1.3. Еволюція теорії оподаткування : Податкова система : B-ko.com : Книги для студентів

1.3. Еволюція теорії оподаткування

Проблемами оподаткування займалися економісти, філософи та дер-жавні діячі різних епох. Фома Аквінський (1226-1274) визначив подат-ки, як дозволену форму грабунку. Монтеск'є (1689-1755) вважав, щоніщо не потребує стільки мудрості і розуму, як визначення тієї частини,яку у підданих забирають, і тієї, котру їм залишають. А один з основопо-ложників теорії оподаткування Адам Сміт (1723-1790) говорив про те,що податки для тих, хто їх сплачує, — ознака не рабства, а свободи.

У XVI ст. виходить праця Ж. Бодена «Фінанси — нерви держави», вякій визначаються головні джерела доходів держави, такі як мито та до-мени (державне майно, що приносить доход, зокрема земля, ліси, правона володіння приватною власністю, капітал, що належить уряду). Боденважав, що надмірне використання податків призводить до народних обу-рень, тому їх необхідно застосовувати лише в надзвичайних ситуаціях.

У XVII ст. англійські філософи-економісти Гоббс та Локк досліджу-ють окремі аспекти оподаткування. Перший наголошує на виключномуправі королівської влади обкладати податками населення, проте радитьзберігати помірність та рівномірність в їх розподілі, віддаючи перевагунепрямим податкам. Другий, навпаки, обґрунтовує доцільність прямогооподаткування.

У XVII ст. німецький камераліст (камералізм — напрямок меркан-тилізму, який вивчає державне господарство) Л. фон Секендорф (1626-1692) вперше висловив ідею про зв'язок народного господарства, добро-буту та податкоспроможності населення.

Засновником фінансової науки взагалі та теорії оподаткування зо-крема справедливо вважають Адама Сміта, найбільшим досягненнямякого можна вважати визначення чотирьох принципів оподаткування,які й на сьогодні є класичними. Звичайно, тут необхідно враховувати те,що наукова думка того періоду мала яскраво виражений антифеодаль-ний характер, проте й сьогодні актуальним є положення А. Сміта про те,що до платників податків не варто застосовувати репресії, оскільки цеможе завдати шкоди розвитку промисловості, а держава втрачає вигоду,яку могла б отримати від розширення бази оподаткування завдяки додат-ковим інвестиціям.

Він підкреслював, що держава повинна створювати такі податковіумови для капіталу, щоб він «не тікав» з країни, адже саме капітал об-робляє землю та застосовує працю. «Податок, що приводить до відпли-ву капіталу з будь-якої країни, призводить до зникнення усіх джерел до-ходів государя і суспільства. Внаслідок перенесення капіталу в іншу кра-їну неминуче зменшуються не тільки прибуток з нього, а й земельна рен-та та заробітна плата». Дотримуючись теорії про непродуктивність дер-жавних послуг, А. Сміт все ж таки вважав податок справедливою ціноюза послуги держави.

Формулюючи принципи справедливого оподаткування, учений пере-конує, що всі вони спрямовані на створення для господарюючих суб'єктівмаксимально ефективних, незважаючи на стягнення у них частки дохо-дів, умов функціонування самостійних структурних одиниць складноїсоціально-економічної системи. Такий підхід актуальний в будь-яких іс-торичних умовах і при будь-якій складності та рівні розвитку.

Ускладнення (відносно періоду формування класичної школи) соці-ально-економічної структури суспільства, яке визначає виникнення но-вих закономірностей здійснення економічних процесів, зумовило розви-ток теорії оподаткування з урахуванням посилення соціальної та еконо-мічної діяльності держави.

З початку ХХ ст. утверджується думка, висловлена А. Вагнером,згідно з якою фіскальна мета податку замінюється соціальною. Це буловикликано початком нової епохи, появою нових соціальних ідеалів. Но-вим ідеалом оподаткування стало прагнення до більшого зрівняння до-ходів через їх розподіл та до зменшення прірви між багатими і незамож-ними.

У XIX ст. і особливо на початку XX-го з'являється значна кількістьнових напрямів дослідження податків, зокрема маржиналізм. Його пред-ставник Б. Кларк, який обґрунтовано доводив необхідність розподілуВВП між факторами виробництва. Ці методологічні і теоретичні посту-лати в подальшому запозичуються фінансовою наукою для дослідженняпитань оподаткування. Власне кажучи, маржиналізм став основою дляобґрунтування прогресивності оподаткування.

Певний внесок у розвиток теорії оподаткування внесли представни-ки шведської школи. До них слід віднести в першу чергу Кнута Вікселя,який вперше застосував і науково обґрунтував роль податків у підвищен-ні суспільного добробуту. Він розглядав податки не ізольовано, а в тісно-му взаємозв'язку з державними втратами. Його заслугою є те, що він за-клав основи справедливого оподаткування. Дослідження К. Вікселя в ційгалузі були спрямовані на досягнення рівності всіх громадян перед за-коном, зростання економічного добробуту і мирного співіснування. Тутслід відзначити, що наукові висновки ученого піддавалися нещадній кри-тиці з боку марксистів, бо, на їх думку, в буржуазному суспільстві цьо-го досягти неможливо. Основним принципом справедливого оподатку-вання К. Віксель вважав корисність податків і досягнення еквівалентнос-ті між сумою вилучених податків і одержаними від держави послугами.Він перший запропонував ідею розширення державного сектора, вважа-ючи, що він також має забезпечити надання послуг особам, які не можутьїх сплатити зі свого доходу.

Важливим є те, що Віксель, розглядаючи предмет фінансової науки,концентрує увагу на проблемі справедливого розподілу загальної сумиподатків, яка необхідна для фінансування передбачених бюджетом ви-трат. Податки, за його твердженням, не повинні порушувати добробутокремих соціальних груп. Якщо за рахунок державних послуг добробутокремих верств населення не підвищується, то вони мають бути звільне-ні від податків. У цілому, теоретичні висновки справили великий впливна розвиток науки про оподаткування і створення сучасної шведської по-даткової моделі.

Найбільш відомим послідовником Вікселя є Е. Ліндаль, який у сво-їх працях найбільшу увагу приділяв теорії рівноваги. Проте, досягненнярівноваги він ставить в залежність від розстановки політичних сил в дер-жаві. Більшість західних економістів критикують ці дещо утопічні ідеї.Світова економічна криза 1929-1933 рр. поклала край багатьом споді-ванням окремих учених про здатність створеної економічної системи досаморегулювання й досягнення на цій основі рівноваги у господарстві.Неокласична доктрина з її маржиналістськими ідеями була визнана не-спроможною, тому на зміну їй прийшло кейнсіанство.

У середині XX ст. панівне становище в науці про оподаткування за-ймає доктрина Дж. Кейнса, який досить аргументовано довів неспро-можність ринкової економіки досягти рівноваги в умовах кризи, а ви-правити становище можливо тільки за допомогою державного втручан-ня в економіку. Він вважав, що саме держава може сприяти досягненнюрівноваги між платоспроможним попитом і обсягами виробництва задопомоги державних видатків, позикового проценту і податків. Він та-кож був прихильником прогресивності в оподаткуванні. Одним із важ-ливих принципів його теорії є те, що економічне зростання залежить віддостатніх заощаджень тільки за умови повної зайнятості. Якщо цієї го-ловної умови немає, то великі заощадження заважають зростанню. Звід-си висновок: зайві заощадження необхідно вилучити за допомогою по-датків.

Основним способом втручання держави в економіку Дж. Кейнсвважав бюджетну політику, в тому числі податкову політику. Податкирозглядалися ним як «вбудовані механізми гнучкості». Він стверджував,що надходження майже за всіма податками залежать не тільки від зміну податкових ставках, а й від коливань величини доходів. Це положеннястосується насамперед прибуткового податку, що стягується за прогре-сивними ставками. Тому автоматичні коливання в податкових доходахзначніші, ніж у рівні доходів.

Характерним для сьогодення є висновок Дж. Кейнса про те, що зрос-таючі податки за умовою повної зайнятості відіграють позитивну роль.Зниження податків і зниження обсягів бюджету, яке їх супроводжує,може спричинити економічну нестійкість у державі. Це дає підставистверджувати, що Дж. Кейнс запропонував нову теорію податків, спря-мовану на регулювання економіки в умовах функціонування ринково-го господарства. Його погляди сильно вплинули на подальший розвитокфіскальної науки.

Найбільш відомим представником неоконсервативного напряму вва-жається М. Фрідман. Основним висновком його наукових дослідженьє твердження, що втручання держави в економіку має бути обмеженегрошовою сферою. На його думку, необхідно проводити таку грошово-кредитну політику, яка б забезпечувала умови для підприємницької ак-тивності. Для цього необхідно грошову масу в обігу збільшувати не біль-ше ніж на 3-5%. Цей напрям в економічній теорії одержав назву «моне-таризму». Монетаристи схильні розглядати податки як вбудовані в еко-номічну систему «механізми гнучкості», що амортизують кризові явищав економіці. Ці теоретичні положення неокласиків стали основою подат-кової політики США і Великобританії, а потім і більшості країн з розви-нутою ринковою економікою в останній чверті ХХ ст.

Під лозунгами неокласиків здійснювалися в 80-х роках податкові ре-форми в США і в ряді європейських країн. Разом з тим, слід зауважи-ти, що метою податкових реформ у країнах Західної Європи наприкін-ці XX ст. було зменшення податків на платників і особливо зменшенняоподаткування прибутку корпорацій. Ці заходи супроводжувалися змен-шенням бюджетних видатків. Американські економісти М. Уейденбаум,А. Берне, Г. Стайн, У. Фелнер, А. Лаффер та інші, обґрунтовуючи обме-ження державного втручання, зажадали зменшити державні видатки. УВеликій Британії економісти К. Джозеф, Дж. Хау, А. Селдон доводять не-обхідність скоротити «державний тягар», покладений на приватну влас-ність, піднести значення ринку і приватної ініціативи. В цілому біль-шість теоретичних висновків з питань оподаткування зводяться до необ-хідності поєднання бюджетної, податкової та грошово-кредитної політи-ки. Основна увага зосереджується на аналізі впливу фінансових, у томучислі, податкових, інструментів на рух усіх частин ВВП як на макро-, такі мікрорівнях.

У повоєнні роки проблема економічної динаміки висунулась на пе-редній план. Послідовники Дж. Кейнса Е. Хассен, У. Геллер, Е. Дамар,Р. Харрод, К. Кларк, Г. Хеллер, Ф. Ноймарк та інші доводили необхід-ність систематичного впливу держави на економічне зростання. Подат-ки розглядались як головний регулятор накопичення, «вбудований ме-ханізм гнучкості», який має забезпечити підйом економіки. Серед «вбу-дованих стабілізаторів» пропонувалися, як уже згадувалося, автоматичні(прогресивний прибутковий податок, бюджетні витрати) і керовані (різ-номанітні податкові та інші фінансові заходи). Балансуючи цими стабі-лізаторами, на їхню думку, можна забезпечити господарське зростання.Сутність такої антикризової політики полягала у тому, що держава при-стосує оподаткування та інші фінансові важелі до економічного циклу.При пожвавленні й підйомі виробництва можна посилювати оподатку-вання, штучно стримуючи попит, і зменшувати державні витрати, ство-рюючи спеціальний резерв держави, а з наближенням кризи — збільшу-вати обсяг попиту шляхом скорочення податків і зростання державнихвитрат. Для зниження темпів інфляції рекомендувалось підвищувати по-датки, які б скорочували доходи.

У 60-70-ті роки XX ст. велика група економістів (П. Самуельсон,Дж. Гелбрейт, Т. Балог та ін.), визнаючи неефективність існуючих ме-тодів державного регулювання через оподаткування, намагалися синте-зувати теорії різних напрямів. Їх теорія державно-монополістичного ре-гулювання (інституціоналізм), спираючись на так звану змішану еконо-міку, робить акцент на розподілі національного доходу з урахуваннямоптимального співвідношення між приватним і державним секторамив довгостроковому аспекті. Цьому повинна сприяти, зокрема, політикадержавних витрат і податків, у тому числі прискорена амортизація, щостворює умови для нових інвестицій.

У концепціях інституціоналістів простежується характерне для сучас-них соціальних теорій прагнення описати реальні процеси. Вони виходятьіз швидко зростаючого промислового виробництва, що базується на вели-ких корпораціях, посиленні впливу науково-технічної революції, немину-чому ускладненні систем управління, збільшенні потреби у планомірнійорганізації виробництва. Інституціоналісти покладають на державу вели-кі надії в організації та стимулюванні науково-технічного прогресу. Дер-жава, на їхню думку, повинна взяти на себе організацію фундаменталь-них досліджень, системи освіти, професійної підготовки, реалізацію екс-периментальних, найризикованіших у комерційному плані проектів і т.ін.

Так, на думку Дж. Гелбрейта, слід більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищен-ням податків, скороченням федерального дефіциту і значним знижен-ням процентних ставок. Його економічна теорія найбільш реалістичновідображає сучасний стан та проблеми економіки і передбачає дієві захо-ди для її оздоровлення.

Рекомендації щодо синтезу ринкового і державного регулюваннязнайшли відображення в посткейнсіанській теорії, основними творцямиякої є Д. Роббінсон і Н. Калдор. Вони виступають за удосконалення ме-ханізму регулювання економіки, за більш рівномірний розподіл доходуза допомогою податків, які не потребують докорінного зламу. Мобілізо-вана податками частина національного доходу, за їх теорією, може бутипридатною для активного впливу на структуру і капіталовкладення. Цятеорія змикається із популярною у розвинених країнах реформістськоюконцепцією нівелювання доходу податками.

Еволюція фінансового знання про податки на Заході нерозривнопов'язана з теоретичною конструкцією, що дістала назву суспільних благ.Під суспільними розуміються такі види благ, товарів та послуг, джереломзабезпечення яких є бюджетні кошти органів державної влади.

Класичними чистими суспільними благами є національна безпека,охорона законності та порядку, служба погоди. Такі блага не виробля-ються приватною економікою забезпечуються тільки державою. Іншіблага мають змішаний приватно-державний характер — освіта, охороназдоров'я, наука, культура.

У цілому управління справами суспільства з боку органів державноївлади вважається діяльністю, яка породжує суспільну корисність у формісуспільних благ. На відміну від ринкових, вони мають як економічну, такі політичну природу. Оподаткування виконує роль фіскального ціноут-ворення на суспільні блага, а платники податків виступають як їх спожи-вачі, заявляючи про свій попит через законодавчо-політичні процедури.

Надання суспільних благ аналізується як фінансово-економічнийпроцес із накладеними на нього політичними обмеженнями або як по-літичний процес при існуючих фіскально-бюджетних можливостях. Урезультаті між державою, виробником суспільних благ і суспільством,волю якого висловлює парламент, що затвердив податки, досягається ек-вівалентна мінова угода: суспільні блага = податки.

Сума, одержана від податків, може бути використана для виробни-цтва суспільних благ, в результаті все суспільство може отримати виго-ду, еквівалентну сумі сплачених податків.

Питання для самоконтролю

Виникнення теорії оподаткування.

Визначення податків, їх змісту та економічної природи різними на-уковими школами.

Дайте визначення суспільного блага, розкрийте механізм форму-вання його ціни.