7. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ 7.1. Роль захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у системі національної безпеки : Політологія : B-ko.com : Книги для студентів

7. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ 7.1. Роль захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у системі національної безпеки

Природно-техногенна безпека, поряд з політичною, воєнною, економічною, інформаційною та іншими видами безпеки, зали­шається одним з важливих складових елементів національної безпеки України. Відбиваючись у сферах впливу національної безпеки, проникаючи в неї і взаємодіючи з нею, природно- техногенна безпека, в свою чергу, акумулює в собі її впливи, за­лишаючись при цьому основою національної безпеки. Це зумов­лено тим, що в кінці XX ст. концепція національної безпеки за­знала істотних змін. Закінчення «холодної війни», глобалізація екологічних проблем, зростання соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, розширення масштабів терористичної ді­яльності, збільшення уваги до безпеки населення призвело до трансформації загального поняття національної безпеки.

Питання безпеки ще зовсім недавно обмежувалися відносно вузьким колом проблем, особливо військово-силовим балансом між різними державами і блоками, а також здатності цих утво­рень захистити свій суверенітет. Однак із закінченням протисто­яння між наддержавами, міжнародне співтовариство все більше занепокоєне загрозами, що можуть бути ініційовані внутрішніми джерелами небезпеки. Наприклад, міжобщинними конфліктами, соціальним насильством, зубожінням та безробіттям, організова­ною злочинністю, тероризмом, а також міграцією, масовим пере­міщенням людей. Причому між цими новими проблемами існує тісний зв'язок. Так, установлено, що тероризм, контрабанда нар­котиків, незаконна міграція та деградація навколишнього середо­вища посилюються багаторазово, коли люди втягнуті в цивільні війни та дії, пов'язані з етнічним насиллям, та залишені без надії на майбутнє або можливості займатися законною діяльністю.

Невійськові джерела нестабільності в економічній, соціальній, гуманітарній та екологічній сферах набули характеру загрози ми­ру та безпеці. Гуманітарні та етичні питання, які раніше відігра­вали досить обмежену роль у світовій дискусії про безпеку, зараз займають у ній центральне місце. Поняття безпеки за останні ро­ки розширилося і набуло більш гуманістичного, націленого на людину, характеру. Нова парадигма безпеки людини має два основних аспекти:

1) захист від хронічних загроз, таких, як голод, епідемії і реп­ресії;

2) захист від раптових і згубних катаклізмів, що порушують течію повсякденного життя.

Останніми роками зростає визнання нерозривного зв'язку між безпекою держави та добробутом її громадян. Діяльність держави повинна бути ефективною, чутливою до змін у навко­лишньому середовищі з тим, щоб забезпечити належний захист своїх громадян, а також надати допомогу під час надзвичайних ситуацій.

Сучасна еволюція поняття безпеки полягає в посиленні акцен­ту на міжнародному співробітництві, на відміну від більш тради­ційної опори на суперництво та конфлікти. Вже визнано, що ос­новні фактори, які загрожують міжнародній, державній та особистій безпеці, за своїм походженням є транснаціональними і не можуть бути ефективно ліквідовані за допомогою односто­ронніх дій.

Посилення ролі захисту населення від надзвичайних ситуацій антропогенного і природного характеру в системі національної безпеки зумовлюється також зростанням економічних і соціаль­них втрат від надзвичайних ситуацій. У кінці XX ст. людство щорічно втрачало до 5—10 % сукупного валового продукту від наслідків аварій і катастроф. При оптимістичному середньосві- товому зростанні виробництва цього сукупного валового проду­кту на 2—3 % неможливо поліпшити економічні показники і якість життя в найближчій перспективі. Це веде до зниження рі­вня національної безпеки. У країнах СНД і Східної Європи по­долання короткострокових і довгострокових наслідків природ­них і техногенних катастроф стає принципово новим страте­гічним завданням.

Стратегію безпеки в XXI ст. Україна повинна будувати, грунтуючись на аналізі швидкозмінної реальності, нових ри­зиків і динаміки існуючих глобальних проблем.

Вихідною базою тут є аналіз можливих небезпек і загроз, які можуть виникнути на території України в XXI ст. Аналіз тенден­цій розвитку техногенних аварій, катастроф і стихійних лих та прогноз можливих небезпек показує, що на території України збережеться високий ступінь ризику виникнення крупномасшта- бних надзвичайних ситуацій природно-техногенного і соціально- біологічного характеру. Це пояснюється збільшенням антропо­генного впливу на навколишнє середовище, прогресуючим зно­сом основних фондів, зниженням загального рівня техніки безпе­ки і виробничої дисципліни.

Останніми роками все частіше виникають надзвичайні ситу­ації специфічного характеру. До них належать катастрофи на спеціальних об'єктах, у закритих для більшої частини суспільст­ва сферах діяльності. З'явились і нові, нетрадиційні види небез­пек — в інформаційній сфері, нові види захворювань, тероризм та ін.

До перерахованих небезпек необхідно додати також загрози, які можуть виникнути у зв'язку із зберіганням хімічної і ядерної зброї, відпрацьованих атомних реакторів.

На межі століть чітко прослідковується взаємозалежність природних, техногенних та екологічних катастроф. У цій сис­темі підвищення ймовірності виникнення одного виду небез­пек веде до прискореного проявлення інших. Це викликає не­обхідність вироблення підходів до забезпечення комплексної безпеки, під якою розуміється стан захищеності людини і на­вколишнього природного середовища від усієї сукупності не­безпек, що їм загрожують. Це поняття інтегральне, воно має свій зміст і значення.

З урахуванням цього, стратегічним напрямом розвитку повин­ні бути положення про те, що вся організація інфраструктури су­часного суспільного функціонування повинна бути адаптована до проблем безпеки і проблеми безпеки людини й суспільства пови­нні вирішуватися в рамках єдиної державної стратегії сталого безпечного розвитку.