5.2. Діяльність громадсько-політичних об'єднань у суспільстві : Політологія : B-ko.com : Книги для студентів

5.2. Діяльність громадсько-політичних об'єднань у суспільстві

Невід'ємним елементом будь-якого демократичного суспільс­тва є різноманітні об'єднання громадян. їхня соціально- політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони до­помагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно- політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування.

Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виникають різноманіт­ні громадські об'єднання, що певною мірою впливають на сус­пільно-політичний розвиток. До таких можна віднести численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єднання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Парале­льно відбувалося осмислення сутності громадських об'єднань, їх місця і ролі у суспільстві. Починаючи із Середньовіччя, мислителі намагалися розрізняти державу і суспільство. І вже у XVIII ст. Ш. Монтеск'є розглядає їх як окремі феномени. На початку XIX ст. цей підхід у І. Канта втілюється в концепції громадянсь­кого суспільства, що характеризується правовим статусом і сво­бодою. За вченням К. Маркса та його послідовників, політичні відносини в державі виступають як суспільні, оскільки держава є похідною від суспільства. Відповідно й виникнення громадських об'єднань — процес об'єктивний, закономірний, зумовлений по­требою людей у колективній творчості розвитку ініціативи, здіб­ностей. Лише через об'єднання індивід досягає особистої свободи.

Ряд західних соціологів висувають на перший план біологічні та психологічні причини об'єднання людей у різноманітні спілки, асо­ціації, групи. Підкреслюється роль у цьому процесі інстинкту само­збереження: індивід у громадському об'єднанні шукає захисту від страху буття. Не менш популярні інші аргументи: інстинктивна по­треба у спілкуванні, прагнення до самоствердження (особливо хара­ктерне для лідерів). Американський соціолог П. Плау висунув при­пущення про взаємозв'язок між виникненням громадських об'єд­нань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досяг­нення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.

З розширенням демократії і зростанням рівня політичної куль­тури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об'єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конк­ретно-історичних ситуаціях, зрештою, до їх чіткої диференціації на громадські організації і громадські рухи. Причому особлива активність названих об'єднань, а також динаміка їхнього розрос­тання та впливу спостерігаються у суспільствах перехідного ти­пу, де одночасно виникає безліч складних суспільно-політичних проблем.

Загальноприйняте в сучасній політології поняття «громадські організації і рухи» виникло на основі ширшого поняття «суспі­льні об'єднання» як більш наближеного до сучасних суспільно- політичних реалій. Виходячи із специфіки діяльності громадсь­ких організацій і рухів, слід розглядати їх диференційовано. Громадські організації — це масові об'єднання громадян, що ви­никають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою. Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культур­но-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоці­ації, товариства і т. ін. Характерною їх ознакою є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпе­чення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

Громадські рухи теж мають масовий характер і створюються з певною метою. Однак на відміну від громадських організацій, це структурно неоформлені масові об 'єднання громадян і органі­зації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або роз­падаються, або консолідуються в нові політичні партії чи гро­мадські організації.

Основними різновидами громадських рухів нині є:

• політичні рухи (Народний рух України на початковій стадії);

• масові демократичні (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські й ан- тидиктаторські, проти расової та національної дискримінації та ін.);

• соціальні (локальні) рухи;

• так звані «нові соціальні рухи», що набули поширення в останні десятиліття (антивоєнний, екологічний, неофеміністсь- кий та ін.).

Одні з названих рухів висувають у своїй діяльності порівня­но вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціона­льного і загальнолюдського характеру. В цілому такі рухи шу­кають і часто знаходять нові форми взаємовідносин громадян з державою.

Суттєвою причиною піднесення ролі громадських рухів у со­ціально-політичному житті й у політичній системі суспільства є неспроможність традиційних партійно-політичних інститутів своєчасно помітити і тверезо оцінити нові реалії, пов'язані з мо­жливостями участі населення у здійсненні демократичних пере­творень, формуванням принципово нових вартостей людського буття. Аналізуючи виникнення і розвиток громадських рухів, польський політолог Єжи Вятр розрізняє п'ять основних стадій їхнього становлення:

1) створення передумов руху;

2)висловлення прагнень;

3)агітації;

4) розвинутої політичної діяльності;

5)стадія згасання.

Яскравим прикладом масового демократичного руху в Україні (2003—2004) є громадський рух «Пора». Цей рух відіграв значну роль у боротьбі за демократію, справедливі та чесні вибори Пре­зидента України. Виконавши свою роль, він переріс у політичну партію.

У широкому розумінні громадські організації і рухи являють собою добровільні формування, що виникають у результаті віль­ного волевиявлення громадян на основі спільних інтересів і за­вдань. Відносна відторгненість від політики пов'язана насампе­ред з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавст­ва. За своєю природою і характером діяльності громадські орга­нізації і рухи — це не політичні організації. Однак їхня діяль­ність почасти набуває політичного характеру, оскільки громад­ські організації і рухи, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національне орієн­товані групи, прихильники реформування суспільства та ін.), по- друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

Щоб розібратись у широкому спектрі громадських об'єднань і рухів, які виникають найчастіше поза офіційними державними структурами і не вкладаються в жодні схеми, треба окремо зупи­нитися на їх типології. Вони створюються:

1) за родом діяльності — конструктивно орієнтовані, пізнава­льні, опозиційні, аматорські, національні та ін.;

2) за поставленими цілями — соціально-вартісні й асоціальні, політизовані й неполітизовані;

3) за інтересами — економічними, професійними, суспільно- політичними та ін.;

4)за правовим статусом — легальні й нелегальні;

5) за соціально-класовими ознаками — наприклад, робітни­чий, фермерський рухи;

6) за рівнем масовості й ступенем впливу — профспілки, ан­тивоєнний і феміністський рухи, з одного боку, та фермерські рухи у США чи рух англійських докерів — з іншого;

7) за спонукальними мотивами виникнення — соціально усві­домлені (спілки ветеранів, студентської молоді, кооператорів); вартісно-орієнтовані (рух «зелених», спілка «Чорнобиль»); тра­диційно зумовлені (релігійні, національні об'єднання);

8) за масштабами діяльності — міжнародні, внутрішньодер­жавні, локальні;

9) за ставленням до існуючого ладу — консервативні, рефор­містські, революційні, контрреволюційні;

10)за ступенем і формою організації — стихійні й організова­ні, слабо й високоорганізовані.

Широке розмаїття у цілях і завданнях громадських організацій і рухів визначає багатоваріантність їх функціональної спрямова­ності. Усі функції, які вони виконують у суспільстві, можна поді­лити на дві основні групи:

1) щодо забезпечення захисту інтересів своїх членів;

2) щодо системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому.

З першої групи функцій слід виділити захисну й допоміжну.

Громадські організації та рухи захищають своїх членів від дер­жавних структур, що важливо для посттоталітарних держав ко­лишнього СРСР, де законотворчий демократичний процес пере­буває в стадії формування. Однією з найпоширеніших традицій­них організацій, що забезпечує виконання цієї функції у будь- якому демократичному суспільстві, є профспілки. Роль останніх набуває в Україні дедалі більшого значення з переходом від дер­жави, відчуженої від населення, до правової держави і громадян­ського суспільства.

З другої групи функцій особливо значущі опозиційна і творча, які тісно взаємозв'язані, хоча за певних умов діяльності громад­ських організацій та рухів може скластися враження про їх віднос­ну незалежність. Досягнення певної гармонії між ними можливе лише за умови взаєморозуміння між державними органами та громадськими об'єднаннями.

Діяльність останніх є однією з найголовніших перешкод на шляху до надмірної державної централізації, важливим чинником створення системи соціального управління із зустрічним рухом «згори — донизу» — «знизу — вгору».

Характерно, що саме на основі громадських організацій і ру­хів виникають і розвиваються в сучасній політиці групи тиску. Переслідуючи неполітичні цілі, вони задля їх виконання активно займаються політикою і справляють неабиякий вплив на неї. Аналізуючи групи тиску, сучасний французький політолог Жан- Марі Денкен запропонував два основні критерії їх типології. По- перше, це природа відстоюваних інтересів. Відповідно вчений виділяє: групи, що захищають матеріальні інтереси; профспілки найманих працівників; підприємницькі організації; комерційні і сільськогосподарські організації; групи за моральними інтереса­ми; церкви; спеціалізовані політичні організації; політичні клуби. По-друге, протилежність приватних і публічних груп. До приват­них груп Ж.-М. Денкен відніс підприємницькі організації; групи за моральними інтересами; політичні клуби та ін.; до публіч­них — групи громадян (наприклад, територіальні колективи); військові групи (скажімо, представники фірм, що працюють на виконанні військових замовлень) та ін.

Групи тиску — це громадські об 'єднання, які прагнуть задо­волення власних інтересів шляхом впливу на органи державної влади або політичні партії. Групи тиску мають у своєму арсеналі значну кількість засобів впливу на тих, хто приймає політичні рішення, і на громадську думку. До найпоширеніших слід віднес­ти різноманітні інформаційні впливи (підготовка об'єктивної ін­формації для представників влади, відкрита і замаскована пропа­ганда своїх цілей через засоби масової інформації); створення при владних структурах консультативних груп з компетентних спеціалістів; таємний вплив (особисті зв'язки, шантаж і т. ін.); насильство і тероризм (політичного, ідеологічного характеру).

Особливу небезпеку для будь-якої політичної системи явля­ють різноманітні мафіозні структури, що виникають внаслідок зрощування злочинного світу з представниками влади і соціаль­ного управління. Вони, по-перше, підривають довір'я громадян до існуючих політичних інституцій, легальних засобів реалізації суспільне значущих і особистих потреб, по-друге, готують ґрунт для виникнення або реставрації тоталітаризму.

Отже, громадські об'єднання є важливою складовою політич­ної системи й можуть бути кваліфіковані як громадсько-політич­ні організації і рухи. Право на громадські об'єднання як невід'єм­не право людини й громадянина проголошене Загальною декла­рацією прав людини. В Україні згідно з Конституцією грома­дяни мають право на свободу об'єднання у громадські органі­зації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволен­ня інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом. Усі об'єднання громадян рівні перед законом (ст. 36). Заборона ді­яльності об'єднань громадян здійснюється лише у судовому порядку (ст. 37).

Громадські організації і рухи на сучасному етапі суспільно- політичного розвитку нашої держави є своєрідною сполучною ланкою між політичним і громадянським суспільством, між «ни­зами» й «верхами». І саме в цьому полягає їх стабілізуюча, інтег­ративна роль у суспільстві.