ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

магниевый скраб beletage

На І Установчому з'їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей норма­тивний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів.

Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил пове­дінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є внутрі­шній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бу­ти теплими, доброзичливими, цілющими.

Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психолога­ми своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і вихо­вання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров'я — у виконанні функцій, пов'язаних з профілактикою захворювань, ліку­ванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального і галузево­го управління.

Заснована Товариством психологів України Комісія з етики прово­дить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етич­ного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує фо­рмування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих чинного законодавства.

1. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.

1.2. Психологи зобов'язані всіляко запобігати і не допускати анти- гуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, при­гнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідаль­ність за додержання пріоритету інтересів людини.

1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність ви­користовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обро­бки даних досліджень, у тому числі і тих, які проводяться з викорис­танням комп'ютерних технологій.

1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.

2. КОМПЕТЕНТНІСТЬ

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випад­ках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з до­зволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експе­римент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.

2.2. Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка повні­стю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; не­допустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недо­статньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфі­кації та досвіду.

2.3. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливо­стей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної не­придатності і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом.

3. ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА

3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхи­лення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітниц­тво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань клієнта.

3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержан­ня даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці на­вколишніх або самого клієнта.

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не по­винні вимагати відмовитися від них.

3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за квалі­фіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста.

Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.

3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе став­лення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовля­ються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консуль­тації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог ін­формує про це клієнта.

3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консуль­таційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не по­винно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповіда­льність за нього.

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у ви­падках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікуван­ня робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психо­лог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на ко­ристь клієнта.

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи до­стовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, ін­формація для розв'язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постій­ний чи тимчасовий.

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зо­бов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених пато- логій у психічному стані клієнта. Психолог обов'язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховува­ти від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку

Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і не­етичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

4. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьо­му, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небез­печними для клієнта та інших людей, і психолог зобов'язаний поінфор­мувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.

Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.

4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і від- еоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.

4.3. Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не по­ширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь- яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються.

4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише про­фесійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних з конфіден­ційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторон­ніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обме­жень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру від­повідальності за недодержання конфіденційності.

4.5 Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесе­ну до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати вико­нання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіден­ційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.

4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не упо­вноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам)

5. ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об'єкта дослідження; чітке й однозначне фор­мулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежува­них; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспектив професійної успішності, форму­вання спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості.

5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відпові­дає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофе- сіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджува­них. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз'яс­нення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використову­ється принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судо­чинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України.

5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що до­слідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реак­цію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчи­тися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Та­кі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.

5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рі­шення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, бать­ків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

6. КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ

6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точ­них даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.

6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або са­мореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобу­тки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголо­шення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки стосо­вно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.

6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подава­тися в узагальненій формі, без посилань на конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації.

6.4.Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публіка­ції, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публі­куються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність

7. ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ

7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискреди­тувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культу­ру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представ­ників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи не­етичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може ви­ступити з об'єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може викорис­тати для спростування несправедливих оцінок чи критики.

7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результа­ти в теоретичній і практичній психології він зобов'язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професій­ної діяльності досвідом.

7.3.Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і ліку­вання людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікува­ли його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише перекона­вшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.

7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передбачає у розпоряджен­ня колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.

7.5. У вирішення спірних питань психолог керується положенням даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики Товари­ства психологів України.

7.6. За порушенням чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення:

— попередження;

— догана;

— виключення з членів Товариства.

У разі виявлення порушень психологами, які не і членами Товарист­ва, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до вин­ного.

Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З'їздом Товариства психологів.

1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. — М.: Изд. центр «ACADEMIA», 1996.— 224 с.

2. Абрамова Г. С. Практикум по психологическому консультирова- нию. — Екатеринбург : Деловая книга, М.: Изд. центр «ACADEMlA» 1995. — 128 с.

3. Аминов Н. А., Молоканов М. В. Социально-психологические пред- посьілки специальньїх способностей школьньїх психологов // Вопросьі психологии. — №1. — 1992. — С. 74—83.

4. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания — М.: Наука, 1977. — С. 17—39.

5. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания // Избранньїе пси- хологические трудьі: В 2-х т. — М.: Педагогика, 1980. — Т. 1. — С.16—178.

6. Андреева Г. М. Актуальньїе проблеми социальной психологии. — М.: Изд-во МГУ, 1988. — С. 91—109.

7. Бажутина С. Б., Воронина Г. Г., Булах И. П. Практическая пси­хология в вузе и школе. — Луганск: Янтарь, 2000. — 113 с.

8. Біла О. Г. Соціально-психологічні детермінанти особистісного стано­влення психолога-практика // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наук. пр. інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка.— К.: ГНОЗІС, 2003. — Т.У. — Ч.6. — С. 18—22.

9. Бондаренко О. Ф. Психологическая помощь: теория и практика: Учеб. пособие. — К.: Укртехпрес, 1997.— 216 с.

10. Верко С. С. Психолог в організації: «за» і «проти» // Актуальні проблеми психології: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. — Т. Ч. — К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка, 2002. — С. 207—211.

11. Вернадский В. И. Химическое строение биосферьі Земли и ее ок- ружение. — М.: Прогресс, 1965.

12. Годфруа Ж. Что такое психология. — В 2-х кн. — Т.1. — М.: Мир, 1996. — С. 64—128.

13. Государственнь е образовательнь е стандарть вь сшего профес- сионального образования: 540000. Педагогические науки. — СПб.: Изд- во РГПУ им. А. И. Герцена, 2000.— 412 с.

14. Демьянов Ю. Г. Основьі психопрофилактики и психотерапии: Пособие для студентов психол. ф-тов ун-тов. — СПб: Паритет, 1999. — 244 c.

15. Дерманова И. Б., Сидоренко Е. В. Психологический практикум: Межличностнь е отношения: Метод. рекомендации. — СПб: Речь, 2001— 40 с.

16. Жіночі права: крок за кроком: Практичний посібник з викорис­тання міжнародного закону про права людини і механізми захисту прав жінок у контексті прав людини : Пер з англ. — К.: Основи, 1999.— 236 с.

17. Забродин Ю. М. Становление психологии и проблемьі психоло- гической службь // Тенденции развития психологической науки / Отв. ред. Б. Ф. Ломов, Л. И. Анцьіферова. — М.: Наука, 1989. — С. 255—269.

18. Закон України «Про освіту»

19. Кабаченко Т. С. Психология в управлении человеческими ре­сурсами: Учебн. пособие. — СПб.: Питер, 2003. — 400 с.

20. Климов Е. А. Введение в психологию труда.— М.: Изд-во МГУ, 1988. — С. 175—186.

21. Конвенція про захист прав та гідностей людини у зв'язку з ви­користанням досягнень медицини та біології: Конвенція про права лю­дини та біомедицину.

22. Коротка інформація щодо діяльності системи центрів соціаль­них служб для молоді // Практична психологія і соціальна робота — 1999. — № 7.— С. 43—46.

23. Ломов Б. Ф. Система наук о человеке // Вопросьі общей, педаго- гической и инженерной психологии. — М.: Педагогика, 1991. — С. 30—50.

24. Ломов Б. Ф. Человеческий фактор и прикладная психология // Вопрось общей, педагогической и инженерной психологии. — М.: Пе- дагогика, 1991. — С. 51—61

25. Лоос В. Г. Промьішленная психология. — К.: Техника, 1980. — 184 с.

26. Максименко С. Д., Ільїна Т. Б. До проблеми розробки освітньо- кваліфікаційної характеристики сучасного психолога // Практична пси­хологія та соціальна робота. — 1999. — № 1. — С. 2—6.

27. Матвеєва М.П. Організація роботи шкільного психолога: Мето­дичні рекомендації. — Кам'янець-Подільський: Інформаційно- видавничий відділ Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету, 2001.— 36 с.

28. Мей Р. Искусство психологического консультирования. — М.: КЛАСС, 1994.— 144 с.

29. Немов Р. С. Основь психологического консультирования. — М.: Владос, 1999. — 528 с.

30. Немов Р. С. Психология. — В 3 кн. — М.: Владос, 2001 —Кн. 2: Психология образования. — 608 с.

31. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — 3-е изд., пе- рераб. и доп. — М.: Просвещение, 1986. — 464 с.

32. Освітньо-професійна програма вищої освіти за професійним спрямуванням: 6.0401 Психологія (сукупність норм обов'язкового мі­німуму змісту і рівня підготовки бакалавра і магістра психології). — Запоріжжя, 1997.

33. Основи консультативної психології: Аналіз сучасних концепцій: Методичні рекомендації для студентів педінститутів спеціальності «Практичний психолог в закладах народної освіти» / Укладач О.Ф.Бондаренко. — К.: РНМК Міносвіти України, 1992. — 116 с.

34. Основи практичної психології / В. Панок, Н. Чепелева, Т. Тита- ренко. — К.: Либідь, 2001.—534 с.

35. Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця — К.: Либідь, 1996.— 632 с.

36. Панок В. Г. Концепція національної соціально-психологічної служби // Педагогіка і психологія. — 1994. — №2.— С. 3—10.

37. Панок В. Г. Українська практична психологія: визначення, стру­ктура і завдання // Практична психологія і соціальна робота. — 1997. — №10. — С.; —1998. — №1. — С.

38. Пов'якель Н. І., Блохіна І. О. Психологічні передумови станов­лення позитивної Я-концепції як базової компоненти професійного са­мовизначення психолога // Психологія: Зб.наук. пр. — Вип. 2 (5). — К.: НПУ, 1999. — С. 177— 183.

39. Положення про психологічну службу системи освіти України // Практична психологія та соціальна робота — № 2. — 2000. — С. 35—38.

40. Права дитини: Від витоків до сьогодення: Збірник текстів мето­дичних та інформаційних матеріалів. — К.: Либідь, 2002. — 280 с.

41. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, доку­менти. — К.: Наукова думка, 1992. — 198 с.

42. Права людини: Основні міжнародно-правові документи/ Упо- ряд. Ю. К. Качуренко.— К.: Вища школа, 1989. — 248 с.

43. Права человека: Сборник универсальньїх и региональньїх меж- дународньїх документов / Сост. Л. Н. Шестаков. — М.: Изд-во МГУ, 1990. — 202 с.

44. Практична психологія в системі освіти: Питання організації та методики / За ред. В.Г.Панка. — К.: Либідь,1995.— 204 с.

45. Психологічне консультування (психологічна служба — молоді) / Укладач Федорчук В. М. — Кам'янець-Подільський: Науково-видав­ничий відділ Кам'янець-Подільського педагогічного інституту, 1996.— 32 с.

46. Психотерапия детей и подростков / Под ред. Х.Ремшмидта: Пер. с нем. — М.: Мир, 2000. — 656 с.

47. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В.Дубровиной. — М.: Международная педагогическая академия, 1995. — 376 с.

48. Рамуль К. А. О психологии ученого и, в частности, о психологии ученого-психолога // Вопросьі психологии. — 1965. — № 6.— С. 6—9

49. Рубинштейн С. Л. Вопросьі психологической теории // Вопросьі психологии. — 1955. — № 1. — С. 5—17.

50. Рубинштейн С. Л. Проблемьі общей психологии. — М.: Педаго- гика, 1973. — 396 с.

51. Савчин М. Загальна психологія. — В 2 кн. — Т. 1. — Дрогобич: Відродження, 1998. — 159 с.

52. Сидоренко І. С. Актуальні напрямки роботи психолога в органі­заціях малого бізнесу // Актуальні проблеми психології. Соціальна пси­хологія. Психологія управління. Організаційна психологія. — Т. 4. — К., 2002. — С. 211—213.

53. Скоков С. І. Психологічна служба в установах кримінально- виконавчої системи України // Практична психологія і соціальна робота — 2002. — № 6. — С. 54—58.

54. Тейяр де Шарден П. Феномен человека: Пер. с франц. — М.: Наука, 1987.— 240 с.

55. Франкл В. Человек в поисках смьісла: Пер. с англ. — М.: Про- гресс 1990. — 368 с.

56. ЧепелєваН. В., Пов'якель Н. І. Теоретичне обгрунтування моде­лі особистості практичного психолога // Психологія: Збірник наукових праць — Вип. 3. — К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1998. — С. 35—41.

57. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції. — К.: Либідь, 1996. — 264 с.

58. Tomaszewski T. Wst^p do psychologii. — Warszawa, 1963. Panstwowe Wydawnictwo Naukowe. — 296 s.

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Т.В. Дуткевич О.В. Савицька

ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ: ВСТУП У СПЕЦІАЛЬНІСТЬ