1.3.2. Територіальні фінанси : Фінансові системи зарубіжних країн : B-ko.com : Книги для студентів

1.3.2. Територіальні фінанси

Територіальні фінанси — друга ланка фінансової сис-теми. Це фінанси членів федерації у федеративних державах і фі-нанси місцевих бюджетів, підприємств, що належать членам фе-дерації і муніципалітетам, та автономні доходи членів федерації імісцевих органів влади. Територіальні фінанси можна охаракте-ризувати як сукупність коштів, використовуваних на економіч-ний і соціальний розвиток територій.

У сучасних умовах дедалі частіше територіальні органи владипризначені забезпечити комплексний розвиток регіонів, пропор-ційний розвиток виробничої та невиробничої сфер на підвідом-чих територіях. Регіональні бюджети — основна складова части-на територіальних фінансів, і в економічній науці частішевикористовується поняття регіональна бюджетно-податкова сис-тема (РБПС). Регіональна бюджетно-податкова система перед-бачає не тільки просте об'єднання таких елементів, як регіональ-ні бюджети, регіональні податки, збори, пільги, а й механізмспецифічних відносин центрального та регіонального бюджетів,податків, використання важелів бюджетного регулювання. Фор-ми регіональних бюджетно-податкових систем виникли від тери-торіальної організації держави і повторюють у цілому структурута взаємозв'язок адміністративно-територіальних одиниць.

Функціями РБПС є:

закріплення певного порядку руху бюджетно-податковихпотоків у залежності від територіальної організації суспільства;

зосередження та використання в загальнорегіональних ціляхкоштів, які отримані на цій території і надійшли в регіональнібюджети;

реалізація регіональними органами влади й управління своїхповноважень в умовах формальної фінансової незалежності;

самозабезпечення внутрішньорегіональних соціальних про-грам;

формування інфраструктури даної території;

раціональне використання природно-ресурсного й екологіч-ного потенціалу;

стимулювання визначених регіональних орієнтирів розвитку.

Механізм використання регіональних бюджетно-податкових

систем, особливості взаємин складових їх елементів призвели довиникнення цілого ряду специфічних форм.

Плюралістична (США) — характеризується стабільністю бю-джетно-податкових відносин держави та регіонів. Фактично шта-ти мають івні права в цій галузі з федерацією в цілому, тому нарівні федерації та у штатах існують ідентичні за найменуваннямподатки (прибутковий податок з населення і з корпорацій). Най-більш принциповим обмеженням податкових прав штатів, згідноз Конституцією, є заборона на введення окремих непрямих пода-тків, які перешкоджають свободі торгівлі між штатами. Саме то-му середня ставка податку з продажів, яка забезпечує до 30 %бюджетних надходжень, становить по штатах приблизно 4 % уроздрібній ціні. Прямий перерозподіл коштів між штатами прак-тично відсутній, при цьому Конгрес відповідно до розд. 8 ст. 1Конституції США має право фінансувати витрати тільки на «за-гальний добробут США». Штати можуть встановлювати будь-якіформи податків, але не можуть перешкоджати міжрегіональнимгосподарським зв'язкам, які і призводять до рівного податковоготиску.

Регламентована (ФРН) — характеризується наявністю сис-теми фінансового вирівнювання з властивою німецькому федера-лізму «інституціональною неконгруентністю». Споконвічно нері-вні економічні можливості окремих земель, обумовленіприродно-географічними, історичними, демографічними та куль-турними розбіжностями, поставили вимогу конституційно закрі-пити бюджетну самостійність суб'єктів федерації. Ст. 109 Кон-ституції визнає рівноцінними потреби федерації, земель і громаду коштах та передбачає приблизно однакову частину податковихнадходжень у дохідну частину бюджетів різних рівнів. Уся суку-пність податків поділяється на дві групи: власні (закріплені, якінадходять повністю у відповідний бюджет) та загальні (які роз-поділяються за нормативами між бюджетами). Збір податків роз-поділений між федеральними та земельними фінансовими відом-ствами. Основи податкової системи законодавчо закріплені нафедеральному рівні, і землі не можуть змінювати ставки та меха-нізм основних податків. Щоправда, забезпечення економічної рі-вності вступило в колізію із самостійністю і незалежністю, доякої прагнули землі — суб'єкти федеративної держави. Це ство-рювало певну загрозу зрівняльності, що згодом викликало серйо-зне невдоволення фінансово сильних земель, яке особливо гостропроявилося безпосередньо після об'єднання Німеччини в 1990-іроки.

Централізована (Австралія) — характеризується високоюцентралізацією держави у фінансовому відношенні. Характер цієїцентралізації сформувався ще під час Другої світової війни післявведення єдиного оподатковування в 1942 р., що змінило консти-туційно гарантовані права штатів. Фактично з того часу федера-льний рівень влади одержав повноваження використовуватибудь-які форми оподатковування, а штатам заборонені податковікоректування. При відсутності податкових надходжень у регіо-нальні бюджети федеральний рівень широко використовує сис-тему субсидій штатам, розмір яких визначається в умовах жорст-кого фінансового контролю над їх видатками. Спеціальна комісіяіз субсидій може коректувати їх у залежності від ситуації. Фак-тично, незважаючи на федеральний устрій, у сфері регіональноїбюджетно-податкової системи Австралія значною мірою нагадуєунітарну державу.

Конфедеративна (Швейцарія) — характеризується тим, щона федеральному рівні РБПС в основному реалізуються міжнаро-дні функції, які відповідно коректують її податкову базу й акуму-люють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основнамаса податків знаходиться в компетенції кантонів, що і несутьвідповідальність за проведення внутрішньої політики. Це спри-чинило певне розходження в економічному розвитку кантонів.Вирівнювання регіонів здійснюється переважно за рахунок міг-рації населення та засобів, а останнім часом і виділення субсидійз федерального бюджету. Особливістю Швейцарії є те, що рі-шення про введення якого-небудь податку чи нових ставок з кан-тонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливос-ті кантональної влади щодо самостійного коректування пода-ткової системи.