5.3. Політичні партії та суспільно-політичні об'єднання в Україні

Розвиток політичних процесів в Україні неможливий без да­льшої демократизації суспільства, важливим елементом якої є виникнення та функціонування в конституційних рамках полі­тичних партій та рухів. Створення політичних партій в Україні почалося на межі 90-х років. Спочатку через громадські рухи, а потім і політичні партії до активної державотворчої діяльності залучалися значні прошарки населення, діяльність яких мала над­звичайно велике значення для формування засад української де­мократії.

Економічним фундаментом становлення нової політичної сис­теми в нашому суспільстві є процес створення багатоукладної економіки, пов'язаний із роздержавленням власності, створенням спільних і власних підприємств, індивідуально-трудової діяльно­сті, широкого кооперативного руху, фермерства і т. д. Ці нові форми власності й господарської діяльності значною мірою сприяють появі нових соціальних структур суспільства, які вияв­ляють свої конкретні інтереси в політиці.

Становлення політичних партій і громадських рухів в Україні відбувається за надзвичайно складних умов. Тривала економічна криза, крах попередніх суспільних ідеалів, які поділяла значна частина населення нашої держави, призводять до стрімкого зрос­тання соціальної напруженості в суспільстві, дискредитують в очах певної категорії громадян демократичні цінності. Як свід­чать проведені різними соціологічними службами дослідження суспільної думки, більшість населення є байдужою до політики і політиків. Нині в Україні склалася досить парадоксальна ситуа­ція, коли тільки зареєстрованих політичних партій налічується вже більш ста, але жодна з них не має достатнього впливу в зага­льнодержавному масштабі. Значна кількість зареєстрованих Мі­ністерством юстиції політичних партій поки що не стали міцни­ми організаціями, які спромоглися б виражати й захищати інтере­си різних верств населення. Ці партії ще не здатні вести за собою маси, здобути сталу соціальну базу та справити помітний вплив на суспільство..

Одна з причин цього — негативний образ партій у масовій свідомості. Як свідчать соціологічні дослідження, 63 % опитаних уважають, що політичні партії в Україні є насамперед об'єднан­нями людей, які прагнуть влади. Безумовно, прихід до влади за­конним шляхом є метою будь-якої політичної партії. Але триво­жить те, що 34 % опитаних уважають партії організаціями, дале­кими від реальних проблем народу, і тільки 17 % — такими, що обстоюють його інтереси; 20 % навіть убачають у партіях органі­зації, що виконують волю мафії, і тільки 17 % — організації, дія­льність яких сприяє розвитку демократії і політичної стабільності в Україні; 11 % упевнені, що діяльність партій дестабілізує ста­новище в державі.

Нині в політичному житті України умовно можна виділити п'ять головних напрямів диференціації діяльності політичних об'єднань, виходячи з їх ставлення до:

1) ідеї державної незалежності;

2) історичного періоду перебування України в складі Росії та СРСР;

3)самої нинішньої Росії та СНД;

4) форми державного устрою, організації влади і політичного режиму;

5) цілей, форм і методів проведення ринкових реформ.

Класифікуючи таким чином сучасні політичні партії України,

можна назвати чотири основні напрями: націонал-радикальний, націонал-демократичний, ліберально-центристський та соціал- комуністичний.

Характеризуючи програмні настанови та практичну політику націонал-радикалів та націонал-демократів, треба наголосити, що головним спрямуванням їхньої діяльності є ідея розбудови неза­лежної української держави і все, що з цим пов'язане. Як свід­чить навіть невеликий досвід практичної політичної діяльності цих партій, саме державотворчій ідеї вони схильні підпорядкову­вати інші сфери суспільного життя (економічні, соціальні, духов­ні, моральні тощо). А відокремити націонал-радикалів від націо- нал-центристів можна за методами, якими вони користуються у своїй діяльності.

Так, до націонал-радикалів належать Всеукраїнське полі­тичне об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ), Конгрес українських націоналістів (КУН), Українська консерва­тивна республіканська і Українська Національна консервативна партії (УКРП і УНКП), Організація українських націоналістів в Україні (ОУНУ), Українська національна асамблея (УНА), Українська народна самооборона (УНСО) і т. д. Для цих партій і рухів домінуючою є ідеологія інтегрального націоналізму, для якої характерні крайні вияви «етнічного патріотизму». Голо­вним для націонал-радикалів є розбудова незалежної Українсь­кої держави. Державотворчій ідеї вони підпорядковують усю свою діяльність, а методи досягнення цієї мети вибираються, звичайно, найрадикальніші.

Як і в інших політичних напрямах, у націонал-радикальному є партії і політичні організації, налаштовані більш помірковано. Такими, очевидно, можна назвати ДСУ, Організацію українських націоналістів в Україні, Українську консервативну національну партію, Українську консервативну республіканську партію. Ці політичні сили виступають за створення та розбудову на етніч­них українських землях сильної незалежної унітарної держави з громадянським суспільством та розвинутою багатопартійністю, де права людини гарантувалися б державою. Вони прихильники розвинутих ринкових відносин, проведення політики мінімуму одержавлення й максимуму приватизації за справедливих старто­вих умов (дещо меншу активність виявляють такі об'єднання, як ДСУ та ОУН в Україні).

Слід зазначити, що активізація правих сил характерна не тільки для України. Це загальна тенденція. Та якщо в Європі ультраправі пропагують ідеї «захисту» від переселенців зі схо­ду та півдня, у Росії — ідеї реваншизму і відновлення старої імперії, то в Україні метою багатьох ультраправих є побудова нової слов'янської імперії на кшалт Київської Русі з центром у Києві.

До націонал-демократів можна віднести Народний рух України (НРУ), «Наша Україна», Українську республіканську партію (УРП), Демократичну партію України (дПУ), Українську селянську демократичну партію (УСДП), Християнсько-демо­кратичну партію України (ХДПУ), політичне об'єднання «Кон­грес національно-демократичних сил» (КНДС), Всенародний рух України (ВНРУ). До цих же партій у найбільш принципових пи­таннях усе частіше приєднуються Партія демократичного відро­дження України (ПДВУ) і Соціал-демократична партія України (СДПУ). Історично об'єднання політичних сил націонал-центрист- ського спрямування відбулося з утворенням Народного Руху України (вересень 1989 року). До проголошення незалежності та виборів Президента України (1 грудня 1991 року) блок діяв у си­стемі Руху, об'єднуючись на ґрунті боротьби за національну, де­мократичну державу. Після перемоги на виборах Л. Кравчука і необхідності визначення стратегії державотворення в період ста­новлення Української держави виникло два напрямки: націона­льно-державницький, котрий орієнтувався на підтримку Пре­зидента як гаранта нової держави (ДемПУ, УРП), та націонал- демократичний, центристський, що задекларував статус опо­зиції (Рух).

Рух уважає, що соціальною базою політичної стабільності та економічних реформ в Україні має стати широкий середній клас власників і сім'я. Основним пріоритетом економічної реформи має стати підвищення добробуту народу та надання соціальних гарантій усім громадянам України. А засобами для здійснення цих заходів мають бути лібералізація цін, запровадження конку­ренції та демонополізація. Проведення земельної реформи має відбуватися через приватизацію землі та майна на основі паю­вання. Потрібно створити ринок землі, який забезпечить її віль­ний продаж. Соціальною базою Руху є ті громадяни України, що поділяють ідеї національного відродження і розбудови демокра­тичної незалежної України. Члени Руху на виборах Президента України підтримали Віктора Ющенка.

До партій ліберально-центристського політичного спря­мування належать Ліберальна партія України (ЛПУ), Народно- демократична партія (НДП), Партія праці України (ЛПУ), Украї­нська партія солідарності і соціальної справедливості (УПОСС), Народна аграрна партія України (НАПУ) та ін.

Найбільш впливовою політичною партією цього блоку є Народно-демократична партія України (НДП). Партія у своїх програмних настановах проголошує розвиток соціально орієн­тованої економіки ринкового типу, що забезпечує стійкі темпи зростання та економічну рівновагу. НДП підтримує всі форми та види підприємницької діяльності, виступає за активне спри­яння держави вільному розвитку виробничого, банкового, тор­говельного і посередницького бізнесу, усунення адміністратив­ного диктату державно-бюрократичних структур, за приватну власність на землю, розвиток фермерських господарств за державної підтримки, надання переваги іноземним інвестиціям перед імпортом товарів. Завдання держави: забезпечення віль­ного розвитку ринку, заохочення конкуренції, запобігання мо­нополізму, структурна перебудова народного господарства. НДП наполягає на структурній перебудові народного госпо­дарства з метою збільшення частки галузей та підприємств, що працюють для потреб людини; приватизації державної власно­сті в масштабах, необхідних для розвитку конкуренції; переда­чі засобів виробництва незалежним власникам; створення ме­ханізму соціальної орієнтації економіки, коли зростання виробництва товарів народного споживання стимулювалося б зростанням прибутків усіх верств населення.

До політичних партій соціал-комуністичного спрямування належать Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Селянська партія України (СелПУ), Про­гресивна соціалістична партія України (ПСПУ).

Найбільш масовою партією лівого спектра є Комуністична пар­тія України. Партія збирається зосередити свої зусилля на виве­денні країни з глибокої кризи, протидії капіталістичній реставра­ції, на збереженні Радянської влади. Водночас КПУ підтримує рівноправний розвиток різних форм власності, що виключають експлуатацію чужої праці, з одночасним забезпеченням суспільної власності на засоби виробництва, виступає за збереження землі, її надр, лісів, вод як спільного надбання всього народу. КПУ визнає необхідним припинення «обвальної» приватизації; відновлення порушених, як уважають комуністи, з політичних міркувань госпо­дарських, наукових, культурних зв'язків з Росією та іншими держа­вами СНД; усебічне стимулювання інтеграційних процесів; здійс­нення комплексу заходів для запобігання масовому безробіттю.

Аналіз програмних положень партій, організацій і рухів свід­чить, що більшість із них ще не мають серйозної концепції, спрямованої на стабілізацію суспільства, вихід його з кризи, не кажучи вже про перспективи просування по шляху прогресу. Де­кларації одних — це перелік абстрактних загальнолюдських цін­ностей, інших — антикомуністичні маніфести, третіх — повто­рення ортодоксальних марксистсько-ленінських ідей, агітація за повернення до застійних часів, четвертих — екстремістські, наці­оналістичні та шовіністичні заклики. Така розбіжність політич­них поглядів не може не хвилювати, особливо за умов поглиб­лення кризи в усіх сферах суспільства.

Говорячи про чинники консолідації суспільства, які можуть бути покладені в основу діяльності громадсько-політичних орга­нізацій, слід назвати насамперед загальнодержавний ринок. Та­кий ринок не тільки можливий, а й об'єктивно необхідний, бо поодинці регіони України і навіть колишні республіки СРСР вий­ти з кризи неспроможні: немає в них для цього матеріальних, фі­нансових і людських ресурсів.

Однак треба погодитися з думкою багатьох учених, котрі хоч і вважають ринок інтегруючим чинником, який так чи інакше є ре­гульованим, контрольованим і керованим державою (саме такий ринок функціонує в розвинутих капіталістичних країнах), але впевнені, що його треба вводити поступово, з дозріванням інфра­структури, готовності людей і колективів вступати в ринкові від­носини, без «шокової терапії».

Тому політичним партіям і громадським організаціям слід розглядати ринок не як самоціль, а як засіб оздоровлення еконо­міки й суспільно-політичного життя України, а в кінцевому під­сумку — як засіб для задоволення інтересів і запитів людей, за­безпечення зростання виробництва, підвищення рівня життя.

«Наш шлях у майбутнє, — підкреслив Президент України Ві­ктор Ющенко, — це шлях, яким іде об'єднана Європа... Наша на­ціональна стратегія — йти до мети сміливо, прямо і наполегливо. Європейські стандарти стануть нормою у соціальному житті, економіці та українській політиці».

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Ухвалені Верховною Радою закони «Про об'єднання громадян», «Про політичні партії» є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще ухвалити відповідні нормативні акти, які б чітко визна­чили характер державного фінансування політичних партій за ре­зультатами парламентських виборів, і здійснити необхідні заходи для державної підтримки виборчих кампаній.

На жаль, при значній багатопартійності в Україні більшість партій нечисленні. Так, із зареєстрованих партій в усіх регіонах України регіональні структурні утворення мають лише 27 політич­них партій, а 11 — не мають жодного.

Для підвищення впливу політичних партій в суспільстві необ­хідно їм чітко визначити свою ідеологію, яка б була більш зрозу­мілою для членів партії та електорату. Розвивати партії потрібно на засадах демократичності і прозорості із залученням широких партійних кіл, особливо при обговоренні ключових рішень. Кож­на діюча партія, якщо вона хоче входити до владних органів, по­винна активно розбудовувати власну структуру, щоб мати вплив на широкий загал населення.

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

 

1. Які існують ознаки політичної партії?

2. Типологізація політичних партій.

3. Дайте характеристику політичній партії за її ідеоло­гією.

4. Типи партійних систем.

5. Яка різниця між громадською організацією та громадсь­ким рухом?

6. Що таке групи тиску?

7. Як можна класифікувати сучасні політичні партії в Україні?

8. Представники яких політичних партій входять до скла­ду депутатського корпусу Верховної Ради України?