РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА 8. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА ТА II СТРУКТУРА 8.1. Влада як явище суспільно-політичного життя : Політологія : B-ko.com : Книги для студентів

РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА 8. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА ТА II СТРУКТУРА 8.1. Влада як явище суспільно-політичного життя

Тема влади є центральною в політології. Вона дає ключ до ро­зуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політи­ки. Визначення поняття влади, її сутності та характеру має най­важливіше значення для розуміння природи політики та держави, уможливлює виокремлення політики й політичних відносин з усієї сукупності соціальних відносин. Влада — це основний еле­мент, що зв'язує політичну систему суспільства в одне ціле. Саме влада визначає природу і стійкість політичної системи, виражає волю соціальних суб'єктів. Ця воля здійснюється як обов'язкова, публічна, що підкорює собі всіх членів суспільства. Влада забез­печує порядок, тобто приведення поведінки суб'єктів у відповід­ність з нормами та цінностями, необхідними для існування сис­теми. Влада виражає й захищає докорінні інтереси й сукупну волю соціальних об'єднань, є засобом реалізації цих інтересів та волі. Вона має глибокий внутрішній зв'язок із таким суспільним явищем, як організація. Це і соціальний інститут, і порядок від­носин, і цілеспрямована діяльність зі створення організації, під­тримки стабільності й порядку.

Влада — це осмислений цілеспрямований процес, що визна­чає цілі, шляхи й засоби розвитку суспільства, організовує відпо­відну діяльність його членів. Влада необхідна насамперед для ор­ганізації суспільного виробництва, яке немислиме без підкорення всіх його учасників єдиній волі, необхідна для підтримки ціліс­ності та єдності суспільства.

Політика як суспільно-політичне явище характеризується пря­мим або опосередкованим зв'язком з владою і діяльністю зі здій­снення влади. Відносини в суспільстві можуть мати економічний, ідеологічний, соціально-політичний і т. п. характер. Політика — це така сфера взаємовідносин між класами, націями, соціальними групами, окремими індивідами і цілими державами, яка стосуєть­ся, головне, проблем влади та управління.

Поняття «влада» в побуті і в науковій літературі розуміють по-різному. Філософи говорять про владу над об'єктивними за­конами суспільства, соціологи — про владу соціальну, економіс­ти — про владу господарську, юристи — про державну владу, політологи — про політичну владу, природознавці — про владу над природою, психологи — про владу людини над собою, бать­ки — про сімейну владу, богослови — про владу Бога і т. п. Є та­кож поняття законодавчої, виконавчої та судової влад.

Чи можна за такої різноманітності тлумачень дати наукове ви­значення влади? Значна частина західних соціологів та політоло­гів твердять про її «таємничість», про те, що у своїй політичній формі «влада є найбільш грізною загадкою», що саме поняття «влада» є туманним, невизначеним і т. п.

Одні вважають, що влада означає реальну здатність одного з елементів існуючої системи реалізувати власні інтереси в її ме­жах, і в цьому розумінні влада — це можливість впливу на про­цеси, що відбуваються всередині системи. Інші вважають владою можливість користуватися результатами цього впливу. Ще інші стверджують, що влада — це відносини між людьми або групами людей, сутність яких полягає в можливості одних впливати на інших, досягаючи суспільної рівноваги.

Влада іноді ототожнюється з її знаряддями — державою, по­літичною організацією суспільства, з її засобами — управлінням, а також з методами — примусом, переконанням, насильством. Дехто прирівнює владу до авторитету, котрий має багато спіль­ного з нею, але відрізняється від влади принципово.

Немає підстав і ототожнювати владу з її методами — приму­сом та переконанням. Примушувати та переконувати можуть не тільки ті, хто владарює, а й підвладні. Так, наприклад, та чи інша політична організація (партія), що не входить до урядової коалі­ції, може змусити уряд до деяких поступок на свою користь, але від цього ця організація не стає владною.

Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористсь- ка, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функці­ональна, психологічна та ін.

Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов'язується з виявленням соціально-політичної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з проти­лежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціа­льним групам. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми прав­ління — як специфічний спосіб забезпечення класового панування.

Біхевіористська концепція влади. Англійське слово «beha­viour» у перекладі означає «поведінка». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.

У реляціоністських концепціях влади (реляція — донесен­ня) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи націо­нальному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп.

Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як атри­бут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних сис­тем — сім'ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи).

Телеологічна концепція влади розглядає останню як резуль­тат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів.

Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією докт­риною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особ­ливим видом відносин між підлеглими й керівниками.

Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлен­ня індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (З. Фрейд та ін.) проблема влади — це проблема панування підсвідомості над людською свідомістю та поведінкою.

Отже, велика різноманітність підходів до вивчення влади свід­чить не тільки про великий інтерес у світі до проблеми влади, а й про надзвичайну складність її.

На думку російського політолога Ф. Бурлацького, для визна­чення природи влади необхідно виходити з кількох моментів:

1) класового підходу;

2) конкретно-соціологічного підходу, що враховує плюраліс­тичний характер влади в суспільстві;

3) конструювання не тільки загального поняття влади, а й з'ясування специфічних особливостей певних її видів: економіч­ної, політичної, державної і т. п.;

4) диференціації суспільної й особистої влади, котрі переплі­таються між собою, але можуть бути і не пов'язані одна з одною (наприклад, сімейна влада не є політичною);

5) урахування різних особливостей влади в різних соціально- політичних структурах, формаціях, цивілізаціях;

6)виокремлення вольових та правових засад, котрі тісно пов'язані між собою, але не завжди є тотожними.

Виходячи з вищезазначеного, можна дати таке визначення влади. Влада — це здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних за­собів — волі, авторитету, права, насильства.

Влада як суспільне явище має структурний зміст, що уможлив­лює її класифікацію. Аналіз феномену влади дає змогу дійти вис­новку, що структура влади має типові, родові та видові харак­теристики.

Тип влади можна визначити, виходячи з існуючого в державі соціально-політичного устрою, а саме: тоталітарного, авторитар­ного або демократичного. Кожний із типів влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного, сімейного тощо. Роди влади, у свою чергу, можна класифікувати за видами. Так, у сфері політики існують такі види влади:

1) державна;

2)партійна;

3)влада суспільних об'єднань тощо.

Політична влада як один з найважливіших виявів влади ха­рактеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття полі­тичної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що політична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах соціально-політичної системи: у ме­жах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних ор­ганізацій і т. п.

На відміну від політичної влади, державна влада не обов'язково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу. Однак лише державна влада володіє правом на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми.

Державна влада — це вид політичної влади, що має монопо­льне право видавати закони, обов'язкові для всього населення, що спирається на спеціальний апарат примусу як на один із засо­бів для виконання її законів та розпоряджень. Державна влада означає як певну організацію, так і практичну діяльність для здійснення цілей і завдань цієї організації.

Аналіз типів, родів та видів влади дає змогу побудувати її на­укову класифікацію, яка дуже важлива для оцінки ролі та місця влади в суспільстві, для визначення її функціонування та перспе­ктив.

Влада різних типів розрізняється за низкою взапомозв'язаних ознак:

1) за організацією — інституціонально-організована, тобто та­ка, що існує у формі різних установ зі своєю структурою та ієрар­хією відносин (розпорядження, виконання) та інституціонально- неорганізована, тобто така, що існує лише у формі політичних асоціацій, лідерства в неформальних групах і т. п.;

2) за структурою функціонування — політична й неполітич- на влада (економічна, правова, ідеологічна, сімейна, особиста і т. п.);

3) за сферою та обсягом — влада держави в зовнішньополітич­них відносинах, міжнародна влада всесвітніх організацій, союзів, блоків країн та інтегрованих державних співтовариств;

4) за суб'єктом влади — парламентська, урядова, судова, осо­биста (монархічна, президентська), колективна (партійна, колегі­альна, кланова, народна, класова і т. д.);

5) за структурою правлячого суб'єкта — одноосібна (монархіч­на, самодержавна, диктаторська, директорська та ін.) і поліар- хічна, що створюється групою людей (тип групового самовря­дування);

6) за методами, що застосовуються для ствердження влади, — панування, насильство, інші види примусу, переконання, автори­тет, харизматична влада;

7) за соціально-політичною природою та структурною органі­зацією носія влади — монархічна та республіканська;

8) за режимом правління — демократичний, авторитарний, деспотичний, тоталітарний, бюрократичний та ін.;

9) за соціальним типом — рабовласницький, феодальний, бур­жуазний і т. д.

Влада створюється й функціонує в суспільстві на кількох вза­ємозв'язаних та взаємодіючих рівнях: макрорівні вищих центра­льних політичних інститутів, вищих державних установ та орга­нізацій, керівних органів політичних партій та провідних суспіль­них організацій; середньому, або проміжному рівні («мезо-рівні» в західній політичній термінології), тобто в регіональних, облас­них та районних масштабах, і на мікрорівні відносин між людь­ми, малими групами та всередині них, котрі створюють загальну картину політичних відносин, настроїв, рухів у суспільстві і сфе­рах його політичного та суспільного самоврядування. Середній рівень влади зв'язує два інші системою органів управління, через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади, і він же сприймає відповідні реакції суспільства на них. На цьому рів­ні концентрується основна кількість політичних посадових осіб та основні кадри політичного управління.

У суспільному житті мають місце такі основні способи завою­вання та досягнення політичної влади: політична реформа; полі­тична революція; контрреволюція; мілітаристський спосіб; різно­го роду політичні перевороти. Живим прикладом політичної революції є Помаранчева революція в Україні в жовтні-грудні 2004 року. Об'єднавшись, український народ вирішив свою до­лю. Єдиними гаслами для більшості українців за своє національ­не відродження стали: «Ми — велика нація!», «Свободу не спи­нити!», «Разом нас багато, нас не подолати!».

Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті су­спільства і виконує такі головні соціальні функції.

Інтегративна функція. Одним з основних призначень влади є інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, політичних партій та суспільних об'єднань на платформі загаль­нонародних інтересів. Саме в такий спосіб владні структури на­магаються уникати конфронтаційних проявів, запобігати конфлі­ктам і долати їх, спрямовуючи хід політичних подій у конструк­тивне русло.

Регулятивна функція. Важливим призначенням влади є ре­гулювання життєдіяльності суспільства. Володіючи такими ін­струментами, як право та система політичних норм, владні струк­тури здійснюють політико-нормативне регулювання всіх процесів суспільного життя.

Мотиваційна функція. Однією з функцій влади є формуван­ня мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільно значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різ­номанітних політичних сил та політико-організаційних структур.

Консолідуюча функція. Важливим призначенням влади є консолідація всіх елементів політичної системи. Ураховуючи ха­рактер і тенденції розвитку в суспільстві політичних відносин, політичних інститутів, норм політичного життя, а також виходя­чи з особливостей функціонування політичного режиму та рівня політичної культури, органи влади намагаються не допустити впливів конфронтації та консолідувати суспільство. Якщо влада є нездатною консолідувати різноманітні елементи політичної сис­теми, це може призвести суспільно-політичне життя до серйоз­них деформацій та криз.

Стабілізаційна функція. Влада є важливою стабілізуючою силою організації суспільного й політичного життя. Стабільність влади виявляється у постійному зміцненні політичної системи, безперервному оновленні та розвитку демократичних політичних інститутів, у гарантованості та захисті політичних прав та свобод громадян.

Слід зазначити, що за певних умов розвитку політичного жит­тя суспільства влада може стати й дестабілізуючим чинником. Це буває тоді, коли стара влада виявила повну нездатність управляти державою або тоді, коли нова влада ще перебуває в процесі ста­новлення і не має підтримки більшості народу. За таких умов си­туацією нестабільності в суспільстві може скористатися добре організована політична сила і прийти до влади на хвилі загально­народного невдоволення тривалим нехтуванням економічними та соціальними проблемами суспільства.

Отже, функціонування влади є важливим чинником життєдія­льності суспільства та його політичної системи, бо влада пов'язує всі політико-структурні елементи в одне ціле. Поділяючись у де­мократичному суспільстві на законодавчу, виконавчу та судову гілки, влада стає гарантом політичного розвитку та життєдіяль­ності всього суспільного життя.

Стаття 5 Конституції України гласить: «Україна є республі­кою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи місце­вого самоврядування. Право визначати і змінювати конституцій­ний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ні­хто не може узурпувати державну владу».