1.3. Загальна характеристика окремихланок фінансової системи

1.3.1. Державний бюджет

Державний бюджет[1] — провідна ланка фінансової сис-теми й основна економічна категорія. Бюджет поєднує основніформи фінансування (податки, капіталовкладення, операційнівидатки, кредити і дотації) у їх дії: через бюджет здійснюютьсяпостійна мобілізація та витрата ресурсів.

Державний бюджет є основним фінансовим планом державина поточний рік, що має силу закону. Як документ затверджуєть-ся законодавчими органами влади — парламентами.

За матеріальним змістом державний бюджет — це формаутворення та використання централізованого фонду коштів дер-жави, а за соціально-економічною сутністю — основний інстру-мент перерозподілу національного доходу.

Державний бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такіосновні функції:

перерозподіл національного доходу:

державне регулювання і стимулювання економіки:

фінансове забезпечення соціальної політики;

контроль над утворенням та використанням централізовано-го фонду коштів.

В другій половині XX ст. відбулося одержавлення великої час-тки національного доходу, який різко зріс за абсолютною величи-ною. Через усі ланки фінансової системи нині перерозподіляєтьсядо 50 % національного доходу, а через державний бюджет — до35 %. Такий перерозподіл здійснюється на користь монополій та вінтересах широких прошарків населення. Монополістичніоб'єднання одержують величезну частину коштів з державногобюджету у вигляді відсотків за державними позиками, субсидій накапітальні вкладення й інші цілі, тому що основними кредиторамидержави виступають банківські монополії, страхові компанії, акці-онерні товариства, великі індивідуальні власники позикового капі-талу (виплати відсотків за державними позиками становлять 15 %загальної суми витрат федерального бюджету США).

Досвід розвитку Швеції показує, що «розбухання» часткиВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить достримування стимулів економічної активності, до депресивноїекономіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни піти на здійс-нення реформ, спрямованих на велику лібералізацію економіки.

Тільки в результаті різкого зростання частки національногодоходу в розпорядженні держави стало можливим державне ре-гулювання економіки. Вперше воно було здійснено в роки Першоїсвітової війни (1914—1918 рр.); знову введено в роки найглибшоїекономічної кризи «Великої депресії» (1929—1933 рр.), коли вСША за рахунок державних коштів були створені такі організа-ції, як Реконструктивна фінансова корпорація (РЕФІКО), Адміні-страція по відновленню промисловості (НИРА), що надавалипідприємствам, фірмам, банкам, які перебували на грані банкрут-ства, субсидії, кредити і рятували їх від краху; потім — під часДругої світової війни (1939—1945 рр.).

Правлячі кола західних країн широко використовували реко-мендації англійського економіста Дж. М. Кейнса та його числен-них послідовників. Бюджет у більшості основних розвинутихкраїн став використовуватися для антициклічного регулюваннясукупного попиту. У США це найбільш послідовно здійснювало-ся у 1961-1963 рр., коли адміністрація Джона Кеннеді приступиладо масштабного бюджетного впливу на сукупний попит, намага-ючись форсувати економічне зростання та скоротити безробіття.З початку 80-х рр. уряди багатьох промислово розвинутих країн,особливо США і Великої Британії, здійснюючи неоконсервати-вний економічний курс, поставили завдання зниження рівнядержавного втручання в економіку. Для бюджетної системи цеозначало зміну цілей та напрямків бюджетної політики держави,стабілізацію і спроби зниження витрат держбюджету, скороченняподатків, а також перегляд їхнього обсягу та структури. У 90-і рр.

ця тенденція збереглася, хоча в ряді країн бюджет став відіграва-ти більш активну роль як інструмент макроекономічного регулю-вання. У сучасних умовах витрати по втручанню в економіку вкраїнах з розвинутими товарно-грошовими відносинами досягли20—25 % загальної суми витрат державних бюджетів.

Важливе значення належить і соціальній функції бюджету.Державний бюджет став великим джерелом коштів для відтво-рення робочої сили. Завдяки науково-технічному прогресу від-творення робочої сили дедалі більше залежить від витрат на осві-ту, охорону здоров'я, соціальне страхування і забезпечення.

В усіх зарубіжних країнах спостерігається значне зростання со-ціальних витрат та підвищення їх частки у ВВП і національномудоході. Так, питома вага соціальних витрат у бюджетах західно-європейських країн зросла у середньому з 18 % у середині 50-х рр.до 20 % у середині 60-х рр. та 30—35 % на зламі XX і XXI століть.

Безпосередньо об'єктом державного фінансового контролю єпроцеси формування та використання фондів фінансових ресур-сів при створенні, розподілі і споживанні ВВП. Специфіка фінан-сового контролю полягає в тому, що при його проведенні вико-ристовуються вартісні показники, які визначають кінцевийрезультат господарського процесу. Відповідно до діючого зако-нодавства в більшості країн світу сформовані і розвиваються тринезалежні одна від одної галузі фінансового контролю, що міс-тять усі необхідні їм елементи, а саме:

—державна сфера, у якій функціонує система державного фі-нансового контролю;

муніципальна сфера, де діє система фінансового контролюмісцевого самоврядування;

сфера цивільного суспільства з незалежною системою фі-нансового контролю.

Контроль за своєю економічною сутністю — це функціяуправління. Фінансове управління державними ресурсами здійс-нюють національні казначейства. Міжнародний досвід показує,що органи, які називаються однаково — казначейство, викону-ють у різних країнах різні функції щодо керування державнимифінансами.