету» Бюджет-ного кодексу України, неподаткові надходження визнаються доходамибюджету. Серед інших, до неподаткових надходжень відносяться адміні-стративні збори та платежі, а також надходження від штрафів та фінан-сових санкцій.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податковуслужбу в Україні», до обов'язків ДПС віднесено здійснення контролю заповнотою і своєчасністю сплати до бюджету не тільки податкових надхо-джень, але і неподаткових платежів.

Єдиним нормативно-правовим актом, який регулює процедурні пи-тання обчислення, стягнення платежів, а також встановлює відпові-дальність платників податків, є Закон України «Про порядок погашен-ня зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними ці-льовими фондами». Преамбула цього Закону зазначає, що він є спеці-альним законом з питань оподаткування, який установлює порядок по-гашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами тадержавними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових плате-жів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування тавнески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараху-вання і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платни-ків податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфе-рі зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарженнядій органів стягнення.

Разом з тим, відповідно до Наказу Міністерства фінансів України№ 604 від 21.12.2001 р. «Про бюджетну класифікацію та її запроваджен-ня», введено бюджетну класифікацію доходів згідно якої нараховуєтьсяпонад 50 видів неподаткових доходів(частина прибутку(доходу, що вилу-чається до бюджету та дивіденди нараховані на акції(частки, паї) госпо-дарських товариств, що знаходяться у державній власності; рентна пла-та, плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого державно-го майна, державне мито, адміністративні штрафи та інші санкції, тощо).

Таким чином, податкові органи не мають правових підстав застосову-вати до платників неподаткових платежів ні штрафні санкції, ні процеду-ри примусового стягнення, ні притягати винних у порушенні законодав-ства до кримінальної відповідальності.

Практика прийняття і застосування підзаконних податкових актів,про яку йшлося вище, на нашу думку, наряду з іншими причинами,викликана відсутністю в українському нормотворенні практики екс-пертної оцінки законодавчих актів, моделювання їх в умовах прак-тичного застосування, апробації на окремих підприємствах чи регіо-нах, що суттєво спростили би процедури податкового адмініструван-ня та значно здешевили б їх.

Так, за даними інформаційно-аналітичної системи «Ліга-Закон», на-приклад застосування норм Закону України «Про податок на додану вар-тість» регламентує понад 3045 постанов Уряду, інструкцій, положень, по-рядків, податкових роз'яснень, листів та інших документів міністерств тавідомств. Аналогічно Закон України «Про оподаткування прибутку під-приємств» — 299, Закон України «Про порядок погашення зобов'язаньплатників податків перед бюджетами та державними цільовими фонда-ми» — 1275, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» — 708.

Податкове нормотворення в Україні, зокрема у сфері податкового ад-міністрування превалює до прийняття норм загального характеру за-мість встановлення положень прямої дії, що породжує неоднознач-не їх трактування, викликає різні методологічні підходи в їх застосу-ванні, породжує судові спори, що в підсумку призводить як до пря-мих, так і непрямих втрат бюджетів та цільових державних фондів.

Наприклад, Закон України «Про порядок погашення зобов'язань плат-ників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відсилає до 25 Законів України, 10 нормативно-правових актів Кабіне-ту Міністрів України, 3 наказів ДПА України, так само Закон України«Про податок з доходів фізичних осіб» — посилається на 69 документів,Закон України «Про державну податкову службу» на 12 документів.

Неврегульованість на законодавчому рівні та суперечливість бага-тьох питань процесуальних норм податкового законодавства значнознижує результативність заходів податкового контролю, що засто-совуються контролюючими органами. Так, пункт 10 статті 11 Зако-ну України «Про державну податкову службу в Україні» надає правоподатковим органам надавати відстрочення та розстрочення подат-кових зобов'язань, вирішувати питання щодо податкового компромі-су, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу в по-рядку, передбаченому законом.

У той самий час пункт 1 статті 50 Бюджетного кодексу України вста-новлює, що Міністерство фінансів України здійснює прогнозування тааналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочок посплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податково-го кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців вмежах поточного бюджетного періоду.

Окрім того, згідно з ст. 14 Закону України «Про порядок погашеннязобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільо-вими фондами» встановлено порядок, визначено підстави та умови роз-строчення та відстрочення податкових зобов'язань визначено, що такі рі-шення стосовно загальнодержавних податків і зборів приймаються керів-ником податкового органу та затверджуються його керівником (першимзаступником керівника) вищого рівня, стосовно місцевих податків — ке-рівником податкового органу (його заступником) та має бути затвердже-не фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджетуякого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Таким чином, відсутність єдиних правових норм з питання наданнявідстрочок та розстрочок викликає не тільки правові проблеми, але і єпідґрунтям до виникнення зловживань та корупційних проявів у діяль-ності окремих посадових осіб, а у підсумку — до певних втрат бюджет-них надходжень.

Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органівдержавної податкової служби, які здійснюють адміністрування по-датків і зборів, про наявність протиріч між нормами різних законо-давчих документів, які на практиці призводять до виникнення спір-них питань між держаними органами та платниками податків, щоу результаті спонукає до виникнення недоплат у бюджет та цільовіфонди. Досить часто і судові органи невизначеність у законодавствітрактують на користь платника податків, що також не сприяє напо-вненню бюджету.

Так, наприклад, існує протиріччя у визначенні переліку контролю-ючих органів між нормами Закону України «Про порядок погашеннязобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільо-вими фондами» та Указу Президента України «Про деякі заходи з дере-гулювання підприємницької діяльності».

Указом, зокрема, визначено, що контролюючими органами, які ма-ють право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, є: ор-гани державної податкової служби — стосовно сплати податків і зборів(обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, не-податкових платежів; митні органи — стосовно сплати ввізного мита, ак-цизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі вве-зення (пересилання) товарів на митну територію України в момент пере-тинання митного кордону; органи державного казначейства, державноїконтрольно-ревізійної служби та органи державної податкової служби вмежах їх компетенції — стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, га-рантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та суб-сидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а та-кож належного виконання державних контрактів, проавансованих за ра-хунок бюджетних коштів.

Таким чином, наявна суперечність норм Указу вищенаведеним нор-мам п. 2.1. ст. 2 нормам Закону України «Про порядок погашення зо-бов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільови-ми фондами».

Спостерігається також суперечливе визначення «органів стягнення».Бюджетний кодекс України у пункті 30 статті 2 органами стягнення ви-значає податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до зако-ну надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових пла-тежів) та інших надходжень. Пункт 3 статті 5 Положення про Пенсійнийфонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001№ 121/2001 зазначає про надання органам Пенсійного фонду права «стягу-вати у безспірному порядку не внесені своєчасно суми збору на обов'язковедержавне пенсійне страхування разом з нарахованою пенею». У той са-мий час пункт 2.3.1 статті 2 Закону України «Про порядок погашеннязобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільови-ми фондами» визначає, що органами, уповноваженими здійснювати захо-ди з погашення податкового боргу, є виключно податкові органи.10. Існує суперечність між багатьма нормами Закону України «Про дер-жавну податкову службу в Україні» та Положенням про Державну

податкову адміністрацію, згідно з яким до функцій Державної по-даткової адміністрації України, не передбачених Законом, віднесенотакі: координація діяльності органів державної податкової служби таорганізація їх взаємодії з фінансовими органами, органами Держав-ного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніхсправ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установа-ми банків; здійснення зв'язків з податковими службами іноземнихдержав і міжнародними податковими організаціями, вивчення до-свіду організації діяльності податкових служб цих держав і розроб-ка пропозицій щодо його практичного використання в діяльності дер-жавної податкової служби України; здійснення відповідно до законуоперативно-розшукової діяльності, провадження за протокольноюформою досудової підготовки матеріалів, а також проведення дізна-ння та досудового слідства у межах своєї компетенції, вжиття захо-дів щодо відшкодування завданих державі збитків; виявлення причи-ни і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушеньу сфері оподаткування, вжиття заходів щодо їх усунення; вжиття за-ходів щодо боротьби з приховуванням неоподатковуваних доходів,незаконним вивезенням за межі України неоподаткованих капіталів,відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом, забезпеченнявиявлення фактів приховування від оподаткування або маскуваннянезаконного походження доходів, їх справжнього характеру і джерелнабуття, місцезнаходження і переміщення, розміру, використання.До прав Державної податкової адміністрації України, не передбаче-них Законом, норми Положення віднесли такі: одержувати безоплатновід органів виконавчої влади необхідну інформацію, повязану з обчис-ленням та сплатою податків, інших платежів у випадках, передбаченихзаконодавством, а також дані, необхідні для використання їх у проведен-ні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, ор-ганізацій усіх форм власності; використовувати податкову заставу як за-сіб забезпечення погашення платником податків, інших платежів подат-кової заборгованості, а також в інших випадках, передбачених законом;здійснювати відповідно до законодавства податковий контроль за дохо-дами, одержаними фізичними особами, витратами, а також встановлюва-ти порядок такого контролю.

Серед прав Державної податкової адміністрації України, що прямосуперечать Закону, виділяється підпункт 3 пункту 5 Положення, якийдозволяє встановлювати періодичність податкових перевірок ДПА Укра-їни, у той час, коли частина друга пункту 1 статті 11 Закону підставоюдля встановлення періодичності податкових перевірок визначає чиннезаконодавство.

До законодавчо не врегульованих проблемних питань діяльностіконтролюючих органів можна віднести питання взаємодії між органамиподаткового контролю, яка на сьогодні регламентується лише спільниминаказами та угодами, у той час, коли необхідно законодавчо встановитиобов'язкові норми співпраці, що дозволить покращити координацію дійконтролюючих органів, уникнути дублювання функцій, визначити поря-док використання відомчих інформаційних баз даних і на цій основі зде-шевити виконання державних функцій податкового адміністрування.Таким чином, підсумовуючи , можна зробити такі висновки:законодавство, що регулює податкове адміністрування, права та обо-вязки державних органів, що здійснюють його, значно розпороше-не між значною кількістю нормативних актів, детальний аналіз якихсвідчить про їх неузгодженість між собою. Чимало норм мають нео-днозначне тлумачення при їх застосуванні, що негативно впливає настан бюджетних надходжень та не сприяє розвитку підприємництва іздійсненню інвестицій;

процесуальні норми податкового адміністрування в значній мірі но-сять суперечливий характер, що спричинено наявністю в законодав-чій базі великої кількості норм непрямої дії та, відповідно — підзако-нодавчих актів, які суб'єктивно трактують ті чи інші положення чин-ного податкового законодавства;

неврегульованість процесуальних норм призводить до низької ефек-тивності податкового контролю, що підсилюється дією відсутності од-нозначності та наукової обґрунтованості у визначенні термінів, якимиоперує податкове законодавство та значними розбіжностями в базі наоснові якої здійснюється перевірка(бухгалтерський облік) та базі наякій будується визначення об'єкта оподаткування(податковий облік).Тобто, виходячи з наведеного, податкове законодавство потребуєкомплексного реформування з точки зору стабілізації податкової систе-ми, впорядкування відносин між платником податків та державою в осо-бі податкових органів.

Стабілізація податкової системи повинна проявитися в чіткій коди-фікації податкового законодавства, а норми та положення, що регулю-ють оподаткування та податкове адміністрування повинні бути чіткимита упорядкованими. На нашу думку, основою такої стабілізації повиненстати Податковий кодекс, проект якого підготовано Урядом та зараз ак-тивно обговорюється громадськістю.

Питання для самоконтролю

Основні суперечності та недоліки діючої системи податкового ад-міністрування.

Проблеми апеляції та оскарження рішень податкових органів.

Шляхи удосконалення нормативно-правової бази процесу оскар-ження рішень