2.3. Етапи розвитку політичної думки в Україні

Політична думка в Україні має складну багатовікову історію. Умовно її можна розділити на шість основних етапів. Насамперед це політична думка Київської держави. Вона представлена та­кими видатними іменами, як Феодосій, Іларіон, Смолятич. У своїх творах вони порушували найважливіші проблеми тогочас­ного політичного життя: походження держави, виникнення прав­лячої династії, єдності і суверенності політичної влади, організа­ції форм правління тощо.

У той самий період (X—XII ст.) у Київській Русі виникла ори­гінальна література, яка відбивала різні сторони тогочасного життя й відображала прагнення зміцнити феодальний лад та сприяти поширенню впливу Київської держави на інші країни.

Підтвердженням високого рівня розвитку суспільно-політич­них ідей у Київській державі може бути те, що до наших днів дійшло чимало тогочасних писемних джерел та пам'яток: літопи­си, політико-релігійні трактати окремих осіб, релігійних діячів, збірки та зведення законів і т. п. з-поміж цих писемних джерел треба назвати насамперед «Повість временних літ», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Руську правду», Остромирове Євангеліє, Ізборники Святослава, «Слово о полку Ігоревім», «Посланіє» Климентія Смолятича, «Повчання дітям» Володи­мира Мономаха та ін.

Слід підкреслити, що в Київській Русі надзвичайно високого рівня досягає політико-правова думка. У багатьох писемних дже­релах, що дійшли до нас, викладаються дуже цікаві думки про походження держави, виникнення правлячої династії, про єдність і суверенність політичної влади, організацію найдоцільніших форм правління, законність і реалізацію найвищих владних пов­новажень, взаємовідносини між церквою та державою, форму­ється та обґрунтовується юридична термінологія тощо. Водночас намагання розкрити нині глибинний сенс політичних ідей того періоду — дуже складна справа, оскільки політична думка в ті часи ще не виокремлювалась із загальної релігійно-теологічної свідомості. А тому й сама політична наука не могла сформувати­ся тоді як окремий вид людської діяльності.

В історії суспільно-політичного життя в Україні другий пері­од ХІІІ—XVI ст. характеризується формуванням центру східно­слов'янської державності, розвитком прогресивного ідейно- політичного руху, пов'язаного з визвольною боротьбою україн­ського народу. Це був період, коли на зміну бурхливому розвит­кові Київської та Галицько-Волинської середньовічних держав з їхніми досягненнями в усіх галузях суспільного життя прийшов етап занепаду й розпаду, тривалого іноземного поневолення ба­гатьох українських земель. Проте суспільний розвиток нашого народу не припинився.

Велику роль у формуванні політичної свідомості українського народу відігравали освіта, культура, мистецтво. Полемічна лі­тература, що з'явилася в цей період, дала могутній поштовх роз­витку народної освіти. Поширенню освіти багато в чому сприяли братські школи, де викладання ґрунтувалося на вітчизняному досвіді й національних традиціях. Значне поширення освіти в Україні стало важливою передумовою створення й функціону­вання Києво-Могилянської академії. Ця установа стала першим Вищим навчальним закладом на східнослов'янських землях. Адже в той період українці не мали власної державності, влада на їхніх землях належала польському королю. За цих умов єдиною владою, яку можна було протиставити польському королю та польсько-шляхетському пануванню, була влада православної церкви. Обґрунтував ідею панування православної церкви в Україні П. Могила — засновник Києво-Могилянської академії. В ідейній боротьбі з католицизмом висунулася ціла плеяда поле­містів, які обстоювали національну та релігійну незалежність України. М. Смотрицький, І. Вишенський, І. Борецький, П. Моги­ла становили своєрідну політичну опозицію, яка підносила роль православної церкви у житті суспільства.

Протягом усієї своєї історії український народ не мав навча­льного закладу, який справив би більший вплив на розвиток осві­ти, науки і культури, ніж Києво-Могилянська академія. Навколо академії згуртувалися просвітителі, учені, громадські та церковні діячі. Києво-Могилянська академія мала загальнонаціональний характер, допускаючи до навчання всі верстви українського сус­пільства, від «гетьманича до посполитого».

Надзвичайно велика роль у житті українського народу, в його боротьбі за волю, за незалежну й суверенну державу належить козацтву. «Козаччина, — пише дослідник цього питання Д. Доро­шенко, — є не тільки найблискучішою, найефективнішою по­явою української історії, вона являє собою ще й добу найбільшо­го напруження сил українського народу і його державної, соціа­льної та культурної творчості...».

Аналізуючи причини й умови виникнення козаччини, М. С. Грушееський зазначав, що як явище на побутовому рівні воно виникло ще в давньоруські часи, а як суспільно-політичний чинник — з кінця XV ст. Характеризуючи природу козаччини, Грушевський писав: «До козацтва горнуться маси людей, яких зовсім не тягне ні до пограничного воєнного спорту, ні тим мен­ше — до далеких заграничних походів, взагалі до «козацького хліба». Вони воліють хліб звичайний, хліборобський, хочуть під фірмою і покривкою козаччини, під її зверхністю й охороною спокійно господарювати «на волості», не знаючи ні панів, ні їхніх посіпак».

У житті козацтва, як зазначає дослідник цієї проблеми І. П. Крип'якееич, було багато суперечностей: «Свобода одиниці й терор маси, свавілля й дисципліна, аскетизм і розгульність — у бурхливому казані січового життя різні елементи змагалися між собою. Але ця буйність давала Січі незвичайне моральне значен­ня й висувала її на провідне місце в організації України».

Новий етап у розвитку політичної думки в Україні пов'язаний з діяльністю Богдана Хмельницького. Його по праву можна на­звати добою державотворення, яка розпочалася з народного по­встання 1648 р. Визвольна війна українського народу дала по­штовх для виникнення різних течій, які неоднозначно оцінювали рішення Переяславської ради 1654 р.

Надзвичайно важливу роль у розвитку української політичної думки та в становленні демократичних засад вітчизняного дер­жавотворення відіграла конституція Пилипа Орлика 1710 р. Не­зважаючи на те, що ця конституція в життя не була втілена, вона має велике значення як документ, котрий вперше в історії Украї­ни де-юре зафіксував принципи, покладені в основу державно- політичного устрою. Уперше українська державна ідея знайшла вираз в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають бути здійснені державні реформи в Украї­ні. Важливе місце в конституції Пилипа Орлика посіла проблема взаємин між гетьманом і народом. «Гетьманська влада мала бути обмежена і постійною участю в управлінні генеральної ст