3. Стимулювання вищого менеджменту організаціїдо інноваційноїдіяльності

У країнах з розвинутою ринковою економікою стимулюван-ня вищого менеджменту здійснюється залежно від ринкової вар-тості керованої ним організації та її акцій. Цим заохочуєтьсястратегія поведінки топ-менеджерів, спрямована на здобуття ор-ганізацією тривалих конкурентних переваг саме завдяки потенці-алу, закладеному в цілеспрямованій і скоординованій інновацій-ній діяльності.

Стандартний стимулюючий контракт топ-менеджера будь-якої компанії складається з двох частин: фіксованої і змінної.

Фіксована частина винагороди не залежить від резуль-татів діяльності компанії. Вона є страхуванням менеджера віднадмірного ризику, якому він піддається за несприятливих мак-роекономічних умов або форс-мажорних обставин, її розмір вста-новлюється залежно від галузі, масштабів діяльності компанії, їїтрадицій, перспектив розвитку.

Змінна частина винагороди містить основний матеріа-льний стимул для дій менеджера в інтересах компанії. Існує двапідходи до визначення цієї частини винагороди:

Винагорода на основі відносних показників діяльностікомпанії. Найчастіше вона використовується при укладенні ві-дносних контрактів топ-менеджерів у компаніях, що характери-зуються як інноваційні. Відносні показники відображають ре-зультати діяльності організації порівняно з її конкурентами, їхзастосування дає змогу встановити пряму залежність винагоро-ди менеджерів від того, наскільки кращі позиції посіла фірмапорівняно із конкурентами (найчастіше це частка ринку). Сут-тєвою перевагою винагороджування за цією схемою є уникнен-ня ризику, якому піддаються всі компанії галузі і який не зале-жить від дій менеджера. Недолік цього підходу полягає упровокуванні агресивності компанії на ринку щодо своїх кон-курентів. Менеджер, якого стимулюють відносним контрактом,може боротися за розширення частки ринку, занижуючи цінина продукцію фірми. Така цінова конкуренція іноді призводитьдо зниження загальних доходів галузі і негативно позначаєтьсяна її розвитку.

Винагорода на основі абсолютних показників діяльностікомпанії, які характеризують підвищення її ринкової вартос-ті. На практиці її використовують у двох формах - опціоннихконтрактах, заснованих на зміні курсової ціни акцій компанії, і вконтрактах, винагорода за якими залежить від фінансових показ-ників організації (прибуток, обсяг грошових потоків тощо).

Опціони на акції. Суть опціону полягає у наданні менедже-рам права на придбання акцій за певною ціною (ціна придбання)у певний період часу з чітко визначеними умовами. Мета — мо-тивувати менеджера до зростання вартості компанії, тобто варто-сті майна акціонерів.

Надаючи менеджерам опціони на акції, власники компанії на-магаються максимально убезпечити себе від короткострокових змінкурсу акцій внаслідок кон'юнктури ринку або певних тактичнихходів топ-менеджерів. З цією метою впроваджують обмежувальніумови придбання топ-менеджерами акцій і можливого їх продажу.

Так, власник компанії, укладаючи контракт із топ-менед-жером, пропонує йому опціон на придбання акцій компанії черезпевний термін — термін опціону. У разі ефективного керуваннякомпанією ринкова ціна її акцій буде вищою, ніж існуюча на часукладання угоди. Цим обмеженням власник заздалегідь націлюєменеджера на збільшення капіталізації компанії. Другим обме-женням з боку власника є заборона менеджеру реалізувати опціонна певний час (обмежувальний термін), протягом якого можнавизначити, наскільки ефективними були рішення і керівні дії топ-менеджера. Якщо позитивний вплив був короткочасним і курсакцій після деякого підвищення почав знижуватися, менеджеруневигідно буде реалізовувати свій опціон, оскільки курсова цінаакцій стане нижчою від опціонної.

За позитивного розвитку подій обмежувальний термін — целише примусове реінвестування менеджера в компанію, і згодомвін за бажання реалізує свій опціон. Крім зазначених обмежень, уконтракт менеджера можуть бути внесені й інші (прив'язуваннядо індексів акцій, умови зміни ціни придбання опціону тощо).

Поширення опціонів на акції в різних країнах

Опціонні програми широко застосовують у країнах з розви-нутою ринковою економікою (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Поширення серед підприємств -

Поширення

 

резидентів країни

тільки на дочірніх

Мале

Широкепоширення

Зростаючезначення

Одиничнівипадки

підприємствахмультинаціональ-них компаній

поширення

Австралія

Німеччина

Данія

Бельгія

Китай

Франція

Ірландія

Фінляндія

Іспанія

Норвегія

Велика

Японія

Індія

 

Польща

Британія

Мексика