10.1. Специфіка соціально-економічногорозвитку та економічна роль державив Скандинавських країнах

Скандинавськими країнами називають п'ять країн, якірозташовані на території Скандинавського півострова в північ-ній частині Європи, — Швецію, Норвегію, Данію, Фінляндію,Ісланію.

Їх об'єднують економічні, соціальні, політичні і багато поза-економічних факторів, включаючи історичні та національно-культурні особливості даного регіону:

активна участь соціал-демократів та інших лівих партій вуряді і законодавчих органах влади;

високий ступінь «юніонізації» (частка членів профспілоксеред працюючих у різних галузях у країнах Скандинавії стано-вить 70—90 %);

висока політична і економічна активність жінок;

особливий екологічний менталітет усіх скандинавів;

специфічна скандинавська культура праці та етика бізнесу.

Усі країни Північної Європи належать до групи так званих

малих країн. На них припадає всього 1 % населення, 3 % ВВП тапромислової продукції розвинутих держав. Однак за показника-ми ВВП і промислового виробництва на душу населення (розра-хованими за паритетами купівельної спроможності валют) Скан-динавські країни входять у перші 12—15 найвисокорозвиненішихдержав світу, а відповідно до класифікації, запропонованої «Про-грамою розвитку ООН», за показником «індекс людського розви-тку», який містить у собі вимірювачі різних аспектів життя лю-дини (освіта, рівень доходів, грамотність дорослого населення,рівноправність жінок та ін.) країни Північної Європи займаютьмісця в першій п'ятірці держав світу.

Розглядаючи специфіку державного регулювання в країнахПівнічної Європи, необхідно розрізняти державну власність ідержавний сектор.

Частка державної власності значна тільки у Фінляндії (нафірми, що належать державі цілком чи частково, тут припадаєблизько 20 % капіталовкладень, 12 % зайнятих, 21 % експорту).Це пояснюється низкою причин: історично сформованим воло-дінням держави у Фінляндії лісовими та деякими іншими при-родними ресурсами; переходом у власність держави після Дру-гої світової війни підприємств, які належали Німеччині;широкою участю лівих сил, у тому числі комуністів, в уряді йінших органах влади. Крім того, для Фінляндії було важливимза допомогою прямої підтримки держави наздогнати інші Скан-динавські країни за рівнем соціально-економічного та науково-технічного розвитку.

Існуючі у Фінляндії, а також у Швеції та Норвегії державнікомпанії є досить потужними і активно використовуються яксвого роду «локомотиви» в окремих галузях економіки.

Частка державного сектору, навпаки, значна майже у всіхСкандинавських країнах. Під ним розуміється ступінь активностіучасті держави у всіх економічних і соціальних процесах. Кількі-сно це виражається в частці державних витрат у ВВП; у рівніоподатковування і питомій вазі податків у держбюджеті та ВВП;масштабах державного споживання; чисельності державних слу-жбовців і т. п.

За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія і Фін-ляндія займають перші три місця серед усіх розвинутих країн(нині цей показник дорівнює відповідно 66, 61 і 56 %). Для по-рівняння наведемо аналогічні дані для деяких інших країн: Ве-ликій Британії — 42 %, США — 36, Японія — 27 %. Істотна ча-стина державних витрат являє собою трансферні платежі, тобтопереведення фінансових коштів, отриманих держбюджетом відподатків та інших надходжень, безпосередньо різним групамнаселення у вигляді допоміг та субсидій. Таким чином, відпові-дно до ідей «держави добробуту» відбувається перерозподіл«національного пирога» на користь найменш забезпечених ша-рів суспільства.

Рівень оподатковування в Скандинавських країнах традиційноодин з найвищих серед промислово розвинутих держав. Напри-клад, частка податків у ВВП Швеції на початку 1990-х рр. стано-вила 61 % (максимальний показник серед цих країн). Сьогоднівона знизилася до 51 %, однак все одно Швеція продовжує за-ймати за цим показником перше місце. Приблизно такий же рі-вень оподатковування у Данії, у Фінляндії він дорівнює 47 %(третє місце серед розвинутих країн).

Питома вага державного споживання в Скандинавськихкраїнах також висока: у Швеції — 28 %, Данії — 26, Фінляндії таНорвегії — по 22 %. До сфери державного споживання належитьосвіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка сус-пільного порядку, оборона і т.п. Соціальна сфера має надзвичай-но високий рівень розвитку (крім того, що велика частка соціаль-них послуг є в Скандинавських країнах безплатною, вони дужерізноманітні за формами і доступні всім громадянам).

Приблизно кожен третій швед, норвежець і датчанин, і коженчетвертий фін належать до числа державних робітників та служ-бовців (їх частка становить у Швеції 32 %, Норвегії та Данії —близько 30, Фінляндії — 25 %). Це найбільші масштаби зайня-тості в державному секторі економіки серед розвинутих країн.

Причини наявності такого потужного державного сектору і чі-ткої соціальної спрямованості державної політики в Скандинав-ських країнах полягають у тому, що соціально-економічний таполітичний розвиток країн Північної Європи в післявоєнний часґрунтувався на ідеях соціал-реформізму і побудови «держави за-гального добробуту». Суть полягала в досягненні стабільногоекономічного зростання при низьких темпах інфляції і «повноїзайнятості» на базі розвитку змішаної економіки (тобто усіхформ власності: приватної, державної, кооперативної й ін.). Щеодна важлива мета полягала у вирівнюванні доходів різних соціа-льних груп суспільства Скандинавських країн за допомогою різ-них заходів державної політики, зокрема, податкових (як ужевідзначалося, у цих країнах традиційно високий рівень як корпо-ративного, так і особистого оподатковування) і трансферних (урегіоні існує найбільш розвинута серед країн—членів ОЕСР сис-тема різних допоміг і дотацій різним категоріям своїх громадян).

Таким чином, у Скандинавії для побудови «держави загально-го добробуту» необхідною вважають найактивнішу участь дер-жави у вирішенні всіх соціально-економічних питань. Іншоюнайважливішою умовою є вироблення консенсусу з основнихпроблем суспільного розвитку. Консенсус формується на базі по-стійного переговорного процесу між представниками трьох полі-тично значимих сил: союзів підприємців, профспілок та предста-вників державної влади. Конкретно це виражається в практиціукладення колективних договорів про умови оплати праці та со-ціальні пільги у різних галузях, у консультаціях державних чино-вників із профспілками і підприємницькими об'єднаннями прак-тично з будь-якого важливого питання. У деяких зарубіжнихпублікаціях національні господарства регіону називають «еконо-міками узгодження».

Крім прямої участі держави в соціально-економічному розви-тку в Скандинавії, як і у всіх інших розвинутих країнах, існуютьнепрямі методи регулювання за допомогою заходів грошово-кредитної політики на основі використання елементів як неокей-нсіанства, так і неоконсерватизму.

Розвиток економічного програмування і прогнозування в про-мисловості, науково-технічній, регіональній, торговій, валютнійполітиці дає підприємницькому сектору середньострокові та дов-гострокові орієнтири, знання яких необхідне для виробленняефективної бізнес-стратегії.