11.3. Інституціональнаструктура Європейського Союзу

Основні чотири інститути Європейського Союзу за-кладені ще в 1952 р., коли було створено Европейское Обьеди-нение вугілля й стали, а ідея Європейської Ради ще навіть не пе-редбачалася. Ці інститути, а саме: Асамблея, Рада, Комісія йСуд — по суті своєї з тих пор не змінювалися. Асамблея пере-творилася в наднаціональний парламент, а Європейський Суд —у суперарбітра. У той же час роль Ради, що складає із представ-ників урядів держав—членів, трохи знизилася, а роль Європейсь-кої Комісії як виконавчого органа істотно не змінилася. Такі пе-реміни пояснюються тим, що споконвічно ідея об'єднання країну Європейське Економічне Співтовариство, а нині — у Європей-ський Союз, носила наднаціональний характер. Відповідно ті ін-ститути, які додавали до свого статусу наднаціональності, става-ли більш впливовими.

Комісія Європейського Союзу (КЄС) — це виконавчий органЄС, що піклується про нормальну щоденну роботу організації.Єврокомісію вважають мотором європейської інтеграції, але її діїзалежать від рішень країн—членів.

Комісари висуваються країнами—членами ЄС, призначаютьсяРадою Міністрів, звичайно це досвідчені політики. Однак вониповинні діяти, виходячи з загальноєвропейських інтересів, і нелобіювати інтереси своєї країни.

В 2001—2004 рр. відбулося реформування Європейської комі-сії. Значні зміни принципів роботи виконавчого органу ЄС булиметою забезпечення більшої ефективності перед розширеннямЄС на схід.

Кожний з 25 комісарів відповідальний за свою галузь, напри-клад, розширення чи сільське господарство. Старі наймогутнішікраїни ЄС (Велика Британія, ФРН, Італія та Франція) після при-єднання в 2004 р. нових 10 країн—членів втратили право надвох своїх комісарів в Єврокомісії. Голову КЄС обирають її ко-місари, але всі призначення затверджуються Європейським Па-рламентом.

КЄС — єдиний орган Євросоюзу, що може висувати законо-проекти. Перш ніж внести на обговорення, вона повинна обгово-рити законопроект із зацікавленими групами й експертами, щобзабезпечити збереження інтересів Євросоюзу. Єврокомісія фор-мує пропозиції — неважливо, чи нового законопроекту чи річно-го бюджету — і надає на розгляд Європарламенту та Раді мініст-рів, які можуть прийняти або відхилити їх.

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів) — багатофункці-ональний орган влади на рівні міністрів національних урядів.Принцип консенсусу з липня 1987 р. замінений принципом ква-ліфікованої більшості із вступом у силу Єдиного європейськогоакта.

В залежності від питань порядку денного збираються міністризакордонних справ, сільського господарства, промисловості,транспорту тощо — всього близько 25 різних типів засідань Ради.Попри те, що склад Ради Міністрів змінюється, Рада є єдиною ін-ституцією.

Головує в Раді відповідний міністр від країни, яка виконує на-разі обов'язки Президента Ради ЄС. Підготовку рішень Радиздійснює Комітет постійних представників країн членів за до-помогою робочих груп, сформованих з числа державних офіцій-них осіб країн членів. Організацію роботи Ради виконує Генера-льний секретаріат Ради. Після того, як Амстердамська угоданабрала чинності (1.05.1999 р.), Генеральний секретар діє як най-вищий представник спільної зовнішньої політики та політикибезпеки Союзу. Йому допомагає заступник Генерального секре-таря, якого призначають одностайним рішенням Ради; він відпо-відає за роботу Генерального секретаріату.

Зустріч голів урядів країн ЄС називається Європейською ра-дою. З 1974 р. вона стала верховним органом Європейського Со-юзу і забезпечує його основне політичне керівництво. Три, але неменше двох разів на рік вона проводить самміти, тобто нарадиглав держав та урядів країн—членів під головуванням держави-члена ЄС. Вибори нового голови відбуваються в червні-липні.

У роботі Ради міністрів беруть участь члени урядів окремихкраїн, голови кабінетів, посли й урядові чиновники середньоїланки. Останнім часом звичайними стали засідання галузевих мі-ністерств. Рада у своїй діяльності спирається на Комітет постій-них представників, що готує матеріал до засідання Ради та коор-динує попередню роботу робочих груп. Багато рішеньприймаються заздалегідь у профільних комітетах, а потім простопідписуються міністрами. На відміну від Єврокомісії Рада мініс-трів — не наднаціональний, а міжнаціональний орган влади. Ра-зом з Європарламентом Рада міністрів має повноваження по при-йняттю нових законів та бюджету.

Європейський парламент — це єдиний орган ЄС, що обира-ється прямим голосуванням. Депутати Європейського парламен-ту (732 депутата замість 626 після розширення в 2004 р.) обира-ються в ході прямих виборів на п'ятирічний термін. Засіданняпарламенту проходять один раз на місяць у Страсбурзі в ПалаціЄвропи. Головує в Парламент президент, термін правління якогоскладає 2,5 роки.

Територіально Європейський парламент розділений міжБрюсселем (робота в комітетах), Страсбургом (пленарні засідан-ня) та Люксембургом (секретаріат). У Брюсселі парламентськікомітети засідають два тижні на місяць і консультують Євроко-місію і Раду міністрів. У Європарламенті є повноваження спосте-рігати за діяльністю Єврокомісії, і це єдиний орган Євросоюзу,який має право звільняти комісарів КЄС та призначати нових.

Разом з Радою міністрів Європарламент приймає рішення позаконодавчих питаннях та по витратах половини бюджету ЄС,затверджує бюджет ЄС. Відповідно до Маастрихтського догово-ру повноваження парламенту розширені.

Суд ЄС (Європейський суд з прав людини) — вищий судовийорган за дотриманням правових норм, розташовується в Страс-бурзі. Кожна країна представлена своїм суддею, що займає поса-ду протягом шести років і має право на переобрання. Він стежитьза дотриманням права з інтерпретації і застосуванням норм дого-ворів на території усього Євросоюзу. Суд розв'язує суперечкиміж державами-членами ЄС, між державами-членами ЄС і самимЄвропейським Союзом, між інститутами ЄС, між ЄС і фізичнимиабо юридичними особами, готує експертні висновки і відповідаєза попередні рішення (за клопотанням національного суду). Єв-ропейський Суд має право накладати великі штрафи на тих, хтоне виконує його рішення.

Після того, як законопроект схвалений, Європейський судстежить за тим, щоб він однаково інтерпретувався всіма членамиЄС і намагається згладити можливі протиріччя між європейськимта національним законодавствами.

Так, з 1989 р. суд розглядає справи окремих громадян, що ви-магають компенсації від європейських структур, а також скасо-вує ті закони ЄС, що вважає невідповідними ситуації, що зміни-лася. За 5 останніх років у Європейський суд з