4.6. Удосконалення системи податковогоадміністрування в контексті інтеграційних процесів

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатко-вані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, якголовуючої в ЄС країни, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно ви-знав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про парт-нерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 року (набула чин-ності 1 березня 1998 року), яка започаткувала співробітництво щодо по-літичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці міжУкраїною та Європейським Союзом: енергетика, торгівля та інвести-ції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України дозаконодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, тран-спортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки,технологій та космосу.

Стратегія євроінтеграційного поступу України та кроки щодо набли-ження до членства в Євросоюзі були окреслені у Посланні ПрезидентаУкраїни до Верховної Ради «Європейський вибір».

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базу-ється на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанністоронами УПС та опрацюванні Плану дій у рамках Європейської полі-тики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного до-кумента має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умо-вах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньомудо якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація Плану дійповинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішньогоринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільноїторгівлі. Кінцевою політичною метою Плану дій має стати укладення но-вої посиленої угоди з ЄС.

Євроінтеграція є головним зовнішньополітичним пріоритетом Укра-їни, а євроінтеграційна ідея, яка набуває дедалі ширшої підтримки в укра-їнському суспільстві, поступово стає чинником не лише зовнішньої, але йвнутрішньої політики України.

Податкова сфера взагалі і податкове адміністрування — зокрема є од-ним із пріоритетних напрямів евроінтеграції, про що свідчать, наприкладположення п. 2.3.5 Плану дій Україна — ЄС на 2005-2007 роки «Євро-пейська політика сусідства», що передано для формального схвалення врамках Ради з питань співробітництва Україна — ЄС. Зокрема цим пла-ном у сфері оподаткування передбачено комплекс заходів стосовно роз-витку та впровадження систем оподаткування та їхніх установ відповід-но до міжнародних стандартів та стандартів ЄС. Серед цих заходів:

прийняття та імплементація законодавства з питань ПДВ та акцизно-го збору, що відповідає положенням УПС і нормам СОТ;

забезпечення відповідності вільних економічних зон правилам СОТвідповідно до зобов'язань України щодо СОТ, процес приведення за-конодавства України про вільні економічні зони у відповідність дозаконодавства ЄС;

вирішення питань щодо існуючої заборгованості з відшкодуванняПДВ та запобігання накопиченню нової заборгованості, у т. ч. череззабезпечення ефективних процедур і виділення достатніх ресурсів;

скасування дискримінаційного режиму використання податковихвекселів, у т.ч. за допомогою внесення відповідних змін до законодав-ства;

впровадження комплексного стратегічного плану для Державноїподаткової адміністрації з визначенням необхідних адміністратив-них структур та процедур, та визначенням потреб Адміністрації уфінансових, людських, матеріально-технічних та інформаційних ре-сурсах;

після наближення України до внутрішнього ринку — прийняття та до-тримання принципів Кодексу поведінки у сфері оподаткування ЄС.Гармонізація національних економічних систем об'єктивно спричи-няє гармонізацію систем оподаткування. Уперше ці процеси знайшлисвоє вираження наприкінці XIX початку XX століть у створенні митнихсоюзів ряду країн для проведення єдиної митної політики. У той же час,уніфікація структури й принципів оподатковування, єдиний напрямокподаткових реформ і узгодження принципів побудови податкової полі-тики в окремих державах свідчать про нові етапи порцесу гармонізаціїнаціональних податкових систем.

Не можуть залишитися осторонь від цих процесів і країни з перехід-ною економікою, що прагнуть зайняти гідне місце в системі міжнародно-го поділу праці. Євроінтеграційний курс, обраний урядами ряду постра-дянських країн, і в тому числі — України вимагає істотного переглядуоснов побудови податкової системи, оскільки зростає роль факторів таобставин економічного життя, що мають міждержавний, транснаціональ-ний характер і формують новий якісний стан економіки, що виражаєтьсяпоняттям «глобалізація».

У той же час не всі питання інтеграції податкових систем в умовахглобалізації світогосподарських зв'язків знайшли належний розвиток векономічній літературі. Так, зокрема, у сучасних дослідженнях основнаувага приділяється перевагам такої інтеграції, яка повинна бути спрямо-вана на збалансування інтересів національних господарств, що дає мож-ливість прискорити економічний розвиток за рахунок вільного руху ка-піталів, робочої сили і товарних ресурсів.

Разом з тим, у меншій мірі досліджені питання негативного впливуглобалізаційних процесів на функціонування національних податковихсистем, ускладнення їхньої взаємодії, що обумовлюється факторами гло-балізації, під якими в першу чергу розуміється розширення міжнародноїторгівлі, зростання міжнародної мобільності капіталу й трудової мобіль-ності, ріст міжнародних інвестицій і технологічні зміни, особливо в сфе-рі комунікацій.

На нашу думку, прикладом цього може послужити практика подат-кової політики Європейського Співтовариства, де під впливом цих фак-торів стає усе складніше визначити податковий тягар у кожній конкрет-ній країні, і виникає необхідність створення технології оподатковуванняглобальної економіки.

Збір податків не є самоціллю держави. З їхньою допомогою держа-ва здійснює свої невід'ємні функції: забезпечує обороноздатність і соці-альні гарантії, підтримує окремі галузі економіки й стимулює їх розви-ток. Тому рівень ліберальності податкової політики залежить від ефек-тивності системи соціального забезпечення, створеної державою, оскіль-ки для її функціонування потрібно значно менше коштів.

Сучасні економісти відзначають істотні відмінності пріоритетнихфункцій податків, характерних для двох сучасних моделей макроеконо-мічного розвитку: неоліберальної та соціально-ринкової.

У неоліберальній моделі пріоритетною є регулююча функція подат-ків. Податки, істотно впливаючи на діяльність господарюючих суб'єктіві населення, виконують функцію структурного регулювання економіки,створюючи або знищуючи одні зв'язки та зміцнюючи інші.

У той же час соціально-ринкова модель робить значний наголос нафіскальній ролі податкових платежів. Звуження функцій податкової полі-тики до наповнення державного бюджету, на рівні науково-теоретичногоаналізу приводить до ігнорування істотної групи соціально-економічнихвідносин щодо того, як процедура наповнення бюджету впливає на еко-номічні процеси на макрорівні, а відповідно — і на мікрорівні. Тобто востаточному підсумку, нівелюється питання про те, чи забезпечує подат-кова система розвиток економіки, чи стимулює вона цей розвиток, абохоча б не перешкоджає йому.

Тому показники податкового тягаря значно нижчі в країнах з пере-важно неоліберальною моделлю. Соціально-ринкова модель припускаєбільші соціальні гарантії, а відповідно — більші витрати з адмініструван-ня і більші податки.

Порівняльна характеристика показників державних доходів і витрат,наведена в таблиці 4.1, свідчить про те, що частина країн Євросоюзу (на-приклад, Ірландія й Великобританія) відрізняються незначною часткоюдержавних витрат у валовому внутрішньому продукті(відповідно в 2003році — 32,5 й 42,6 відсотка), тоді як рівень державних витрат Німеччиний Франції як найбільш яскравих представників соціально — ринкової мо-делі становить, відповідно, 48,9 й 54,5 відсотка ВВП.

Таким чином, зближення національних податкових систем має по-двійну спрямованість. Для країн з неоліберальною моделлю кращим єзлиття податкових систем та їх адміністрування із загального центру, щодає можливість додаткового зниження витрат на адміністрування подат-ків, які стягуються, тоді як для країн із соціально — ринковою моделлюбільш перспективним є регулювання національних систем на наднаціо-нальному рівні, що дає можливість мінімізувати негативні наслідки уні-фікації податкових систем.

Таблиця 4.1