6.2. Методи та інструменти економічної політики

Неодмінною умовою здійснення стратегічних цілей, на­прямів, пріоритетів економічного розвитку є визначення шля­хів, методів, інструментів економічної політики. Останні стають фактором оновлення економіки тоді, коли вони вдос­коналюються не самі по собі, ізольовано від стратегічних ці­лей і пріоритетів, а в органічній єдності з ними, в процесі безперервного руху.

Досвід показує, що економічні методи управління не вста­новлюються з утвердженням певної власності на засоби виро­бництва, а також після прийняття державних та інших рішень, як це було прийнято вважати. Більше того, такі методи в нашій економіці практично не використовувалися (за винятком пері­оду нової економічної політики). Причина полягала у незмін­ності виробничих відносин. А оскільки вони не зазнали доко­рінних змін і на сьогоднішній день, то й нині переважають ад­міністративно-командні методи управління.

Потребують уточнення і самі поняття адміністративно- командні та економічні методи управління. Сутність перших найчастіше зводиться до того, що вони діють через накази, розпорядження, заборони та інші прийоми неекономічного ти­ску. Це поверховий прояв адміністративно-командних методів управління. Він не дає відповіді на запитання: чому так відбу­вається? I тому багато хто вважає, що досить знайти якийсь універсальний показник оцінки роботи, замінити органи управління, скоротити їх, перегрупувати або замінити кадри більш підготовленими, освіченими, і система управління за­працює. Все це вже робилося неодноразово, а успіху не прине­сло. Причину слід шукати глибше — в економічних відноси­нах, у їх серцевині — відносинах власності на засоби вироб­ництва.

Отже, адміністративно-командні методи управління — це

методи жорсткого ієрархічного підпорядкування (економічними і неекономічними прийомами і підоймами) особистих і колектив­них інтересів загальнонародним. Такі методи також можуть бути ефективними, але лише в екстремальних умовах, що довела істо­рія розвитку нашої країни.

Концентрація економічної та політичної влади в руках держа­ви зробила економіку країни некерованою, призвела до диспро- порціональності, багатомільярдного дефіциту державного бю­джету, хронічної нестачі переважної частини товарів, невиконан­ня соціальних програм.

Господарська політика, побудована на адміністративно-команд­них методах, застосовує відповідні інструменти — нормативні документи, інструкції, накази, розпорядження, які на практиці є ні чим іншим, як інструментами «тиску».

Все це сковувало самостійність колективів, бажання виявляти ініціативу, творчість; породжувало байдужість і апатію до вироб­ництва.

Разом з тим, як інструменти «тиску» використовуються і вар­тісні підойми — ціни, податки тощо. Досить згадати, як у після­воєнний період високі податки на фруктові дерева призвели до практичного знищення садів на присадибних ділянках. Або ін­ший приклад. Ціни, відірвані від вартості на сільськогосподарсь­ку техніку, інші знаряддя праці, предмети споживання, — це та­кож інструменти «тиску», що використовуються досі адміністратив­но-командною системою управління.

Як бачимо, сутність методів управління визначається не еко­номічними чи позаекономічними інструментами, що застосову­ються в господарському житті, а виробничими відносинами, тим, наскільки вони відповідають характеру і рівню розвитку продук­тивних сил, вдосконалюються разом з ними. Якщо вдосконален­ня виробничих відносин здійснюється через інтереси і на основі їх, то використовуються економічні методи управління. Це здійс­нюється не через підпорядкування інтересів одних в ім'я інших, а поєднанням усіх видів інтересів.

Отже, суспільство може перейти на економічні методи госпо­дарювання:

• при виконанні умов врахування і реалізація інтересів усіх го­сподарюючих суб'єктів, які беруть участь в економічному житті;

• виявленні об'єктивних суперечностей економічних інтересів і розв'язання їх застосуванням ефективних форм і засобів управ­ління;

• суб'єкти власності, а отже, і влади на всіх рівнях мають за­йматися управлінням інтересами і через інтереси;

• усі суб'єкти економічної політики мають бути рівноправними.

Цього можна досягти шляхом створення однакових економіч­них і політико-правових умов для всіх господарюючих об'єктів.

Такий підхід дасть змогу уникнути неправильних теоретичних трактувань методів керівництва і практичних заходів, спрямова­них на розвиток економіки. Економічні методи керівництва не ототожнюватимуться з використанням товарно-грошових відно­син, вартісних категорій і децентралізацією, а адміністративно- командні — лише з централізацією і використанням планових нормативів.

Утвердження на практиці економічних методів керівництва економікою можливе, з одного боку, при викоріненні традицій­ного розуміння плану і ринку, спроб «планового» встановлення цін і здійснення планування шляхом визначення обсягів вироб­ництва за галузями «в натурі» з наступним їх погодженням у ма­теріальних балансах, з іншого — при органічній єдності ринко­вих і неринкових зв'язків, що передбачають докорінне пере­творення системи планування і системи організації ринку.

Згідно з цим система ціноутворення стане ринковою, що на­близить ціни товарів до їхньої вартості, виявить реальні потреби, дасть змогу узгодити інтереси виробника і споживача.

Разом з тим для того, щоб закони ринку не дестабілізували су­спільство, не стимулювали зростання нездорових потреб, а спри­яли прогресу суспільства, має здійснюватись ринкове регулю­вання. Важлива роль у цьому процесі належить державі. При цьому повинні використовуватись податкова, інвестиційна і кре­дитна політика, різноманітні пільги, санкції, антимонопольні та антиінфляційні заходи і заходи соціального захисту громадян.

Отже, економічні методи господарювання і адекватні їм еко­номічні та правові регулятори потребують радикальних змін і в базисних відносинах, і в надбудові, вироблення нової концепції функцій держави. Вона не повинна втручатися в діяльність не підпорядкованих їй підприємств, у роботу регіонів різних рівнів. Зусилля держави мають зосереджуватися на специфічних завдан­нях: спрямованих на реалізацію загальнонаціональних інтересів; зміцнення фінансової системи, розвиток інфраструктури, захист держави, охорону навколишнього середовища, здійснення соціа­льних гарантій. В сучасних умовах економікою потрібно управляти,а не правити.

Використання економічних методів управління збільшує по­требу у висококласних керівниках-професіоналах, які володіють науковими засадами управління і здатні, спираючись на колек­тив, вирішувати найскладніші соціально-економічні питання.

Таким чином, втілення в життя нової концепції суб'єкта і об'єкта економічної політики передбачає вирішення таких за­вдань.

1.Перерозподіл економічної та політичної влади, що можна здійснити не автономно, а в їх єдності. В економічній сфері це відбувається через радикальне перетворення відносин власності, а в сфері політики — шляхом передачі владних функцій від центральних органів до місцевих. У стратегії нового українського уряду зазначається про те, що держава захистить права власності і господарювання, а також рівність усіх суб'єктів права власності перед законом. Президент України Віктор Ющенко заявив у своєму зверненні до українського народу: «Ми повернемо права місцевим громадам. Громада сама дасть лад вулиці, селу чи міс­ту. Ви самі оберете собі керівника, самі заробите гроші і самі бу­дете їх витрачати. Ми будемо нацією самоврядних громад».

2.Перегляд у зв'язку з процесами, що відбуваються, функцій держави, обмеження їх сферою інтересів, які не можуть бути за­безпечені на іншому рівні, крім державного.

3. Забезпечення надійного захисту інтересів суспільства від ринкової стихії завдяки створенню нового економічного механі­зму і застосуванню адекватних йому інструментів і методів.

4.Перебудова структурної та інвестиційної політики з акцен­том на пріоритетне введення в дію об'єктів житла, соціально- культурної сфери, розвитку галузей, які працюють на задово­лення потреб людини.

Економічна політика, яка спирається на реальні, а не дефор­мовані причинно-наслідкові зв'язки, враховує інтереси всіх гос­подарюючих суб'єктів, визначає досяжні цілі, напрями, пріорите­ти економічного розвитку, використовує адекватні їм шляхи, методи та інструменти, стане могутнім фактором оновлення еко­номіки, сприятиме вирішенню суперечностей між продуктивни­ми силами, що безперервно розвиваються, і конкретними форма­ми виробничих відносин.