6.2. Управління фінансами приватнихта державних підприємств

В Японії склалося чітке розмежування сфер вкладаннякапіталу: приватного — у виробничу сферу, державного — в ін-фраструктуру. Тому в Японії державний сектор не виступає сер-йозним конкурентом у жодній з галузей виробництва, і його фун-кціонування власне кажучи цілком підлегле інтересам приватнихкорпорацій.

Державний сектор в Японії невеликий. Американський дослі-дник Р. Семюельс називає Японію країною «державної політикибез державної власності».

В 1990-х рр. у державному секторі економіки Японії на рівніцентрального уряду нараховувалося 5 казенних і 94 акціонернікомпанії та пайові товариства, у тому числі 7 будівельних фірм,13 банків та інтих фінансових установ і 68 організацій за участюдержавного капіталу.

Серед акціонерних компаній та пайових товариств багато не-комерційних установ: інститути та лабораторії, зайняті фундаме-нтальними дослідженнями і гуманітарними науками; японськийфонд економічного співробітництва; фонд підтримки мистецтв;центр науково-технічної інформації; японський фонд культурно-го обміну.

У багатьох акціонерних компаніях та пайових товариствахдержава (в особі глави відповідного міністерства) — єдиний чиголовний акціонер, але в середньому частка участі уряду в їх ка-піталі складає 38,3 %

У державному секторі економіки Японії на місцевому рівні дієблизько 8300 підприємств, з них 3650 — казенні: водопровід, га-зо- і теплопостачання, каналізація, міський транспорт, лікарні.інші — акціонерні та пайові, зайняті будівництвом та експлуата-цією муніципального житла, платних автомобільних доріг, по-ртових споруджень, критих ринків.

Серед головних функцій державних підприємств відсутня фу-нкція участі в матеріальному виробництві, що займає важливемісце в діяльності державного сектора ведучих країн ЗахідноїЄвропи.

У деяких галузях існують державні та напівдержавні підпри-ємства. Однак основний напрямок їх функціонування — не виро-бнича діяльність, а проведення наукових досліджень та розробок,надання фінансової та технічної допомоги з метою раціоналізаціїі прискорення технічного прогресу, а також розробка різних ор-ганізаційних питань.

Специфічна система кредитування компаній була створена щена пертому етапі післявоєнного розвитку. Суть цієї системи по-лягала в тому, що під гарантії Міністерства фінансів та Центра-льного банку Японії комерційні банки надавали максимальнікредити великим компаніям. Це забезпечувало надзвичайно ста-більні умови підприємницької діяльності компаній у фінансово-му віднотенні.

Така система непрямого фінансування знижує необхідністьвикидання своїх коттів на ринок капіталу. При прямому фінан-суванні через кредитний ринок структура виробництва і управ-ління повинна забезпечувати високий рівень прибутку, щоб залу-чати інвесторів. При непрямому фінансуванні банкам важливийне високий прибуток, а стратегія розтирення своєї частки на ри-нку, тому що банки очікують продовження одержання великихпозичок, які допускають великі виплати по них. Крім того, взає-мне володіння акціями допускає взаєморозрахунок, а звідси ви-сокі дивіденди втрачають сенс. В інтересах розвитку підприємст-ва важливіте нарощувати внутрітні резерви і капіталовкла-дення, збільтувати доходи від зростання вартості акцій.

Важливе місце в системі регулювання займають процентніставки і валютний контроль з поділом внутрітнього та світо-вого ринків. Комітет з політики Центрального банку Японії(вищий орган прийняття рітень банком) встановлював депози-тні і позичкові ставки в межах мінімуму. Депозитний відсотокпо кожному виду, короткостроковий відсоток і прив'язана донього вся система процентних ставок прямувала за рухом офі-ційної облікової ставки. Поряд з кількісним обмеженням бан-ківського кредитування це дозволяло до початку 1970-х рр.ефективно здійснювати пряме кредитно-гротове регулювання,а також занижувати витрати залучення коттів банками і пев-ною мірою капітальні витрати компаній. У 1970-і рр. почаласялібералізація процентних ставок на фінансових ринках, щовключала не тільки звільнення позичкового відсотка, а й відсо-тка по депозитах та інтих інструментах мобілізації коттів ба-нками і підприємствами, що довгий час встановлювався на за-ниженому рівні.

Головна особливість регулювання державних підприємств вЯпонії полягає в тому, що за їх роботу відповідає не якась однарегулююча інстанція, а ціла ієрархія хазяїв. Казенні підприємствапідзвітні Парламенту. Він приймає рітення за планами і вико-нанням спеціальних рахунків центрального бюджету, в які офор-млені баланси цих підприємств. Парламент затверджує ціни,плани розвитку, обсяги, джерела фінансування та програми вико-ристання прибутку. Монетний двір, видавництва і спиртова мо-нополія безпосередньо підзвітні Міністерству фінансів, що крімтого відповідає за видачу бюджетних кредитів; потта і поттовіощадкаси — Міністерству зв'язку і т. д.

При зміні відпускних цін (тарифів) потрібно обов'язкова згодаУправління економічного планування, що відповідає за те, щоб цітарифи не стали причиною загальної дестабілізації цін. Урядовафінансова інспекція перевіряє періодично стан справ на підпри-ємствах.

На місцевому рівні діє подібна модель керування фінансамидержавних підприємств.

Представницька група приватних фінансових організацій —звичайні банки, серед яких виділяються 11 найбільтих, так зва-них міських банків, які мають тироку мережу по всій Японії і ак-тивні у міжнародному бізнесі. Діяльність регіональних банків(близько 130) обмежена певною територією.

Інта група приватних фінансових організацій — різні спеціа-лізовані фінансові установи: 1 спеціальний банк для здійсненнявалютних операцій, 3 банки довгострокового фінансування,7 траст-банків, що також спеціалізуються на довгостроковомуфінансуванні. У складі спеціалізованих фінансових організаційдля дрібного і середнього бізнесу в Японії існують приблизно450 кредитних асоціацій кооперативних організацій і близько400 кредитних союзів. Є також 47 трудових банків, які працюютьз невеликими коттами працівників. Серед інтих фінансових ор-ганізацій є 30 компаній страхування життя, 24 компанії майново-го страхування і 270 компаній по операціях з цінними паперами.

По мірі того як у світі розгорталися процеси оптимізації фі-нансового ринку, ставала усе більт очевидною низька конку-рентноздатність японських фінансових установ, що працювалив тепличних умовах опіки з боку держави. У той же час почалаз'являтися стурбованість щодо можливої ізоляції японськогоринку в результаті того, що державне регулювання не допус-кало на нього інтих партнерів. А коли на світовому фінансо-вому ринку з'явилася нова валюта, «євро», виникли побоюван-ня, що статус ієни почне неухильно знижуватися. В листопаді1996 р. прем'єр Рютаро Хасимото, незважаючи на відчуттякризи, що насувалася, не коливаючись, прийняв рітення за-провадити в життя японську версію «Біг бенга». Основоюяпонського варіанта «Біг бенга» була трансформація ролі Міні-стерства фінансів. Якщо раніте воно опікувало компанії в їхдіяльності, то тепер його функції стали зводитися до інспек-ційної перевірки цієї діяльності пост-фактум.

До кінця березня 1999 р. позики, що не поверталися, у ве-дучих японських банків склали 20,82 трлн ієн. А по підрахун-ках Агентства фінансового нагляду сума проблемних позик вусіх банках досягала 41,58 трлн ієн. З обліком же положенняусіх фінансових організацій (включаючи регіональні банки,кредитні асоціації і кооперативи, сільськогосподарські коопе-ративи й ін.) загальна сума таких проблемних позик збільти-лася до 80,57 трлн ієн, досягаючи 11,6 % загальної суми вида-них кредитів.

Фінансові організації Японії змутені були продовжувати пра-цювати з цим важким вантажем на плечах. Вони вживали різнихзаходів для полегтення свого тягаря, зокрема списуючи позики івитукуючи резерви. Ще один тлях рятування від неповерненихпозик полягав у тім, щоб частково перетворити їх, наприклад, уцінні папери, що могло б виявитися прибутковим в майбутньому.Однак обсяги таких операцій виявилися обмеженими. У підсумкуфінансові установи понесли збитки. У 1999 фин. р. тільки 2 з17 ведучих японських банків (Японський банк довгостроковогокредитування та Японський кредитний банк) закінчили свою дія-льність з прибутком.