2 Модель особистості практичного психолога

Для розробки моделі особистості психолога важливим джере­лом знань виступає порівняння характеристик особистості різних фахівців (див. схему 3).

Зокрема, американські вчені встановили, що для фізиків влас­тиві висока інтелектуальна та емоційна енергія, недостатня соці­альна пристосованість, незалежність від особистісних зв'язків.

Психологи, навпаки, більш залежні від батьків, чутливі, де­якою мірою агресивні, здатні до опору авторитетам і більше ці­кавляться людиною [48].

Серед психологів виділяють підгрупи з різною професійною спрямованістю: практиків та дослідників. Порівняємо їх за допо­могою наступної схеми.

Схема 3

Властивість

 

Готовність до контактів

Практик > Дослідник

Уміння підтримувати контакти

Практик < Дослідник

Загальна інтелектуальність

Практик < Дослідник

Для практика також важливий фактор — ненасичуваність ко­нтактів з іншими [3].

На думку більшості дослідників (Н. В. Чепелєва, Н. І. Пов'я- кель, В. Г. Панок та ін.), конструювання моделі особистості пси- холога-практика повинно відображати комплекс його професій­но-психологічних завдань:

вектор взаємодії суб'єкта з довкіллям (змістом його є ідея про багаторівневий характер взаємодії суб'єкта з навколишнім природнім і соціальним середовищем. Тут вирізнено п'ять рівнів взаємодії та відповідних їм рівнів аналізу особистості практично­го психолога: психосоматичне здоров'я, суб'єкт діяльності, осо- бистісні риси, соціальна поведінка, значеннєвий (смисловий);

вектор структурної організації суб'єкта (когнітивна, моти­ваційна і операційна складові структури суб'єкта);

вектор часу дає можливість простежити динаміку системи і спрогнозувати подальший її розвиток.

Модель особистості практикуючого психолога, запропоно­вана Н. В. Чепелєвою та Н. І. Пов'якель, за включає наступні складові [56].

Мотиеаційно-цільоеа підструктура особистості передба­чає сформовану позитивну мотивацію до професійної діяльності, до надання психологічної допомоги, прийняття себе та інших. Базовою особистісною якістю на цьому рівні виступає діалогізм, що включає діалогічну готовність, безумовне прийняття іншого, особистісну рефлексію, розвинену систему особистісних смислів, орієнтованість на досягнення взаєморозуміння.

Когнітиена підструктура, до якої відноситься сфера знань особистості: особистісне знання, знання себе й інших; Я-кон- цепція фахівця (адекватність і сталість самооцінки, емпатичність, асертивність, відсутність хронічних внутрішньоособистісних конф­ліктів, які зумовлюють проекції та психологічні захисти тощо); професійно важливі якості пізнавальних процесів (уважність, спо­стережливість, вміння помічати деталі вербальної і невербальної поведінки, тобто розпізнавати психосоматичні стани, гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати реакції та дії клієнта, моделювати на­слідки роботи). Базовими особистісними якостями когнітивної під- структури є професійна рефлексія та професійний інтелект.

Операційно-технологічна підструктура передбачає розви­нену компетентність особистості фахівця-психолога. Вона вклю­чає володіння основними професійними вміннями і навичками, які забезпечують практичне використання наявних теоретичних знань. Найважливішим компонентом цієї підструктури є практи­чний інтелект.

Комунікатиено-рольоеа підструктура передбачає розвинену комунікативну компетентність психолога. Вона містить соціально- когнітивні і комунікативні уміння (слухати іншого, розмовляти та вмовляти, встановлювати соціальний контакт, переконувати іншого, навіювати тощо). Ця підструктура включає також специфічні якості — акторські та режисерські, організаційні, які дозволяють ефектив­но впроваджувати активні психотехніки і групові засоби психоко­рекції. Базовою особистісною якістю є професійна ідентифікація та соціальний інтелект. Остання — це здатність у процесі спілку­вання визначати будь-які відхилення від нормального функціону­вання або розвитку людини чи групи, яка є найважливішою складо­вою спеціальних здібностей до психологічної діяльності.

Регулятиена підструктура забезпечує толерантність до фру- страцій, високу працездатність і саморегуляцію особистості, від­сутність схильності до збудження та швидкого виснаження. Про­відним компонентом виступає професійна саморегуляція.

Як бачимо, ефективність діяльності психолога залежить від складної системи його спеціальних здібностей.