11.1. Соціально-економічна природаєвропейської інтеграції. Роль ЄСу загальносвітовому розвитку

Економічна інтеграція — це злиття господарств окре-мих країн у єдиний відтворюючий механізм, тобто формуванняєдиної господарської системи на міжнародному рівні, що вимагаєєдиного міждержавного управління. Результатом цього процесустає ринок, де витрати виробництва стають нижчі порівняно знаціональними ринками інтегрованих країн.

Процес поступової передачі функцій національної держави вгалузі регулювання економіки на наднаціональний рівень, що ак-тивно розвивається в Європі, — об'єктивне відображення реаліїфеномена транснаціоналізації високорозвиненої економіки від-носно малих у своїй більшості європейських країн. Не випадковоекономічна інтеграція просунулася найбільше саме на європейсь-кому континенті.

Об'єднання — Північноамериканська угода про вільну торгів-лю (НАФТА), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН)та інші — поки не мають настільки розвинених інтеграційнихмеханізмів і систем керування.

Для супердержав, подібних США чи Китаю, пошук загальнихформул розвитку не настільки актуальний, хоча і вони доклада-ють значних зусиль до вироблення спільних принципів політикив рамках міжнародних економічних організацій. Для слаборозви-нених в економічному плані країн завдання вироблення спільно-го консенсусу розвитку ще менш актуальне чи принаймні несприймається як першочергове. На першому місці в такому випа-дку стоїть пріоритет національного розвитку та підйому насам-перед національної економіки.

Причинами розвитку інтеграційних процесів є: 1) інтернаціо-налізація господарського життя, посилення міжнародної спеціа-лізації і кооперування виробництва, переплетення капіталів;2) протиборство центрів суперництва на світових ринках і валю-тній нестабільності.

Для багатьох країн стратегічні цілі у сфері економіки стаютьдуже схожими. Якщо спробувати їх підсумувати, то в концентро-ваному вигляді вони виражаються в прагненні паралельно домог-тися рішення ряду таких найважливіших завдань:

забезпечити стабільне економічне зростання;

створити економічні умови, які гарантують зайнятість на-селення і скорочення безробіття;

не виходити за рамки низьких темпів інфляції, перетворитице завдання в головне для кредитно-грошової політики країн ЄС;

підтримувати високу конкурентоспроможність європейсь-кої продукції, використовуючи переваги єдиного ринку, модерні-зації економіки та її структурної перебудови;

розвивати трансєвропейські проекти як чисто економічні,так і в зв'язаних сферах (наприклад, освітні);

нівелювати регіональні диспропорції економічного розвит-ку в ЄС та підтримувати «найменш розвинуті регіони»;

зберегти відносно високі стандарти рівня життя і соціаль-них гарантій для населення;

у більш загальному плані — підкорити розвиток економікиінтересам індивіда і забезпечити повний розквіт особистості наоснові нових науково-технічних можливостей суспільства, по-ставлених на його службу.

Ці найважливіші орієнтири входять в обов'язковий набірпараметрів європейської економічної моделі і містяться у ве-ликій кількості програмних документів ЄС. Наприклад, у «Па-кті стабільності та економічного зростання» чи в «Програмі2000: За зміцнення і розширення Союзу», Європейській Кон-ституції.

Європейський Союз у даний час є одним з провідних економі-чних центрів сучасного світу, які здійснюють вплив на розвитокекономічних відносин як на регіональному, так і глобальному рі-внях.

Мета прихильників ЄС — відірвати економічну модель віднаціонального ґрунту. На це спрямовано рішення органів ЄС, ді-яльність яких підлягає інтересам усього Союзу, але не його окре-мих країн. Європейське право має безумовний пріоритет над на-ціональним правом. Фінансуються і підтримуються проекти впершу чергу міжнаціонального трансграничного масштабу. За-охочується співробітництво фірм із різних країн ЄС. ЧиновникамЄС запропоновано «забути» свою національну приналежність іприймати рішення тільки в інтересах усього Союзу. Краще з на-ціональних моделей відбирається за допомогою надзвичайнотонкого і всебічного механізму попередніх консультацій та узго-дження з усіма зацікавленими сторонами країн ЄС. Але це неозначає, що ЄС — це співтовариство багатьох національних дер-жав. Конституція, прийнята в 2004 р. підтверджує, що Європей-ський Союз — це компроміс. Національні держави передаютьйому деякі зі своїх прав — такі як рішення питань внутрішньогоринку, міжнародної торгівлі, сільського господарства, рибальствачи екології. Кожна з 25 держав яка хоче стати цілком суверенноюможе вийти зі складу Європейського Союзу як на підставі угоди,що укладається в Раді міністрів Європейського Союзу, так і безвисновку угоди після закінчення двох років після виявлення від-повідного бажання. В останньому випадку немає ніяких додатко-вих умов, що могли б у зв'язку з виходом країни з Євросоюзупред'являтися Європейським Союзом чи іншими державами —членами ЄС. Так, у 1975 р. у Великій Британії був проведенийреферендум по питанню виходу з ЄС, однак вихід не відбувся,тому що 67,2 % учасників усенародного голосування висловило-ся за те, щоб Велика Британія залишилася в ЄС.