10.3. Політична соціалізація особи та її особливості в Україні

Усвідомлення місця людини в системі соціально-політичних відносин потребує розгляду поняття політичної соціалізації, тоб­то комплексу тих соціально-політичних процесів, які готують людину до активного політичного життя, участі в політичному житті, визначають політичну поведінку індивідів і груп, що при­ймають рішення. Політична соціалізація розглядається як сукуп­ність суспільних процесів, які впливають на політичну позицію людини.

Політична соціалізація розглядається в політології як процес включення індивіда в політичну систему. Процес взаємодії осо­бистості з політичною системою двоїстий.

По-перше, політична система самовідтворюється, оновлюєть­ся від залучення громадян до участі в діяльності своїх організа­цій. У цьому процесі політична соціалізація стає механізмом акумуляції політичних цінностей та цілей системи, створює не­обхідні умови для збереження спадкоємності поколінь у політиці.

По-друге, вимоги політичної системи організують структуру самої особи. Політична соціалізація активно впливає на форму­вання політичної свідомості особи та її політичну поведінку, що сприяє становленню особистості громадянина. Варто наголосити, що поняття політичної соціалізації є ширшим, ніж поняття полі­тичного виховання або освіти. Це можна пояснити тим, що про­цес політичної соціалізації включає не тільки цілеспрямований вплив на особу панівної ідеології і політичних інститутів суспі­льства, але також і стихійні впливи та власну активність індивіда.

Політична соціалізація функціонує на кількох рівнях взаємодії людини та політичної системи. Так, наприклад, на першому, со­ціальному рівні (рівні соціальних груп) на особу впливають зага- льносоціальні проблеми розвитку суспільства: економічні, полі­тичні, національні, демографічні, екологічні, морально-етичні та інші макросоціальні проблеми. Другий (соціально-психологічний) рівень політичної соціалізації характеризується передачею особі політичних цілей і цінностей через такі механізми, як вплив, на­віювання, ідентифікація особистості з тим чи іншим політичним цілим, політичне навчання, наслідування тощо. Третій (внутрі­шньо особистісний) рівень політичної соціалізації характеризу­ється дією таких механізмів, як особисті потреби, спонукання, ціннісні орієнтації, настанови, які впливають на політичну свідо­мість і політичну поведінку особи.

Політична соціалізація особи триває протягом усього життя. Етапами цього процесу стають уже не тільки певні вікові зміни, а й належність особи до тієї чи іншої соціальної групи, засвоєння відповідних соціальних і політичних ролей, досвід особистої уча­сті в політичній діяльності.

Політична свідомість і поведінка особи формуються не тільки під впливом політичних факторів, які можуть відігравати визна­чальну роль, а й неполітичних чинників, а саме — умов життя, що в них відбувається становлення людини. Так, до неполітичних факторів, що багато важать у формуванні політичних цінностей та ціннісних орієнтацій, належать сім'я, школа, праця, група ро­весників, церква, культура, засоби масової інформації, соціально- економічні відносини, спосіб життя, національні й етичні тради­ції тощо.

Політична соціалізація в суспільному житті є системою, з та­ких, головно, складових: характер і тип державного устрою, па­нівний режим, політичні інститути, партії, організації, рухи. Усі ці інститути й організації за допомогою спеціальних механізмів коригують і контролюють політичну поведінку індивіда. У по­всякденному житті політичні й неполітичні фактори політичної соціалізації особи складають органічну єдність. Так, у реальному житті політичного значення для індивіда можуть набувати далекі від політики чинники: праця, характер відносин людини і приро­ди, науково-технічний прогрес та його негативні наслідки, ядерні випробування і збереження довкілля тощо.

Які ж основні фактори впливають на процес політичної соціалізації особи?

По-перше, це моральний та ідейно-політичний вплив суспіль­ства в цілому (політичної системи, соціально-класової структури, політичної культури, засобів масової інформації, культури і мис­тецтва тощо).

По-друге, притаманні індивіду певні біопсихологічні характе­ристики (темперамент, інтелект, воля тощо).

По-третє, рівень політичного розвитку та відповідний соціа­льний досвід особи. Суспільна практика свідчить: чим багатший соціальний досвід, тим складніше і суперечливіше відбуваєть­ся політична переорієнтація особи в новій соціально-політичній ситуації, а інколи вона взагалі стає неможливою.

По-четверте, соціальний статус особи. Коли позитивний ста­тус у людини не змінюється тривалий час, то цей процес веде до закріплення політичної свідомості особи. Не випадково основні надії в реформуванні всіх сторін свого життя суспільство покла­дає на молодь.

За сучасних умов виявляються дві тенденції, у боротьбі яких відбувається процес політичної соціалізації. Перша тенденція по­лягає в зростанні суспільної потреби в розвитку політичної сві­домості особи, в її активному включенні в політику. Цей процес особливо яскраво помітний за демократизації різних типів полі­тичних систем і режимів. Друга тенденція, на противагу першій, виявляється в різних формах відчуження людини від держави, її інститутів, від прийняття політичних рішень.

Проблема політичної соціалізації людини загострюється під час переходу суспільства від одного стану до іншого. Українське суспільство переживає саме такий перехідний період. Нестабіль­ність, невизначеність суспільних процесів, швидка зміна полі­тичної, економічної ситуації — усе це ставить надто суворі вимо­ги до пересічної людини. Питання входження людини до ринку, її ставлення до влади, можливості адаптації до кризи — економі­чної, соціально-політичної, духовно-ідеологічної — усе це стосу­ється кожного. Реалізація програми переходу до ринку кардина­льно змінює економічний устрій держави, систему відносин власності, становище людини в економіці. Ринкова економіка базується на багатоманітних формах власності, змаганні само­стійних товаровиробників, розвинутій системі фінансів, на дії могутніх стимулів особистої і колективної заінтересованості в досягненні високих кінцевих результатів праці. «Двадцяте століття, — писав російський політолог і суспільний діяч А. М. Яковлєв, — повністю підтвердило: тільки ринкова еконо­міка здатна забезпечити високу ефективність народного госпо­дарства. Світова політика не знає жодної високорозвинутої країни, де не було б ринкової структури, і, навпаки, приклад не­гнучкості, низької ефективності, уповільнення технічного про­гресу демонструють країни, де нема ринкової економіки. Ринок виявився явищем, народженим людською цивілізацією через відбір».

Проблема створення ринку в нашій державі є досить складною не тільки внаслідок економічних та організаційних труднощів, а й унаслідок соціальних колізій, що неминуче виникають на ґрунті реальних соціально-історичних обставин. Процес формування ри­нку на Заході тривав кількасот років. Він відбувався багато в чому під впливом історичних подій, наприклад Реформації, що сформу­вала в людей такі риси, як раціоналізм, акуратність та ділова сум­лінність. Епоха Просвітництва, визначивши основні політичні свободи та гарантії недоторканності особи (у тому числі й у сфері економіки), сприяла розвитку політичної демократії, формуванню правових держав. У суспільстві утвердилися закони, норми, пра­вила, а також певні моральні засади, які регламентували поведінку людей, сформувалися громадяни з певними рисами особистості.

Усе це сприяло побудові західної промисловості на засадах суворо регламентованої адміністративно-командної організації з дуже жорстким розподілом управлінських і виконавських функ­цій, на засадах організації різних стандартних робіт-операцій, ви­конуваних робітниками. А ці принципи, за твердженням Ф. У. Тей- лора, засновника американської системи промислового виробни­цтва, «можуть бути з однаковим успіхом застосовані до будь- яких видів соціальної діяльності».

Зовсім інша ситуація в Україні. Виявилася майже повна него- товність людини працювати за умов ринку, легальна ділова актив­ність у галузі виробництва перебуває майже на нулі. Зате набула широкого розмаху активність у сфері перерозподілу — «вибиван­ня» ресурсів і кредитів у держави (легальні форми), розкрадання й шахрайство (нелегальні форми), «тіньова» комерційна та банківсь­ка діяльність. Ці види «активності» накладають на людей свій від­биток, формуючи такі риси, як злодійкувата спритність, нечес­ність, неповага до закону, неві