11.8. Актуальні проблемиі перспективи розвитку ЄС

Питання перерозподілу фінансових дотацій у зв'язку зприйняттям нових членів у ЄС хвилює більшість країн ниніш-нього Союзу. Перерозподіл фінансових ресурсів на допомогувідстаючим регіонам та загальній сільськогосподарській політиціявляє собою серйозну небезпеку для багатьох учасників ЄС.Проблеми сільського господарства, як правило, зв'язані з труд-нощами розвитку сільських галузей. Тому сучасна аграрна полі-тика ЄС будується на базі й у рамках регіональної політики. Сутьпроблеми полягає в тім, що весь механізм ЄС із самого початкубув націлений на підтягування менш розвинених країн і регіонівдо рівня більш розвинених, тобто на забезпечення «економічноїконвергенції». Усі країни—члени ЄС з показником ВВП на душунаселення вище за середній по Союзу є нетто-донорами. Вонивносять у бюджет ЄС більше фінансових коштів, чим одержуютьвідтіля. Навпаки, країни з порівняно низьким ВВП на душу насе-лення є нетто-реципієнтами ЄС[12]. На допомогу відстаючим регіо-нам та загальній сільськогосподарській політиці приходиться іс-тотна частина всіх бюджетних витрат, хоча і зменшена в останніроки (див. табл. 11.1). Економіки Іспанії, Італії, Португалії, Греціїта ін. регулярно одержували гроші Євросоюзу. Так, в Іспанію в2001 р. було спрямовано 63 % від загального обсягу розподіленихструктурних фондів ЄС.

Держави — колишні претенденти, а нинішні «новачки» вжеодержують значну допомогу зі структурних фондів ЄС для під-вищення рівня конкурентноздатності їхнього сільського госпо-дарства. Загальний бюджет програми ІСПА[13], що складає прибли-зно 7,3 млрд євро, розрахований на 2000—2006 рр., а програмиСЕПАРД[14] — більш 3,6 млрд євро протягом 2000—2006 рр.

Як відомо, усі напрямки, за якими країни ЄС ведуть співробі-тництво для формування спільної політики, умовно розбиваютьсяна три головних групи: економіка; зовнішня політика і політикабезпеки; правосуддя і пов'язані з ним питання. Найближче до фо-рмування загальної моделі розвитку країни ЄС підійшли в різнихгалузях економіки. Причому найбільші спільні успіхи відзначенів тих сферах, де рішення приймаються більшістю голосів, а неодноголосно. Навпаки, ті сфери економіки, де рішення повинніприйматися одноголосно, такі як промислова політика, оподатко-вування, соціальні програми, рамкова програма науково-технічного співробітництва, залишаються достатньо віддаленимивід загальної моделі і не попадають під неї саме тому, що прийн-яття необхідних численних швидких загальних рішень ускладню-ється необхідністю пошуку консенсусу.

У ряді галузей декларована єдина політика (транспорт, енер-гетика, рибальство й ін.) стає дедалі реальнішою. В інших галу-зях (зв'язок, інформаційні системи, співробітництво правоохо-ронних органів) підвищується ступінь координації і створюютьсяоснови для переходу до єдиної політики в 2000—2015 р. До цихпрограм прагне приєднатися усе більша кількість країн, які покищо не є членами ЄС. Тим самим створюються основи для форму-вання різних загальноєвропейських систем, наприклад, транс'євро-пейських транспортних та комунікаційних мереж. ЄС забезпечуєфінансову підтримку цього процесу в розмірі 4,6 млрд євро в пе-ріод з 2000-го по 2006 р.

Однак і в ЄС процес формування загальної моделі проходитьповільно та обережно через надзвичайну делікатність самого актупередачі компетенції національних інститутів влади в спільне ві-дання й управління. Як відомо, далеко не всі рішення в ЄС при-ймаються одноголосно, але, будучи прийнятими, стають обов'я-зковими до виконання. Наприклад, Франція, Велика Британія таФРН заперечували проти ліквідації магазинів безмитної торгівлів зоні ЄС. Інші ж учасники об'єднання наполягали на подібнихзаходах, тому що, на їхню думку, користування послугами мага-зинів безмитної торгівлі в міжнародних аеропортах при перельо-тах між країнами ЄС суперечило законодавству Союзу.У результаті рішення про закриття магазинів з 1 липня 1999 р.для країн ЄС було прийнято більшістю голосів. Країни, що запе-речували, були змушені його виконати. Проте одна річ — збіль-шення можливостей для ЄС із впровадження загальних схем еко-номічного розвитку (як інституціональних, юридичних, так імакроекономічних), і зовсім інше — наскільки ці можливості ре-ально використовуються.

Наприклад, тиск конкуренції на ринок праці. Оскільки зрос-таюча конкуренція між фірмами ЄС на відкритому від обмеженьвнутрішньому ринку загострює проблему безробіття внаслідокруйнування менш ефективних підприємств, то виниклий негати-вний вплив на ринок праці покликаний пом'якшити політику ЄС,яка має на меті підкорити економічний розвиток рішенню за-вдання збільшення зайнятості з урахуванням гостроти цієї про-блеми на межі сторіч. Відповідно до рішень Ради ЄС в Амстер-дамі в 1997 р. на органи ЄС покладено обов'язок розроблятиорієнтири політики в галузі зайнятості. Ринок праці є Ахіллесо-вою п'ятою більшості країн Європи, тому боротьба з безробіт-тям — один із пріоритетних напрямків політики ЄС.

Безробіття є важкою ношею як для індивідуумів, так і для су-спільства в цілому, тому що вона спричиняє зменшення про