3.2 Розміщення операційної системи

магниевый скраб beletage

3.2.1 Чинники розміщення операційної системи

Уперше проблему вибору місця розташування підприєм-ства (далі виробничої операційної системи) за допомогою мо-делювання запропонував німецький вчений і підприємець А. Ве-бер у 1909 році. При вирішенні цієї проблеми Вебер виходив знаступних посилок:

а)         територія однорідна, тобто для усіх можливих місць роз-міщення підприємства діють рівні умови;

б)         істотним моментом для ухвалення рішення є виняткововитрати на транспортування продукції, що виробляється напідприємстві;

в)         транспортні витрати строго пропорційні відстані пере-міщення продукції.

Математична інтерпритація проблеми розміщення виробни-чої операційної системи на той час була поставлена наступнимчином. Були задані n пунктів реалізації або закупівель Pt з ко-ординатами (xj, yi). Віддалення цих пунктів (Pj) від шуканогомісцеположення S з координатами (xj, yj) складає rt. При цьомузадані об'єм at транспортуємих між S і Pt вантажів і постійнітранспортні витрати с на одиницю відстані і на одиницю об'ємувантажу. Необхідно знайти місцеположення S(xj, yj), при якомутранспортні витрати були б мінімальними:

n

C = c^af,rf ^ min.         (3.9 а)

i=1

Відповідна відстань гі в місці перетину координат (xi, yi)за теоремою Піфагора складе:

Гі =yj{x - Xj)2 + (y - Уі)2.       (3.9 б)

Звідси можна виразити транспортні витрати як функціюкоординат (xi, yi) місцеположення S:

n I       

C(x,У2 = cYjai 'V(x - хі2 +(У - Уі)2. (3.9 в)j=1

Звісно ці витрати повинні бути мінімізовані.

Рішення цієї задачі, тобто визначення координат (Xj, yj)місцеположення S виробничої операційної системи здійснюєть-ся за допомогою обчислення частинних похідних. Тут потрібновказати, що оптимум функції С(xt, yt) можна визначити лишеприблизно. І це пояснюється тим, що в цільовій функції по Ве-беру враховується тільки один фактор — транспортні витрати.

Як бачимо при постановці завдання проектування опера-ційної системи в якості умовно незалежної структури викорис-товується спершу модель топологічної оптимізації. її вхідні па-раметри розглядаються як «умовно незалежні» від чисель-ності вихідних параметрів, приміром, кількості продукції, що112

L( x, y) =

Методичні основи проектування операційних систем

На рис. 3.3 позначені точки в просторі R2, які розташовані

на рівних відстанях від початку для L(x, y), заданих відповіднорівняннями (3.11)—(3.14).

Додатково до вирішення проблем загального менеджментурозглянемо найпростіший приклад визначення відстані для зав-дань оптимізації: нехай операційна система повинна «обслугову-вати» n складів споживачів 7-го сегмента ринку. За умови дос-тавки продукції на склад (в магазин) по прямій відстань будевизначена (а в деяких випадках оптимізована) за відповіднимрівнянням (3.11). У цьому випадку прямою відстанню до опера-ційної системи є окружність, показана на рис. 3.3а.

Методичні основи проектування операційних систем

(3.15)

(3.16)

де Lt (x,y) = V(x - xt )[2] + (y - Уі)

О. М. СумецьОснови операційного менеджменту

У цьому випадку, якщо ОС не збігається з жодною з зада-них точок К\, К2, К3 (у протилежному випадку одна з відстанейLi у рівнянні (3.17) перейшла б у нуль), коефіцієнти обчислюваль-ної точки повинні відповідати рівнянням:

O = Z х- X

дх £ L

У - Уі _ У - У3

O = = Z У - У'

дУ t1 LiСистему рівнянь (3.17) приведемо до вигляду

і X X' X хз

^ т т

i=1 "Ч  ^3

(3.18)

z

i=1 Li   L3

Оскільки (х - хі)2 + (у - уі)2 = L2, то система рівнянь можебути подана як

(х - х1)(х - х 2 ) + (У - У1)(У - У 2 ) =-1       (3 19)

  • L1 L2 2Через те, що чисельник лівої частини рівняння (3.19) є ска-лярним добутком вектора ОС К1 і ОС К2, то
  • cos ZK, OC K2 =-1

1 2 2'

  • де ZKj OC K2 є кут у точці ОС, утворений трикутникомК1ОСК2 і дорівнює 120°. Використовуючи властивості симетрії,одержимо

ZK1 • OC • K2 = ZK2 • OC • K3 = 120°.

На перший погляд здається, що таке розуміння вимагає, щобпрямі, що з'єднують обчислювальну точку з заданими, утворюва-

(3.17)

118

По шляху АВМ вартість доставки

  • Cabm = l' т + k + гв n.         (3.21)

Одержавши рівняння (3.20) і (3.21), необхідно вирішити под-війну нерівність

  • ra ' n >, < l т + k + гв n     (3.22)

і визначити, як розподіляться точки на площині (х, у), у які де-шевше доставляти ресурс першим чи другим шляхом.

Для рішення (3.22) знайдемо рівняння лінії, що утворить гра-ницю між цими двома зонами (геометричне місце точок, дляяких обидва шляхи «рівновигідні»):

  • ra n = l т + k + гв n.       (3.23)

Звідси маємо, що

r — r =

a в

l • т + k

= const .           (3.24)

Таблиця 3.3

Формули для розрахунку терміну доставки вантажу

Тип транспорту

Розрахункова формула

Залізничний

tз = tn.K. + L/Узн + І'з.дод

Морський

tm = L/Уком

Річковий

tр = Тв + І^рн + tр.дoд

Автомобільний

t^а = tH.K. + І/У ек

3. Третя група обмежень позв'язана з оптимізацією складу(структури) або стану ресурсів. Дане оптимізоване завдання —покрокова оптимізація ресурсів — може бути сформульована так.

Нехай система (що має ресурси) описується масою пере-мінних станів х = (хі, х2, ..., хп), що утворюють послідовність х0,

12        п

х , х , ..., х так, що кожна зміна стану подається рівняннямистану (у цьому випадку кінцево-різницевими)

xk+1 = f (xik, xk ,..., хП ; u{+\ uk+[3],..., u^1) (3.27)(і = 1, 2, ..., n)

або

.k+1 r(,„k ,,k

xk+1 = f (xk, uk+1),

k +1 k +1 k +1 k +1де керувальна перемінна u = u ,u2 ...,ur } визначає по-слідовність рішень (стратегій), що змінюють k-ву систему станівна (k +1).

За умови завдання початкового стану х0 завдання буде по-лягати в наявності оптимальної стратегії u1, u2 ... uN, що мінімізуєданий критерій

N—1

xN =Х f0(xk, uk+1) + h(xN) = X0N (x0), (3.28)

k=0

де N = 1, 2 ... — кількість розглянутих кроків (динамічне про-грамування). Як і у випадку неперервних завдань оптимальногокерування, початкові і кінцеві стани можуть бути або заданими,або незаданими.

(3.29)

Принцип оптимальності Беллмана трактує: якщо u1, u2,...,uN — деяка оптимальна стратегія для послідовності станівх0, х1, х2, .., хп у певному рішенні динамічного програмування зпочатковим станом х0, то u2, u3 ... uN є оптимальною страте-гією для саме тих критерію-функції і кінцевого стану х, але зпочатковим станом х1. За позначення min %N (X) через SN(X)принцип оптимального вибору структури (стану) ресурсів вира-зиться рекурентним співвідношенням (рівнянням із приватнимикінцевими різностями, описаними Г. Корн і Т. Корн):

SN (X) = min {/0(X,u1) + SN-11 f (X1, u)|} N = 2,3,

u

SЧX) = min fo(X,u1),

u

де мінімум достатнього стану ресурсу визначається відповіднодо заданих обмежень на продукт чи технологію.

Чисельне рішення цього функціонального рівняння з невідо-мими функціями SN(X) полягає у покроковій конструкції класуоптимальних стратегій для певного класу початкових станів.Очікувана оптимальна стратегія «занурена» у цей клас.

Ряд прикладів рішень такого класу розглядається у відпо-відних розділах математики, описаних багатьма авторами, утому числі Г. Корн і Т. Корн.

4. Четверта група обмежень при вирішенні завдань опти-мізації — це обмеження, пов 'язані зі споживачем. Точка роз-міщення системи повинна забезпечувати мінімальні чи оп-тимальні витрати на доставку продукції споживачеві. Якщож проблема споживача вирішується як багатокритеріальна, топроблема розміщення вирішується за принципом оптимізації вит-рат доставки до споживача.

Фундаментальна економіко-математична модель вирішеннязавдань раціонального розміщення об'єктів оптимізації має вигляд

N

В = min £ (BmpiK + Bxpi).      (3.30)

i=1

Річ у в тім, що слід знайти таке місце для розміщення опе-раційної системи, яке б дало змогу мінімізувати витрати на транс-портування продукції, що виготовляється, Втрік і на збереженняостанньої в потребованих обсягах Вхрі, а, отже, і мінімізуватифункцію (3.30) заздалегідь відомих обмежень, що являють со-бою умови оптимального розміщення.

Для оцінювання альтернативних варіантів на базі викорис-тання сучасних обчислювальних засобів розроблено алгоритмоптимізації цільової функції (3.30), в основу якого покладена ідеяалгоритму «київський віник». Дії за ним складаються у форму-люванні правил послідовного звуження маси конкурентоздат-них варіантів. Він є багатокроковим процесом, на кожному кроціякого відкидається певне число варіантів Qj, що не відповіда-ють критерію оптимальності.

Даний алгоритм є більш раціональним, ніж універсальні ме-тоди повного перебору, динамічного програмування, випадково-го пошуку тощо.

Отже, сформулюємо умови пошуку вибору раціональногорозміщення операційної системи в просторі як завдання опти-мального керування. Нехайр(пи А) є Р — вектор фазових коор-динат, під яким мається на увазі безперебійність постачанняпродукцією споживачів з множини А; r(A, uj) є R — вектор керу-вання, що полягає у виборі відповідного раціонального плану роз-міщення операційної системи.

Процес керування обумовлений деякими початковими (Р0,£°) і кінцевими (РТ, £т) умовами:

Р0(иь а) є £°;

(3.32)

Рт(иі, А) є ет.

Задані крайні обмеження характеризують стан системибезперебійного постачання споживача в заданому часовомуінтервалі. Оптимальне розміщення операційної системи буде от-римано у разі виконання умови

В = В [р(щ, а), r(a, uj)] ^ min.

Розглянемо алгоритм оптимізації цільової функції (3.30) заобмежень (3.31) по окремих кроках.

(3.31)

Для наочності представимо алгоритм у вигляді схемирис. 3.6. На осі абсцис Q відкладаються значення обсягу поста-чань (потреба) Uj, а на осі ординат Ak — значення витрат натранспортування і збереження, що відповідають операційнимсистемам, розташованим у k-их точках. Відстань між точкамив площинах, що перетинають вісь абсцис, відповідає значеннямзагальних витрат.

0

> в

А,

«і £ min

B

/>«2 min

і2

«i min

B

 

vB2

Bi \

b2-I V4^b2 \

Q

Bi-iBi

Рис. 3.6 Схема алгоритму з усіканням розглянутих варіантівпісля однієї ітерації

По осі а відбуваються кроки під номером і і визначаєтьсямісце розташування операційної системи в регіоні, якому відпо-відає мінімум витрат.

На першому кроці відшукується місце розташування опе-раційної системи, що забезпечує мінімальні витрати на поста-чання конкретного обсягу продукції и 1. Для цього визначають-ся витрати на постачання продукції U1 по всіх передбачуванихмісцях розташування складів B1, ... B\... Серед цих значеньвитрат виявляється те місце, де буде забезпечуватися їхмінімум — min BlK.

Точка на осі адо, що відповідає min B^ є обчислюваною. Вонабереться в розрахунок для визначення оптимального розміщен-ня операційної системи в регіоні. Решта варіантів відсівається,бо функція (3.32) опукла і тому допускає усікання усіх варіантів,що не відносяться до оптимальної траєкторії. Потім відбуваєть-ся наступний крок і визначаються витрати щодо доставки виз-наченого обсягу продукції обраному споживачеві, тобто розра-ховуються значення Bj1, В\ ... B\...

Умова існування другої оптимальної точки на осі адо маєвигляд

B1'2 = min(min B1 + B2).        (3.33)

Уведемо відстань між площинами адо, що перетинають вісь Q.

Будь-яка ламана, що не додержує min B],, minB2... minBпк,не може вважатися рішенням. Ці ламані утворять безліч ва-ріантів стратегій розміщення операційної системи, що відкида-ються на кожному кроці, завдяки чому відбувається звуженняконкурентних варіантів.

Відкидання варіантів на кожному кроці відповідає рекурент-ному рівнянню

BlK = min(minBnK + minBf1). (3.34)

Рух по осі Q продовжується до досягнення оптимальноїумови. Отримана оптимальна траєкторія має таку властивість,що будь-який її відрізок також є оптимальною траєкторією.

Наведений алгоритм є найбільш раціональним, тому що ве-лика кількість варіантів не аналізується. З іншого боку, це при-водить до того, що збільшується імовірність пропуску оптималь-ного варіанта. Тому у разі здійснення операцій з розрахунку до-цільно використовувати алгоритм, за яким відкидання варіантіввідбувається не на кожному кроці по ut, а через декілька кроків(рис. 3.7), тоді мінімум витрат визначається відповідно до

min^{ B1n, B2n... Bk"},           (3...35)

де min^ — кількість ітерацій, після яких відбувається усікання.

Після проведення min^-ітерацій аналізуються варіанти і оби-рається конкретний, якому відповідає мінімум витрат. Усіканнянаступних варіантів відбувається після декількох ітерацій, числояких визначається заздалегідь.

Оптимізаційна модель (3.30) з заданими обмеженнями маєряд модифікацій, а у представленій формі вирішується завданняраціонального розміщення операційної системи. У цю модель уразі необхідності можуть бути внесені обмеження за удоскона-леною спроможністю технічних засобів (у тому числі і помісткості зони збереження), а також накладені обмеження запропускною спроможністю транспорту на різних ділянках абообмеження за вибором виду транспорту.

5. П'ята група обмежень: наявність робочої сили, щомає необхідні навички і практику визначених видів діяльності.Місцеве джерело робочої сили, придатне для виконання постав-лених завдань, є найдешевшим і бажаним в організації операцій-них систем.

Шоста група обмежень — стала інфраструктураобраного місця розташування операційної системи.

Сьома група обмежень полягає в можливій технічнійпідтримці з боку інших операційних систем, тобто передбачу-ване місце розташування повинно знаходитися якнайближче доінших задіяних систем — інформаційних, наукових, сервісних,промислових тощо.

Восьма, інституціональна, група обмежень полягаєв політичній та економічній підтримці з боку держави.

Усі ці чинники й обмеження характеризують зовнішнє сере-довище функціонування системи. Внутрішнє топологічне сере-довище відбивають технологія і технологічні обмеження:1) обмеження, пов'язані з інженерною геофізикою (тут вирі-шення проблеми розміщення припускає облік умов фізичноїбезпеки об'єкта операційної системи і приклади негативно-го плану — вибір місця для атомної електростанції, зсувніпрояви в найбільших містах України, підтоплення територій,Волгодонський завод «Атоммаш»);

оцінювання фактичної небезпеки екстремальних режимівабо руйнування (операційна система має розташовуватисяна такій відстані від місць функціональної небезпеки — про-мислові об'єкти підвищеної небезпеки, аби забезпечуватиможливість адекватного технологічного й організаційногореагування на екстремальну ситуацію: евакуація населен-ня, спеціальні заходи щодо запобігання забруднення навко-лишнього середовища — катастрофа в Бхопалі на заводіЮніон Карбайд в Індії, де від викиду газів загинули 2500 осіб;катастрофа в Серезо (Північна Італія) — викид діоксинів урічку; Чорнобиль);

технологічні обмеження і критерії, пов'язані з можливістюабо неможливістю утилізування відходів і ліквідації спорудчи устаткування (Запорізький завод — шлами; сухе схови-ще відходів ядерного палива — на Запорізькій АЕС).

3.2.1.2 Організаційно-управлінські чинникиобмеження

Рівень просторової капіталізації має відповідати інформатив-ним, інфраструктурним кваліфікаційним можливостям керуваль-ної підсистеми.

Це означає, що система за своїм розміщенням не повиннаперевищувати кількість істотних чинників, що перевищують ціможливості (наприклад, рівень кваліфікації керівника виражаєть-ся через кількість чинників, які він здатний одночасно оцінюва-ти, контролювати й інтегрувати). Занадто велика розкиданістьсистеми породжує, як мінімум, ще один істотний чинник, щоможе виявитися критичним (наприклад, Харківський гуманітар-ний інститут «НУА» відкриває філію в Євпаторії).

Система не повинна породжувати занадто велику кількістьвнутрішніх комбінацій розміщення ресурсів і підрозділів.

Якщо ж якісь ланки операційної системи в силу особливос-тей розміщення породжують занадто велику кількість можли-вих комбінацій і варіантів, то слід автономізувати ці ланки, на-приклад, через створення дочірніх підприємств.

3.2.1.3 Фінансові чинники

Розміщення системи має забезпечувати найбільшу реалі-зацію позитивного ефекту.

Середній рівень витрат пов'язаний із забезпеченням інтег-рувальних ефектів, необхідних для підтримки обраної схеми роз-міщення.

Методично ця проблема ускладнюється відсутністю стан-дартної системи і стандартних методик обліку й оцінювання вит-рат розміщення.

Метою фінансового об'рунтування рішення щодо розміщен-ня є оптимізація цих витрат з урахуванням сукупності всіх іншихкритеріїв. Визначене місце в системі внутрішніх чинників роз-міщення посідають чинники інституційного порядку. Мова йдепро наявність такого неформалізованого ресурсу, як доступ ке-рівництва до розміщення бюрократичних преференцій.

P. S. На практиці облік великого числа факторів істотно уск-ладнює проблему вибору місця розташування операційної систе-ми. Тому дотепер практично не існує розробок, що у комплексі вра-ховували б усю багатоманітність факторів, що впливають на місцерозташування операційної системи.

Аналіз сучасної літератури по досліджуваному питанню пока-зав, що розробки ведуться за двома основними напрямками. Це:

побудова і використання функції суб'єктивної корисності об-раного варіанта місцеположення операційної системи;

облік тільки найважливіших факторів, що впливають на роз-міщення конкретної операційної системи.

3.2.2 Методи підготовки рішення про розміщенняопераційної системи

Рішення про розміщення приймається в двох випадках:

а)         створення нової операційної системи;

б)         зміни дислокації операційної системи або її часткова зміна.Після оцінки вагомості проблеми менеджер намічає поря-док її вирішення, що передбачає такі кроки:

викласти ще раз послідовність оцінок і дій;

оцінити, чи є ця послідовність достатньою (чи всі чинникивраховані);

якщо якийсь чинник є більш важливим, ніж інші, то керівникрозкладає його на змістовні моменти і субординує їх.Наступним кроком процедури є розподіл усіх чинників на

керовані і некеровані. Для цього слід:

0 оцінити моделювання організації некерованих чинниківрозміщення. Менеджер вирішує завдання оптимізації роз-міщення системи. Результатом цього етапу є маса припус-тимих варіантів розміщення системи;

о розпочати роботу з керованими (підконтрольними) чин-никами. Послідовність оцінок і рішень випливає з індивіду-ально рангованої системи чинників, максимально прив'яза-ної до даної операційної системи. Використовується методзвуження варіантного поля (рис. 3.8);

о чорнове пророблення запасних варіантів, після того якменеджер зупинився на базисному варіанті розміщення (Z)і одному чи двох запасних варіантах, що в окремих випад-ках уможливлює перегляд альтернатив (якщо попередні роз-рахунки показують більш високу ефективність запасного ва-ріанта). Оцінки експертів говорять, що час на підготовкузапасного варіанту в 3-4 рази коротший за час на підготов-ку базисного варіанту від нуля;

о визначення, після того як остаточне рішення на розміщен-ня прийнято керівником, ступеня його зисковності. Цейрівень, у першу чергу, задається некерованими чинникамирозміщення операційної системи.

Керівник повинен прагнути до забезпечення за рівних умоввизначеної свободи (варіативності) просторового рішення. Най-краще ця варіативність досягається шляхом адаптації тимча-сових і організаційних обмежень. Рішення про розміщення вхо-дить до сфери повноважень топ-менеджменту і належить дочисла стратегічних, а це означає, що воно підлягає обов'язко-вому узгодженню з іншими стратегічними пріоритетами опе-раційної системи.

Оптимальне стратегічне рішення, хоча б у згорнутому виг-ляді, має містити і такий варіант, як рішення про розміщення.

3.2.3 Оцінювання ефективності розміщенняопераційної системи

У разі оцінювання ефективності рішення розміщенняздійснюється два рівня розрахунків:

а)         поточне визначення ефективності;

б)         оцінювання довгострокової ефективності.

У такий спосіб при окресленні чинників розміщення на мо-мент ухвалення рішень або на прогнозований час можна вияви-ти можливі джерела додаткових витрат і керованих проблем, щопов'язані з занадто серйозною розбіжністю між традиційноюсхемою розміщення системи і фактичним станом. Звідси вини-кає два види проблем:

а)         суто фінансові;

б)         організаційно-управлінського плану.

Ефективність розміщення операційної системи є однією зоснов для ревізії або корекції стратегічних цілей організації.

3.3 Стратегія і тактика в керуванніопераційною системою

Стратегія операційної системи є однією зі складовихчастин загальної стратегії підприємства. Специфіка стратегіїопераційної системи полягає в:

об'єкті керування;

процедурах формування стратегічних пріоритетів;

організаційній побудові стратегії операційної системи.Стратегія операційної системи не може бути головним чин-ником у виборі цілей і пріоритетів бізнесу. Вона має, певним чи-ном, допоміжний характер відносно загальної стратегії. Така їїособливість, як прив'язка до зовнішніх критеріїв, завжди повин-на співвідноситися з внутрішніми критеріями системи.

На відміну від загальної, операційна стратегія не позв'яза-на безпосередньо з чинниками довгострокових змін зовнішньогосередовища. Операційна стратегія вимагає, щоб вся системабула розумно ізольована від випадкових коливань і похибок зов-нішнього середовища.

Чинники зовнішнього середовища — довгострокові тенденціїрозвитку, що детермінують, бізнесу — впливають на операційнусистему опосередковано — через цілі і механізми загальної стра-тегії бізнесу.

Особлива роль операційної стратегії полягає в тому, щомінімально необхідна довгострокова стабільність функціонуван-ня операційної системи є необхідною умовою побудови загаль-ної стратегії.

Стратегія операційної системи може розглядатися як особ-лива зона стратегічних пріоритетів (ринкові, організаційні тощо).

Операційна система не може відповідати за планування іреалізацію інновацій, істотні зміни в ринковій орієнтації фірми (хочавона не заперечує таких процесів). Критерій успішної роботи —не інновації, а розумна стабільність. У деяких видах бізнесу інно-ваційна і фінансова сторони перетинаються, але це не означаєвідсутність згаданого вище розрізнення критеріїв.

Ця обставина істотно ускладнює критерії керування і по-требує від керівника особливих прийомів і методів керуванняопераційною системою.

Стабільність операційної системи як базисна стратегія по-роджує ряд приватних практичних розходжень у порівнянні із за-гальною стратегією бізнесу.

3.3.1 Організація стратегії операційної системи

Часовий обрій операційної стратегії завжди менше тимча-сового обрію загальної стратегії на величину at (різниця міжмінімально необхідним терміном стабільності операційної сис-теми і періодом приходу істотних інновацій).

Керівник не може забезпечити одночасно і високу технічнуефективність операційної системи, і вимогу її зміни. З поглядупрактичного керування, найкраще максимально розтягнути в часіпроцес змін, аби не втратити керованості операційною системою.Але занадто тривале затягнення цього процесу може набратихарактеру необоротного погіршення системи.

Мистецтво керівника полягає в тому, щоб віднайти балансміж мінімально необхідною стабільністю системи і її зміною.Практично ця вимога реалізується завдяки формуванню двохгруп стратегічних повноважень:

базисні повноваження операційної системи передаютьсяпершому заступникові;

повноваження, пов'язані з ухваленням рішення на зміну ціноюзниження поточної ефективності, залишаються за першимкерівником.

Під формулюванням стратегії операційної системи розумі-ється її розбиття на дві підгрупи цілей — стабільні і мінливі.

Практична організація стратегії вимагає двох різних типівменеджменту.

За вертикальної системи організації повноважень перева-жають контрольні, планові і нормативні функції. Завданняморганізації стратегії є додержання умов оптимізації чи мінімізаціїданих функцій.

Кількість і зміст контрольних функцій у рамках операційноїстратегії мають бути наближені до мінімально необхідного (тобтодо такого, що гарантує зберігання керованості операційною сис-темою). Головне в стратегії операційної системи — не її підкон-трольність, а її керованість — реальна досяжність цілей систе-ми. Система може бути абсолютно підконтрольною, але неке-рованою; система може бути керованою, але містити в собі не-підконтрольні процеси (наприклад, ті, що належать людськомучиннику, який практично надає керівникові широке поле для май-стерного керування людьми і процесами).

Вибір між чіткою відповідністю посадового розкладу реальноїкваліфікації і професійної підготовки працівників, з одного боку, ібажаністю і корисністю включення в систему працівників із твор-чими здібностями, з іншого — є прерогативою керівника. Опера-ційна система в авангард виводить першу частину цього завдання.

Творчий компонент є необхідною передумовою стабільності опе-раційних функцій за умов поточних флуктуацій (коливань).

Стратегія операційної системи формулюється і затверджуєть-ся як складова частина загального стратегічного плану. Тому жод-не завдання операційної стратегії не може вступати в пряме проти-річчя з хоча б однією умовою і метою загальної стратегії.

Процес змін включає варіанти критеріїв і корекцію управлі-нської структури. Особлива складність даної ситуації для орга-нізації керування полягає у виникненні двох рівнобіжних верти-калей; нова вертикаль — це особливі повноваження першого ке-рівника. Найчастіше це призводить до зсуву первинної верти-калі на один рівень униз.

Виникнення нової вертикалі вимагає ще і певного горизон-тального зв'язку між двома вертикалями. У результаті виникаєваріант проектної, або матричної, структури керування. її харак-терною рисою є феномен подвійного підпорядкування. Такогороду структура є навряд чи не єдиноприйнятною в керуванні сис-темою, що змінюється. Але в той же час така структура пород-жує управлінські конфлікти, оскільки суперечить принципу єди-ноначальності. А це спричинює перетинання зон відповідаль-ності, що породжує невизначеність повноважень. Усе це обов'яз-ково знижує поточну ефективність керування, тому інноваційніуправлінські структури слід розглядати як тимчасові, що обо-в'язково демонструються після завершення змін.

3.3.2 Тактика керування операційною системою

Тактика є способом поточної організації управлінськихфункцій з метою забезпечення поетапної і поточної реалізаціїстратегії операційної системи.

З іншого боку, тактика — безпосереднє організаційне відтво-рення основної технології операційної системи.

Якщо в стратегії системи ми опосередковано стикаємося здовгостроковими чинниками зміни зовнішнього середовища, тов тактиці цей зв'язок виявляється вже як двічі опосередкований.

Тактика керування операційною системою будується, на-самперед, на чітких критеріях стабільності і рівноваги системи.Головну роль відіграють критичні параметри операційної систе-ми. Крім того, тактика ще будується і на регулярному — непе-рервному відстежуванні потенційно критичних параметрів опе-раційної системи.

Повноваження тактичної ланки керування дозволяють їйсамостійно реагувати на відхилення, що виникли. У випадку, якщоцих повноважень бракує, інформація оперативно передається навищий рівень керування.

Взаємна обумовленість стратегії і тактики керування опе-раційною системою містить у собі ще і такий істотний аспект,як розриви і розбіжність. У загальному випадку, швидше за все,не існує абсолютно достатніх методик і процедур взаємного пе-рекладу стратегічних і тактичних цілей і завдань. У протилеж-ному випадку не існувало б проблеми спаду поточної ефектив-ності операційної системи.

У випадку істотних змін операційної системи завдання ке-рівника включають:

виявлення можливості розриву між двома рівнями — стра-тегічним і тактичним;

його управлінську інтерпретацію;

планування і використання мінімально необхідних заходівпрофілактики негативних наслідків цього розриву.

До негативів тут слід віднести необ'рунтоване поширеннятактичних критеріїв і процедур на стратегічний рівень або пря-ме підпорядкування стратегічних обов'язків тактичному рівневікерування операційною системою.

3.3.3 Стратегічні і тактичні рішення операційного

менеджменту в керуванні операційною системою

Операційний менеджер, за положенням, знаходиться біляджерел формування мети і стратегії операційної системи й ефек-тивного управління її ресурсами. І, природньо, опрацювання ефек-тивної операційної стратегії залежить від «гарних» стратегічнихі тактичних рішень операційного менеджера. У даному випадкустратегічні рішення мають тенденцію до довгостроковості, атактичні — до короткочасності, тобто їх можна істотно зміню-вати, трансформувати, модифікувати за досить короткі періоди.Тому варто виділити окремо рішення стратегічного і тактичногорівнів, що для зручності сприйняття можна представити схемою(рис. 3.9).

Рішення в галузі конструкції товару націлені на про-цес виробництва і встановлюють, як правило, межі витрат іякості продукції.

Структура і зміст процесу відображають реальні мож-ливості виробництва товару в прив'язці до технології, вико-навців і ресурсу.

Вибір місця розташування операційної системи для ви-пуску товарної продукції або надання послуг визначає успіх місіївсієї організації.

Людські ресурси є також одним з основних компонентівстратегії, що визначають одержання необхідного товару чи по-слуг і є практично найдорожчою частиною системи.

Поставка. Рішення щодо поставок (що поставляти, куди іяк — невід'ємна складова життєвого циклу операційної систе-ми, товару і, природньо, споживача).

У розрізі тактичних рішень тактика керування запасамирозглядається у світлі задоволення потреб замовника, виробни-чих розкладів і формування людських ресурсів — «високоякіс-ного» персоналу.

Складання розкладів. Від рішень у цій галузі залежать і функ-ціонування операційної системи, і задоволеність споживача (ринку).

Рішення з керування якістю обов'язкові для визначеннянеобхідної споживачеві якості товару, а, отже, і для вибору відпо-відної технології.

Технологія в плані тактичних рішень є головною ознакою водержанні товару, підготовці ресурсів і персоналу, формуваннівитратної частини організації.

Рішення в плані надійності і ремонту, в основному, маютьприйматися для досягнення бажаного рівня надійності і ремонтутехнічних засобів операційної системи. Для цього особливо не-обхідні плани для виконання і контролю надійності і профілак-тичних дій щодо ремонту технічних засобів.

Проте всі ці заходи (див. рис. 3.9) в галузі стратегічних ітактичних рішень, природньо, не можуть описати комплексу ро-боти і занять операційних менеджерів для ефективного функціо-нування операційної системи з метою повного досягнення метиорганізації. На практиці операційним менеджерам потрібно бутиготовими і до прийняття рішень у зовсім невизначеній і неперед-бачуваній ситуації.

3.4 Інновації і розвиток операційної системи

3.4.1 Характеристика інноваційних процесів

за ознаками керування операційними системами

Щодо операційних систем, то під інноваціями варто розу-міти будь-які істотні зміни умов у їх структурі і функціях. Логіч-но в розвитку інноваційного процесу стосовно операційних сис-тем виділити п'ять аспектів.

По-перше, проблема управлінського забезпечення інноваційвиникає, якщо зміни порушують сформований рівень координаціїй інтеграції підрозділів ланок і функцій. Якщо ж зміни в окремихланках не породжують таку проблему, то система здатна само-адаптуватися до них і, отже, ліквідувати пряму необхідність вуправлінському втручанні.

Потреби в контролі і регулюванні з'являються тільки тоді,коли не забезпечено належного рівня цілісного поводження опе-раційної системи без управлінського втручання.

Решту процесів варто аналізувати і спостерігати на пред-мет виявлення можливої неузгодженості. Пряме ж втручання вних недоцільне, бо призводить до перевантаження управлінсько-го апарата, не дає можливості йому сконцентруватися на дійсноважливих і невідкладних діях.

Другий аспект керування інноваціями пов'язаний із запасоммінливості операційної системи, тобто її здатністю асимілюватив собі нововведення екзогенного характеру — ті нововведення,які нею не виробляються і які в окремих істотних компонентахне відповідають характерові системи.

Формування запасу мінливості системи підпорядковуєтьсявизначеним граничним умовам зовнішнього і внутрішнього ха-рактеру.

Потенціалом запасу мінливості є:0 галузева приналежність;0 тип впровадженої технології;

характер організації операційної системи.

Прийнято вважати, що найбільший запас мінливості в сис-темах, де основним чинником є людина; найменші запаси мінли-вості — у галузях з капіталомісткими технологіями.

Третій аспект характеризується тим, що нововведення вис-тупає як об'єкт планування, проектування, створення і викорис-тання в операційній системі, у межах якої здійснюється розподілресурсів і реалізується загальна місія організації.

Четвертий аспект пов'язаний з розробкою, функціонуванням

розвитком новації як самостійної системи, використовуваної длядосягнення цілей операційними системами.

Реально всі інновації в операційному менеджменті можнаподілити на три групи:о сприятливі (позитивні);о нейтральні;о небезпечні (негативні).

Ефективна операційна система повинна максимально вико-ристовувати позитивні інновації, надавати в міру можливого спри-ятливий характер нейтральним інноваціям і ізолюватися, хоча бчастково, від негативів.

Запас мінливості і поточна ефективність дуже часто рухають-ся в протилежних напрямах, тобто через запас мінливості — меншефективне використання ресурсів і поточних можливостей.

Мистецтво керування визначеними інноваціями полягає вкомпромісі між запасом мінливості і поточною ефективністю.

Інновації в операційному менеджменті найчастіше носятьхарактер змушених адаптацій і пристосувань, обумовлених істот-ними змінами в граничних умовах.

Ці граничні умови обумовлюють особливу інноваційну по-зицію операційного менеджера: він найчастіше — новатор ми-мохіть. Його головна функція — це забезпечення стабіль-ності операційної системи. Чіткість і однозначність функційприпускає перевагу консервативної управлінської позиції, однакзміна граничних умов змушує реалізовувати цю позицію шляхомнеминучих змін.

Процес операційних інновацій є конфліктним, бо в неявномувигляді надає можливість істотного перерозподілу повноважень.Якщо операційний менеджер стає ініціативним і свідомим нова-тором, цілком може статися, що цільове джерело даного бізнесупереміститься від офіційного вищого керівника до операційного.Для власників фірми це може стати приводом для кадрових змін,що реформує реальний статус операційного керівника.

Далеко не кожні удосконалювальні інновації забезпечуютьдовгострокову стабільність операційної системи. Можлива си-туація, коли поточні поліпшення ведуть до виникнення довгост-рокового, поступово підсилюючи дисбаланс між функціями іпідрозділами системи. Тому важливим завданням операційногоменеджера є селекція стабілізуючих і дестабілізуючих інновацій.

У процесі відновлення керованість операційною системоючастково знижується. Співвідношення між підконтрольними інепідконтрольними чинниками змінюється на користь останніх.Керівник не має ставити і вирішувати проблему збереження ви-хідного рівня керованості системою за будь-яку ціну. Якщо її іможна буде вирішити, то тільки ціною повної нейтралізації інно-вацій. Досяжною є мета збереження загальної керованості опе-раційною системою.

Операційні інновації, за визначенням, повинні вичерпу-ватися операційним рівнем керування і найчастіше зводять-ся до поточних поліпшень і адаптивних змін, що не порушу-ють сформованих вимог до результату (продукту) і вико-ристовуваних ресурсів (витрат). Якщо ж операційні зміни ви-магають узгодження суміжних функцій і підрозділів і призводятьдо істотних змін у результаті і витратах, то компетенції опера-ційного менеджера тут уже замало. Керувати такими інновація-ми необхідно на більш високому рівні (вищий менеджмент).

3.4.2 Методи організації операційних інновацій

Принципово важливе значення у здійсненні операційної стра-тегії функціонування операційних систем належить організації ірозвитку операційних інновацій. Методи організації операційнихінновацій зручно подати визначеним порядком виконання де-кількох процедур (рис. 3.10).

Перша організаційна процедура в керуванні операційни-ми інноваціями полягає у виявленні (або прогнозуванні) і поданніімовірних або реальних змін. Вона припускає, що поліпшенняопераційної системи плануються й організовуються таким чи-ном, що керівник зберігає можливість повернення до початково-го стану. Це легше забезпечити, плануючи спочатку обмеженімасштаби удосконалювальних інновацій. Рішення про припинен-ня змін приймаються в тому випадку, якщо негативні ефектиістотно перевищують плановий рівень. У свою чергу, рішенняпро припинення теж може бути змінено. Таким чином у практиціопераційного менеджменту допускаються багаторазові спробивпровадження інновацій.

Друга процедура керування операційними інноваціями по-лягає у виявленні й поданні побічних ефектів і явищ, що вихо-дять за межі змінюваної функції або адаптивної реакції системи.У першу чергу слід визначити ті явища й ефекти, що виходятьза межі даного підрозділу або операційної системи в цілому.

Найчастіше зміни усередині операційної системи познача-ються на ресурсах і повноваженнях за її межами. Це породжуєконфлікти і функціональні збої. Тому виникає нова управлінськапроблема — узгодження інновацій з іншими функціями і підроз-ділами фірми. Одним з можливих приводів для відмови завдякиудосконалювальним інноваціям є наявність занадто великихзовнішніх негативних ефектів, що призводять до довгостроковоїнерівноваги в фірмі.

Третя процедура — співвіднесення цілей і критеріїв удоско-налювальної чи адаптивної інновації з цілями операційної системив цілому. В операційному менеджменті діє правило: інноваційні ціліповинні обов'язково бути компонентом загальних цілей діяльностісистеми. Цілком реальна ситуація, коли операційні поліпшеннявходять в число операційних цілей і завдань. У цьому випадкувони є зайвими. Типовим варіантом таких інновацій може слугу-вати незатребувана висока якість продукту або додання йомудодаткових властивостей, що не цікавлять споживача.

Добір отриманих і марних поліпшень, як прерогативу опера-ційного менеджера, слід також певним чином співвідносити здовгостроковими і стратегічними пріоритетами фірми. Це можестосуватися таких аспектів, як місія фірми, імідж, стратегічнепрогнозування тощо.

3.4.3 Відомі підходи до планування розвитку

операційних систем

У 80-90-ті рр. планування операційних інновацій поступовопереміщувалося зі стратегічного рівня управлінської діяльностіна операційний.

Це пов'язано з тим, що розвиток методів і інфраструктуриопераційного менеджменту веде до поступового збільшення йогоінноваційних повноважень, що фіксуються як дозволений рівеньприйняття рішень і масиву ресурсів, призначеного для забезпе-чення удосконалювальних інновацій. Таке делегування повнова-жень топ-менеджменту на операційний рівень дає можливістьконцентрації стратегічних інновацій на дійсно вищому рівні керу-вання бізнесом.

Конфліктна природа інноваційних повноважень іноді вияв-ляється в управлінських структурах особливого роду, коли усе-редині операційних систем створюються спецвідділи або підроз-діли, що відповідають за інновації в самому цьому рівні: бюрораціоналізації і винахідництва, різні варіанти гуртків якості, мат-ричні і проектні підрозділи операційних систем. Досвід останніхдесяти років показав, що таке розв'язання інноваційних завданьне є ефективним. Недостатня ефективність власних операцій-них інноваційних структур обумовлена орієнтацією операційноїсистеми на переважно досконалі інновації, а спецвідділи дужечасто виходять на рівень принципових змін операційної діяльності.

Конфліктність такого організаційного рішення полягає в тому,що операційна система починає пригнічувати інноваційнудіяльність цих відділів; більшість європейських і американськихфірм у 90-ті роки відмовилися від створення інноваційних струк-тур усередині операційної системи.

3.5 Методи організації і нормування робіт

3.5.1 Мета і завдання організації і нормування робіт

У великій гамі параметрів, за допомогою яких намагаютьсяописувати стан систем, у тому числі й операційних, особливемісце належить термінам і зусиллям, необхідних для досягнен-146ня загальної чи часткової мети організації. Дані параметри єоб 'єктом організації і нормування робіт, виконуваних у рам-ках тієї чи іншої операційної системи. Якісна оцінка таких ха-рактеристик можлива лише за використання системного підхо-ду до організації і поліпшення способів виконання регламенто-ваних системою робіт.