11. ВИБОРЧА СИСТЕМА 11.1. Сутність виборчої системи : Політологія : B-ko.com : Книги для студентів

11. ВИБОРЧА СИСТЕМА 11.1. Сутність виборчої системи

Головним механізмом, що забезпечує процес функціонування системи соціального представництва, є вибори — демократичний спосіб здобуття влади, оновлення особового складу її органів та ін­ститутів. Це такий політичний інститут, який дає змогу індивідам та соціальним групам сформулювати свої вимоги, що відображують їхні інтереси, а також забезпечити підтримку тих політичних ліде­рів, чиї дії відповідають очікуванням більшості населення.

Одним з основних механізмів розв'язання політичних конфлі­ктів є голосування, у процесі якого відбувається мирна конкурен­ція інтересів різних суспільних груп.

Вибори є засобом політичної соціалізації населення, адже за­гальне виборче право, використання засобів масової інформації для пропаганди передвиборчих програм партій та платформ кан­дидатів сприяють політичній освіті виборців, а відтак — зростан­ню рівня політичної свідомості громадян.

Сучасні політологи багато уваги приділяють вивченню елек- торату (від лат. elector — виборець) — кола осіб, які мають пра­во голосу на виборах до органів державної влади або міждержав­них організацій.

Аналіз електорату має за мету виявлення ступеня впливу на політичний вибір громадян таких чинників, як вік, стать, соціа­льна, релігійна, національна належність тощо.

Кількісний склад електорату залежить від таких основних чинників: чисельності населення певної країни, ступеня демокра­тичності її виборчої системи, типу виборів (загальнодержавні, парламентські, місцеві), рівня політичного впливу певної партії чи окремої особи на виборців та їхньої готовності підтримати тих чи тих кандидатів.

У більшості країн світу у політичному житті беруть участь від 10 до 50 % населення. Це вважається нормальним для правової держави показником рівня електоральної активності.

Проте дедалі частіше ми зустрічаємо прояви абсентеїзму (від лат. Absents — відсутній) — байдужого ставлення людей до здій­снення своїх політичних прав, неучасть у виборах.

Абсентеїзм є наслідком того, що частина людей не лише не цікавиться політикою, а навіть не визнає її значущості у своєму житті, не довіряє політикам, вважає політику «брудною спра­вою», а відтак зовсім не орієнтується в політичній ситуації в країні.

Громадянам України потрібно цінувати й шанувати свій го­лос, вимагати від влади поважного ставлення до нього. Кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі за­бороняється.

Виборча система — це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з регламентом проведення виборчої кампанії та способами визначення результатів голо­сування. Виборча система з XIX ст., функціонує в рамках ви­борчого права, яке пройшло складну еволюцію демократиза­ції. Якщо на етапі зародження виборче право передбачало високий майновий ценз, через що тільки невеликий відсоток (4—8 %) населення брав участь у виборах, то вже із середини XX ст. дедалі більше категорій населення наділялося вибор­чими правами.

На початку Першої світової війни прямий майновий і подат­ковий ценз для активного виборчого права зберігався в небага­тьох країнах. На сучасному етапі розвитку виборчого права май­новий ценз відсутній, однак зберігається віковий та ценз осілості. Спочатку треба сказати, що існує активне і пасивне ви­борче право, а потім — про різницю між цими видами.

У розвинутих країнах Заходу існує різниця між активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним) виборчим правом, а також різниця між виборами до нижньої і верхньої палат парламенту. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великобританії віковий ценз для активного вибор­чого права становить 18 років, для пасивного — 21 рік, у Франції відповідно — 18 і 23 роки, в Україні — 18 і 21 рік, у Бельгії, Італії, Канаді, США та деяких інших країнах 18 і 21 рік, у Японії — 20 і 25 років. У Фінляндії та Швейцарії віковий ценз для активного і пасивного виборчого права одна­ковий.

Щодо виборів до верхньої палати, то віковий ценз для пасив­ного виборчого права значно вищий, ніж до нижньої палати. Так, у США він становить 30 років, Бельгії, Італії — 40, Франції — 25, Японії — 30, Україні — 21 рік. Ценз осілості запроваджено у ба­гатьох країнах. У США він становить місяць, в Австралії, ФРН та

Японії — три, у Канаді та Фінляндії — 12 місяців. Цей термін передбачає необхідність проживання виборця на території відпо­відного округу або країни.

Крім вимоги певного терміну проживання на території вибор­чого округу, виборче право деяких країн встановлює і термін проживання в цій країні. Наприклад, у Норвегії та Ісландії для активного виборчого права термін осілості становить 5 років, у Австралії — півроку.

Виборче право цивілізованих країн світу на сучасному етапі можна вважати загальним, за винятком деяких оптимальних об­межень. Майнові, статеві, а також освітні цензи у виборчому праві відсутні, хоч час відміни деяких із них можна віднести до повоєнного періоду. Скажемо, у США до 1964 р. існував подат­ковий ценз, а до 1970 р. — ценз грамотності.

Крім вікового цензу і цензу осідлості, існують певні обмежен­ня для громадян, які скоїли злочини або відбувають тюремне ув'язнення. Деякі країни світу, зокрема Франція, Великобританія, як певне обмеження для громадян встановлюють виборчу заста­ву. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у депутати набе­ре передбачену законом кількість голосів.

Наприклад, у Великобританії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли той набере п'ять відсотків від загальної кількості голосів.

У деяких країнах законодавство проголошує обов'язкове голосування. Виборчі закони Австралії, Бельгії, Люксембургу передбачають штрафні санкції за неучасть у голосуванні, в Ав­стрії та Греції — кримінальну відповідальність. Такі норми, безумовно, суперечать принципам вільного волевиявлення громадян.

Крім принципу загальності, виборче право зарубіжних країн закріплює принцип рівності. Це означає, що кожний виборець має один голос і всі громадяни беруть участь у виборах на рів­них підставах. При цьому передбачається створення рівних за чисельністю виборчих округів. У багатьох країнах встановлю­ється мінімум, а інколи — максимум, від якого обирається ви­значена кількість депутатів. Але на практиці є істотні відхи­лення від встановленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями.

У Великобританії, наприклад, найбільший за кількістю насе­лення округ перевищує найменший у чотири рази. Деякі прав­лячі партії намагаються шляхом різноманітних маніпуляцій з виборчими округами забезпечити собі більше представництво. Ця практика дістала назву «джерімендер» — за прізвищем губе­рнатора штату Массачусетс — Джері, який за рахунок перекро­ювання округів забезпечив своїй партії утричі більше представ­ництво.