3 Гуманістичний напрям психотерапії'

Гуманістичний напрям психотерапії базується на цінності актуальної ситуації, відчуттів і досвіду клієнта, з вірою у його конструктивні сили. Як зазначає Г.Онищенко, в центрі гуманіс­тичного підходу є людина, її особистість. Але увага приділяється її сьогоденню, вірі клієнта в свої сили [34].

У межах цього напрямку розрізняють три основні течії: власне екзистенційну («переживальну»), центровану на клієнтові (ро- джеріанську) та гештальт-терапію.

Головною метою екзистенційної психотерапії є допомога клі­єнтові у пошуку сенсу життя, усвідомленні своєї особистісної свободи та відповідальності і у розкритті своїх потенцій як осо­бистості в повноцінному спілкуванні. Одночасно завданням ек- зистенційної психотерапії виступає безумовне визнання особис­тості клієнта та його долі надзвичайно важливим, унікальним явищем, існування якого є самоцінним [34].

Позиція психотерапевта відзначається розумінням клієнта в семантиці його власного внутрішнього світу, образу «Я» та дійс­ності. Головна увага приділяється теперішньому моменту життя клієнта та його актуальним переживанням, як зазначає О. Ф. Бон­даренко [9]. Складність позиції психотерапевта полягає в тому, що психолог повинен уміти поєднувати своє розуміння клієнта із здатністю до конфронтації з тим, що називається «обмеженим іс­нуванням» у клієнті.

Представники європейської та американської екзистенційної психології заперечують значення будь-яких психотехнік у психо­терапії, а лише підкреслюють значення процесів розуміння, усві­домлення й прийняття рішень, тобто тих особистісних дій, які за­перечують «методику» психотерапії, не вимагаючи нічого, крім уміння вислуховувати й співпереживати.

К. Роджерс у центр своєї психотерапевтичної практики по­ставив особистість клієнта, що почуває свою безпорадність, закритість для істинного спілкування тощо. Основною гіпоте­зою К.Роджерса стало те, що стосунки між клієнтом та психо­терапевтом є каталізатором, умовою позитивних особистісних змін [9]. К.Роджерс визначає головну мету психологічної до­помоги як забезпечення становлення «цілковито діючої особи­стості», допомога особистісному зростанню, завдяки якому людина сама розв'язує свої проблеми, а другорядна мета — створити відповідний «психологічний клімат», терапевтичні стосунки. Увага концентрується не на проблемах людини, а на її особистості.

Основна вимога до психотерапевта при цьому — відмовитися від програвання будь-яких ролей і намагатися бути самим собою.

Структура психотерапевтичного процесу складається з семи етапів:

1) заблоковані сть внутрішньої комунікації, заперечення наяв­них проблем, відсутність бажання змін;

2) самовираження, коли клієнт в атмосфері прийняття починає потроху відкривати свої проблеми, почуття;

3) розвивається саморозкриття і прийняття себе клієнтом в усій своїй складності і суперечливості, обмеженості та незавер­шеності;

4) відбувається процес ставлення до власного феноменологіч­ного світу як до свого, тобто долається відчуженість від власного «Я» і, як наслідок, зростає потреба бути самим собою;

5) розвиток конгруентності, самоприйняття й відповідальнос­ті, встановлення внутрішньої комунікації; поведінка і самовід­чуття «Я» стають органічними, спонтанними. Відбувається інтег­рування особистісного досвіду в єдине ціле;

6) особистісні зміни, відкритість собі й світові, клієнт стає конгруентним зі світом і собою, відкритий власному досвіду [9].

Роджеріанський підхід знайшов широке застосування у розв'язанні конфліктів, у роботі з підлітками.

Гештальт-психотерапія спрямована на посилення психо­логічних позицій особистості, розширення особистісної само­свідомості та має яскраво виражену функціональну спрямова­ність.

Головною метою гештальт-терапії є допомога людині у повній реалізації свого потенціалу. У ній виділяються допоміжні цілі:

1) забезпечення повноцінної роботи актуальної самосвідомості;

2) зміщення фокусу контролю всередину, заохочення незалежно­сті і самодостатності; 3) виявлення психологічних блоків, які за­важають зростанню і подолання їх.

О. Ф. Бондаренко зазначає, що у гештальт-терапії психотерапевт розглядається як «каталізатор», «помічник» і співтворець інтегрова­ної в єдине ціле, в «гештальт» особистості клієнта. Психотерапевт намагається уникати безпосереднього втручання в інтимні почуття клієнта, намагається полегшити виявлення цих почуттів.