3.4. Склад і структура доходівта видатків місцевих бюджетів

Власні доходи місцевих бюджетів становлять, напри-клад, у Швеції і Швейцарії — 70 %, у Норвегії — 56 %, в Іспа-нії — 50 % доходів місцевих бюджетів.

Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є розпо-діл місцевих бюджетів на два самостійних функціональних видимісцевих бюджетів. Це місцеві поточні чи адміністративні бю-джети та місцеві бюджети розвитку чи інвестиційні бюджети.Кожний з цих бюджетів має власні витрати і власні доходи.

Видатки місцевого поточного бюджету направляються напоточні потреби: забезпечення утримання соціально-культурноїсфери, адміністративні витрати, соціальний захист, виконанняделегованих повноважень, сплату витрат з боргу місцевої влади.Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунокмісцевих податків та зборів, платежів, загальних субсидій, щонадаються державною владою, і деяких інших доходів.

Видатки бюджету розвитку, чи бюджету інвестицій, направ-ляються на розвиток соціальної інфраструктури, капітальні вкла-дення, придбання устаткування й оснащення, інші інвестиційніпрограми та на сплату основної частини боргу місцевих органіввлади. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок бан-ківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвести-ційних субсидій, що надаються державною владою, та за рахунокдеяких інших джерел. Законодавство більшості зарубіжних країнзабороняє використання доходів бюджетів розвитку на витратипоточних бюджетів.

У законодавстві багатьох зарубіжних країн є також поняттядодатковий бюджет і приєднані бюджети. У Франції, наприклад,додатковий бюджет за своєю природою уточнює основний бю-джет. В основному бюджеті не може бути точно враховано всіхможливих змін фінансових показників протягом бюджетного ро-ку. Ці зміни можуть стосуватися бюджету як поточного, так і ін-вестиційного. Таким чином, у разі потреби прийнятий основниймісцевий бюджет можна скорегувати за допомогою додатковогобюджету. Прийняття додаткового бюджету дає можливість невносити змін в основний бюджет. Додатковий бюджет також за-безпечує зв'язок між основними бюджетами попереднього та по-точного фінансового року. Він включає в поточному бюджетно-му році залишки і дефіцити бюджету попереднього фінансовогороку.

Приєднані бюджети відображають фінансові операції окремихмісцевих суспільних служб, що мають фінансову самостійність,надають платні послуги, але не користуються правом юридичноїособи. Це, наприклад, такі служби, як водопостачання, благоуст-рій та ін. Формування приєднаного бюджету дозволяє направлятидоходи відповідної служби на її фінансування. Приєднані бю-джети формуються і виконуються в тому ж порядку, що й основ-ні. Результати виконання приєднаних бюджетів включаються взагальне сальдо основних бюджетів.

Доходи місцевих бюджетів формують насамперед податки.Розрізняють три основні групи місцевих податків.

Місцеві прямі та непрямі податки, які застосовуються практи-чно в усіх країнах. Широко розповсюдженими прямими місцеви-ми податками є майнові, промислові, поземельні та податки наавтомобілі, а в ряді країн — на жителів та на професію (Фран-ція). У бюджетах земель ФРН головне місце належить прямимподаткам. Серед них виділяється прибутковий податок на прибу-ток корпорацій, на майно, податок зі спадщини. Головними при-бутковими джерелами провінцій Канади слугують: прибутковийподаток з населення, податок на прибуток корпорацій.

До місцевих непрямих податків належать податки на покупки,акцизи на бензин, тютюн, спиртні напої, споживання електрики ігазу. У Великій Британії місцеве непряме оподатковування,власне кажучи, відсутнє.

Другу групу місцевих податків можна назвати податками, щостягуються як надбавки до загальнодержавних податків чи яквідрахування від них (приміром, в Італії — до поземельного ісільськогосподарського податків). Ці податки встановлюються увідсотках до державних податків, які збираються на території мі-сцевих органів влади. Зокрема, у ФРН: прибутковий (розподіля-ється між федерацією, землями та громадами в пропорції 42,5 %:42,5 %: 15 %); корпораційний (між федерацією і землями поділя-ється порівну — 50 %: 50 %); податок на додану вартість (пропо-рція дуже рухлива, але варіює на рівні 65 %: 35 % між федераці-єю і землями).

Інші місцеві податки становлять особливу групу місцевих по-датків. Це податки на видовища, собак, заняття торгівлею, воло-діння транспортними засобами, видачу ліцензій, гральний бізнес(Іспанія) та ін. Як правило, ці податки великого фінансового зна-чення для доходів місцевих бюджетів не мають.

Певне місце у формуванні місцевих бюджетів займають непо-даткові доходи. До них належать доходи: від власності, керованоїмісцевими органами влади; від здачі в оренду чи продажу землі,лісових масивів; від експлуатації водойм, комунальних підпри-ємств; від надходжень судових мит, штрафів, різних зборів.

У деяких країнах встановлюються додаткові податки на вивізсміття, на споживання енергії і т. п. Неподаткові доходи займа-ють скромне місце в загальних доходах місцевих бюджетів.їх питома вага коливається в різних країнах від 10 до 30 % зага-льних доходів.

Важливим джерелом доходів місцевих бюджетів є субсидії.їх питома вага в доходах місцевих бюджетів різних країн стано-вить 20—40 %. Субсидії слугують особливою формою зв'язку —фінансового та економічного — між окремими ланками бюджет-ної системи і, власне кажучи, визначають напрямок фінансовоїдіяльності місцевих органів влади, що дозволяє забезпечуватиконтроль з боку центрального уряду за місцевими органамиуправління.

За своєю економічною сутністю субсидії близькі до податко-вих джерел, тому що в їх основі лежать податки, які надійшли врозпорядження центрального уряду і передані в порядку пере-розподілу доходів у місцеві бюджети. Субсидії викликаютьсязначною постійною дефіцитністю місцевих бюджетів і підрозді-ляються на субсидії загального та цільового призначення.

Субсидії загального призначення (дотації) надаються для по-криття дефіциту місцевих бюджетів. Вони дають місцевим орга-нам управління певну свободу у використанні засобів, містятьменшу кількість регулюючих та обмежуючих установок викорис-тання ресурсів.

Субсидії цільового призначення (субвенції) надаються місце-вим органам управління на фінансування певних програм чи про-ектів. У Франції та Великій Британії переважають дотації; уСША, Італії, ФРН, Японії — субвенції.

Постійна нестача власних доходів для фінансування поточноїдіяльності, з одного боку, і необхідність забезпечити коштами за-ходи в галузі економічної та соціальної інфраструктури, з іншогобоку, змушують місцеві органи широко використовувати і такиймеханізм фінансування, як позики. Найбільше поширення одер-жали місцеві довгострокові позики — заставні листи і муніципа-льні облігаційні позики. Термін дії заставних листів 10—15 років.Ці позики найбільш стабільні і користуються найбільшим попи-том. Муніципальні облігаційні позики випускаються на термінвід 10 до 16 років, але найчастіше — на 40—60 років. Основноюформою короткострокових позик є бони. Вони випускаються натермін до 1 року, а в деяких країнах — до 4 років.

Видатки місцевих бюджетів багато в чому залежать від бю-джетної політики, яка проводиться в державі, від ступеня децент-ралізації управління соціальною сферою. Усе це є вирішальнимчинником, який впливає на обсяг фінансових ресурсів, що прохо-дять по каналах місцевих бюджетів, на їх питому вагу в загаль-нодержавних бюджетних витратах. Так, у Фінляндії, ФРН, Нор-вегії, Франції за рахунок територіальних бюджетів витрачаєтьсябільше коштів, ніж за рахунок центрального бюджету.

З місцевих бюджетів здійснюються видатки на економічну ісоціальну інфраструктуру: місцевий транспорт, водо- і газопо-стачання, будівництво шкіл (у ФРН ці видатки становлять 1/4видатків місцевих бюджетів, у Японії та Франції — більше 1/3, ав бюджетах Великої Британії та США — понад 40 %), будівни-цтво лікарень й інших соціальних установ. Збільшується частка,що припадає на місцеві органи влади у фінансуванні реконструк-ції міст, благоустрою промислових зон, в асигнуваннях на кому-нальне і житлове будівництво. До видатків з місцевих бюджетіввідносяться також витрати на утримання місцевих адміністра-тивних органів, поліції і суду, на транспортне і дорожнє будів-ництво.

За рахунок місцевих бюджетів фінансується й охорона здо-ров'я. Наприклад, у Норвегії, Швеції, Фінляндії ця стаття бю-джету становить понад 50 % бюджетних витрат. Однією з істот-них статей місцевих бюджетних видатків є витрати, пов'язані зпогашенням отриманих позик і виплат відсотків по них. Примі-ром, у Франції на виплату відсотків по позиках і позичках дово-диться виділяти понад 10 %, а на погашення отриманих позик —близько 20 % усіх витрат бюджетів муніципалітетів.

Самостійною ланкою місцевих фінансів є місцеві державніпідприємства. До них належать муніципальні, дорожні, транспо-ртні підприємства, підприємства газо-, енерго- і водопостачання,а також житлове господарство. Місцеві підприємства займаютьсяобслуговуванням населення, надають допомогу приватному капі-талу в спорудженні нових об'єктів.

Місцеві підприємства функціонують на принципах самоопла-тності, у місцевих бюджетах відбиваються тільки збитки від їх-ньої діяльності чи прибуток. В окремих країнах у доходи місце-вих бюджетів включаються валові доходи місцевих підприємств,а у видатки — витрати на їх поточну діяльність. Капітальні ви-трати на будівництво підприємств місцевого значення, як прави-ло, фінансуються за рахунок позик, які розміщуються місцевимиорганами управління.