2.3. Моделі поширення інновацій

Можна виокремити дві основні моделі інноваційного про-цесу. Перша - це модель дифузії нововведення на макрорівнів межах усієї економіки. Нагадаємо, що дифузія - цепоширення вже колись опанованої і використовуваної інновації внових умовах або нових галузях виробництва, у нових країнах.Унаслідок дифузії зростає кількість як виробників, так іспоживачів.

Головною метою при цьому є оцінювання чинниківсередовища, які сприяють поширенню інновацій серед більшоїкількості виробників, компаній, організацій чи гальмують його.Виникає проблема взаємодії нововведення з відповідним соці-ально-економічним оточенням, суттєвим елементом якого єконкуруючі технології, товари. На швидкість поширення (ди-фузії) інновацій мають великий вплив інноваційна політикадержави, існування адекватної інформаційної бази, механізмівфункціонування науки та її зв'язків з виробництвом, формиприйняття законодавчих рішень з питань нововведень, способівпередавання інформації, механізмів стимулювання інноваційноїдіяльності, накопичений досвід упровадження нововведень.

З моделлю дифузії нововведень тісно пов'язана науково-технічна діяльність, яка спрямована на використання і конкре-тизацію результатів наукових досліджень і розробок для роз-ширення й оновлення номенклатури та підвищення якості про-дукції з її наступною ефективною реалізацією на ринку. Об'єктомнауково-технічної діяльності є саме дифузія нововведень у галузітехніки, технології, економіки, організації та управління, тобторозповсюдження і використання науково-технічних знань в усіхсферах науки, техніки, виробництва. Поняття науково-технічноїдіяльності розроблено ЮНЕСКО і є базовою категорієюміжнародних стандартів у статистиці науки і техніки. Відповіднодо рекомендацій ЮНЕСКО НТД як об'єкт статистики охоплюєтри її види: а) наукові дослідження і розробки; б) науково-технічна освіта і підготовка кадрів; в) технічні послуги.

Науково-технічна діяльність лежить в основі інноваційноїдіяльності, яка тісно пов'язана з циклом реалізації і розпо-всюдження інновацій: роботи, що належать до даного циклу, єпереважно прибутковими (серійне виробництво, освоєння новаціїу споживачів, застосування різних каналів збуту інновацій).

Державна підтримка інноваційної діяльності відіграє істотнуроль у дифузії нововведень і неперервному розвитку інноваційноїактивності підприємств, що безперечно позитивно впливає наекономічне зростання суспільства.

До основних чинників, які визначають темпи і масштаби ди-фузії нововведень на макрорівні, належать:

• інтернаціональність науки. Результати науковихдосліджень швидко стають відомими у світі і широковикористовуються в зацікавлених країнах (секрет «японськогодива»);

розвиток матеріально-виробничої бази відповіднихгалузей господарства;

розвиток експериментальної бази, що передбачає нетільки наявність устаткування і лабораторій, а й відповіднеставлення держави, яка підтримує і формує в суспільстві наоснові відповідного законодавства й інших чинників необхіднийінноваційний клімат. Наприклад, університет не маєустаткування, але може за певних умов налагодити з тим чиіншим підприємством взаємозв'язки і використовувати йоговиробничу базу, лабораторії, устаткування для проведенняекспериментів;

кваліфікація робітників. Основа інновацій - це знання.Новації є безпосереднім продуктом людського розуму, актив-ності, інтелекту. Тому створення необхідних умов (одержанняінформації, стимулювання праці, навчання персоналу) є основоюдля зацікавленості в інноваціях працівників органівацій;

розмір внутрішнього ринку, який визначаєтьсянасамперед розміром національного багатства (внутрішнійнаціональний продукт), життєвим рівнем населення;

розвинута інфраструктура. Вона націлена насамперед навирішення проблем забезпечення взаємозв'язку між економіч-ними, соціальними і науково-технічними аспектами розвитку вмежах єдиної інноваційної політики через інноваційну діяльність.Розвинута інфраструктура - це розвиток ринку інвестицій(капіталу), ринку цінних паперів, ринку конкуренції нововведень.

З 80-х років XX ст. стався інтенсивний сплеск інноваційноїактивності на міжнародному рівні - стали формуватисьнаціональні інноваційні системи. Дослідники цього феноменупідкреслюють, що всі розвинуті країни, які сформувалинаціональні інноваційні системи, відзначаються державним ре-гулюванням і підтримкою систем взаємозв'язку наукової, виро-бничої та освітньої складових. Наприклад, особливістю амери-канських і японських університетів є їх тісний зв'язок зпромисловістю та іншими галузями господарства, який виявля-ється множиною засобів - від обміну спеціалістами і створенняпри університетах сітки консультаційних структур, які справ-ляють великий вплив на інноваційну діяльність, науково-дослідних лабораторій різних галузей господарства, до операти-вних потреб виробництва, які находять відображення в навча-льних планах університетів.

В історії дифузії інновацій США спостерігається тенденціярозширення сфери розповсюдження та впровадження науковихдосягнень у виробництво.

У світовому економічному просторі формується новапарадигма зростання на базі використання знань та інновацій якнайважливіших економічних ресурсів.

Таким чином, модель дифузії нововведень на макрорівнібезпосередньо залежить від створення державою економічних,організаційно-правових та соціальних умов, через певнуфінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну таіншу політику, яка стимулює як створення, так і впровадження,швидке поширення новацій. Звичайно, до різних товарів,технологій, соціально-економічних умов застосовуються різніваріанти інноваційної політики з точки зору її спрямованості івпливу на соціально-економічні процеси. До того ж під час дифузіїнововведень необхідно брати до уваги можливість адаптаціїсоціально-економічного середовища до певних циклічних змін.

Друга модель поширення інновацій характеризуєвнутрішньоорганізаційний шлях нововведення в окремо взятійфірмі (підприємстві) чи організації.

Упровадження інновації є завжди складним процесом длябудь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, якапов'язана із самим нововведенням: недостатньою інформацієюпро нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіяхдифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їхдифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальнінововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчитьпрактика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагузниженню витрат виробництва за рахунок використанняресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

На думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку єрушійною силою прийняття рішення про впровадження нововве-дення на підприємстві.

До основних видів нововведення на підприємстві можна від-нести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу;

управлінської діяльності.

Основу інноваційної політики на промислових підприємствахрізних галузей становлять саме інновації продукту. Вони євирішальними з точки зору призначення підприємства - забез-печувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати прицьому зв'язок з іншими видами інноваційної діяльності, бопродуктові інновації спричиняють нововведення технологічні,персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу,забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових ін-новацій.

Інновації продукції можуть розглядатися з погляду:

нового використання вже відомого продукту;

зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;

фундаментальної зміни вже відомого продукту(поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниженнявитрат виробництва в результаті використання нових матеріалівабо нових технологічних засобів);

винаходу справді нового продукту.

У свою чергу, кожний новий продукт можехарактеризуватися:

наявністю в нього нових технічних рішень, їх значущістю(науково-технічний аспект);

впливом на ринок, тобто ринковою новизною(економічний аспект).

Якщо нова модель продукту краще від існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування новихнаукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витратина її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, тойого впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику.Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і безнауково-технічних рішень - завдяки змінам у зовнішньому ви-гляді, розмірі, формах і т. ін.

Таким чином, рішення про випуск нового товару є складнимі ризиковим.

Рівень ризику залежатиме від таких чинників:

ступеня оригінальності та складності концепції, яка визна-чає сприйнятливість ринку і витрати переходу для користувача(ринковий ризик);

рівня технічного здійснення нововведення (технологічнийризик);

ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з техноло-гією, інновацією та ринком (стратегічний ризик).

Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприєм-стві проходить ряд етапів, які наведені в табл. 2.1.

Як свідчить табл. 2.1, на перших двох етапах інноваційногопроцесу визначається потреба в нововведенні і збирається відпо-відна інформація про нього, тобто стимулюється початок іннова-ційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінка-ми спеціалістів, від 25 до 39 % усіх нововведень упроваджуєтьсяна основі отриманих даних про їх існування.

Темпи поширення нововведень позитивно пов'язані зприбутковістю і негативно - з величиною капіталу, який необ-хідний для їх освоєння.

Таблиця 2.1

Внутрішньооріанізаційний шляхнововведення на підприємстві 

Етапи опануваннянововведенням

Сутність діяльності

І. Визначення необхідності вінновації

Обізнаність із проблемою, визнання необхідності внововведенні; переконання членів організації в не-обхідності нововведення

II. Збирання інформації проінновацію

Первісна обізнаність з інновацією; розширення пошукуінформації про нововведення

III. Попередній вибір но-вовведення

Оцінювання інформації про нововведення, вибір інно-вації

IV. Прийняття рішення провпровадження нововведення

Розроблення рішення про впровадження інновації,затвердження рішення про впровадження інновації увиробництво

V. Упровадження

Пробне впровадження, повне впровадження і ви-користання

VI. Інституціоналізація

Рутинізація, дифузія

На третьому етапі внутрішньоорганізаційного інноваційногопроцесу на підставі аналізу найістотніших властивостей но-вовведення проводиться його попередній вибір. У табл. 2.2 наведено18 характеристик, які справляють найбільший вплив на формуваннянастанов керівництва і персоналу щодо відбору нововведення.Головним критерієм відбору є економічна ефективність новов-ведення, яка забезпечує виживання, результативність, конку-рентоспроможність і прибутковість підприємству (підприємцю).

Таблиця 2.2

Критерії оцювання

Стадії процесу

Обізнаність зпроблемою

Формуваннянастанов і вибірнововведення

Рішення про

впровадження

нововведення

Проблемавпровадження

Тривалевикористання

1. Рівень фінансових витрат

 

+

+

 

 

2. Рівень віддачі на вкладений капітал

 

+

+

+

 

3. Дійовість для досягнення поставленихцілей підприємства

 

+

 

 

 

4. Ступінь ризику і невизначеності

 

+

 

 

 

5. Швидкість розповсюдження інформаціїпро інновацію

+

 

 

 

 

6. Відповідність існуючим нормам іцінностям

 

+

 

 

 

7. Складність інновації

 

+

+

 

 

8. Науковість

 

+

+

 

 

9. Відносна користь користувача

 

 

+

 

 

10. Місце виникнення інновації

+

 

 

 

 

11. Можливість упровадження ново-введення частинами

 

 

 

+

 

12. Можливість повернення до поперед-ньої практики

+

 

 

 

 

13. Рівень схильності персоналу до ново-введення

 

 

+

 

 

14. Вплив нововведення на міжособистівідносини

 

 

 

+

 

15. Можливість упровадження таємно

 

+

 

 

 

16. Характеристика особи, від якої за-лежить розповсюдження інформації пронововведення

+

 

 

 

 

17. Можливість подальшої модифікаціїнововведення

 

 

 

 

+

18. Можливість дифузії нововведення

 

 

 

 

+

Процес нововведення на підприємстві як діяльність зі ство-рення комерційно вигідного товару (ініційованого ринком) здійс-нюється за такою схемою:

розроблення стратегічних цілей;

Критерії оцінювання нововведення на різних стадіяхвнутриішьоорганоаційного інноваційного процесу

виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування

ідей нових товарів;

визначення можливостей фірми для створення цихвиробів;

проведення досліджень з метою реалізації цихможливостей;

розроблення нового виробу (товару);

проектування, конструювання виробу;

випуск дослідного зразка;

пробний маркетинг (випробування дослідного зразка наринку);

запуск виробу в серійне виробництво.

Така схема організації процесу нововведення й управлінняним у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціо-нальних підрозділів управлінської системи, особливо тих, що бе-руть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарівта обслуговуванні споживачів. На рис. 2.6 показана ця взаємодія.

Існують і інші підходи до визначення стадій процесунововведень на підприємстві. Заслуговує на увагу така модель:

Одержання інформації про межу технології, товару наоснові 8-подібної кривої.

Виникнення проблеми нововведення.

Розробка ідей, аналіз властивостей інновації.

Відбір ідей, оцінювання їх економічної ефективності.

Дослідження, розробка, впровадження.

Розробка програми технологічного переозброєння підпри-ємства.

Виявлення вузьких місць виробництва.

Вибір організаційної форми структури виробництва тауправління з метою впровадження нововведення.

Оперативне управління впровадженням інновації.

Етапи розробки новихпродуктів

Внутрішньофірмові служби і підрозділи

Вище

керівництво

Маркетинг

Фінанси

НДДКР

Вироб-ництво

Інші служби

(юридичні

тощо)

Установлення цілей

 

 

 

Генерування ідей

 

 

 

Узагальнення ідей іконцепцій

 

 

 

Розробка концепцій(продукту)

 

 

 

 

 

Оцінювання концепції(продукту)

 

 

 

 

 

Кінцеве оцінюванняпродукту і розробкастратегії маркетингу

 

 

Поточне оцінюванняпродукту

 

 

Упровадження продуктуна ринку

 

 

 

 

 

• Підрозділ, який несе основну відповідальність за даний етап

  • розробки і впровадження нового продукту. Підрозділ, який бере участь у розробці та впровадженні нового

продукту.

▲ Підрозділ, уповноважений стверджувати прийняття рішення.

Рис. 2.6. Розподіл уповноважених між внутрішньофірмовимислужбами під час розробки і впровадження нового продукту

За такої моделі впровадження нововведення на підприємствів центрі уваги перебуває постійний пошук нових ідей, який здійс-нюють спеціальні науково-дослідні підрозділи (лабораторії), вонистворюють автоматизовані банки даних.

Вузькі місця на підприємстві виявляються з допомогою пас-портизації робочих місць. Паспорт підприємства дає змогу хара-ктеризувати можливості ефективного використання виробничихпотужностей, устаткування, використання спеціалістів; оцінитиекономічну і соціальну ефективність інновацій, ранжувати їх від-бір з урахування витрат.

Яка б модель інноваційного процесу не застосовувалась напідприємстві для розробки нововведення, важливим критеріємзалишається ступінь її новизни. Саме від новизни інновації зале-жить конкурентоспроможність нововведення. Чим глибше під-приємство занурюється у нові сфери діяльності, тим вище стаєйого стратегічний ризик, і чим вищий рівень новизни концепціїта технології, тим вища інтенсивність нововведення і пов'язаногоз ним ризику, як це показано на рис. 2.7.

Слід зауважити, що рівень ризику, який пов'язаний зтехнологічною інновацією, залежить також від джерела ідеїнового товару. Як свідчать численні європейські й американськідослідження, нововведення, які базуються на безпосередньомуаналізі потреб, є успішнішими й ефективнішими.

КонцепціяТехнологія

Традиційна

Поліпшуюча

Нова

Традиційна

 

>с,..    

 

Поліпшуюча

 

 

 

Нова

 

 

 

Рис. 2. 7. Оцінка інтенсивності нововведення

Сучасною тенденцією в дослідженнях інновацій єзондування дедалі віддаленіших перспектив стратегічногорозвитку підприємства. У кожній організації, яка займаєтьсябізнесом, у запасі має бути більше інноваційних ідей і проектів,ніж вона може здійснити. Організація, яка не приділяє належноїуваги інноваціям, скоріше за все опиниться на хибному шляху,який веде до стагнації і загибелі. На підтвердження цього є вагоміаргументи з практики. Сучасний бізнес, як уже не раззазначалось, діє у середовищі, що постійно змінюється. Світ ставдинамічнішим, а конкуренція глобальнішою. Зароджуютьсяновітні високі технології, напрям і наслідки розвитку яких важкопередбачити. Тому гнучкість організації, її адаптивність донововведень залишається єдиним ключовим чинникомвиживання і розвитку. При цьому велике значення має чинникчасу, який безпосередньо впливає не тільки на рентабельністьтовару, а й на місце, яке посяде організація на ринку серед своїхконкурентів.

Наприклад, завдяки гнучким виробничим системам заводкомпанії «Дженерал електрик», який виробляє понад 1 млн елек-тролічильників на рік, може дуже легко бути перепрограмованимпа виробництво будь-якого з 2 тис. різновидів виробів і добитисьпереваг над менш спритними конкурентами, стрімко переміщую-чись у нові сфери діяльності та виходячи з них, як тільки вониперестають приносити прибуток, а також швидко застосовуватинововведення для вдосконалення своєї продукції.