2 Основні етапи та особливості розвитку наук про людину

Впродовж XX століття науки про людину розвивалися нерів­номірно. Природничі та суспільні науки інтенсивно розвивалися з кінця XIX ст. — та до початку 20-х років XX ст. За цей період у Росії створено 8 лабораторій, які займалися проблемами люди­ни, відкривається перший інститут психології. В. М. Бехтерєв, розуміючи необхідність комплексних досліджень людини, орга­нізовує Інститут мозку.

У середині 30-х років спостерігається уповільнення темпів розвитку наук про людину, ліквідовані як наукові напрямки пе­дологія, психотехніка. Розвиток психологічних наук активізуєть­ся лише наприкінці 50-х — на початку 60-х років.

У другій половині XX ст. суттєво змінюється взаємозв'язок між різними науками, які вивчають людину як організм і особис­тість, як явище природи і історії, як предмет виховання і навчан­ня тощо.

Безпосередньо дотичними стають природознавство і суспільні науки, медицина та педагогіка, економічні та технічні науки. До вивчення людини наближаються і фізико-математичні науки.

На межі біохімії, ендокринології, фізіології ВНД та психології виникає психофармакологія; на межі кібернетики, біології, фізіо­логії та психології — біоніка з її основними розділами: моделю­ванням мозкових структур, аналізаторів зовнішнього середовища.

Встановленню взаємопереходів між різними науками, які тра­диційно вважалися несуміжними, сприяють суттєві зрушення в загальній структурі науки.

Антропологізуються технічні науки. По-перше, це пов'язано з технікою зв'язку і передбачає розробку технічного відтворення процесів людської комунікації (передача та прийом інформації, комунікаційні системи тощо);

По-друге, суттєво змінюються функції людини в сфері матері­ального виробництва, зокрема, зростає значення функції регулю­вання та контролю за автоматичними системами. I хоча спостері­гається автоматизація не лише фізичної, але й розумової праці, однак людина залишається вирішальною ланкою в діяльності та функціонуванні будь-якої системи.

По-третє, при розробці техніки враховуються можливості лю­дини управляти нею.

Таким чином, спостерігається взаємопроникнення технічних та антропологічних наук.

Антропологічні науки вивчають людину як біологічний вид, акумулюють знання про біологію людини. У XX ст. суттєво змі­нилося їх становище у загальній системі біологічного знання. Перш за все, це пов'язано з розвитком теоретичної медицини, яка синтезувала в собі найважливіші досягнення всіх біологічних на­ук стосовно норм та патології людського організму. Тому теоре­тична медицина та інші біологічні науки чимдалі більше вплива­ють на наукове пізнання людини загалом.

Людину як суспільну істоту, а також людство у розумінні, то­тожному із суспільством, вивчають гуманітарні науки. В них та­кож відбуваються значні зміни. Виникають наукові дисципліни, які доповнюють уже існуючі суспільні науки. Серед них:

• ергономіка — спеціальна наука про трудову діяльність лю­дини, що вивчає економічну організацію виробництва і соціальні функції роботи людини;

• семіотика — наука про знакові системи. Для вивчення меха­нізмів культурного розвитку людини ця дисципліна має таке ж значення, як ергономіка для розуміння трудової діяльності;

• аксіологія — наука про цінності життя і культури.

Поглиблюється вивчення проблем людини на межі антропо­логічних та гуманітарних наук.

На базі психології, логіки і теорії пізнання, з одного боку, та нейрофізіології і біофізики — з іншого, складається евристика — загальна теорія мислительного пошуку і творчого мислення лю­дини.

У природничих науках накопичуються дані про класи біологі­чних властивостей людини, виявлення і становлення яких вібду- вається в соціальних умовах.

Вікова фізіологія і морфологія вивчають вікові особливості і основні фази онтогенетичного розвитку особистості.

Сексологія досліджує закономірності статевого диморфізму в філогенезі та онтогенезі; біологічні й соціальні механізми утво­рення статі, періодизацію статевого диморфізму, його вплив на загальносоматичний, нервово-психічний, особистісний розвиток людини.

Соматологія розробляє вчення про цілісність людського тіла, його структурно-динамічну організацію, типи тілобудови.

Комплексне вивчення біологічної та соціальної природи люди­ни передбачає синтез знань, які накопичені антропологічними та гуманітарними науками. І найважливішим завданням при цьому є виявлення взаємозв 'язків між первинними природними власти­востями та соціально обумовленими якостями людини.

Таким чином, у центрі сучасної науки стоїть проблема люди­ни, що пов'язано з принципово новим взаємовідношенням між науками про природу і суспільство.