12.2. Державний сектор країн ЦСЄ.Особливості і проблеми процесу приватизації

Одним з центральних завдань держави при переході доринкової економіки є лібералізація цін, роздержавлення та при-ватизація державної власності. Плюралізм ринкових суб'єктіввиражається в розмаїтості форм власності і видів господарськихпідприємств. Виходячи з цього, у всіх країнах ЦСЄ в центрі ува-ги виявилося питання про трансформування власності.

Мова йшла не тільки про зміну характеру державної власностіі відповідне перетворення самих державних підприємств, а й прозаконодавче закріплення рівних умов розвитку інших її форм, на-самперед державної, кооперативної (колективної), приватної тазмішаної. Важливим моментом є й те, що держави чітко визначи-ли межі приватизації, обумовивши ту частину власності, яка за-лишається в руках держави.

Ідеальна модель ринкового сільського господарства припускаєприватну власність на землю й засоби виробництва у сполученніз індивідуальними й корпоративними господарствами, орієнтова-ними на одержання прибутку в даному секторі економіки. Неза-лежно від організаційної форми, всі господарства працюють вумовах суворої фінансової дисципліни, що випливає із жорсткихбюджетних обмежень; при цьому успішно працюючі господарст-ва виживають і збільшують обсяги випускає продукции, а збит-кові — зазнають невдачі й зникають. Крім того, у ринковій моде-лі господарства, як правило, мають значно менші розміри, чим вколишній соціалістичної моделі: навіть у самих великих госпо-дарствах кілька сотень (а не тисяч) гектарів землі звичайно обро-бляють кілька десятків (а не сотень) працівників. Багато країн ре-гіону зробили рішучий крок у напрямку цієї моделі, алебільшості з них треба пройти ще значний шлях.

На початковому етапі панувала ілюзія, що іноземний капіталстане головним засобом приватизації. Однак надії не виправдали-ся. Можливо, винятком стала Угорщина, де кожне 4-е підприємст-во є спільним. У 1990—1992 рр. іноземні інвестори, одержавшипакет різноманітних фінансових пільг, придбали в Угорщині дер-жавної власності на суму 1,3 млрд дол., забезпечивши в такий спо-сіб 70—80 % надходжень у держбюджет від приватизації. Інозем-ний капітал на пільгових умовах дістав контроль над такимигалузями, як паперова, цементна, поліграфічна, цукрова, тютюно-ва, лікеро-горілчана, будівництво автомобільних доріг, виробниц-тво побутових холодильників та ін. Такий стан аж ніяк не призво-див до підйому виробництва, оскільки на місце колишніх держав-них монополій приходили монополії іноземного капіталу.

У країнах ЦСЄ процес приватизації проходив у рамках трьохетапів — «малої», «великої» і «реприватизації». «Мала» прива-тизація, що охопила державну власність у сфері торгівлі, обслу-говування і дрібної промисловості, здійснювалася за готівку і ма-ла на меті вилучити певну частину непокритих товарами гро-шових доходів населення, усунувши тим самим їхній інфляцій-ний тиск на економіку.

Так, у 1992 р. у Чехії і Словаччині був прийнятий закон «Пропідтримку малого і середнього підприємництва». Закон змінивпорядок оподатковування, кредитування і субсидування малогобізнесу, передбачив створення інституціональних структур напідтримку розвитку приватного підприємництва. Основною фор-мою фінансової допомоги дрібним та середнім підприємцям, яківключилися в спеціальні державні програми, з 1992 р. стало піль-гове кредитування за допомогою гарантування кредитів і субси-дування за ними процентних ставок платежів.

Процес «великої» приватизації проходив у країнах ЦСЄ меншдинамічно, що було обумовлено відсутністю необхідних коштів унаселення, низькою прибутковістю приватизованих підприємств,слабким припливом іноземних інвестицій. Точні дані про числоприватизованих підприємств навести неможливо, оскільки скрізь,за винятком Угорщини, до їх числа статистика відносить навітьті, котрі сталі акціонерними товариствами із стовідсотковою абопереважною участю держави. Тому офіційні дані щодо часткиприватного сектору в країнах ЦСЄ (від 40 до 60 % ВВП) слідвважати надмірно завищеними.

Проведення «великої» приватизації здійснювалося на основіпередачі значної частини державної власності громадянам країнЦСЄ безплатно. Зміст «ваучерної» приватизації в Чехії, Румунії,Польщі, Болгарії полягав в одержанні громадянами іменних при-ватизаційних купонів (ваучерів). Це, безумовно, знизило можли-вість проведення фінансових махінацій. Крім того, ваучери моглирозділятись, тобто власник міг обміняти їх на акції різних під-приємств. Держава здійснювала суворий контроль над процесомстворення і функціонування інвестиційних (приватизаційних)фондів.

«Велика» приватизація в Чехії і Словаччині здійснювалась утри етапи (так звані «хвилі приватизації»), перший з яких завер-шився в 1992 р., другий — у 1994 р., третій — у 1996 р. Тоді жбуло ліквідоване Міністерство приватизації. Частка приватногосектору в створенні ВВП цих країн становила 56,5 %; у тому чис-лі в промисловості досягла 60; у сільському господарстві і будів-ництві — 90; у торгівлі — 87 %. Надходження у фонд національ-ного майна від приватизації становили 21 млрд крон. Статусдержавної власності зберегли залізниці, пошта, телеграф і деякіінші підприємства, що мають суспільне значення.

У цілому до 1997 р. фахівці оцінювали «купонну» приватиза-цію в Чехії як дуже успішну. Однак надалі ситуація змінилася.Насправді приватизація була проведена формально, і державазберегла контрольні пакети акцій у найбільших банках, що конт-ролювали діяльність найбільших інвестиційних фондів та під-приємств, які були їхніми акціонерами. Виходило так, що держа-ва тримала все у своїх руках.

Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ) зїї більш ніж сорокарічним досвідом самоврядування орієнтувала-ся насамперед на передачу суспільних підприємств у власністьробітничих колективів з одночасною індивідуалізацією прававласності шляхом продажу акцій окремим працівникам. На осно-ві федерального закону в процесі приватизації включилося кожне3-є підприємство. Багато з них перетворилися в акціонерні това-риства. Однак цей процес незабаром був припинений внаслідокрозпаду Югославії і прийняття в кожній республіці власних зако-нів про приватизацію.

Говорити про єдину економіку Югославії було б не зовсім то-чно з огляду на те, що уряд Чорногорії дотримується своєї полі-тики економічних реформ. Гірська республіка не визнає федера-льних законів і незалежна від центральних інститутів. Спільні вЧорногорії із Сербією тільки армія та контроль повітряного прос-тору.

За даними звіту Європейської ініціативи стабілізації, у держ-секторі Чорногорії зайнято 60 % працездатного населення. Понад40 тис. чоловік працюють на 350 збиткових державних підприєм-ствах, 60 % держбюджету становлять витрати на державнеуправління. Природно, усе це разом з низьким збиранням подат-ків розхитало держбюджет. Починаючи із січня 2002 р., Чорно-горія стала учасником зони євро. Економічна та фінансова систе-ма країни дає перед