1. Сутність і основні методи інноваційної політикидержави

Створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним з най-важливіших принципів формування системи і механізму управ-ління інноваційної політики. При всій різноманітності національ-них підходів до економіки всі країни прагнуть до розробки іреалізації державної інноваційної політики.

Механізм створення і поширення нововведень, маючи сут-тєві національні особливості, передбачає три загальні складові:систему державної підтримки фундаментальних і пошукових до-сліджень; різноманітні форми та джерела фінансування і непря-мого стимулювання досліджень; максимальне стимулювання ма-лого інноваційного підприємства та підтримку його.

Держава, створюючи умови для реалізації інноваційної по-літики, впливає на розвиток не лише державного, а й приватногосектора інноваційної діяльності.

Інноваційна політика держави спрямована на господарськевикористання науково-технічного потенціалу, на зміцнення вну-трішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формуванняінноваційної політики пов'язане насамперед з переорієнтацієюсистеми державного регулювання на всебічне заохочення під-приємництва, приватної ініціативи.

Набір методів і засобів державної інноваційної політики до-сить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють іннова-ційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань; регу-лювання передавання технології; система контрактних взаємовід-носин; зняття ряду обмежень щодо охорони навколишнього сере-довища, антитрестівського законодавства; різні форми підтримкиміжорганізаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.

Традиційним методом впливу на розвиток інновацій у про-мисловості, особливо в періоди економічних піднесень, є подат-кові пільги. Так, Конгрес США ще в 1954 р. ухвалив 174-й розділ«Кодексу прибуткового оподаткування», відповідно до якого ви-трати на науково-дослідні і експериментально-конструкторськірозробки (НДДКР) дозволялось відносити до поточних витрат навиробництво. їх вираховували з оподатковуваного прибутку.

Проведенню НДДКР у промислових фірмах побічно сприя-ють всі податкові заходи, спрямовані на стимулювання приватнихінвестицій, оскільки зростання вкладень в основний капітал су-проводжується оновленням його на новій технічній основі. У 60-хроках уряд США прийняв ряд заходів, спрямованих на скорочен-ня строків використання науково-дослідного обладнання приват-ними корпораціями, запровадив податкові знижки на інвестиції вобладнання і будівництво споруд для проведення НДДКР. Однакнайзначніші урядові акції, пов'язані з податковими пільгамиНДДКР, відбулися у 80-х роках.

З другої половини 80-х років багато податкових пільг булоскасовано через їхню недостатню ефективність. З 1 січня 1987 р.знято інвестиційний податковий кредит, а податкову знижку назбільшення витрат НДДКР було не тільки зменшено до 20 відсот-ків, а й подовжено лише до 1990 р. Податкові пільги в рамках ін-новаційної політики все ж відіграли свою роль, хоча і виявилисьпрактично корисними лише для тих корпорацій, які здійснювалиНДДКР.

Використовувати амортизаційні пільги для активізації інно-ваційної діяльності в США було дозволено з 50-х років. Спочаткуце були деякі воєнні корпорації, що виробляли продукцію длязбройних сил. В 1954 р. «Кодекс прибуткового оподаткування»дозволив корпораціям застосовувати прискорені методи аморти-зації, а в 1962р. «Правила і норми амортизації» знизили нормати-вні строки служби приблизно на 30-40 відсотків порівняно з іс-нуючими. Інтервальна система строків служби основногокапіталу, прийнята в 1971 р., забезпечила корпораціям право зме-ншувати нормативні строки служби основного капіталу ще до 20відсотків.

Амортизаційна реформа Р. Рейгана запровадила нові строкиамортизації — 3 роки — для легкових автомобілів, легких ванта-жних автомобілів, спеціального обладнання; 10-15 років — длябудівель і споруд, що в середньому на 2 роки менше, ніж раніше,Згідно з законом про справедливе оподаткування і фінансову від-повідальність було послідовно зменшено строки амортизації ма-теріальних активів НДДКР.

Пільги активізували процес оновлення техніки в промисло-вості. Більшість з них, однак, як і податкові, були спрямовані нелише і не стільки на оновлення основного капіталу, скільки назростання прибутків великих корпорацій, адже розміри амортиза-ційних відрахувань безпосередньо впливають на розмір оподат-ковуваного чистого прибутку. Законодавство 1986 р. знову збіль-шило норми амортизації. Недостатність податкових та амортиза-ційних пільг для прискорення НТП у промислових фірмах, атакож те, що ці заходи не впливали на початкові етапи інновацій-них процесів, примусили державу застосувати інші форми впливуна інноваційну діяльність у промисловості. Насамперед це стосу-ється стимулювання державою фінансування корпораціями різ-них форм кооперативних досліджень у міжкорпораційних науко-во-технічних і університетсько-промислових дослідних центрах.

Розглянемо деякі питання коригування антитрестівськогозаконодавства США. Тут встановлено ряд обмежень щодооб'єднання капіталів приватних корпорацій для зменшення мож-ливості монополізації. Це призвело до того, що можливості про-мисловості вирішувати великомасштабні науково-технічні за-вдання міжгалузевого характеру, які потребують об'єднаннявеликих обсягів економічних ресурсів, виявилися ослабленими.На початку 70-х років, наприклад, Агентство з охорони навколи-шнього середовища зажадало від автомобілебудівних корпораційстворення вихлопної системи, яка б не забруднювала навколишнєсередовище. Однак антитрестівське законодавство заборонялочотирьом пануючим на ринку автомобілів фірмам працювати усфері НДДКР. Водночас у більшості розвинених індустріальнихкраїн антитрестівське законодавство на кооперацію у сферіНДДКР не поширювалося.

У першій половині 80-х років у США було прийнято ряд за-конів, що заохочували кооперацію приватних корпорацій припроведенні НДДКР. Ці закони встановлювали процедуриоб'єднання капіталів, структури органів управління тощо. Перед-бачався порядок розповсюдження інформації, згідно з яким кор-порації-учасниці мають право на результати НДДКР протягомтрьох років, після чого вони можуть використовуватися на всійтериторії США.

Прийнятий у 1984 р. закон про кооперативні дослідженнядозволяв об'єднувати капітали для спільного проведення НДДКР.

Крім того, закон звільнив органи місцевої влади від повноваженьпереслідування фірм за антитрестівським законодавством, збері-гши, однак, контроль з боку міністерства юстиції США. Однаквелика кількість бюрократичних формальностей при оформленнікооперативних підприємств, а також розкриття відомостей, які єкомерційною таємницею приватних фірм, не сприяло прагненнюкорпорацій до об'єднання зусиль щодо НДДКР.

Антитрестівське законодавство не тільки обмежувалооб'єднання ресурсів фірм для введення спільних досліджень і ро-зробок, а й забороняло деяким з них вихід на нові ринки. Змінацього порядку дала змогу багатьом промисловим фірмам значноактивізувати інноваційну діяльність. Головним наслідком посла-блення антитрестівського законодавства було виникнення спіль-них міжкорпораційних науково-технічних підприємств.

Найефективнішою організаційною формою, в межах якоїможливе вирішення великомасштабних науково-технічних за-вдань, є університетсько-промислові дослідницькі центри, щостворюються за участю держави.

Для створення конкретного центру держава оголошує кон-курс серед вузів, які подають програми проведення досліджень увизначених галузях науки і техніки. На базі відібраних вузів надержавні кошти створюються центри, до участі в роботі яких за-лучаються промислові корпорації.

Законом про економічну конкурентоспроможність, зовнішнюторгівлю і технологічний розвиток в 1987 р. передбачено організа-цію у складі Міністерства промисловості і технології Агентства зпередових цивільних технологій. Його функцією є підтримка всіхвидів кооперації у сфері НДДКР, а також видача субсидій і укла-дання контрактів на проведення довгострокових досліджень, роз-робок та виробництво технічно складної продукції.

Є також багато програм підтримки вузівсько-промисловогоспівробітництва в штатах. Більшість з них спрямована на ство-рення консорціумів, в яких уряди штатів є рівноправними члена-ми. При цьому деякі штати обмежуються лише вкладанням кош-тів у консорціуми, залишаючи ініціативу організації та виборудослідницьких напрямів за науково-технічним товариством. Іншістворюють вузівсько-промислові центри владним рішенням.

Для підтримки подібних центрів і стимулювання інновацій-ної активності уряди штатів часто створюють спеціальні комісії,які визначають найкорисніші для штату напрями інвестицій у до-слідницькі та навчальні заклади.

Непрямі заходи підтримки вузівсько-промислової коопера-ції зводяться до податкового стимулювання. Так, законом 1981 р.про податки з метою оздоровлення економіки передбачено роз-ширення пільг для фірм, що передають в дар університетам новеобладнання для досліджень. Внески учасників у кооперативні ву-зівсько-промислові підприємства, що мають юридичну форму то-вариств з обмеженою відповідальністю, вираховують з прибутку,що підлягає оподаткуванню. Отримані партнерами прибутки відреалізації результатів НДДКР обкладаються податком не як при-буток, а як приріст капіталу від операцій з цінними паперами, щоу 2 рази менше, ніж оподаткування прибутку.

Наслідком розгортання програм підтримки промисловості тавузів стало виникнення в інших країнах світу значної кількостівузівсько-промислових дослідницьких центрів за ключовими на-прямами НТП. Подібні центри є найперспективнішою формоюорганізації початкових етапів інноваційних процесів.