2.1 Формалізація операційної системи : Основи операційного менеджменту. теоритичний аспект та практичні завдання : B-ko.com : Книги для студентів

2.1 Формалізація операційної системи

Розрізняють штучні, створені для досягнення лише конкрет-них цілей (цілеспрямовані) і природні (нецілеспрямовані) систе-ми. На практиці менеджмент, а особливо операційний, викорис-товує тільки цілеспрямовані системи. Залежно від цілей аналізу ірівня абстрагування відомі різні підходи до формалізації систем.На сьогоднішній день найбільш загальним і досить об'рунтова-ним є теоретико-множинний опис. Суть його полягає в тому, щоу ході дослідження зв'язків конкретної системи їх розподіляютьна зовнішні     і внутрішні        Зовнішніми називають

зв'язки, що виходять за межі системи, а внутрішніми — з підпо-рядкованими підсистемами S/, елементами Min або між ними.За рис. 2.1, зв'язки з зовнішнім середовищем Q мають різно-векторне спрямування: зв'язок від зовнішнього середовища Qдо системи S (або її елемента), позначений на рис. 2.1 як (називається «входом», а спрямований назовні, позначений =>, на-зивається «виходом». На внутрішньосистемному рівні кожнийзв'язок між елементами (-) системи є входом для одного з нихі виходом — для іншого.

Чи можна систему формалізувати з метою її вивчення, про-ектування, реконструкції тощо? У загальному випадку на теоре-тико-множинному рівні абстракції поняття «система» можна виз-начити як упорядковану масу елементів М, відносин (зв'язків)між ними R і властивостей Р:

S = < Ms, Rs, Ps>,      (2.1)

де < Ms, Rs, Ps > — середнє за часом зазначених випадкових ве-личин. Індекс s означає, що елементи, зв'язки між ними і влас-тивості елементів характерні тільки для конкретної проектова-ної або досліджуваної системи S.

За такої формалізації системи можна припускати, що не-скінченне число властивостей Р, яких набула система, задаєть-ся (або формується) зовнішнім середовищем (метасистемою).Метасистема — це сукупність зовнішніх елементів, що потен-ційно можуть впливати на стан системи S(t) у тимчасовому мас-штабі. Тут слід зазначити, що S(t), зрозуміло, не може не зале-жати як від внутрішнього стану r(t), так і від стану метасисте-ми, тобто від зовнішнього оточення (середовища) ffl(t). Отже,стан системи може характеризуватися значенням функціонала,що досягається

S(t) = F{ri(t), ^(t),..., rj(t); ®i(t), ffl2(t),..., (n(t)}, (2.2)

де rj(t) — параметри системи і її елементів, тобто стан внутріш-нього середовища;

(0n(t) — стан метасистеми чи зовнішнього середовища.

За аналізом S(t) можна виділити, наприклад, на стадії фор-мування технічного завдання на проектування системи, рядвідповідних властивостей Ps. Відображення ж Ps на універсумиMs, Rs дає, відповідно, підмножини елементів Мс і відношень Rc,на яких можна побудувати систему з заданими властивостя-ми, тобто визначити сферу існування системи. А вже виходячиз технічних, економічних, евристичних трактувань, сферу існу-вання системи можна згорнути до бажаних меж, задавши пев-не число Mg, Rg.

Границі системи визначаються в залежності від ступеня взає-мної адаптації і спрямованості об'єктів (підсистем, ланок): дужевисоким ступенем взаємної адаптації компонентів — об'єктів усе-редині системи, і істотно більш низькою — між компонентами сис-теми і зовнішнім середовищем — об'єктами її оточення.

У ряді наукових праць висловлюється думка про немож-ливість досліджувати, а тим більше проектувати систему, гра-ниці якої не визначені. Визначення ж їх і аналіз функціонала S(t),

Ps, Ms і Rs дають можливість локалізувати систему, більш чіткоокреслити її кордони. Практично це здійснюється за допомогоюдодаткових формалізованих методик керування, методичнихматеріалів, типових рішень тощо. У даному випадку важливиммоментом є встановлення найбільш істотних зв'язків R у сис-темі. На жаль, формалізовані способи виділення останніх у сис-темі на сьогоднішній день відсутні. Тому операційному менед-жерові необхідно переглядати повний спектр зв'язків і виділятиз нього ті, за зміни характеристик яких система істотно змінюєсвої показники.

Відомо, що найважливішими якостями і властивостями сис-тем є функціональні та структурні. Функціональні якості сис-теми — це характеристики процесів взаємної адаптації системи ззовнішнім середовищем. Структурні якості — це характеристи-ки процесів взаємної адаптації внутрішніх компонентів системи міжсобою.Останні досягають високих значень при відтворенні опти-мальної структури системи.

Структура системи — це відображення визначеної зако-номірності процесу взаємної адаптації її внутрішніх компонентів.Структура систем може бути різною, але всеж вони частіше ор-ганізовані по ієрархічному принципу. Система, яка має ієрархічнуструктуру організована як ансамбль взаємодіючих частин, якийскладається із послідовно вкладених одна в одну взаємодіючихсубодиниць. Сьогодні велика увага ієрархічним структурам при-діляється в менеджменті. У даному випадку має місце ієрархіяпідпорядкованості, в якій системи ранжовані по рівням субординаціїі можуть тільки взаємодіяти одна з одною, не включаючи низовіпозиції в склад вищих структур. Тому в процесі проектування, мо-дернізації системи операційний менеджер керується принципом «відпростого до складного», дотримуючись принципів і правил ієрархії ікомпозиції. Під «ієрархією» розуміється певний порядок, що вста-новлює в системі різні рівні і ранги підсистем і їхніх елементів.

Композиція — об'єднання елементів, підсистем таких рівнів і рангіву цілісність, тобто в систему.

Звертаючи увагу на склад і структуру системи (рис. 2.1),зручно її аналізувати у вигляді схеми, наприклад, як граф пере-ходів, що відбиває функціональні зв'язки, або як структурну схе-му, що визначає конфігурацію тієї ж системи.

Отже, будь-яку систему можна подати n-рівневою ієрархіч-ною структурою типу «дерево»: система ^ підсистеми ^ еле-менти (рис. 2.2). На кожному рівні утворюються власні підсис-теми відповідно до принципу декомпозиції. Така схематизаціяуможливлює окремо дослідження підсистем Sj' і елементів Mjn.